Оцінка, аналіз та планування продуктивності праці на підприємстві

 

Планова трудомісткість одиниці виробу – 0.5 нормо/годин;

Кількість виробів (в місяць) – 9000 одиниць;

Розрахунковий ефективний фонд часу одного працівника – 135.63 (1627.5 : 12) год.;

Очікуваний коефіцієнт виконання норм – 0.85

 

Чвир =

Згідно проведеного розрахунку чисельність робітників підприємства повинна складати 39 чоловік.

 

2. Методика визначення показників продуктивності праці на підприємстві.

2.1 Планування  витрат на підприємстві

 

Ефективність та продуктивність праці на підприємстві та його підрозділах (цехах) оцінюється за показниками прибутку або витрат. Показник прибутку характеризує ефективність діяльності тих підрозділів, які виготовляють і постачають продукцію на ринок. Він може застосовуватись і для оцінки роботи внутрішньо коопераційних підрозділів, які виготовляють і постачають продукцію на ринок. Він може застосовуватись і для оцінки роботи внутрішньо коопераційних підрозділів як умовний показник. В усіх цих випадках обсяг і динаміка прибутку однозначно характеризують ефективність діяльності. Проте в більшості випадків внутрішні підрозділи є місцями витрат, а не центрами прибутку. Тому й ефективність їх діяльності визначається за рівнем витрат на певний обсяг виробництва. Економія витрат у місцях їх формування веде до зменшення собівартості продукції і збільшення прибутку підприємства як головної кінцевої мети його діяльності.

З точки зору оцінки діяльності підрозділу його витрати можуть виражатись як абсолютними, так і відносними показниками.

Відносні показники витрат – це витрати на одиницю продукції (калькуляційну одиницю) або на одиницю виміру обсягу продукції (одну гривню, одну нормо-годину). Перший показник у вигляді собівартості одиниці продукції об’єктивно показує динаміку витрат, співвідношення їх планової і фактичної величини. На нього не впливають структурні зрушення у номенклатурі продукції. Основний його недолік – обмеженість однопродуктовим виробництвом. Показник витрат на одиницю виміру обсягу продукції просто обчислюється на всіх рівнях управління, але він має дещо штучну побудову, дуже реагує на зміну структури продукції, тому застосовується рідко. Перевага відносних показників витрат полягає в тому, що їх фактичні величини порівнюються безпосередньо, без будь-яких коригувань.

Абсолютний показник витрат у формі кошторису є універсальним і найбільш поширеним для оцінки роботи підрозділів. Він дає змогу порівняти фактичні витрати і в подальшому з’ясувати їх причини. Основна проблема, яка при цьому виникає, полягає в необхідності перераховувати планові витрати на фактичний обсяг виробництва для забезпечення порівнянності фактичної і планової сум витрат. Такі перерахунки планових витрат не потрібні лише в тих випадках, коли фактичний обсяг виробництва продукції точно збігається з плановим (Рпл.в = 100%).

Для оперативного визначення планових витрат на фактичний обсяг виробництва треба знати їх функціональну залежність від обсягу продукції (зайнятості). Функція витрат, у якій змінною є обсяг продукції, будується на основі їх поділу на змінні та постійні витрати. Якщо обсяг виробництва продукції має натуральний вимір (одно продуктове виробництво), то функція витрат виражається формулою:

С = N * Сз.о + Сп,

 де,   С – загальні витрати (кошторис) за певний період, грн.;

N – кількість виготовленої продукції у натуральному виразі;

Сз.о – змінні витрати на одиницю продукції, грн..;

Сп – постійні витрати за розрахунковий період, грн..

Така залежність загальних витрат від обсягу виробництва ґрунтується на припущенні, що всі витрати чітко поділяються на постійні та змінні, а останні є тільки пропорційними. Проте в реальних умовах виробництва подібне буває рідко. Деякі змінні витрати не мають пропорційної залежності від обсягу продукції, вони можуть змінюватись як дегресивно (витрати на допоміжні матеріали для обслуговування машин, енергію для приведення їх в дію та ін.), так і прогресивно (витрати на рекламу, оплату праці в деяких випадках тощо). Отже, функція витрат виражає певні ідеальні умови їх формування. У кожній конкретній ситуації обчислення на її основі є приблизними, але вважаються достатніми для аналізу витрат. Підвищення точності зазначеної функції потребувало б уведення у її склад додаткових змінних факторів впливу на рівень витрат, а це ускладнило б модель і зробило б її малопридатною для практичного користування.

