Поняття аудиторського ризику

     Зміст 

     Введення                                                                                                         3

1. Поняття аудиторського ризику                                                                    4

1.1.Ризик  аудиту або загальний ризик                                                                 11

1.2.Ризик невідповідності внутрішнього контролю підприємства                   13

1.3.Ризик не виявлення                                                                                          16

2. Прогнозування аудиторського ризику                                                      17
3. Оптимізація аудиторського ризику                                                           18

Висновок                                                                                                      25

Література                                                                                                    27 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Введення

     Аудиторський  ризик — це помилкове підтвердження аудитором достовірності фінансової звітності, яка у подальшій перевірці не підтверджена іншими аудиторами або контрольними органами. За своїм змістом він відрізняється від неспроможності аудиту, хоч остання є також певною формою ризику.

     У фінансовому словнику подано досить оригінальне визначення ризику: "Ризик  економічний — ймовірність того чи іншого результату (отримання прибутку чи зазнавання втрат) від реалізації певного господарського проекту чи здійснення певної дії. Кількісна величина ризику може виражатися в абсолютних та відносних показниках. В абсолютному вираженні ризик являє собою величину можливих втрат від здійснення певної операції. Відносний показник ризику обчислюють шляхом віднесення абсолютної величини ризику до якогось певного показника, що характеризує господарську діяльність"

     Ризик аудиту має такі три складові: властивий  ризик; ризик, пов'язаний з невідповідністю  функціонування системи внутрішнього контролю; ризик невиявлення помилок  та перекручень.  
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Поняття аудиторського  ризику

        Аудиторський ризик — це помилкове підтвердження аудитором достовірності фінансової звітності, яка у подальшій перевірці не підтверджена іншими аудиторами або контрольними органами. За своїм змістом він відрізняється від неспроможності аудиту, хоч остання є також певною формою ризику.

        Неспроможність аудиту — це  ситуація, коли аудитор робить  неточний висновок після аудиторської  перевірки та помилкові узагальнення, що може бути наслідком невиконання  вимог стандартів аудиту. Неспроможність  аудиту може сприяти підприємницькій  діяльності, а може, навпаки, завдавати  збитки. Більш того, може статися  так, що помилковий аудиторський  висновок складено і в тому  випадку, коли аудитор додержував  загальноприйнятих стандартів аудиту. Можливість виникнення подібної  ситуації є аудиторським ризиком.

        З аудитом фінансової звітності  безпосередньо пов'язані кілька  аспектів ризику. Два основних  види ризику — це аудиторський  ризик і ризик для бізнесу  (аудитора або його фірми).

        Аудиторський ризик полягає у  наступному: аудитор дійшов висновку, що фінансова звітність складена  правильно і на цій підставі  у аудиторському висновку стверджує  це без застереження, а в дійсності  фінансова звітність має істотні  похибки.

        Ризик для бізнесу полягає  в тому, що аудитор (аудиторська  фірма) може потерпіти невдачу  у взаємовідносинах з клієнтом  навіть тоді, коли "клієнту"  представлено правильний аудиторський  висновок. Це можливо у випадках  розголошення конфіденційності  аудиторського висновку, відсутності  рекомендацій щодо прогнозування  діяльності клієнта на перспективу  тощо.

        Для того щоб запобігти аудиторському  ризику або зробити його мінімальним,  аудитор має визначити оптимальний  обсяг інформації для дослідження,  щоб він міг взяти на себе  професійну відповідальність. При  цьому вартість доказів (свідоцтв) має бути мінімальною.

        Щоб повністю забезпечити інформаційні  потреби, аудитору необхідно вивчити  бізнес клієнта та його галузеві  особливості. Фінансова звітність  відображує своєрідні аспекти  тих або інших видів діяльності. Так, аудит страхової діяльності  не може бути виконаний із  достатньою достовірністю без  вивчення унікальних особливостей  цієї роботи. Неможливо уявити  аудиту клієнта, який будує  мости без знання технології  будівельного виробництва, а також  бухгалтерського обліку робіт  за ступенем готовності об'єктів.  Це стосується також сфери  промислового виробництва, транспорту  і зв'язку, торгівлі, невиробничої  сфери, банків та ін., для проведення  аудиту в них необхідно володіти  технологією виробництва продукції,  робіт, послуг.

