Інтелектуальна власність

Міністерство  освіти і науки МОЛОДІ ТА СПОРТУ України

Донбаський  державний технічний університет

кафедра економіки  і управління

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

з дисципліни “Інтелектуальна  власність”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК ПРАВО.

 

 

Інтелектуальна власність  у широкому розумінні означає  закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях.

Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

Інтелектуальна власність нематеріальна. Тому об'єктом власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини. Це право має подвійну природу. З одного боку, творець (автор) нематеріального об'єкта власності і творець матеріального об'єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне до права власності на матеріальні об'єкти (майновим правом). З іншого боку, поряд з майновим правом, існує деяке духовне право творця на результат творчої праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі.

Таким чином, право інтелектуальної  власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо) (рис.1).

Деякі науковці вважають, що право інтелектуальної власності - це виключне право правовласника  дозволяти або забороняти іншим  особам користуватися результатами творчої діяльності. Але в українському законодавстві закріплена конструкція права інтелектуальної власності, що відображені на рис. 1. Майнові й особисті (немайнові) права на результат творчої діяльності взаємозалежні і найтіснішим чином переплетені, утворюючи нерозривну єдність. Двоякість права найважливіша особливість інтелектуальної власності.[1]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ,                     ЇЇ СТРУКТУРА Й ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ.

 

ВОІВ (World Intellectual Property Organization - WIPO) заснована Конференцією держав-членів Паризького і Бернського союзів, проведеною в Стокгольмі в 1967 році (вступила в дію з 1974 р.) за участю 74-х держав. В основу прийнятої Конвенції покладено Паризьку конвенцію 1883 року та Бернську конвенцію 1886 року.

Основні цілі Конвенції:

- зміцнення співробітництва  для взаємної вигоди;

- сприяння охороні  інтелектуальної власності та  розвитку творчої діяльності;

- удосконалення управління чинними угодами щодо охорони ІВ та авторських прав.

Досягнення окреслених цілей забезпечується ВОІВ, основними  завданнями якої є:

- стимулювання вдосконалення  систем охорони ІВ, національних законодавств, надання правової і технічної допомоги;

- адміністрування існуючих  і майбутніх союзів з охорони ІВ;

- стимулювання укладення  міжнародних угод з охорони ІВ;

- інформаційна діяльність  і міжнародна реєстрація об'єктів ІВ.

Свою діяльність ВОІВ зосереджує у сфері прийняття  міжнародних угод щодо норм і стандартів з охорони інтелектуальної власності, гармонізації законодавств різних країн, адміністративного забезпечення договорів, полегшення подання і реєстрації заявок на охорону об'єктів ІВ, виконання адміністративних функцій Паризького і Бернського союзів, співробітництва з країнами, що розвиваються, у правовій та технічній допомозі. Зокрема, це співробітництво передбачає стимулювання створення нових творів мистецтва та літератури, полегшення умов набуття прав на їх використання, надання адміністративних послуг Союзу з охорони прав на нові різновиди рослин (ЮПОВ); забезпечення діяльності служб покращення міжнародної охорони, збір і розповсюдження інформації щодо об'єктів інтелектуальної власності та їх правового захисту, проведення досліджень у цій сфері, особливо щодо розвитку інституціонального базису, законодавства.

Учасниками ВОІВ є 156 країн. Членом ВОІВ може бути країна-учасник  одного із Союзів (Паризького, Бернського), ООН чи її спеціалізованих установ, МАГАТЕ, запрошених Генеральною Асамблеєю  ВОІВ приєднатися до Конвенції про  створення ВОІВ.

До структурної побудови ВОІВ входять керівні органи:

1. Генеральна Асамблея (ГА) у складі держав-учасників  Конвенції, які є членами одного  із союзів, розглядає і схвалює  звіти генерального директора,  комітету з координації бюджетних  витрат, заходи з адміністративного забезпечення виконання угод.