 

 

 

 

 

Таблиця 2.1

Витрати цеху за ___________місяць 200_року, грн..

Стаття витрат	Планові витрати		Планові витрати на фактичний обсяг	Фактичні витрати	Відхилення: економія -; перевитрати +
	загальні	у т.ч. змінні
Матеріали (за вирахуванням відходів)	18 720	18 720	18 991	18 100	-891
Куповані вироби і напівфабрикати	13 300	13 300	13 493	13 523	+30
Паливо і енергія не технологічні потреби	945	945	959	900	-59
Основна заробітна плата виробничих робітників	10 660	10 660	10 815	10 815	-
Додаткова заробітна плата виробничих робітників	1050	1050	1065	1080	+15
Відрахування на соціальні заходи	4360	4360	4423	4428	+5
Загальновиробничі витрати, У тому числі: витрати на утримання і експлуатацію машин та устаткування	22 065     (14 005)	6350     (6350)	22 157     (14 097)	21 505     (13 675)	-652     (-422)
Втрати від браку (у звіті)	-	-	-	130	+130
Разом	71 100	55 385	71 903	70 481	-1422

 

Для обчислення планових витрат за кошторисом на фактичний обсяг виробництва застосовуємо наступну формулу:

С = Сз * Іпл + Сп,

де,    Сз – змінні витрати за кошторисом, грн..;

Іпл – індекс виконання плану (відношення фактичного і планового обсягів виробництва - ).

 

При оцінці роботи підрозділів за показником витрат такі перерахунки здійснюються по кожній статті кошторису і по кошторису в цілому. У результаті виявлення відхилення фактичних витрат від планових. Розглянемо цей аналітичний процес за даними таблиці 4, взявши до уваги, що завдання з виробничої програми цех виконав на 101, 45% (Іпл = 1.0145).

Планові витрати на фактичний обсяг продукції обчислені в таблиці 4 за формулою  С = Сз * Іпл + Сп. Відповідно їх суми становлять:

• витрати на матеріали – 18720 * 1.0145 + 0 = 18991 грн.
• витрати на куповані вироби і напівфабрикати – 13300 * 1.0145 + 0 = 13493 грн. і т.д. по всіх статтях змінних витрат.

Загальновиробничі витрати містять як змінні, так і постійні витрати. До змінних належить істотна частка витрат на утримання й експлуатацію машин та устаткування. Витрати на організацію й управліня виробництвом, як правило постійні. Отже, планова сума цієї статті коригується на фактичний обсяг виробництва так:

6350 * 1.0145 + (22 065 – 6350) = 22 157 грн.

Планові витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування на фактичний обсяг виробництва в складі загальновиробничих витрат становлять:

6350 * 1.0145 + (14 005 – 6350) = 14 097 грн.

Порівняння фактичних витрат з плановими, обчисленими на фактичний обсяг продукції, показує результат діяльності підрозділу за цим критерієм. Як бачимо, понадпланова економія витрат за трьома статтями становить 1602 грн. (891 + 59 + 652). Водночас є перевитрати ресурсів на суму 50 грн. (30 + 15 + 5) і витрати від браку на 130 грн. Загальна економія становить 1422 грн., тобто 2% .

 

2.2 Планування  та аналіз виробництва продукції  на підприємстві.

 

Виробництво продукції контролюється й оцінюється за такими показниками: загальний обсяг продукції, виконання плану виробництва з номенклатури (комплектності), ритмічність виробництва, якість продукції.

Загальний обсяг виробництва визначається у прийнятому вимірнику і за результатами звітного періоду оцінюється відповідність його фактичного рівня плановому або темп (індекс) зміни порівняно з попереднім періодом.

,

де,

Рпл.в – виконання плану виробництва продукції, %;

Вк.ф, Вк.пл – відповідно фактичний і плановий обсяги кінцевої продукції в прийнятому вимірнику.

