Інноваційна політика держави

      Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

         -визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

         -формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

         -створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

         -захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

         -фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

         -стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

         -встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;

         -підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

     Державне  регулювання інноваційної діяльності невіддільне від охорони права  інтелектуальної власності, оскільки будь-яка інновація є реалізацією (впровадженням) об'єкта права інтелектуальної власності. При цьому, до них відносять: об'єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, географічні зазначення та фірмові найменування); нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності (сорти рослин, породи тварин, топографії інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, раціоналізаторські пропозиції); об'єкти авторського права (комп'ютерні програми, компіляції даних, твори літератури та мистецтва) й суміжних прав (виконання творів, фонограми й відеограми, передачі організацій мовлення).[№ 2]

     В даний  час економісти за ступенем активності втручання держави в економіку виділяють три групи країн:

• у першій переважає концепція необхідності активного втручання держави в керування економікою (Японія і Франція);
• друга характеризується переважним упором на ринкові відносини (США,  Великобританія);
• третя дотримує "проміжного" варіанту економічної, у тому числі й інноваційної, політиці. Державне регулювання сполучається з низьким ступенем централізації державного апарату, використовуються непрямі методи впливу при розвинутій системі узгодження інтересів уряду і бізнесу.

     Заходи впливу держави в області інновацій можна підрозділити на прямі і непрямі. Співвідношення їх визначається економічною ситуацією в країні й обраної в зв'язку з цим концепцією державного регулювання - з упором або на ринок, або на централізований вплив.

     Непрям і методи, використовувані в державній інноваційній політиці, націлені, з одного боку, на стимулювання самих інноваційних процесів, а з іншого боку - на створення сприятливого загальногосподарського і соціально-політичного клімату для новаторської діяльності.

     Прямі методи державного регулювання інноваційних процесів здійснюються переважно в двох формах: адміністративно-відомчій і програмно-цільовій.

     Адміністративно-відомча  форма виявляється у вигляді прямого дотаційного фінансування, здійснюваного у відповідності зі спеціальними законами, прийнятими з метою безпосереднього сприяння інноваціям.

     Програмно-цільова  форма державного  регулювання інновацій припускає конкретне фінансування останніх за допомогою державних цільових програм підтримки нововведень, у тому числі й у малих наукомістких  фірмах; створюється система  державних  контрактів на придбання тих чи інших товарів і послуг, фірмам надаються кредитні пільги для здійснення нововведень і т.д.

     Контрактне  фінансування являє собою один з  елементів розповсюдженої в даний час системи контрактних відносин - договорів між замовниками і підрядчиками. [№ 3]

     Законодавче забезпечення інноваційної діяльності в Україні насамперед регулюється Законом України "Про інноваційну діяльність" (ВРУ від 04.07.02 №40/IV), де представлені термінологія та основні аспекти державного регулювання в сфері інноваційної діяльності, охарактеризовано правовий режим інноваційних проектів, продуктів, інноваційних підприємств та методологію їх державної реєстрації, а також особливості фінансової підтримки та міжнародного співробітництва в сфері інноваційної діяльності. У Законі України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (№1316-IV/2003) визначаються організаційні, правові та фінансові засади функціонування та розвитку науково-технологічної сфери. Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" (№443-IV/2003) створює правову базу для концентрації ресурсів держави на провідних напрямках науково-технологічного оновлення виробництва, забезпечення вітчизняного ринку конкурентною, наукомісткою продукцією та виходу з нею на світовий ринок. У Законі України "Про спеціальний режим діяльності технологічних парків" (№3333-IV/2006) визначено правові та економічні засади запровадження та функціонування спеціального режиму інноваційної діяльності технологічних парків. Також в даній сфері суспільних відносин діють Цивільний Кодекс України (глава IV "Право інтелектуальної власності"), Закони України "Про інвестиційну діяльність", "Про наукову і науково-технічну експертизу", "Про власність", "Про державне регулювання в сфері трансферу технологій", Указ Президента України від 30.12.2005 року № 1873/2005 "Про утворення Державного агентства України з інвестицій та інновацій", Указ Президента України від 11.07.2006 року № 606/2006 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 квітня 2006 року "Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України ", постанова Верховної Ради України "Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технологічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні" (№1786-VI). [№ 5]

     З посиленням міжнародних інтеграційних процесів і виробленням  погодженої економічної політики, властивої загальному економічному простору країн, зокрема членів ЄС, з'являється нова можливість:

• розробка єдиної інноваційної  політики на рівні держав-членів співтовариства. Вироблення єдиного антимонопольного законодавства;
• використання системи прискорених амортизаційних відрахувань, що, власне кажучи, є безпроцентними позиками на придбання новітньої техніки;
• пільгове оподатковування витрат на НИОКР; заохочення  дрібного наукомісткого бізнесу;
• пряме фінансування підприємств для заохочення нововведень в областях новітніх технологій;
• стимулювання співробітництва університетської науки  і компаній, що роблять наукомістку продукцію,

       Це далеко не повний перелік  атрибутів інноваційної політики, що проводиться в країнах європейського співтовариства, і відкриваючих власне кажучи рівні можливості для національних підприємств країн-членів ЄС у сфері інноваційного бізнесу.

