Методи протекціонізму країн G20 під час глобальної фінансової кризи

  Заходи  протекціонізму, які мали місце під  час глобальної фінансово-економічної  кризи останніх років, на мій погляд, були своєрідною реакцією на структурні зрушення в національних економіках країн, які в свою чергу безпосередньо залежать від міжнародної торгівлі. Незважаючи на те, що вдалося уникнути масштабних торгових війн, все ж захисні заходи застосовувалися дедалі частіше, а протекціоністський інструментарій набував дедалі важливішого значення і ставав все більш різноманітнішим.  На сьогоднішній час протекціонізм може проявлятися у досить різних формах, це можуть бути і комплекси стимулюючих заходів, спрямованих на захист окремих галузей промисловості, і збільшення митних тарифів, і введення нетарифних бар’єрів, також ініціювання антидемпінгових розслідувань, встановлення заборони на імпорт, проведення девальвації національної валюти і навіть використання обмежень на продовження та видачу робочих віз для іноземців. Можна навести ще безліч таких заходів, однак основне питання полягає в тому, чи дійсно протекціонізм, до якого так часто вдаються країни у свої зовнішньоекономічні політиці є ефективним в умовах глобальної економічної кризи.

  З одної сторони можна зрозуміти, що в період рецесії кожна країна, в першу чергу, зацікавлена в  тому, щоб залишитися на плаву і з цією метою починає відгороджувати свою економіку від зовнішньої інтервенції. Зазвичай це здійснюється шляхом податкових заходів, мита і підтримки національного виробника. Однак є й інший, більш розповсюджений погляд на протекціонізм, згідно з яким він може навпаки посилити глобальну кризу і підірвати відновлення світової економіки саме за рахунок різкого зниження міжнародної торгівлі, яке він провокує.

  Якщо  говорити про країни великої двадцятки  (G20), то тут варто відмітити неодноразові заяви щодо прагнення боротися з протекціонізмом, щоб попередити виникнення торгових війн і уникнути повторення сценарію Великої депресії. По завершенню саміту лідерів G20 в Торонто (червень 2010 року) було прийняте рішення щодо продовження  до кінця 2013 року заборони на протекціоністські заходи в сфері торгівлі та інвестицій, а також щодо введення нових експортних обмежень. Однак, попередні саміти, наприклад у Лондон (квітень 2009 року), на якому робилися такі ж самі гучні заяви є яскравим підтвердженням тому, що це всього на всього пусті обіцянкам, які стабільно порушуються практично всіма учасниками. І підтвердженням цьому є той факт, що за період з жовтня 2010 року по квітень 2011 року країнами Великої двадцятки було ініційовано ще майже 30 нових експортних обмежень.

  Виходячи безпосередньо із даних наведених у звіті Світової організації торгівлі, відносно прийнятих країнами G20 заходів щодо обмеження торгівлі, то такі країни як Росія, Сполучені Штати, Індія, Аргентина і Бразилія утворюють собою п’ятірку країн з максимальним рівнем протекціоністського захисту. При цьому, Туреччина, Мексика, Південна Корея, Південноафриканська Республіка, Саудівська Аравія мають як не дивно мінімальний ступінь протекціонізму серед країн «двадцятки».

  На  мій погляд даний розподіл мав  би виглядати дещо по іншому, оскільки існує така тенденція, що ті країни, які експортують велику частку високотехнологічних товарів з високою доданою вартістю, зовсім не зацікавлені в застосуванні заходів протекціонізму. Оскільки їхні товари буде не вигідно купувати іншим країнам, а це призведе до падіння експорту, який в будь-якому випадку не покриється внутрішнім попитом. Що ж стосується країн, експорт яких в значній мірі орієнтується на сировину, то протекціоністські заходи цілком можуть допомогти економіці.

  Загалом, складається враження, що Захід і  Схід помінялися місцями. Ще буквально  десять років тому Європа і США всіма силами виступали і пропагували вільну торгівлю, на сьогодні ж лібералізація торгівлі вигідна в першу чергу країнам, що розвиваються в Азії. Як на мене, то така тенденція пов’язана, швидше за все із помітним зміцненням економічного потенціалу країн регіону, і з тим, що в останні роки країни, що розвиваються були в більшій мірі зацікавлені в зниженні тарифних бар’єрів і в багатьох випадках вже вийшли на рівень розвинених країн.

