Проблеми системи державних закупівель в Україні

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

 

 

Кафедра економіки  і

управління  національним господарством 

 

 

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

на тему:

 

  «Проблеми системи державних  закупівель в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                           Виконала:

студентка 32 групи КЕФ

                                                                     Джигова О.Д.

                                                                   Перевірила:

                                                                                     ст. викл. Бабенко А.Е.

 

 

 

 

 

 

 

Одеса 2013

План

Вступ.

1. Система державних закупівель в Україні.
2. Проблеми державних закупівель.

Висновок.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ:

 В  умовах фінансово-економічної кризи, що розгорнулась в Україні, все більше уваги приділяється ролі державного регулювання економіки. Водночас ця увага, як правило, зосереджена навколо фінансового сектора економіки, але слід підкреслити, що досить серйозну роль держава виконує і в регулюванні реального сектора економіки. Значною мірою це може проявлятись через систему державних закупівель. Даний інструмент державного регулювання наразі був би більш ефективним, якщо б на сьогодні ми мали усталений, відрегульований на законодавчому та технічному рівнях механізм. На жаль, мінлива законодавча база не дозволяє ефективно розвиватись відносинам у даному напрямку. У зв’язку з цим вивчення системи державного замовлення, розгляд її складових елементів є на сучасному етапі досить актуальним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Система державних закупівель в Україні.

 В  умовах формування та розвитку  ринкової економіки держава є  одним із основних учасників  економічного процесу не лише  з точки зору виконання нею  функцій регулювання та контролю, але й з точки зору того, що вона виступає досить потужним  споживачем товарів, робіт і  послуг, що виготовляються не  тільки на підприємствах, які  частково або повністю знаходяться  у її власності, але й на  підприємствах приватної та колективної  форм власності, причому на  останніх більшою мірою. Державна  закупівля є вагомим інструментом  регулювання попиту та пропозиції  на конкретні види продукції,  оскільки являє собою придбання  товарів, робіт і послуг за  державні кошти, тобто кошти  Державного бюджету України, бюджету  Автономної Республіки Крим і  місцевих бюджетів, державні кредитні  ресурси, а також кошти Національного  банку, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів  соціального страхування, які  спрямовуються на придбання товарів,  робіт і послуг, необхідних для  забезпечення діяльності зазначених  органів, кошти підприємств, кошти,  які надаються розпорядникам  державних коштів під гарантії  Ради міністрів Автономної Республіки  Крим та органів місцевого  самоврядування за кредитами,  які надаються міжнародними фінансовими  організаціями або на умовах  співфінансування разом з міжнародними фінансовими організаціями. Тобто в даному випадку мова йде про значні суми витрат, які здійснює держава за рахунок коштів бюджетів різних рівнів, а також підприємств, власником яких є держава (частка акцій, що належить державі, становить більше ніж 50 % ), та казенних підприємств.

Незважаючи  на те, що сама ідея такої закупівлі  не повністю відповідає принципам функціонування ринкової економіки, яка, зазначимо, властива всім країнам ЄС, можна стверджувати, що без системи державних закупівель чи прок’юременту неможливе повноцінне функціонування будь-якої з економік цих держав. Більш того, в країнах ЄС за останні роки простежується чітка тенденція до зростання обсягу державних закупівель, яка в середньому становить 16 % від обсягу ВВП.

Слід  зазначити, що механізм державних закупівель може стати суттєвим поштовхом для  виходу національної економіки з  кризового стану, оскільки останнім часом обсяг таких закупівель в Україні суттєво зростають.

Водночас існуюча в Україні система державних закупівель не дозволяє максимально ефективно застосовувати її як один із основних інструментів державного регулювання економіки.

Ефективність системи державних закупівель значною мірою визначається оптимізацією бюджетних видатків, шляхом узгодження процесу формування державних замовлень і бюджетного процесу. Ці два процеси нерозривно пов’язані, оскільки, як правило, видаткова частина бюджету стає результатом формування дохідної частини, а, не виходячи із державних потреб, як наслідок, не всі вони стають задоволеними. Формування державного замовлення в умовах відсутності пріоритетів, що визначають, які саме державні потреби та для яких саме державних функцій в економічній і соціальній сферах підлягають задоволенню, в першу чергу негативно впливає на обґрунтованість та ефективність бюджетних видатків.

