Напрями та інструменти еколого-економічного регулювання у національній економіці України

11. Цінові інструменти  – це система заходів впливу  на економічні інтереси суб’єктів  господарської діяльності, основним  результуючим механізмом якої  є цілеспрямована зміна різних  видів діяльності (товарів) за  допомогою зменшення чи збільшення  цін. Можна назвати два основних напрямки використання цінових інструментів у природокористуванні: пряме регулювання цін і непряме регулювання цін.

    Методи прямого регулювання цін використовуються в тих випадках, коли існують можливості адміністративного впливу на ціни.

    Методи непрямого регулювання цін мають у ринковій економіці значно більші можливості. Ці методи засновані на механізмах впливу на рівень

цін за допомогою інших  інструментів. Кінцевими стратегічними  цілями методів непрямого регулювання цін можна вважати:

– підвищення рівня цін споживання на екологічно несприятливу продукцію, тобто на ті види продукції, виробництво і споживання якої пов’язані з процесами порушення природного середовища;

– зниження рівня цін  споживання на екологічно сприятливу продукцію, тобто на ті види продукції, що сприяють зниженню екологічного тиску  на різних стадіях виробництва і  споживання продукції;

– створення цінових гарантій вирішення екологічних проблем, що виникають на різних стадіях життєвого циклу виробу.

12. Сприяння обмеження на ринку – це комплекс організаційних заходів, що дозволяє надати додаткові економічні переваги екологічно орієнтованим суб’єктам, або створити економічні обмеження екологічно несприятливим суб’єктам, як правило, без прямого фінансового впливу на інтереси суб’єктів. У числі основних напрямків здійснення зазначеного виду заходів можна назвати:

– присудження нагород (звань, призів), сам факт володіння якими  дає додаткові ринкові переваги екологічно повноцінним підприємствам;

– маркетингове сприяння екологічно прогресивним суб’єктам (у тому числі безкоштовна реклама);

– розширення сфер діяльності екологічно орієнтованим суб’єктам (збільшення розширеного часу роботи або додаткових сфер діяльності);

– інформаційна підтримка підприємств;

– державний протекціонізм  для екологічно орієнтованих видів  продукції в зовнішній торгівлі.

13. Премія, нагорода, приз (bonus, award, prize) – це грошова чи інша винагорода за успіхи у здійсненні екологічної діяльності. Найбільш поширеними є такі види нагород: премії і винагороди підприємствам, що мають успіхи в екологічній діяльності, премії і звання переможців у конкурсі на кращу екологічну територію, премії підприємцям, громадянам, домовласникам, що домоглися успіхів в економічній діяльності.

   Проблема розробки та вдосконалення економічних інструментів екологічного спрямування є однією з найбільш актуальних в екополітиці сьогодення, адже за їхньою допомогою можна уникнути глобальної екологічної катастрофи – забезпечити надійну екологічну безпеку на планетарному рівні.

    Одним із перших запроваджених еколого-економічних інструментів  став механізм плати за забруднення. Вперше в Україні введено плату за використання земельних, рекреаційних і лісових ресурсів, спеціальне використання прісних водних ресурсів, спеціальне використання надр при добуванні корисних копалин, спеціальне використання тваринного світу. Стимулююча функція платежів полягає в тому, щоб запобігти виснаженню природних ресурсів і припинити безоплатне використання навколишнього середовища як приймальника забруднення. За рахунок цих платежів створено позабюджетні фонди охорони навколишнього природного  середовища. Проведено інвентаризацію джерел забруднення і небезпечних інгредієнтів, що дало можливість прогнозувати екологічний стан регіонів і міст, активніше впливати на його поліпшення шляхом фінансування природоохоронних заходів і робіт.

     Плата за використання природних ресурсів спрямовується у дохідні частини державного та місцевого бюджетів.

Висновки

    В Україні накопичений поки що невеликий досвід застосування економічних важелів регулювання природокористуванням. Сьогодні досить очевидна необхідність реалізації погодженої економічної й екологічної політики на шляху прискорення економічного росту країни.