        Загальноприйняті стандарти аудиту  потребують, щоб аудитор володів  знаннями системи внутрішньогосподарського  контролю для збирання аудиторських  свідчень. Це можливо при вивченні  організаційних структур, що діють  у клієнта, методик, спілкуючись  із працівниками компанії-клієнта,  складання анкет і схем документообороту, а також спостерігаючи за діяльністю  клієнта.

        Вивчивши систему внутрішньогосподарського  контролю, аудитор оцінює можливість  виявлення помилок і запобігання  їм, а також відхилень від нормативів. Така оцінка включає застосування  конкретних контрольних процедур, які знижують вірогідність того, що помилки і відхилення від  норм можуть виникнути, будуть  виявлені і своєчасно усунуті.  Цю процедуру називають оцінкою  ризику контролю.

        Якщо за оцінкою аудитора ризик  контролю незначний, то він  може зменшити недовіру до  точності інформації фінансової  звітності, що стосується контролю (інвентаризація статей балансу). В противному випадку доведеться  виконувати повний комплекс робіт  щодо збирання аудиторських свідчень. Але щоб забезпечити вірогідність своїх попередніх висновків щодо мінімального ризику, аудитор перевіряє ступінь ефективності контролю. Процедури, які використовуються при такій перевірці, називають тестами внутрішньогосподарського контролю. Здебільшого ці тести включають перевірку первинних документів, якими оформлені господарські операції. Наприклад, інвентаризаційні відомості, машинограми наявності основних засобів, коштів, розрахункових операцій, дебіторів і кредиторів, відображених у бухгалтерському обліку і звітності.

     Проведення  аудиту завжди супроводжується певним ризиком. Немає практичного способу  звести аудиторський ризик до нуля. Аудитор завжди намагається, щоб  ризик неправильної думки був  незначним. Тому він повинен спланувати аудит так, щоб ризик неправильного вирішення був достатньо малим. Для цього аудиторові необхідно досягти такої обізнаності (компетентності) про системи обліку і внутрішнього контролю, яка дала б йому змогу правильно спланувати аудит і розробити ефективний підхід до його проведення. Крім того, аудиторові слід використовувати професійні знання для оцінювання ризику аудиту і підготовки аудиторських процедур, необхідних для зменшення ризику до сприятливого рівня.

     Аудиторський  ризик являє собою ризик того, що аудитор може позитивно оцінити  баланс та інші форми фінансової звітності  тоді, коли вони приховують у собі істотно  непевну інформацію, яка не відповідає реальності.

     У зарубіжній і вітчизняній економічній  літературі поняттю ризику, його видам  дається різне тлумачення. У Національних нормативах № 12 "Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов'язаного  з ефективністю її функціонування" та № 32 "Оцінки властивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього контролю, їх вплив на незалежні процедури аудиторської перевірки" сутність і визначення різних видів ризику також мають розпливчастий характер.

     Оцінку  аудиторського ризику подано в більш  як шести міжнародних нормативах аудиту. Оскільки Національні нормативи аудиту України затверджені рішенням АПУ № 73 від 18.12.98 і проходять адаптацію на теренах України, аудиторські фірми й аудитори-підприємці зобов'язані їх дотримуватися. Тому в цьому посібнику йтиметься про види аудиторського ризику, представлені в Національних нормативах аудиту України.

     Метою нормативу № 12 є встановлення порядку  отримання аудитором знань про систему бухгалтерського фінансового обліку і внутрішнього контролю, ризик аудиту (загальний ризик) і його складові: властивий ризик, ризик невідповідності внутрішнього контролю і ризик невиявлення помилок.

     Детальніше  про взаємозв'язок властивого (притаманного) ризику та ризику відповідності внутрішнього контролю розповідається в нормативі  № 32 "Оцінки властивого ризику і  ризику невідповідності внутрішнього контролю, їх вплив на незалежні  процедури аудиторської перевірки".

