В
економіці України наприкінці XX
ст. класична "інфляційна спіраль",
коли зростання цін потребує
емісії грошей, що порушує рівновагу
між попитом і пропозицією
і знецінює гроші, замінена
державою на "інфляційно-боргову
спіраль", яка означає, що слідом
за зростанням цін і зменшенням
платоспроможності попиту збільшуються
неплатежі споживачів, борги виробників
постачальникам та ін.
Прихована
інфляція регулюється державою
адміністративними методами, що
негативно впливає на розвиток
ринкових відносин, позбавляє виробників
цінових стимулів, перешкоджає розгортанню
інвестиційного процесу і посилює
макроекономічну нестабільність.
Отже, розрізняють відкриту та
приховану інфляцію. Відкритою називають
інфляцію, якщо порушення законів
грошового обігу (коли кількість
неповноцінних грошей в обігу
є надмірною порівняно з потребою
в них) проявляється у підвищенні
цін. Прихованою називають інфляцію,
якщо порушення законів грошового
обігу призводить до появи
дефіциту товарів, а не до
підвищення цін.
3. Антиінфляційна
політика в Україні
Інфляція
має цілий ряд негативних наслідків
у багатьох сферах суспільного
життя, насамперед у соціальній
та економічній, а саме: перерозподіл
доходів, зменшення реальної вартості
заощаджень, посилення податкового тиску,
зниження обсягів виробництва, збільшення
суспільних витрат, розширення спекуляції
в результаті зміни цін, прискорення матеріалізації
грошових запасів, падіння реальної відсоткової
ставки, зниження мотивації до праці. Отже,
інфляція впливає негативно не лише на
грошово-кредитну систему, але й знижує
соціальний рівень життя населення. При
цьому повністю вилучити дане явище в
ринкових умовах господарювання є неможливим,
що зумовлює необхідність розробки системи
заходів щодо регулювання інфляції .
Під антиінфляційною
політикою держави розуміють комплекс
заходів та дій у економіці, що стримують
інфляційне зростання цін. Розрізняють
два види антиінфляційної політики: адаптивна,
яка передбачає пристосування до інфляції,
спробу держави мінімізувати її негативні
наслідки, та активна, що спрямована на
ліквідацію причин, що викликали інфляцію
(див. додатки рис. 1).
Негативні соціально-економічні
наслідки інфляції примушують окремі
держави вдаватись до грошових реформ,
зміст яких зводиться до повної або
часткової перебудови грошової системи
з метою стабілізації грошового
обігу. Такий радикальний спосіб
використовується державою лише тоді,
коли консервативні способи стабілізації
грошей не спрацьовують або не дають
відповідного ефекту.
Слід відмітити, що основними
формами проведення грошових
реформ як одного із інструментів активної антиінфляційної політики
виступають:
1) нуліфікація
– анулювання надто знеціненої валюти
та введення нової валюти;
2) деномінація
– метод закреслення нулів, тобто укрупнення
масштабу цін;
3) девальвація;
4) ревальвація.
Більшість економічно розвинутих
країн світу встановлюють свої
середньотермінові інфляційні орієнтири
на рівні, що не перевищує
2-3 % на рік (див. додатки
табл. 1).
Однак, не у всіх розвинутих країнах визначення
інфляційних орієнтирів мають жорстко
обмежувальний характер. Так, Федеральна
резервна система (ФРС) США допускає вищі
темпи щорічного зростання інфляції, ніж
ЄЦБ. Зазначена гнучкість інфляційних
орієнтирів ФРС надає можливість поєднати
їх досить низький рівень із динамічнішим
виробництвом, ніж у країнах зони євро.
Щодо країн з перехідною економікою
та країн, що розвиваються, то
вибір ними інфляційних орієнтирів
часто знаходиться поза межами
цінової політики. Так, для країн
Центральної та Східної Європи
(Польща, Угорщина, Чеська Республіка,
Словацька Республіка, Латвія, Литва,
Естонія, Словенія, Мальта, Кіпр, які
набули членства в ЄС у 2004
р.) вибір інфляційних орієнтирів
визначався не оптимальним співвідношенням
з темпами економічного зростання,
а умовами входження до ЄС.
Досить часто встановлення інфляційних
орієнтирів залежить від зовнішніх
чинників. МВФ при видачі кредитів
ставить спеціальні вимоги, пов'язані
із зниженням рівня інфляції
в країні-реципієнті.
Щодо України, на початку 1990-х
рр. спостерігалася гіперінфляція (індекси
споживчих цін становили: у 1992 р. – 2100%;
у 1993 р. – 10 256%; 1994 р. – 501,0%; 1995 р. – 281,7%).