У  підрозділах з тривалим виробничим циклом виготовлення продукції замість кінцевої береться обсяг валової продукції (Вс). Перевиконання плану з цього показника не завжди є доцільним, тому тут потрібний глибший аналіз. Збільшення фактичного випуску певних виробів (комплектів, агрегатів, деталей) порівняно з планом має сенс тоді, коли в цьому є внутрішня потреба (поповнення запасів до нормативного рівня) або можливість додаткового продажу на ринку. В інших випадках це може призвести до необґрунтованого збільшення незавершеного виробництва, його некомплектності.

Виконання плану виробництва з номенклатури продукції обчислюється у такому порядку: на плановий обсяг продукції ділиться фактична його величина, але без урахування перевиконання плану за окремими номенклатурними позиціями або, що те ж саме, - плановий обсяг, зменшується на суму невиконання плану за окремими виробами.

У першому варіанті обчислення формула його виглядає так:

де,

Рпл.н – виконання плану виробництва з номенклатури продукції, %

n – кількість найменувань продукції;

Вкф – фактичний випуск кінцевої продукції і-го найменування у встановленому вимірі, але не більший за плановий обсяг.

 

Таблиця 2.2

Випуск продукції механічним цехом

за_________місяць 200_року

 

Продукція	План		Фактично		Виконання плану, %
	кільк-ть, шт.	Сума, грн.	кільк-ть, шт.	Сума, грн.	з обсягу	з номенк-латури
Машино-комплект А	540	27000	500	25000	92.59	92.59
Машино-комплект Б	350	7000	358	7160	102.28	100.0
Машино-комплект В	620	24800	610	24400	98.38	98.38
Запасні частини	-	8700	-	9000	103.45	-
Послуги іншим підрозділам	-	5500	-	8500	154.54	-
Разом	-	73000	-	74060	101.45	96.71

 

Згідно з другим варіантом, Рпл.н обчислюється за формулою:

,

де, Вк.н – обсяг невиконаних завдань за всіма видами продукції.

Це обчислення можна проілюструвати на прикладі таблиці 2. План із загального обсягу виробництва перевиконано на 1.45%

Рпл.в =

З номенклатури продукції план не виконано. Ступінь його виконання обчислюється за формулою :

 

Рпл.н = ;

• за формулою :

 

Рпл.н =

 

Як бачимо, план з номенклатури продукції не може бути виконаний більше, ніж на 100 %, оскільки невиконання плану з однієї номенклатурної позиції не компенсується перевиконанням плану з інших видів продукції. Якщо не виконано завдання хоча б з одного виду продукції, то це означає, що план з номенклатури вже не буде виконано.

Узагальнюючим показником ритмічності роботи певного підрозділу є коефіцієнт ритмічності, який характеризує календарну відповідність фактично виконаної роботи встановленому плановому завданню. Він обчислюється за формулою:

де,

Кр – коефіцієнт ритмічності виробництва за певний розрахунковий період (здебільшого за місяць);

Т – кількість календарних відтинків часу, на яку поділену розрахунковий період (днів, декад);

Вк.ф – фактичний обсяг продукції, виготовлений за t-й відтинок часу (день, декаду) у встановленому вимірі, у межах запланованого (перевиконання не враховується);

Вк.пл – обсяг продукції, передбачений планом на розрахунковий період.

При обчисленні ритмічності за елементарний календарний відтинок часу береться здебільшого робочий день (доба). Досить часто, особливо в одиничному й дрібносерійному виробництві, розрахунковий період (місяць) поділяється на декади (Т=3). За цих умов у розрахунку може братися не кінцева, а валова продукція.

У таблиці 3 для спрощення обчислення взято подекадний календарний розподіл виробництва продукції механічним цехом за місяць. План виробництва по декадах установлюється на основі кількості робочих днів у кожній декаді. Згідно з формулою  , коефіцієнт ритмічності виробництва становить:

 

 

Таблиця 2.3

Виготовлення продукції механічним цехом

по календарних періодах місяця, грн..

 

Декада місяця	План	Фактично	Частка планового декадного випуску, %	Відношення фактичного декадного випуску до планового місячного, %	Виконання плану, %
І	23 000	22 000	31.51	30.14	95.65
ІІ	23 000	22 500	31.51	30.82	97.82
ІІІ	27 000	29 560	36.98	40.49	109.48
Разом	73 000	74 060	100.0	101.45	101.45