Інтелектуальна власність

Розрізняють три головні  моделі економічного розвитку країни:

1. Ресурсна модель. Використовується  без високотехнологічного виробництва,  складається з взаємозв’язаних трьох компонентів: природні ресурси, виробництво, гроші.

2.  Інноваційна модель.  Складається  з трансформації грошей в знання, знань в інновації та інноваційного товару в гроші.

3. Інтелектуально-донорська модель. Має ознаки інноваційної моделі,  в якій не враховано стадії виробництва.

Проаналізувавши моделі економічного розвитку країн,  можна зробити  висновки,  що найефективнішою є інноваційна модель,  незважаючи на рівень конкурентоспроможності країн в світі. Але в Україні все ще переважають ресурсна та інтелектуально-донорська моделі. Ці моделі в довгостроковій стратегічній перспективі мають низький рівень ефективності, оскільки призводять до виснаження виробничих ресурсів країни, до неефективного використання наукових досліджень і розробок для розширення та відновлення номенклатури, сповільнюються темпи процесу створення новацій, їх впровадження і поширення, знижуються показники рівня добробуту населення.

Реалізація інноваційної моделі розвитку національної економіки потребує належного фінансового забезпечення,  недостатність якого актуалізує питання залучення інвестицій або ж зовнішніх запозичень.

Сучасний інноваційний процес має складний багатоаспектний характер. Застосування тієї чи іншої моделі інноваційного процесу істотно залежить від системи макро- і мікроекономічних умов ділової активності певних економічних агентів –  учасників сучасного інноваційного процесу. Джерелами інновацій на сьогоднішньому етапі можуть бути наукові дослідження та знання, отримані в процесі навчання на власному досвіді. Елементами інноваційної моделі країни повинні бути матеріально-технічні, фінансово-організаційні й кадрові можливості,  соціально-психологічні фактори колективу.

Проаналізувавши інноваційну модель розвитку України,  можна зробити  висновки,  що в Україні намітився якісно новий етап інноваційної політики.  Замість локальних заходів для зміни практики управління наукою, створення і масового поширення нововведень, що давали невеликий ефект,  простежується стійка тенденція до конкретної реорганізації всієї системи управління науково-технічним розвитком. Головна увага зосереджена, з одного боку, на якісному відновленні головних складових виробничого апарату упровадженням нових технологій,  а з іншого боку – на максимальному скороченні термінів на всіх стадіях їхнього створення – від задуму до практичної реалізації і поширення міжнародних критеріїв інноваційної політики.[7]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. ОПОДАТКУВАННЯ РОЯЛТІ.

 

 

В новому Податковому  кодексі України (далі - ПКУ) зміни  торкнулися самого визначення «роялті». Згідно пункту 14.1.225. ПКУ роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо - чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів  власності, визначених в абзаці першому  цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси,  права  на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України. 

Виходячи зі змісту зазначеного положення, платежі  за ліцензійними договорами є «роялті», а платежі за договорами про передачу прав інтелектуальної власності «роялті» не вважаються.

«Роялті»  та ПДВ 

Згідно підпункту 196.1.6. ПКУ не є об’єктом оподаткування  ПДВ операції з виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у  вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом. 

 

«Роялті»  та податок на прибуток підприємств  

Згідно підпункту 135.5.1 статті 135 ПКУ «роялті» є доходом, що враховується при обчисленні об’єкта оподаткування  податком на прибуток підприємств. Датою отримання доходів у вигляді «роялті» згідно пункту 137.11 ПКУ є дата нарахування таких доходів, яка встановлена відповідно до умов укладених договорів. В зв’язку з існуванням цієї спеціальної норми ПКУ радимо вносити до ліцензійних договорів умову, яка визначає дату нарахування «роялті», наприклад: «дата підписання сторонами звіту про роялті є датою нарахування роялті в сенсі пункту 137.11 ПКУ». Відповідно до абзацу першого підпункту 140.1.2 статті 140 ПКУ витрати з нарахування «роялті» враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств в разі, якщо вони пов’язані з основною діяльністю платника податків. «Роялті» визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, оскільки є «іншими витратами», визначеними згідно з пунктами 138.5, пп. 140.1.2 п. 140.1 статті 140 Податкового кодексу України. 

Сплата «роялті» нерезидентам 

При сплаті «роялті» нерезидентам необхідно пам’ятати, що в ПКУ  з’явились нововведення з цього  приводу:  згідно пункту 1 абзацу другого підпункту 140.1.2 ПКУ до витрат відносяться лише платежі в обсязі 4% доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням ПДВ та акцизного податку) за рік, що передує звітному (крім нарахувань на користь постійного представництва нерезидента, яке підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 160.8, нарахувань, що здійснюються суб'єктами господарювання у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення", та нарахувань за надання права на користування авторським, суміжним правом на кінематографічні фільми іноземного виробництва, музичні та літературні твори – ці платежі відносяться до витрат у повному обсязі).