  Велику  увагу потрібно приділити також  тому, що в останні роки одним  із найбільш популярніших заходів захисту, стає використання субсидій для підтримки стабільності деяких галузей. При цьому субсидії, а не митні тарифи найчастіше використовуються саме  розвиненими країнами, в той час як країни, що розвиваються продовжують застосовувати більш прості традиційні заходи захисту своїх ринків.

  Найбільший  показник застосування субсидій припадає в першу чергу на галузь автомобілебудування. Країнами, що виявилися зацікавленими у субсидуванні саме цієї галуз промисловості являються: США, Канада, Франція, Німеччина, Великобританія, Китай, Аргентина, Бразилія, Китай, Швеція, Італія і Росія. 

  Як  на мене, ситуація з масштабними  субсидіями в галузь автомобілебудування є негативною, оскільки ці субсидії створюють перешкоди на шляху ліквідації неефективних підприємств, які не мають ніякого майбутнього. Окрім цього, компанії, які отримують допомогу від своїх урядів зобов’язуються зберігати робочі місця на національних ринках і таким чином стають все більш залежними від політики держави.  Виходячи з того, що більшість країн пов’язані регіональними торговельними блоками, то вони змушені повторювати дії своїх сусідів як це було, наприклад, з Канадою, якій довелося відразу після субсидій які Вашингтон виділив Детройту здійснити аналогічні заходи.

  З іншого боку масштабне субсидування є ще одним підтвердженням того, наскільки потужними являються  бюджетні можливості розвинених країн, навіть в умовах зростаючого дефіциту. Однак, тенденції відносно зростання  дефіциту може призвести до того, що країни в найближчі роки переглянуть свою протекціоністську політику і повернуться до більш традиційних методів захисту.

  Як  на мене, те що  в ході будь-якої кризи  виникає необхідність в застосуванні протекціоністських заходів є цілком очевидним явищем, але на сьогоднішній час ми стикаємося з тою  проблемою, що протекціонізм все частіше знаходить своє вираження в непрямих формах, а саме субсидіях, підтримці споживачів національної продукції, різноманітних кон’юнктурних пакетах.   А це в свою чергу ускладнює можливості оцінити його масштаби та протидіяти йому. Як не дивно нові види протекціонізму все сильніше охоплюються ті країни, які самі ж різко засуджують заходи протекціонізму, а саме розвинені країни, і в першу чергу учасників Великої двадцятки.

  Продовжуючи тему специфічних методів протекціонізму, які використовувалися країнами G20 з метою зменшення негативного впливу глобальної фінансової кризи, варто також звернути увагу на порівняно новий метод протекціонізму, а саме: захист національного ринку праці. В останні роки робітники дедалі частіше вимагали обмежень на використання іноземної робочої сили. Особливо яскраво ця тенденція проявилася у країнах Європейського Союзу. Візьмемо до прикладу Великобританію, де місцеві робітники досить агресивно виступали проти використання більш дешевої португальської та італійської робочої сили.  

  Очевидно, що коли країна знаходиться в умовах стабільного економічного зростання, національна робоча сила зовсім не проти присутності на ринку сотень тисяч іммігрантів, які виконують переважно ту роботу, в якій місцеве населення абсолютно не зацікавлене.  Але з початком економічної кризи, яка тягне за собою різке зниження безробіття, ситуація кардинально змінюється і в країні наростають протекціоністські заходи.

  Зазвичай  трудовий протекціонізм є завжди наслідком економічного, фінансового  чи товарного протекціонізму, основними  регуляторами яких є квотування, ліцензування імпорту, регулювання валютних курсів, які зрештою направлені на захист робочих місць на національному ринку праці. Однак, на ринку праці можуть використовуватися також і свої власні, специфічні методи захисту, такі як адміністративне обмеження іноземної робочої сили, регулювання заробітної плати на національному ринку, та інші.

  Якщо  загалом говорити про різні види протекціоністських заходів, то тут  можна простежити таку тенденцію: 5,36% - це інвестиційні заходи, 1,42% - права інтелектуальної власності («інтелектуальний протекціонізм»), 0,87 – фінансування торгівлі, 70% - торговельні обмеження і 22,35 % - інші заходи, куди можна віднести і субсидування, і трудовий протекціонізм, про які вже йшла мова. 