     Погоджена на рівні держав-членів ЄС інноваційна політика знаходить логічне завершення у виробленні координаційних заходів, що стимулюють інноваційний бізнес на рівні співтовариства в цілому. [№ 2]

     Звертання держав із традиційно розвинутими ринковими відносинами до питань глобального, перспективного характеру (маються на увазі ретельний аналіз напрямків технічного розвитку і вибір пріоритетних областей інноваційної діяльності; аналіз темпів розвитку інноваційних процесів і схильності суспільства до інноваційного підприємництва; ініціювання інноваційних програм і т.д.)  розкриває основну причину  державного  втручання в керування інноваціями. Зосереджуючи увагу переважно на  питаннях перспективного характеру, державні заходи впливу гармонійно доповнюють ринкові механізми, що роблять в основному лише короткостроковий вплив на сферу інновацій.

     Ринкові орієнтири дозволяють підприємствам  враховувати сьогоднішню економічну ситуацію і виробляти визначені прогнози, але тільки на найближче майбутнє. У цих умовах пріоритет віддається інноваційним процесам, що забезпечують  високий "приватний ефект" - найчастіше максимум прибутку на вкладений акціонерами капітал. При цьому можуть виявитися незатребуваними інноваційні ідеї, що укладають у собі величезний "суспільний ефект" (наприклад, програма боротьби зі СНІДом) чи потенційний ефект у майбутньому (продукти і процеси завтрашнього дня).  От  ці  спрямовані  у відносно далеке майбутнє ідеї і покликана, головним чином, вбирати у свою орбіту сучасна інноваційна політика промислово розвитих капіталістичних країн.

     У цьому зв'язку не може не тривожити майже повна відсутність подібної політики і подібних їй механізмів в Україні й інших колишніх республіках СРСР. необхідно невідкладно визначити і досить чітко сформулювати діючу програму розвитку усього майбутнього інноваційного комплексу України Вона повинна охоплювати як окремі виробничі, дослідницькі, конструкторські, інформаційні одиниці, їхнього сполучення в ринкових структурах, та і  органи державного керування такими інноваціями, що непідвласні стихійним силам ринкового регулювання. І в цьому змісті позитивний досвід в області державної інноваційної політики в західних країнах може виявитися дуже корисним на рівні як окремих країн - колишніх союзних республік, так і Співдружності незалежних держав.

     Навряд  чи можна розраховувати, що вже перші  кроки приватизації зможуть найближчим часом привести до могутнього розвитку інноваційної діяльності на рівні підприємств.

     Ринок, що "всмоктує" будь-які товари ібудь-якої якості, панування виробника над споживачем, монополізм ціноутворення - усе це ніяк не створює райдужної картини бурхливого науково-технічного прогресу, при цьому кожен з усіх сил прагне роздобути нову машину, освоїти прогресивну технологію, створити новий товар. Однак, видозмінюючи  умови приватизації, критично оцінюючи і уміло використовуючи західний досвід "зовнішнього" прямого і непрямого впливу на систему стимулювання інновацій, напевно можна прискорити прогресивні зміни. При цьому необхідно, зокрема , прагнути до розвитку в Україні міжнародної структури нововведень і системи передачі технологій, до створення відповідних консультаційних служб, патентної системи, міжнародних технічних стандартів, посиленню інтеграції в інноваційних процесах. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури

1. Державне регулювання економіки/Навчальний посібник – К.: 2000, с. 169-175.
2. http://www.cfin.ru.
3. http://www.libertarium.com .
4. Економіка України та шляхи її подальшого реформуваня – К.: Генеза, 1995, с. 89-90.
5. www.ekonomika.voladm.gov.ua
6. www.economics.com.ua

Міністерство  освіти і науки України

Київський національний лінгвістичний університет

Реферат

з економіки  на тему:

“Інноваційна  політика держави”

Студентки 317 групи

факультету  англійської мови

Щербини Наталії

Київ 2008