Протягом періоду незалежності України
лише у 2002 р. спостерігалася незначна дефляція
(0,6 %), протягом 2001–2003 рр. інфляція була
помірною (ціни зростали менше, ніж на 10%
за рік), в інші роки – галопуючою. На посилення
інфляційних процесів в Україні вплинула
світова фінансова криза, яка почалась
восени 2007 р. та досягла піку у вересні
2008 р., яка обмежила потоки іноземного
капіталу та зробила майже недоступними
зовнішні фінансові ресурси. А це у свою
чергу призвело до скорочення попиту на
головні товарні групи українського експорту
(метали та продукція хімічної промисловості).
Дефіцит іноземного капіталу та необхідність
повернення значних обсягів, раніше взятих
іноземних кредитів спричинили стрімке
знецінення гривні у 2008 році.
У 2010-2011 рр. відбулося уповільнення
зростання споживчих цін внаслідок
низького використання виробничого
потенціалу, слабкого внутрішнього
попиту та стабільності валютного
курсу. Так, в Україні індекс
споживчих цін у 2011 році становив 104,6%,
у 2010 році − 109,1% порівняно зі 112,3% у 2009 році (
див. додатки табл. 2).
Дисбаланс бюджету, його залежність
від політичної кон’юнктури зумовлює
високий рівень інфляції (фінансування
зростання витрат шляхом грошової
емісії), що призводить не лише до погіршення
суспільного добробуту, але й до втрат
у вартості всіх активів національної
економіки та суспільства загалом. Так,
протягом останніх 10 років середньорічне
зростання грошової бази знаходилося
на рівні 30%. Середньорічна інфляція в
Україні становить близько 10,6% та надалі
залишається відносно високою як для європейських
країн (рис.2, табл.3).
Слід зауважити, що утримання
високого рівня інфляції зумовлене
адміністративними заходами у
таких монополізованих секторах
– енергетичному, комунальному,
транспортних перевезень.
Проаналізувавши інфляційні процеси
в Україні можна виділити наступні
фактори, що чинять значний
вплив на прискорення темпів
інфляції: емісія гривні, зростання
цін на паливно-енергетичні ресурси,
підвищення цін на продукти
харчування, податковий тиск. Важливо
відзначити, що дотепер у колі фахівців
ведуться дискусії відносно визначення
різних чинників інфляції. Одна група
аналітиків вважає, що основні чинники
української інфляції полягають у політиці
заробітної плати та податковій політиці,
друга – головним чинником визначає обмінний
курс гривні, третя – кон’юнктурні тенденції
на міжнародних енергетичних та сировинних
ринках.
Тому можна сказати, що антиінфляційна
політика – комплекс взаємопов'язаних
заходів і важелів держави
й центрального банку країни
з метою запобігання високим
темпам інфляції та управління
нею на незагрозливому для
стабільності економічної системи
рівні. Для подолання інфляції
у вітчизняній економіці має
бути ефективна антиінфляційна
політика, реальна стабілізація
і зміцнення на її засадах
національної грошової одиниці.
Ця політика має здійснюватись
у напрямі забезпечення фінансової
стабілізації. Саме фінансово-грошова
стабілізація - це єдино можлива
основа виведення національної
економіки з кризи, якісної
перебудови її та поліпшення
життя населення.
4. Тенденції
інфляційних процесів в Україні
у 1991-2012рр
Інфляційні
процеси в Україні були зумовлені
наступними причинами:
- не виваженою
первинною емісією, диспропорційністю
у структурі економіки, що виникла
за часів існування адміністративно-командної
системи;
- залежністю
українських виробників від імпорту
(енергоносіїв, окремих
сировинних
матеріалів, комплектувальних виробів
тощо);
- неефективністю
безготівкової системи розрахунку, від’ємним
сальдо зовнішньої торгівлі;
- зростанням
цін на імпортні товари та послуги, необґрунтованим
встановленням валютного курсу;
- втратою зацікавленості
у продуктивності праці; суттєвим скороченням
інвестицій;надмірним розширенням тіньового
сектору економіки;
- використанням
неринкових форм розрахунків,
зокрема бартеру;
- низьким рівнем
спроможності економіки щодо задоволення
внутрішнього попиту (значна частина приросту
ВВП забезпечується за рахунок компонентів,
створених у матеріальній сфері).
Інфляційні
процеси протягом 1991 — 1993 рр. набули
в Україні найвищих темпів
серед інших пострадянських держав.
Пояснити це можливо не лише
станом структурної розбалансованості
економіки, нераціональним співвідношенням
галузей, продукуючих на виробничий
та споживчий ринки.
Інфляційні процеси в Україні
були спричинені їх багатофакторним
характером, об’єктивними негараздами
перехідної економіки, в тому
числі значною мірою залежністю
від зовнішнього енергопостачання.
