Основи мікроекономічної реструктуризації у перехідний період

2. Аналіз  мікроекономічної реструктуризації за умов трансформаційної економіки України

2.1. Початковий етап перехідного періоду та проблема «прихватизазії» 

  Перші роки незалежності нашої держави  увінчались букетом невирішених  питань, котрі постали після розпаду  командно-адміністративної системи  СРСР. Стан господарства, у тому числі, потребував змін. Проблемою стала невизначеність, непослідовність та безконтрольність дій як влади, так і суб’єктів господарювання у цій сфері.

  В Україні (як і в ін.країнах СНД) процес мікроекономічної реструктуризації не такий помітний, як у країнах західної та центральної Європи. Однак для оздоровлення та пожвавлення економіки все ж потрібні були вливання нового капіталу, що привело до початку реструктуризації найприйнятнішим для нас шляхом – зміною форми власності.

    Державна власність, в основному, приватизовувалась на основі ваучерної схеми – колективи працівників придбавали акції своїх підприємств за номінальною ціною, використовуючи свої приватизаційні сертифікати, і зі знижкою за рахунок додаткових платежів. Керівники отримували пакети акцій своїх підприємств (до 5%) на безоплатній основі або зі знизкою. Участь іноземців у приватизаційному процесі була обмежена, оскільки права прямої участі в масовій приватизації вони не мали (їм дозволялось купити акції тільки після їх приватизації).

  Схема української приватизації привела до домінантної ролі внутрішніх власників у великих і середніх підприємствах тоді, коли необхідним було залучення додаткового капіталу та стратегічного планування подальшого розвитку підприємств [1].

  Глибока економічна криза призвела до зниження рентабельності підприємств і обмежила можливість реструктуризації за рахунок власних коштів. Як наслідок, у 1998 р. близько 50% українських підприємств звітували про збитки [1].

  Окрім того зростала тінізація економіки, оскільки масове роздержавлення та безконтрольність даних процесів дало змогу нажитись на реформі не одній людині, що серед народу отримало назву «прихватизація».

  Як  наслідок, процес трансформації в  Україні значно затягнувся, що дало підстави ЄБРР віднести її до групи країн, що знаходяться на менш успішній стадії перехідного періоду. 

2. Тенденції структурних змін  економіки України  в розрізі суб’єктів господарювання

 

  З початку трансформації в Україні необхідно було подолати проблеми розбалансованості щодо відповідності структури національного продукту структурі потреб головного споживача – населення. Україна у величезному обсязі виробляла сталь, електроенергію й продукти хімічної промисловості і водночас відчувала дефіцит житла, одягу, продуктів, меблів і побутової теле-, радіотехніки. Таким чином, поряд з невиправдано масштабною важкою і військовою промисловістю існувала слабка цивільна економіка (соціальний комплекс) зі зношеними основними фондами і застарілими технологіями.

  Паралельно  спостерігалося зменшення ВВП на душу населення з 1653 дол. США у 1991 році до 640 дол. США у 2000 році. Починаючи з 2000 року намітилася тенденція до економічного зростання ВВП на душу населення. Так, за 2000-2007 роки цей показник зріс з 640 до 3 055 дол. США, тобто майже в 5 разів.

  Передумовою економічного зроcтання в Україні у 2000 - 2007 роках було реформування відносин власності, що здійснювалось у формі так званої трансформаційної приватизації, яка на відміну від традиційної приватизації (структурної реорганізації підприємств, фінансового оздоровлення, приватизаційного проектування, зміни стилю менеджменту) відбувалася за відсутності корпоративного сектору, в умовах нерозвиненого фондового ринку, тобто передбачала організаційно-правову реструктуризацію. Як наслідок, приватизаційні процеси в Україні характе ризувалися неефективною державною політикою у сфері приватизації [5].

  У статистичному вимірі за період трансформації відбулося значне зростання недержавного сектору в Україні. Кількість реформованих під приємств в Україні досягла 118 747, з яких 28 854 – державні (24,3 %), 89 893 – комунальні (75,7 %). При цьому серед реформованих підприємств відбувся такий розподіл форм власності (рис. 2.2.1). 

  

 

  Мікроекономічна реструктуризація підриємств державної  і комунальної власності привела  до поступового оновлення капіталу різних галузей національного господарства шляхом збільшення кількості субєктів підприємницької діяльності (рис. 2.2.2).

  

 

  Станом  на кінець 2010 року в Україні загальна кількість зареєстрованих суб’єктів господарювання склала 5 970 779 одиниць, у тому числі – 1 252 437 юридичних осіб та 4 718 342 фізичних осіб-підприємців. Загальний абсолютний приріст зареєстрованих суб’єктів господарювання в Україні за 2009 рік порівняно з 2008 роком складає 4,47%.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  3. Успішна мікроекономічна реструктуризація як перший крок на шляху до світового лідерства – досвід, вартий уваги 

  Як  показує міжнародний досвід, сьогодні прорив на світові ринки забезпечується, як правило, не просто продуктом, і навіть не галуззю, а міжгалузевим комплексом, який складається з певних відтворюваних і високо технологічних систем [7].