     Впровадження еколого-економічних важелів створило реальні стимули до більш раціонального використання природних ресурсів, визначило також реальні джерела фінансування природоохоронної діяльності.

Для фінансування природоохоронних витрат, пов'язаних з відтворенням і  підтримкою природних ресурсів у  належному стані, у державному бюджеті  України з 1994 року створений окремий  розділ "Охорона навколишнього  природного середовища і ядерна безпека". Цим розділом передбачені витрати  на охорону і раціональне використання водних, мінеральних, земельних ресурсів, створення лісових насаджень  і полезахисних смуг, збереження природно-заповідного  фонду, утримання місцевих природоохоронних органів.

    В Україні діє система державних цільових фондів охорони навколишнього природного середовища на загальнодержавному і місцевому рівнях, а з 1998 році вона включена до складу відповідних бюджетів.

    Існуюча система платежів, зборів, штрафів і компенсаційних виплат за нанесений збиток не спрацьовує належним чином через існуючі структурні обмеження, викликані як умовами перехідної економіки (природоохоронні платежі і збори враховують тільки ступінь екологічного впливу, ніяк не відбиваючи ринкові умови, такі, наприклад, як нестабільна ситуація на ринку і, відповідно, нездорова конкуренція), так і іншими обмеженнями, що у даний час не дають можливості ефективно використовувати принцип "забруднювач платить". До таких обмежень відносяться недосконала політична основа раціонального природокористування, неефективна система забезпечення дотримання вимог діючого природоохоронного законодавства, а також низький рівень платоспроможності підприємств. Система платежів, зборів, штрафів і компенсаційних виплат за заподіяний збиток сьогодні не дає можливості забезпечити досягнення поставлених цілей, що повинні мати подвійний ефект: зміцнення і посилення ролі екологічних фондів і стимулювання заходів щодо поліпшення природоохоронної діяльності.

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

Валентей С.Д. развитой социализм: экологическая политика. – М.: Экономика, 1984. – 104 с.

 Водна Рамкова Директива ЄС 2000/60/EC. Основні терміни та їх визначення. – Київ, 2006. – 240 с.

 Возможности предотвращения  изменения климата  и его  негативных последствий: проблема  Киотского протокола: материалы  Совета-семинара при Президенте  РАН/ [отв. Ред. Ю.А. Израэль]; РАН.  – М.: Наука, 2006. -408 с.

 Добров Г.М., Перелет  Р.А. НТР и природоохранная  политика. – К.: Наукова думка, 1986. – 149 с.

 Злобін Ю.А. Основи  екології. К.: – Видавництво “Лібра”,  ТОВ, 1998, 248 с.

 Калошин М. Глобальные  измерения экологии // Международная  жизнь. – 1990. -№3. – С.102-108.

 Кисельов М.М. В гармонии  с природой. – К: Политиздат Украины, 1989. -126 с.

 Кисельов М.М., Крисаченко  В.С., Гардашук Т.В. Методологія  екологічного синтезу. – К.: наукова  думка, 1995. – 158.

 Китанович Б. Планета  и цивилизация в опасности  /Пер. с сербскохорват., предисл.  и коммент. И.В. Вишняковой.  – М.: Мысль, 1985. – 240 с.

 Красилов В.А. Охрана  природы: принципы, проблемы, приоритеты. – М.: Ин-т охраны природы и  заповед. дела, 1992. – 173 с.

 Розвиток України в  умовах глобалізації та скорочення  природно-ресурсного потенціалу / М.М.  Коржнев, Ю.Р. Шеляг-Сосонко, М.М.  Курило та ін.; НАН України,  Ін-т телекомунікацій і глобал. інформ. простору. – К.: ЛОГОС, 2009. –  195 с.

 Хилько М.І. Екологічна  політика / Монографія. – К.: Абрис, 1999. – 363 с.

 Meadows D.H., Meadows D.L., Randers J., Behrens W.W. The Limits to Growth. A report for the club of Rome’s project on the predicament of mankind, New York, 1972.