За
даними Кабінету Міністрів України
у 1994- 1995 рр. інфляція в Україні
приблизно на 86% визначалась збільшенням
обсягів грошової маси і швидкістю
її обігу та на 14 % — зниженням
обсягів виробництва... Насправді
цей вплив є більш багатобічним
і глибоким. Він діє також через
співвідношення попиту і пропозиції,
експорту й імпорту, валютний
курс тощо.
Розглядаючи
економічну ситуацію, що склалася
в Україні за останні декілька
років, можемо зробити певні
висновки щодо інфляційних процесів,
які відбуваються в нашій державі( див.
додатки табл. 4).
За
підрахунками Держкомстату інфляція
в Україні у 2008 році склала
22,3% – це найвищий показник
за період з 2001 по 2009 рік. Вищою
річна інфляція востаннє була
2000 року, коли споживчі ціни зросли
на 25,8%.
У
ІІІ кварталі 2011 року продовжилася
тенденція до зниження інфляційного
тиску, що тривала протягом 2010
року і переривалася з огляду
на певне прискорення цінової
динаміки в першій половині 2011
року.
Уповільнення
цінової динаміки в поточному
році пояснюється:
1. Значними
обсягами врожаю, що призвело
до суттєвого зниження цін
на сирі продукти в ІІІ кварталі
2011 року (-9,8 %, -3,1 % у річному вимірі
у вересні). З початку року ціни
на сирі продукти знизилися
на 4,1 %.
Здешевлення
сирих продуктів призвело до зниження
не базового ІСЦ на 1.9% (9.2% – у річному
вимірі, -0.8 в. п. внесок в ІСЦ).
2. Відтермінуванням
підвищення цін на газ для
населення, запланованого на друге
півріччя 2011 року, стримувало зростання
цін на товари та послуги,
що регулюються адміністративно
(11,8 % з початку року, 12,8 % у річному
вимірі). Збереження ціни нафти на світових
ринках майже на рівні трьох попередніх
місяців зумовило незмінність ціни на
бензин (у річному вимірі його інфляція
становила 35%).
3. Зваженою
грошово-кредитною політикою. Зокрема,
з огляду на прогнозовану динаміку
обмінного курсу гривні до
долара США, ціни на непродовольчі
товари (за вирахуванням палива)
з початку року зросли лише
на 1,9 % (3,0 % у річному вимірі). В
умовах помірних фіскальної та
монетарної політики (спрямованої
на абсорбування надлишкової
ліквідності в банківській системі)
споживчий попит залишався нижчим,
ніж рівноважне значення (середнє
значення відхилення ВВП від
потенційного рівня за три
квартали цього року становило
-0.7%).
4. Високою
базою порівняння минулого року,
що певним чином пояснює суттєве
уповільнення показника інфляції
в річному вимірі. Зокрема, у
вересні минулого року спостерігалося
значне прискорення показника
інфляції внаслідок потрясінь
на продовольчих ринках (2,9% за
місяць), починаючи з вересня 2011
року цей показник не береться
до уваги під час обрахунків
інфляції в річному обчисленні.
Активізація внутрішнього інвестиційного
попиту зумовила зростання індексу
цін виробників. Індекс цін виробників
промислової продукції у січні – жовтні
2011р. становив 115,6% (у січні-жовтні 2010р. –
118,0%).
За даними опитувань підприємств,
які проводить Національний банк
України, у ІІ кварталі 2011 року
інфляційні очікування незначно
знизилися та становлять 14,5% у
середньому на наступні 12 місяців
порівняно з 14,7% у попередньому
кварталі.
Щодо інфляційних
процесів в Україні на 2012 рік, то у другій
половині поточного року підвищення темпів
зростання цін є цілком імовірним, зі слів Віктор
Янукович у своєму щорічному посланні президента
до Верховної Ради.
«У другому півріччі 2012 року можливе
привнесення інфляційного впливу з продовольчого
ринку у зв'язку з очікуваним неврожаєм
основних сільськогосподарських культур.
Після періоду гальмування інфляційних
процесів у 2011 році ймовірним є підвищення
темпів зростання цін в якості компенсації
за втрату доходів, навіть в умовах уповільнення
динаміки», — йдеться в посланні.
На думку президента, у разі збереження
відносно високих темпів економічного
росту (приросту ВВП на рівні, принаймні,
не нижче 2011 року), підвищення інфляції
на 2-3% буде грати роль стимулятора економічної
активності і буде прийнятним.
Як повідомлялося раніше, базова інфляція в Україні у травні
2012 року зросла до 0,1% з нуля у квітні, повернувшись
на рівень березня і лютого, повідомила
Державна служба статистики (Держстат) у п'ятницю,
8 червня.
У річному вимірі вона сповільнилася
до 4,2% з 4,7% за підсумками квітня, 5,3% - за підсумками
березня, 6,1% - за підсумками лютого і 6,6%
- за підсумками січня.
В цілому з початку цього року базова
інфляція склала 0,3%.