  Процес  економічної глобалізації, а також  ринкова орієнтація економіки України  вимагають приведення в дію взаємозалежних техніко-технологічних, організаційно-економічних та управлінських чинників ефективного освоєння у виробництві науково-технічних досягнень. Базовою ланкою, початковим етапом цього процесу стає мікроекономічна реструктуризація [9].

  Досягнення  високого ступеня міжнародної конкурентоспроможності в наукомістких, високотехнологічних секторах економіки потребує не стільки лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, скільки кардинальної мікроекономічної реструктуризації – для створення виробничих систем [7].

  Інноваційний  фактор стає вирішальним для виходу національної економіки з депресивного стану, забезпечення її сталого розвитку, зниження залежності держави від критичного імпорту, підвищення конкурентноздатності вітчизняної продукції і активізації експортної діяльності. Саме такий досвід нам подає Китай та Японія, адже економіка цих країн майже на 80% залежить від імпортної сировини та матеріалів і саме інноваційність виробництва дозволяє продукції цих країн конкурувати на світовому ринку, знижуючи собівартість та підвищуючи якісні характеристики.

  Тому, на мою думку, принцип поєднання інвестицій з інноваціями має бути головним принципом мікрореструктуризації економіки України та її регіонів.

  Головною  метою структурних перетворень будь-якої країни є збільшення виробництва ВВП загалом і на душу населення, в якому переважатимуть продукти кінцевого призначення відповідно до потреб населення та імпорту. Структура ВВП зумовлена структурою продуктивних сил і задіяного основного та інших видів капіталу. З огляду на це реструктуризація має початися зі зміни структури капіталу і його організаційних форм, з мобілізації капіталовкладень і підприємизації. З досвіду ринкових країн і специфіки сформованої в Україні економічної системи її мікроекономічна реструктуризація повинна спрамовуватись на:

• виховання у всіх суб’єктів ринку, зокрема у керівної ланки, усвідомлення необхідності поєднання приватних, колективних, державних і національних інтересів;
• мобілізацію грошових ресурсів і капіталовкладень, контроль за рухом грошей, капіталів і товарів;
• створення малих і середніх підприємств як основи виробництва переважної частини ВВП.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Висновки 

  В процесі виконання даної роботи я з’ясувала, що мікроекономічна реструктуризація являє собою структурні зміни в економічній системі шляхом реформування базового елемента економіки – підприємства.

  Мікрореструктуризація виступає найважливішим чинником розвитку локальних і глобальних перехідних процесів національної економіки.

  Заходами  мікроекономічної реструктуризації в Україні в перехідний період стали нові капітальні вкладення, перерозподіл робочої сили, закриття старих виробництв, підвищення конкурентоспроможності підприємств, що вимагають часу і великих грошових витрат шляхом зміни форм власності (державна і комунальна переходила у приватну і колективну). І хоча перші кроки не увінчались успіхом через непослідовні дії урядів та безконтрольність «прихватизації», та вже з середини 2000х років ситуація стабілізувалась.

  Як  показує світовий досвід, задля досягнення високого ступеня міжнародної конкурентоспроможності в наукомістких, високотехнологічних секторах економіки Україна потребує не стільки лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, скільки кардинальної мікроекономічної реструктуризації. Саме тому, я вважаю, на сучасному етапі ринкових перетворень в Україні необхідним є формування цілісної національної системи регулювання реструктуризації підприємств, що включає підсистеми державного, колективно-договірного регулювання, регулювання з боку недержавних організацій і фондів, керування реструктуризацією на підприємстві. 
 
 
 
 
 
 

  Список  використаних джерел: 

1. Акімова І. Фактори реструктуризації підприємства в Україні: роль власності,  управлінської  ланки і людського капіталу/ Акімова  І., Швьодіауер Г.: Наукові матеріали  №13, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій в Україні// [Електронний ресурс] – Режим доступу:     http://www.ier.com.ua/files/publications/WP/2002/WP_13_ukr.pdf
2. Груба Г. І. Інституціональний механізм формування національної інноваційної системи України// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=37
3. Жукова Е. Ф. Реструктуризація підприємства – процес реструктуризації. Санація підприємства// [Електронний ресурс] – Режим доступу:                        http://referat-ukr.com/ekonomka-pdprimstva/restrukturizacziya-pidpriemstva-proczes-sanacziya.html
4. Мочерний С. В. Економічна теорія: Навч. посіб., К.: Академія, 2005// [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://ebk.net.ua/Book/economics/mochernyj_et/part5/505.htm
5. Саєнко О. Реформування відносин власності – основа економічної безпеки України// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.spfu.gov.ua/ukr/journal/200905/5_16_18.pdf
6. Сізонова О. М. Реструктуризація підприємств в умовах трансформаційної економіки// [Електронний ресурс] – Режим доступу:                            http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/28411.html
7. Стеченко Д. М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підруч. – К.: Вікар, 2006// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://studentbooks.com.ua/content/view/984/76/1/2/ї
8. Структурні зміни в економіці// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua
9. Шпакович О.М. Інноваційна діяльність підприємства// [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://referatua.org.ua/category_content.php?c=business_economy&id=84