Напрями вдосконалення міграційної політики України

Високий рівень безробіття в країні зумовлений більше об'єктивними  причинами, тобто тими економічними законами, на дію яких людина майже  не може впливати. Здобуття незалежності, перехід від планової економіки  до ринкової, швидкість темпів проходження  країною шляху розвитку від адміністративно-командної  системи до демократії, спад економіки, застарілість основних фондів, шалений  темп науково-технічного прогресу, економічні реформи і т.д.

Україна стала сусідом  Європейського Союзу. Країни, які  поповнили Союз, отримали можливість доступу до ринку товарів Євросоюзу, а також до ринків праці. Сьогодні ринок цих країн потребуватиме більше трудових мігрантів, однак, зобов'язання, прийняті перед вступом, ускладнили в'їзд та легалізацію. З іншого боку, близькість до України дозволяє створювати спільні підприємства у прикордонних регіонах із залученням місцевої робочої сили. Це необхідно врахувати при плануванні та розміщенні продуктивних сил в регіоні. Як країна значної кількості трудових мігрантів Україна також є об'єктом міграції з країн Південно-Східної Азії. Жителі цих країн працюють в сільському господарстві та торгівлі, а також Україна є транзитною країною для нелегальних мігрантів в Західну Європу, що зумовлює проблему у відносинах з Євросоюзом. Значна кількість мігрантів-заробітчан викликає неоднозначну реакцію суспільства в країнах працевлаштування. Супротив експансії українських жінок в життя італійського суспільства, наприклад, вже проявився в організованому протистоянні в певних регіонах Італії. Загрозливим для демографічного стану України є те, що високорозвинені Європейські країни (Німеччина, Італія, Англія, Франція) та Росія перебувають у фазі демографічної кризи, що змушуватиме їх створювати сприятливі умови трудової міграції з України в майбутньому) [10].

Таким чином, для розв'язання проблем трудової міграції в Україні  необхідно, перш за все вирішити питання  підвищення рівня оплати праці; по - друге розв'язати соціальні питання  пов'язані із збагаченням змісту роботи, дотриманням умов колективних  договорів і угод щодо цього; по-третє  прийняти трудовий кодекс України.

 

3. Напрями вдосконалення міграційної політики України

 

 Державне регулювання  міграції в Україні здійснюється  в системі поваги до прав людини, і це законодавчо закріплено в Декларації про незалежність України, де визнано право людини на вибір місця проживання. «Закон про громадянство», виключає дискримінацію громадян щодо одержання громадянства України в законодавчому порядку. На базі цих, на інших відповідних правових актів була розроблена концепція державної міграційної політики України за такими основними принципами:

- забезпечення кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободи пересування, вибору місця проживання, права вільно залишати територію України, за винятком обмежень, встановлених законодавством, а також в'їжджати в Україну громадянам України;

- забезпечення державної безпеки та національних інтересів, а також загальнодержавних підходів у проведенні міграційної політики;

- захист прав і свобод та законних інтересів громадян України, іноземців і осіб без громадянства, недопустимість створення для них безпідставних пільг чи переваг, які б ставили їх у привілейоване становище порівняно з громадянами України;

- протидія незаконній міграції, працевлаштуванню мігранті і торгівлі людьми [4].

Слід визнати, що правові  механізми державного управління міграційною  ситуацією в Україні становлять пріоритетний напрям у державній  діяльності і політиці. Чинне законодавство  визнається вітчизняними правознавцями, управлінцями та науковцями як ефективний моральний і правовий чинник, який має властивості та якості сприяти  реалізації особистих інтересів  та потреб окремих іммігрантів, поліпшенню демографічної ситуації в державі. Однак для цього потрібно наполегливо і творчо вдосконалювати механізми втілення державних законів у практику.