     Незалежні процедури перевірки — аудиторські  процедури, що використовуються аудитором  для визначення того, чи були фінансово-господарські операції клієнта належним чином санкціоновані, правильно оформлені й відображені в облікових реєстрах.

     Ризик аудиту, або загальний ризик, полягає  у тому, що аудитор може висловити  неадекватну думку у випадках, коли в документах бухгалтерської звітності  існують суттєві перекручення, інакше кажучи, за неправильно підготовленою  звітністю буде зроблено аудиторський висновок без зауважень. Ризик аудиту має такі три складові: властивий  ризик; ризик, пов'язаний з невідповідністю  функціонування системи внутрішнього контролю; ризик невиявлення помилок  та перекручень.

     Властивий ризик - це імовірність суттєвих перекручень залишку за певним бухгалтерським рахунком чи певної категорії операції або можливість перекручень цих показників у комплексі з перекрученнями за іншими рахунками чи операціями, з припущенням, що до них не застосовувалися заходи внутрішнього контролю підприємства.

     Ризик, пов'язаний з невідповідністю функціонування системи внутрішнього контролю - це ризик неефективності внутрішнього контролю, що може призвести до помилок  та перекручень у залишках бухгалтерських рахунків чи операцій.

     Ризик невиявлення помилок полягає  у тому, що аудиторські процедури  підтвердження не завжди можуть виявити  помилки, що існують у залишку  за повним рахунком.

     Ризик невиявлення безпосередньо пов'язаний з проведенням незалежних процедур перевірки. Зроблена аудитором оцінка внутрішнього контролю й внутрішнього ризику впливає на характер, строки й обсяг аудиторських процедур, які  виконуються аудитором з метою  зменшення ймовірності невиявлення  помилок і перекручень. Певний ризик  невиявлення помилок існує завжди, навіть коли аудитор перевірить 100% залишків за рахунками або всі  види операцій, тому що більша частина  аудиторських доказів має скоріше  аргументаційний, ніж підсумковий  характер. Існує взаємозв'язок між  ризиком невиявлення помилок  та властивим ризиком і ризиком  невідповідності системи внутрішнього контролю. За будь-яких обставин, незважаючи на розміри властивого ризику і ризику невідповідності системи внутрішнього контролю, аудитору слід виконати незалежні  процедури згідно з програмою.

     Прийнятний  аудиторський ризик - це суб'єктивно  встановлений рівень ризику, котрий готовий  взяти на себе аудитор. Полягає він  у тому, що у фінансовій звітності  будуть виявлені похибки після завершення аудиту і подання аудиторського  висновку без застереження. Якщо аудитор  установлює для себе менший рівень аудиторського ризику, то це означає, що він прагне до більшої впевненості  у тому, що фінансова звітність  не має істотних погрішностей. Нульовий ризик означав би повну впевненість  у цьому, а 100-відсотковий ризик - повну невпевненість. Ступінь ризику може коливатися у діапазоні між  нулем і одиницею (від 0 до 100%), але  не може бути ні вищим, ні нижчим цих  значень. Повна гарантія (нульовий ризик) точності фінансової звітності економічно не доцільна, бо для цього аудитору необхідно не вибірковим, а суцільним  способом перевірити всю документацію, а також у разі потреби залучити до проведення аудиту технологів, маркетологів та інших фахівців. Такий аудит  буде довготривалим, не оперативним, дорого коштуватиме для клієнта та не завжди сприятиме удосконаленню його діяльності.

     Аудиторський  ризик можна оптимізувати, якщо дослідити  велику кількість аудиторських перевірок  однорідних суб'єктів господарювання. Це дасть змогу встановити зміст  істотних погрішностей та їх вплив  на матеріальні інтереси клієнта  й аудитора (аудиторської фірми), а  результати досліджень репрезентувати на визначення аудиторського ризику у наступному аудиті на однорідні  суб'єкти підприємницької діяльності.