Проблеми системи державних закупівель в Україні

Згідно  з даними Міністерства економіки  за 2009 р. в розрізі джерел фінансування найбільша частка коштів, що були направлені на державні закупівлі, – 43 % припадала на підприємства, в яких державна частка становить більше 50 %, а також майже 30% – державні, казенні та комунальні підприємства. За кошти Державного бюджету та місцевих бюджетів було здійснено майже 27 % закупівель. Якщо проглянути структуру розподілу коштів у розрізі замовників, то основними замовниками, як і в минулі періоди, 2009 року є Мінпаливенерго, Мінтрансзв’язку, Мінвуглепром, Укравтодор. Серед замовників на місцевому рівні найбільшу частку коштів на державне замовлення було витрачено Донецькою та Харківською обласними державними адміністраціями, а також Київською міською державною адміністрацією – їх частка в сукупності становить 4,7 %.

Вирішення даної проблеми полягає  у відсутності єдиної концепції  визначення пріоритетних напрямів державних  закупівель, яка б дозволила врахувати  й інші, не менш важливі соціально-спрямовані програми розвитку. У даному контексті слід зазначити, що, за висновком Колегії Рахункової палати, “формування державного замовлення в Україні є неконтрольованим, неефективним і збитковим для держави процесом”.

Як було зазначено вище, в Україні  на сьогодні сформовано децентралізований  підхід, що має проблему, пов’язану  з низьким рівнем контролю за використанням бюджетних коштів, і виконання вузьковідомчих замовлень, що й спостерігається саме в Україні. Водночас у багатьох країнах світу налагоджена та досить ефективно функціонує централізована система закупівель, зокрема в Канаді, Данії, Фінляндії, Німеччині, Італії, Швеції. Основні переваги та недоліки централізованого замовлення наведено в таблиці .

Слід зазначити, що централізований підхід щодо системи державних закупівель не передбачає однозначної наявності спеціального централізованого органу, а може передбачати існування системи центрального використання та рамкових угод щодо державних закупівель, як, наприклад, у Данії. У Німеччині до недавнього часу закупівлі здійснювались на децентралізованій основі, але останнім часом простежується тенденція до централізації закупівель, оскільки на місцевому рівні цілий ряд муніципалітетів створили централізовані органи координації.

Досить корисним з точки зору формування системи державного замовлення є досвід Фінляндії, в якій останнім часом політика в даній сфері спрямована на формування комплексної, так званої “загальнодоступної” моделі, яка дозволяє поєднати вагомі переваги як децентралізованого, так і централізованого підходів, при цьому в даній моделі особливу роль відіграє саме механізм електронної торгівлі. Слід зазначити, що в Україні останнім часом почали приділяти досить значну увагу саме питанню організації електронних торгів.

 

 

 

 

 

 

 

Висновки:

Отже, можна зазначити, що сформована в Україні система державних закупівель є досить неефективною і потребує удосконалення механізму розподілу державних коштів. Ефективне функціонування системи державних закупівель можливе за умови розробки єдиної концепції визначення пріоритетних напрямів державних закупівель. У зв’язку з цим доречним є вивчення зарубіжного досвіду організації системи державних закупівель як централізованого, так і децентралізованого характеру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної  літератури:

1.Державне  замовлення є – державницьке бачення відсутнє [Електронний ресурс] Розглянуто Колегією Рахункової палати. – Режим доступу : http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/printable_article – 08.04.2009. – Назва з екрана.

2.Погосов,  И. А. Доходы и расходы сектора  государственного управления в  период

кризиса 2008-2010 гг. [Текст] (Оценка финансово-кредитной  политики государства в период кризиса) / И. А. Погосов, Е. А. Соколовская ; Институт экономики РАН. – М., 2009. – 44 с.

3.Централізована  та децентралізована система державного замовлення [Електронний ресурс] / Ресурсний центр розвитку громадських організацій “Гурт”. – Режим доступу : http://www.oecd.org/dataoecd/11/10/39610399.pdf . – Назва з екрана.