На міграційну ситуацію в  Україні впливають не лише політичні  чинники. Існує ряд інших нагальних  проблем, які політично усвідомлюються. Серед них питання бідності яка  була є та залишається в управлінському контексті однією з найболючіших проблем минулого і сучасного. В основному безробіття, низька оплата кваліфікованої праці, політика безперервної реструктуризації, яка призводить до постійного скорочення робочих місць, спричиняє еміграцію з України діячів науки, техніки і культури, витоку за кордон розумового потенціалу. Однак, працюючи на зарубіжну економіку та культуру, цей науковий потенціал через деякий період повертається в Україну, але вже у вигляді дорого вартісних інвестицій та позичок. Духовне, матеріальне та політичне знедолення інтенсифікує такі психологічні стани в діяльної людини, за яких вона просто не в силі реалізувати себе в державі і суспільстві.

Для запобігання відтоку  кваліфікованих фахівців дефіцитних спеціальностей та кадрового «пограбування» різних галузей національної економіки  в державній еміграційній політиці мають застосовуватись різні  обмеження, до яких належать:

- ліміт надання закордонних паспортів;

- запровадження еміграційних квот;

- заборона виїзду працівників окремих категорій;

- встановлення термінів обов'язкової роботи в країні після завершення освіти за державний рахунок;

-  визначення пріоритетних державних регіонів за категоріями зайнятості. У деяких країнах рівень квот на виїзд встановлюється для кожного регіону окремо залежно від рівня його економічного розвитку й ситуації на внутрішньому ринку праці [5].

Транскордонна імміграція в  Україну людських ресурсів означає  в дійсності те, що етнічні агенти змішаного світогляду, особливо пасіонарних  носіїв про національної свідомості, переміщеної у вітчизняне довкілля і соціальне буття, дозволяє цій  категорії апатридів та громадян регенерувати на території держави  кількісні та якісні властивості, ознаки і риси певної субкультури. За цієї ситуації загострюються, щонайменше, три  актуальні проблеми культурного та соціального характеру.

Перша з них актуалізує питання державного управління механізмами  отримання вітчизняного громадянства, оскільки у багатьох іноземних державах воно буває фактично подвійним (Республіка Ізраїль чи США) або навіть і потрійним (Швейцарія). Пільгові умови для отримання  документів на постійне мешкання дозволяє бізнесменові, вченому чи експериментатору використати міждержавне переміщення  в ті країни, де оплата праці і  спосіб життя є вигіднішим за соціальні умови в реальному бутті сучасної України. Свого часу МЗС України рішуче загальмувало спробу започаткувати для видатних і талановитих мешканців, відомих своєю підприємницькою діяльністю, подвійне громадянство [3].

Інша проблема, що загострюється, стосується «корінних народів». Вона ініціюється штаб-квартирою ООН  в Женеві. Так, наприкінці 90-х років XX ст. від цієї міжнародної організації  на адресу Міністерства юстиції України  надійшов законопроект про офіційне визнання деяких національних меншин, наприклад кримських татар, корінним народом. Створювалась певна юридична ситуація, внаслідок якої можна було надати імпульс політичним рухам інших національних меншин, які компактно проживають на тих суміжних з Україною територіях, що історично належали зарубіжним державам. Ця обставина мала місце в 1993—1995 pp. у відносинах держави з політичним русинством, яке мешкає на території Закарпаття та Словаччини. Стимульовані зарубіжними місіонерами, зокрема професором Торонтського університету П. Магочі, вони доклали чимало політичних зусиль для того, щоб, вийшовши із складу України, створити на території Ужгородської області та Пряшівського району (Словаччина) самостійну державу під назвою «Закарпатська Русь». Локалізація цих провокаційних спроб змусила державу та суспільство України, управлінців, політологів і вчених протягом декількох років напружено займатися освітньою і культурною профілактикою зазначеного політичного руху[6].

Третя проблема пов'язана  з питанням юридичного врегулювання сезонних міграцій, особливо тих, що зазнають «маятникових коливань». Як відомо, міграційна активність — це складова культурної мобільності і соціального буття. У такому випадку міграційні ситуації можна ототожнити, безумовно, з імперативними суспільними процесами та феноменами. Тому що будь-яке з міграційних явищ, оскільки воно є соціокультурним феноменом, за сприятливих умов може справити прогресивний чи регресивний, навіть, визначальний вплив на соціально-демографічну ситуацію в регіоні чи державі, стан і перспективи якісного відтворення народонаселення. [7].