Необхідно розрізняти поняття державне замовлення, державні потреби і державні закупівлі. Вихідним для визначення сутності державне замовлення є поняття державних  потреб. Поняття “державні потреби” формально дещо ширше, ніж поняття “державне замовлення”, оскільки і в широкому, і у вузькому розумінні цього слова державні замовлення є належним чином узагальненим і оформленим виразом державних потреб. Досить часто поняття державне замовлення трактується як потреба органів державного управління в товарах, роботах чи послугах, або як сукупність укладених державних контрактів на поставку товарів, виконання робіт, надання послуг за рахунок коштів державного бюджету, тобто змішуються терміни державне замовлення, державні потреби і державні закупівлі. Поняття державне замовлення і державні закупівлі безпосередньо пов’язані. Органи державного управління здійснюють розміщення державного замовлення шляхом закупівель, тобто придбання, покупки товарів, робіт і послуг на відкритому конкурентному ринку.

Таким чином, державні закупівлі – це процес здійснення державного замовлення. Державне замовлення, визначається як доручення  держави різним організаціям на виробництво  товарів або послуг, необхідних для  здійснення державних функцій і  виконання міжнародних зобов'язань.

Існує два основних підходи до закупівлі та постачання: децентралізоване та централізоване. За децентралізованої закупівлі, кожен підрозділ придбаває необхідні для нього товари самостійно. За централізованої закупівлі, тільки вповноважений закупівельний відділ має право здійснювати операції із закупівлі. Інші підрозділи компанії виступають клієнтами цього підрозділу.

Кожен із цих основних підходів має  свої власні плюси та мінуси. Проте, зараз набуває найбільшого розповсюдження гібридний тип закупівель, за якого, основна маса закупівель здійснюється за контрактами, які здійснює централізований підрозділ, але безпосереднє замовлення та отримання здійснює користувач.

За такої системи, компанія отримує великі знижки на групуванні обсягів закупівлі, а з іншого боку отримує саме те, тоді, і стільки, скільки необхідно для її ефективного функціонування.

Організація державою системи розміщення замовлення (для державних, регіональних, корпоративних  потреб) повинна бути пов'язана з  принципами прок’юремента (англ. – procurement). Загальноприйняті принципи прок’юремента встановлені такими міжнародними документами, як, Угода про державні закупівлі в рамках Всесвітньої торгової організації, документами та директивами країн-учасниць ЄС (рис. 1).

 

                                           

     Рис. 1. Основні принципи прок’юремента

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Принципи  прок’юремента включають:

1. Транспарентність – доступність і широке розповсюдження інформації про державні закупівлі серед учасників розміщення замовлення і громадськості, включаючи відомості про умови державних закупівель.

2. Підзвітність та дотримання процедур – наявність законодавчо встановленої послідовності дій замовника при розміщенні замовлення.

3. Відкрита і ефективна конкуренція – значне число учасників розміщення замовлення є необхідною умовою для забезпечення конкуренції.

4. Рівноправність (справедливість) – забезпечення всім учасникам розміщення замовлень рівних умов та прав при здійсненні державних закупівель. Неприпустима дискримінація щодо окремих постачальників чи груп постачальників. Умови розміщення замовлення не повинні змінюватися в ході проведення торгів. В Україні таке право на справедливість закріплено законодавчо.

5. Економічність – процедура проведення закупівлі повинна вимагати мінімальних витрат від організатора (замовника).

6. Ефективність – замовлення повинне бути розміщений на найбільш вигідних умовах – найменша ціна і найвища якість, в ході розміщення замовлення повинен бути знайдений оптимальний баланс зазначених показників. Всі сторони процедури повинні бути задоволені результатами розміщення замовлення.

На нашу думку, впровадження принципів прок’юремента в практику здійснення державних і регіональних закупівель України, які застосовуються нині в зарубіжних країнах, є на сьогодні одним із пріоритетних напрямів на шляху вдосконалення економічної політики держави.

Реалізація  принципів прок’юремента передбачає додаткові позитивні ефекти, такі, наприклад, як ефективне застосування коштів платників податків, стимулювання науково-технічного прогресу, підвищення довіри між державою і суспільством, зниження корупційних ризиків, зростання продуктивності праці. Відсутність принципів прок’юремента в системі розміщення замовлень ознака наявності корупції в даній сфері. Питання корупції є серйозною перешкодою для становлення ефективної системи державних закупівель.

Суб’єкти  системи державних закупівель. На нашу думку, до суб’єктів ринку державних  закупівель треба віднести осіб, які  вступають у ринкові відносини  і є учасниками угод (державні замовники  і постачальники товарів, робіт, послуг). Такий підхід до характеристики суб’єктів можна віднести до їх розгляду на мікрорівні. Однак у сфері державних закупівель відповідно до чинної нормативно-правової бази існує ціла система державних органів управління, які виконують різноманітні контролюючі та інші функції.