2. Конференція у складі  держав-членів (не обов'язково учасників  одного із союзів). Скликається  на сесії у той самий час  і у тому самому місці, що й сесії ГА. Обговорюються питання інтелектуальної власності, приймаються рекомендації, затверджуються бюджет Конференції та програма правової технічної допомоги на два роки.

3. Комітет з координації  у складі держав-учасниць Конференції  1967 року, які одночасно є членами  Виконавчого комітету одного  чи обох союзів (Паризького, Бернського), Генеральної Асамблеї, Конференції, генерального директора. Комітет готує проект порядку денного для Генеральної Асамблеї, Конференції, проекти її бюджету і програми.

До допоміжних органів  належать: Постійний комітет з  інформації про промислову власність; Бюджетний комітет; Комітет з оренди і утримання приміщень; Постійний комітет з розвитку співробітництва у сфері захисту авторських і суміжних прав; Міжнародне бюро; Арбітражний центр ВОІВ.

До постійного комітету з інформації входять представники держав-учасниць Договору про патентну кооперацію (РСТ), Союзу міжнародної патентної класифікації, держав-членів Паризького Союзу. Основним завданням Комітету є налагодження співробітництва між регіональними та національними патентними службами з обміну інформацією про промислову власність.

Міжнародне бюро виконує  функції Секретаріату ВОІВ та союзів, організовує проведення сесій і  засідань керівних органів, розробляє  і реалізує проекти, здійснює підготовку типових законів, допомогу в розробці законодавчих актів, навчання і стажування національних кадрів, проведення регіональних конференцій і нарад. Очолюється генеральним директором і включає підрозділи: Договору РСТ; міжнародної реєстрації товарних знаків; міжнародного депонування промислових взірців та корисних моделей; міжнародної реєстрації позначення походження товарів.

Арбітражний центр ВОІВ забезпечує посередницькі та арбітражні послуги для приватних осіб і  організацій у суперечках із правових питань інтелектуальної власності.[2,3]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. УПРАВЛІННЯ ОБ'ЄКТОМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ                       НА ЕТАПІ ВИКОРИСТАННЯ ПРАВ.

 

Є кілька стратегій, яких дотримується фірма при використанні прав на об'єкти інтелектуальної власності.

По-перше, це стратегія  захисту від конкурентів за допомогою отримання монопольного права на виробництво нової продукції на період продажу її на ринку. При цьому необхідно визначити оптимальний спосіб і територію реєстрації виключних прав. Важливим є забезпечення патентної чистоти виробів з тим, щоб уникнути значних витрат у разі порушення прав.

По-друге, це стратегія  ліцензування на основі отримання монопольних прав на технологію виробництва, що примушує інших

виробників  придбати у власника прав дозвіл на використання цієї технології за ліцензійним договором. Ця стратегія дає можливість контролювати ринок і переслідувати недобросовісних конкурентів. Інтелектуальна власність у вигляді винаходів, захищених діючими патентами, заявок на Винаходи - "patent pending", "ноу-хау", торговельних марок и т.д. високо цінується у всьому Світі и є джерелом прибутку и предметом прибуткового інвестування. Відомо, Що Зі всієї вартості відкритих акціонерних суспільств у розвинення країнах приблизно 85% в теперішній годину припадає на інтелектуальну власність. Проте також відомо, Що Тільки 2-3% від всієї кількості запатентованого винаходів приносять винахідникам Більше засобів, Ніж Було витрачено на процес патентування.

По-третє, це стратегія  формування уставного капіталу підприємства шляхом внесення до його складу прав на об'єкти інтелектуальної власності, що мають визначену вартість. Для підприємця, особливо початківця, ця стратегія дозволяє без використання грошей формувати значний за розміром уставний капітал та зайняти на ринку активну позицію.

По-четверте, це стратегія створення іміджу компанії. Ця стратегія спрямована на те, щоб шляхом управління інтелектуальної власності підвищити інвестиційну привабливість підприємства.