Англійського філософа Б. Рассела, розмірковуючи над майбутнім  людства, зазначив, що для створення  досконалого суспільства потрібно культурно та юридично гарантувати три обов'язкові умови: більш-менш рівномірний перерозподіл продуктів, послуг і товарів; відсутність локальних, регіональних і світових війн; постійне або близьке до безконфліктного складу населення територій [8].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 Сьогодні таке явище як глобалізація охопило всі сфери людського життя. В першу чергу слід відмітити глобалізацію в економічній сфері, яка досягла небаченого розмаху і продовжує розвиватися. Поряд з глобалізацією в економічній сфері, глобальні процеси торкнулися і демографічної ситуації в багатьох країнах світу. Це зумовлено в першу чергу міграційними процесами з країн, що розвиваються, в розвинені країни в пошуку роботи. Розвинуті раїни є основним напрямком імміграції, а ті, що розвиваються, - джерелом еміграції.

Здійснені дослідження, свідчать, що міграційні ситуації, процеси та явища регулюються законодавчо  і політично, а більшість конфліктогенних ситуацій в цій сфері належать до проблем державного управління. Найбільша маса українців виїздить для працевлаштування до Росії, це може пояснюватися тим, що між Україною і Росією майже немає язикового бар'єру, а основна маса трудових мігрантів не володіє іноземними мовами. Також немає проблеми пересування в рамках СНД.

Таким чином на державному рівні доцільно створити автоматизовану систему постійного моніторингу міграційних процесів, також застосувати квотування імміграції, сприяти дослідній діяльності, спрямованій на вдосконалення методів і механізмів локалізації, прогнозування, планування та упередження тих міграційних процесів, які здатні спричинити етнічні напруження і соціальні конфлікти. Для цього потрібно вдосконалити методологічний інструментарій, розробити шкалу міграційних сподівань, потреб та цінностей.

Не менше актуальним є  завдання раціонального узгодження законодавчих положень окремих правових актів, насамперед тих з них, які  безпосередньо стосуються сфери  компетенції міжнародних договорів, пактів та угод, зокрема, проблеми візової політики і трудового законодавства, узгодженого з іноземними державами на паритетній основі.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

 

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учеб. Пособие / Авдокушин Е.Ф. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. - с. 102-114.

2. Акопов Е.С. Мировая економика и международные экономические отношения. Серия «Учебники, учебные пособия» /  Акопов Е.С., Воронкова О.Н., Гаврилко Н.Н. - Ростов-на-Дону: «Феникс», 2004. - с. 256.

3. Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія / Базилевич В. Д. — К.: Знання-Прес, 2003. – с. 148.

4. Долішній М. І. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Навчальний посібник / Долішній М. І., Стадницкий Ю. І., Загородній А.Г. – Львів: Національний університет «Львівська політехніка», 2003. – 256 с.

5. Доргунцов С. І.  Теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки / Доргунцов С. І.,  Олійник Я. Б., Степаненко А. В. – К.: Стефед-2, 2001. -144с.

6. Лобанова Е. М.  Зовнішні трудові міграції населення  України / Лобанова Е. М.,  Позняк О. В. – К.: РВПС України НАН України, 2002. – 215с.

7. Никифорова А. Рынок труда: занятость и безработица / Никифорова А. - М.: Международные отношения, 2007.  - 180с.

8. Пирожков С. Зовнішня міграція в Україні: причини, наслідки, стратегії / Пирожков С., Малиновська О., Марченко Н. – К.: Академпресс, 2002.- 250с.

9. Романюк М. Міграція населення України: національні орієнтири та територіальна диференціація механізму регулювання. // Економіка України, 2002..с. 25-29.

10. Ромсінюк М. Міграція населення України: національні пріорітети та регіональна диференціація механізму реглювання // Економіка України. – 2002. - №9. – С. 39.