При цьому взагалі не включаються до витрат:

А) платежі нерезидентам, що мають офшорний статус (на сьогоднішній перелік країн, що мають офшорний статус, визначається Розпорядженням КМУ від 23 лютого 2011 р. N 143-р);

Б) платежі особам, які не є бенефіціарними (фактичними) отримувачами (власниками) «роялті», за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право  отримувати таку винагороду іншим особам (визначення бенефіціарного власника наведено в пункті 103.3 ПКУ);

В) платежі щодо об’єктів, права інтелектуальної  власності щодо яких вперше виникли  у резидента України;

Г) платежі на користь особи, яка не підлягає оподаткуванню  у відношенні роялті в державі, резидентом якої вона є.

Бенефіціарний (фактичний) отримувач (власник) доходу - це «особа, що має право на отримання таких доходів»; при цьому нею «не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником), або є тільки посередником стосовно такого доходу». 

Податок на репатріацію 

В разі сплати «роялті» нерезиденту  платник повинен утримати податок  з доходу нерезидента з джерелом його походження з України за ставкою в розмірі 15 відсотків. Податок сплачується з сум «роялті» та за їх рахунок, сплата до бюджету здійснюється під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Для застосування до операції по сплаті «роялті» положень міжнародного договору про звільнення від подвійного оподаткування необхідно  отримати від нерезидента, на користь  якого сплачується «роялті», довідку, яка підтверджує, що дана особа є податковим резидентом саме цієї країни.  [8].

 

 

 

 

6.СУБ'ЄКТИ ЛІЦЕНЗІЙНИХ УГОД, ЛІЦЕНЗІЙНІ ЗОБОВЯЗАННЯ.

 

 

Провідну роль у комерціалізації  інтелектуальної власності за сучасних умов відіграють ліцензійні угоди, які  інтенсивно розвиваються у ринковій економіці розвинених країн.

Ліцензійна угода —  це угода щодо передачі власником  об'єктів інтелектуальної власності  певних прав на їх використання своєму контрагенту в передбачених угодою межах. Таким чином, ліцензійна угода  є договором про своєрідну оренду патенту (монопольну чи колективну). Надання ліцензії є комерційною операцією, суб'єктами якої виступають ліцензіар та ліцензіат.

Ліцензіар — продавець  ліцензії, юридична або фізична особа, яка зобов'язується передати права  на використання об'єкта інтелектуальної власності за певну винагороду відповідно до передбачених ліцензійною угодою умов.

Ліцензіат — покупець ліцензії, юридична або фізична особа, яка купує права на використання об'єктів інтелектуальної власності  у межах, передбачених ліцензійною угодою.

Об'єктами ліцензійних  угод можуть бути: авторські права; програми для ЕОМ і бази даних; товарні знаки; патентні права; ноу-хау, інжинірингові послуги тощо.

Відповідно до ст. 1115 Цивільного кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за певну плату право користування (відповідно до її вимог) належними цій стороні правами з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

У сфері інтелектуальної  власності розрізняють такі види ліцензій: патентні — дозвіл на використання об'єктів інтелектуальної власності, захищених патентами; на товарні  знаки — дозвіл на використання засобів індивідуалізації товарів  і послуг; дозволи на використання твору, що надається власником авторського права. [9]

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

 1. http://www.bookz.com.ua/23/01.htm; Основи інтелектуальної власності. Цибульов П.М. – К., 2005;  

2.http://pidruchniki.ws/12590605/ekonomika/vsesvitnya_organizatsiya_intelektualnoyi_vlasnosti_voiv; Міжнародні організації - Мокій А.І.

3.Цивільний кодекс України (Книга четверта. Право інтелектуальної власності), гл. 35.

4. http://www.bookz.com.ua/23/04.htm

5. Цибульов П.М. Основи  інтелектуальної власності. П.М.  Цибульов  - К., 2005р.

6. Цибульов П.М. Управління  інтелектуальною власністю. П.М.  Цибульов  - К.: Держ.ін-т інтел.власн., 2009р.

        7. http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Vnulp/Ekonomika/2012_725/18.pdf ; А.І. Козлова Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра міжнародної економіки

8.http://blogs.korrespondent.net/business_blogs/blog/presssynergy/a44734.       9.http://pidruchniki.ws/14860110/ekonomika/litsenziyni_ugodi_struktura_klasifikatsiya; Інтелектуальна власність - Базилевич В.Д.