  Повертаючись  до традиційних протекціоністських заходів, варто звернути увагу на антидемпінгові розслідування, які  під час останніх подій, пов’язаних із економічної кризою набули дедалі більшого поширення. Всім відомо, що демпінг  являє собою таке явище, коли товари ввозяться до країн-імпортерів за цінами, нижчими від порівняної ціни на відповідний товар у країні, що експортує. А це в свою чергу заподіює шкоду національному товаровиробникові. Демпінг є своєрідною міжнародною дискримінацією в цінах, адже як вже було сказано, країна-експортер продає свій товар на певному закордонному ринку дешевше, ніж на іншому. Само собою зрозуміло, що такі дії викликають обурення і призводять до здійснення антидемпінгових розслідувань і впровадження антидемпінгових мит, які вже безпосередньо являються протекціоністськими заходам, спрямованими на захист національного виробника.  

  Згідно  з статистикою, найбільше антидемпінгових  розслідування відбувалося в 2008 році. В 2009 році число таких розслідування, які проводилися за ініціативою країн G20 зменшилося приблизно на 20%.  Станом на 2010 рік, найбільше антидемпінгових розслідувань спостерігалося у таких країнах як Індії та Бразилії. 

  Якщо  розглядати товарну структуру, то тут можна сказати, що найбільше антидемпінгових заходів було вжито саме відносно таких продуктів промисловості як метали (29%), хімікати (24%) і пластмаса (16%).

  Загалом, згідно з даними Світової організації торгівлі, більшість протекціоністських заходів G20, які мали місце в період з травня по жовтень 2010 року, застосовувалися в основному по відношенню до промислової продукції. Розподіл виглядає наступним чином :

• Продукція сільського господарства – 5,1%;
• Продукція промисловості – 94,9%.

  Серед промислової продукції найбільше  скорочення імпорту спостерігалося по таким товарним групам як: електричні машини та їх частини, мінеральне паливо, машини та механічні прилади, пластмаса та вироби із неї, а також інші хімічні продукти.

  Виходячи  із вищенаведеної тенденції, виникає  логічне запитання, чому протекціонізм  характерний в першу чергу  для промисловості, а не сільського господарства.

  Як  на мене, то відповідь є досить простою, адже у сільського господарства на сьогодні просто немає потреби в  протекціоністських заходах – існуючі  закони автоматично сприяють підвищенню субсидій внаслідок зниження цін  на сільськогосподарську сировину. Безліч програм щодо захисту внутрішніх продовольчих ринків, в тому числі  в Європейському Союзі, Сполучених Штатах, Японії і Південній Кореї передбачають захист фермерів від падіння цін. Тому існує така тенденція: коли ціни падають, прямі виплати виробникам із державного бюджету зростають.

  В рамках цієї теми варто також приділити увагу такому поняттю як «легальний» протекціонізм. Тобто ті країни, які протягом останніх років, коли мало місце постійне зростання економіки, добровільно в односторонньому порядку знижували своє імпортне мито, на сьогодні мають можливість відігратися, при цьому не остерігаючись ніяких санкцій зі сторони Світової організації торгівлі, чи інших міжнародних організацій. 
 

  Висновок:

  Внаслідок світової фінансової кризи було здійснено  ряд протекціоністських заходів, а  тому, й на сьогоднішній час важливо  уважно спостерігати за розвитком протекціонізму і здійснювати всі необхідні  заходи, спрямовані проти нього.  Незважаючи на введення ряду різноманітних  бар’єрів,  які мали місце як під  час глобальної кризи, так і після  її завершення, все одно світова  торгівля відновлюється набагато швидше, ніж очікувалося раніше. При цьому  чи не найважливіший вплив на такий  швидкий підйом торгівлі має саме зростаючий попит на імпорт зі сторони  високорозвинених країн.

  Після того як обсяг міжнародної торгівлі в 2009 році знизився на 10,9%, в жовтні 2010 року цей показник майже на 0,8% перевищив  докризовий рівень. Однак, навіть не зважаючи на позитивні тенденції, фінансова  криза все ж таки значно затримала  обсяг міжнародної торгівлі. Так, за оцінками Всесвітнього банку, цей  показник в жовтні 2010 року, без фінансової кризи був би на 13,6% вищим.

  Якщо  говорити про експорт, то на сьогоднішній час він відновлюється набагато швидше  у країнах, що розвиваються, а ніж у розвинених країнах.  Обсяг експорту країн з високими доходами в жовтні 2010 року досягнув майже на 98% докризового рівня. У  порівнянні, експорт країн, що розвиваються в листопаді 2010 року перевищив докризовий рівень  майже на 16%.