Необхідно зауважити, що фундаментом управління інтелектуальним  капіталом є принципи, використання яких дозволить встановити зв'язок між інтелектуальною власністю та фінансовим станом ділового підприємства або його частини, а також визначити, яким чином управління інтелектуальною власністю забезпечить поліпшення фінансового стану підприємства.

Принцип перший - усвідомте роль інтелектуальної власності. В сучасних ринкових умовах роль інтелектуальної власності є дедалі більшою та всеохопною. Але це не означає, що чим більше об'єктів права інтелектуальної власності буде на підприємстві, тим більшою буде його конкурентноздатність. Необхідно відрізняти корисну для бізнесу інтелектуальну власність від непотрібної. Необхідно не тільки ідентифікувати наявну інтелектуальну власність, але й виявляти, кому належать права на неї, чи є портфель інтелектуальної власності достатнім, щоб забезпечити патентну чистоту продукту, що його використовує підприємство.

Принцип другий - оцінка економічної ефективності своєї інтелектуальної власності. Оцінка вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності необхідна  для досягнення багатьох важливих цілей. Відмова від економічно неефективних об'єктів права інтелектуальної власності може суттєво заощадити кошти. Але передчасна відмова може бути ризикованою з огляду на те, що в майбутньому цей об'єкт права міг би принести значний прибуток. Доходи від вдалого використання інтелектуальної власності на підприємстві, зокрема й ліцензійна діяльність, всі разом забезпечуватимуть підвищення прибутку.

Принцип третій -  готовність до  захисту права на свою інтелектуальну власність. На якомусь етапі  інтелектуальна власність починає привертати увагу конкурентів, які можуть порушити права шляхом використання  їх без  дозволу правовласника.

Принцип четвертий - вимір ефективності управління інтелектуальною власністю. Невіддільною частиною кваліфікованого управління інтелектуальною власністю є розроблення критеріїв вимірювання ефективності менеджменту. Продаж прав на об'єкти інтелектуальної власності, з одного боку, дозволить заощадити кошти на їх підтримання, а з іншого - отримати додатковий прибуток. Сума цих показників може  служити одним з індикаторів ефективності управління інтелектуальною власністю.

Отже, інтелектуальна власність  належить до нематеріальних активів, що потребують управління подібно до будь-яких інших активів, щоб максимізувати дохідність капіталу, представленого таким активом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. ІННОВАЦІЙНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ,                                       ЇЇ СТРАТЕГІЇ ТА СКЛАДОВІ.

 

Актуальність інноваційної моделі розвитку економіки країн визначається стрімким зростанням впливу інформаційної забезпеченості інноваційної діяльності, науково-технічним прогресом та розвитком інноваційного ринкового середовища.  Так,  саме завдяки радикальним нововведенням, що мають високий потенціал ринкового проникнення, підприємці отримують додатковий прибуток, який спрямовується не лише на розвиток власного бізнесу та задоволення дедалі вищих потреб, а також на упровадження та використання новацій у різних галузях та сферах діяльності.  Тому  прагнення й реальні дії суб'єктів господарювання стали запорукою економічного розвитку – сталих збалансованих кількісних і якісних змін,  які зумовлюють поліпшення соціально-економічної та політичної ситуації в країні.

Інноваційна модель розвитку – це забезпечення структурних зрушень  в економічному процесі країни та підвищення її технологічного рівня.  Її реалізація передбачає науково-дослідницьке забезпечення довгострокових програм розвитку,  створення механізму фінансування нововведень, реалізацію концепцій маркетингу в підрозділах інноваційної організації, здійснення інноваційних програм, створення прогресивної системи інформаційного забезпечення, вирішення стратегічних і соціальних суспільних проблем.

Інноваційна діяльність  впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни:  в сучасному глобалізованому процесі отримують вигоду ті країни,  які вибрали інноваційну модель розвитку економіки як основний пріоритет довгострокової стратегії підвищення рівня конкурентоспроможності країни.  Інноваційна модель –  особлива система відносин,  інститутів та інституцій, які створюють належні умови для науково-технічного прогресу в межах і під впливом визначеної державної інноваційної політики.