Об’єктами системи державних закупівель виступають всі блага і послуги, з приводу  яких виникають відносини між  державним замовником і постачальником (товари, роботи, послуги).

На мою думку, функціонування системи державних закупівель можливо, якщо державні закупівлі організовані у відповідності з наступними основними принципами: недискримінація; транспарентність; справедливість; ефективність; підзвітність.

Недискримінація передбачає собою зняття непотрібних  обмежень щодо конкуренції по конкретному  контракту, зокрема, щодо іноземних  постачальників.

Транспарентна система передбачає наявність ясних правил і дієвих механізмів, що забезпечують дотримання цих правил. Транспарентність – один з найважливіших факторів, що забезпечують високу ефективність витрачання державних коштів при проведенні закупівель.

Закупівельна  діяльність повинна здійснюватися  чесно, забезпечуючи рівні можливості для всіх постачальників, які беруть участь. Дотримання принципу справедливості в державних закупівлях важливе  у зв’язку з тим, що витрачаються державні кошти і здійснюється відповідний державний контроль. Важливо забезпечити, щоб закупівельний процес не тільки був по своїй суті справедливим, але і сприймався як справедливий постачальниками та громадськістю. Справедливість при здійсненні закупівель сприяє формуванню довіри та поваги між державними замовниками та постачальниками. Це, в свою чергу, підвищує привабливість закупівель для постачальників, сприяє залученню більшої кількості їх до участі в торгах і, відповідно, досягненню найвищої віддачі від вкладених коштів. Неетична поведінка, навпаки, збільшує витрати, знижує якість товарів, робіт і послуг, які закуповуються, а також негативно впливає на імідж закупівельної організації.

Процес закупки включає в себе такі етапи: визначення потреби, пошук і вибір постачальника, проведення переговорів, підписання контракту, перевезення матеріалів, митне оформлення, в разі потреби, приймання товарів, складування. Повторні закупівлі мають простішу структуру, оскільки етап переговорів, як правило відсутній. Як правило компанії мають добре формалізовану систему закупівлі, яка дозволяє компанії чітко відслідковувати закупівлю: від запит на закупівлю від внутрішнього клієнта до відділу постачання, до запит на комерційну пропозицію (запит на придбання), через оцінку оферт від постачальників до замовлення на закупівлю від нашої компанії до постачальника, до отримання всіх супровідних товару документів (товаро-транспотних накладних, рахунків-фактур тощо) та подальшої оплати рахунків. Подібні процедури підтримуються закупівельними інформаційними системами.

Закупівлі, як правило, здійснюються шляхом організації конкурентних торгів (тендерів). Тільки у деяких випадках здійснюються закупки без наявності альтернативних пропозицій від інших постачальників.

Особливу увагу останнім часом працівників закупівлі виробничих підприємств привертає питання співпрації з постачальниками та скорочення бази постачальників. До певної міри скорочення кількості постачальників має свої обмеження в Україні через те, що місцеві компанії ще не готові надавати скидки від обсягу, конкуренція між ними недостатня. Але, вцілому, розвиток у цьому напрямку можливий і потрібний, навіть за таких умов.

 

2. Проблеми державних закупівель.

Формування  системи державних закупівель в  Україні почалось відносно недавно, а тому в даному напрямку існує  цілий ряд проблем, починаючи  від законодавчого забезпечення та закінчуючи проблемами, пов’язаними  із відсутністю підготовлених висококваліфікованих кадрів, що здатні працювати в тендерних  комітетах і забезпечувати технічне супроводження всіх договорів.

Необхідно зазначити також, що з точки зору формування системи державних закупівель світова практика напрацювала досить значний досвід, і на даному етапі можна виділити два основні підходи щодо вирішення даної проблеми, а саме: здійснення замовлення через централізовану систему чи, навпаки, децентралізовану.

В Україні на сьогодні фактично формуються засади децентралізованої системи згідно з останніми нормативними документами, що регламентують процес державних закупівель. Основним органом центральної виконавчої влади, що здійснює координацію державних закупівель, є Міністерство економіки України. Замовниками на товари, роботи, послуги є розпорядники державних коштів, зокрема органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування та підприємства, уповноважені на отримання державних коштів. Отже, на сьогодні відсутня єдина установа, яка б безпосередньо формувала обсяг замовлення, контролювала його виконання та, відповідно, робила б висновки про ефективність використання коштів. Водночас необхідно відмітити наявність досить широкого переліку контролюючих і наглядових державних органів у даній сфері.