Макроэкономическая стабильность и цикл

Сучасні економічні цикли суттєво відрізняються  від циклів ХІХ і першої половини ХХ століття. Загальні закономірності мають чимраз менш відомих проявів. Деякі фази економічного циклу зазнають значних метаморфоз, а то й зникають узагалі. Більшість сучасних дослідників виокремлюють в економічному циклі лише дві фази: висхідну і спадну (мал. 2.2.2.):

 
Мал. 2.2.2. Економічний цикл

 
Змінюються також і форми прояву сучасних циклів і криз. Це виражається в: 
- синхронізації циклічного руху в різних країнах, що обмежує можливості пом’якшення кризових процесів за рахунок розширення експорту;

- прискоренні  циклічних криз (вони стали виникати частіше) і скороченні тривалості циклу;

- відносному  зменшенні глибини криз;

- нестійкості  (несталості) фаз пожвавлення і  піднесення;

- незмінності  показників масштабів і глибини  криз.

Отже, циклічний  характер розвитку економіки зумовлений конфліктомміж умовами виробництва й умовами реалізації, протиріччям між виробництвом, яке прагне до розширення, та зростанням платоспроможного попиту, який не встигає за ним.  

Економічна  криза не тільки порушує пропорції суспільного відтворення, але й дає поштовх до рівноваги і збалансованості економіки. Механізмом циклічного руху виступає падіння цін (відповідно, знецінення основного капіталу і зниження заробітної плати).

Сучасна ринкова економіка (змішана) знаходиться  під значним впливом держави, що здатна суттєво змінювати хід економічного циклу, характер економічної динаміки: глибину і частоту криз, тривалість фаз циклу і співвідношення між ними. За активного впливу держави видозмінюється самий механізм циклічного руху. Завдяки державному регулюванню пом’якшуються циклічні коливання.

Важливішими важелями, за допомогою яких держава  впливає на економічний цикл, є кредитно-грошові і бюджетно-податкові інструменти

Під час  кризи державою використовуються заходи, які спрямовані на стимулювання виробництва, і, навпаки, в час піднесення – на його стримання. Так, з метою послаблення “перегріву” економіки у фазі піднесення держава стимулює подорожчання кредиту, запроваджує нові податки і підвищує ставки існуючих, відміняє прискорену амортизацію і

податкові пільги на нові інвестиції. В умовах же кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію і податкові знижки на нові інвестиції.

1.1.Ключові  параметри стану рівноваги макроекономічної  системи

Макроекономічна політика є стабілізаційною, якщо її застосування відновлює порушену рівновагу  системи. Здебільшого завдання макроекономічної стабілізації полягає в мінімізації  відхилення між потенційним та фактичним  рівнем виробництва, що в сучасній інтерпретації формулюється як підтримка безробіття на рівні, який забезпечує заданий рівень інфляції — NAIRU (Non Accelerating Inflation Rate of Unemployment).

Макроекономічні моделі дають змогу виявляти відносні суперечності між цілями економічної стабілізації та засобами (інструмен- тами) їх досягнення. Розглянемо такий приклад Нехай відкрита економіка характеризується двома координатами — станом платіжного балансу y1 та рівнем зайнятості y2. Рівноважні значення цих показників подано як функції стану агрегованого попиту u1 та обмінного курсу u2, тобто векторно-матричне рівняння має вигляд Y = F(U). Як цілі короткострокового розвитку розглядаються поліпшення платіжного балансу та підвищення рівня зайнятості dy = (dу1, dy2). Стандартними інструментами макроекономічної стабілізації можуть бути підвищення агрегованого попиту разом з політикою знецінювання національної валюти (зниження обмінного курсу), тобто вектор інструментів має вигляд dи = (dи1, dи2). У цілому політика макроекономічної стабілізації задається системою:        

           (12.3)

Якісний аналіз цієї системи допомагає зрозуміти, чому, зокрема, поставлені цілі відносно суперечливі. Матриця коефіцієнтів чутливості цілей щодо засобів fij з економічних міркувань має такі знаки:

.

Це означає, що зростання агрегованого попиту за рахунок розширення пропозиції грошей сприяє скороченню безробіття (f21 > 0). Водночас зростання грошової маси погіршує стан платіжного балансу (f11 < 0), оскільки зростає попит на іноземну валюту. Проте знецінювання національної валюти підвищує попит на іноземну валюту, погіршує платіжний баланс (f12 < 0), але при цьому дорожчає імпорт, що сприяє зростанню власного виробництва та зменшенню безробіття (f22 > 0).Отже, матриця системи (12.3) містить корисну інформацію щодо реалізовуваності поставлених цілей, особливо у тих випадках, коли цілі та засоби є суперечливими. З наведеного прикладу зрозуміло, що поставлені цілі не можуть бути досягнуті лише за рахунок того, що центральний банк управлятиме грошовою масою. За головні цілі макроекономічної політики часто беруть економічне зростання, мінімальні рівні інфляції та безробіття.Наведений приклад показує, що навіть у такому спрощеному вигляді, коли макроекономіка характеризується всього двома параметрами стану та має два параметри управління, наявність багатьох контурів прямих і зворотних зв’язків робить процес управління доволі складним та неоднозначним.

1.2.Нерівноважність в макроекономічному середовищі та причини,що їх зумовлюють

Основною  причиною, яка порушує рівновагу  в економічній системі, є нестача ефективного попиту, величина якого тотожна національному доходу.Національний дохід під час використання розпадається на споживання і заощадження. Але якщо в класичній моделі джерелом руху системи були заощадження, регульовані величиною ставки відсотка, а споживання визначалося як різниця між доходом і заощадженнями, то в Кейнса на перший план висуваються витрати, споживання, а заощадження — це те, що залишається неспожитим. Ощадливість, яка у класиків зводилася в ранг найвищої чесноти, сама по собі не може будувати міста, прокладати дороги й осушувати болота. Для цього потрібні витрати, тобто витрата отриманого доходу. Але динаміка споживання, за Кейнсом, підлягає дії деякого загального психологічного закону, відповідно до якого «... люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не тією ж мірою, як зростає дохід». Це означає, що гранична схильність до споживання, визначена як відношення приросту споживання до приросту доходу, менша за одиницю:

де С  — приріст споживання; Y - приріст доходу.     

Отже, функція  споживання (С=С(Y)) має вигляд монотонно зростаючої кривої з поступовим спаданням приросту. Якби весь дохід повністю споживався, ця функція становила б бісектрису кута, утвореного осями координат, на яких відкладаються значення доходу і споживання. Рівність доходів і витрат забезпечувалася б у кожній точці, розташованій на бісектрисі. Однак реальна ситуація характеризується відхиленням від стану рівноваги, яка досягається лише в точці перетину кривої споживання з бісектрисою; це ілюструє графік, що отримав назву «кейнсіанський хрест» (рис. 7.1).

Лівіше  точки Е споживання перевищує дохід, тобто проїдаються запаси; правіше цієї точки дохід більший за споживання і різниця _відрізок аЬ — показує розмір заощаджень. Ця різниця зростає в міру зростання доходу, що призводить до перманентного відставання попиту від пропозиції.У класичній моделі в такій ситуації, по-перше, знизилися б ціни, тому що має місце надлишкова пропозиція товарів, по-друге, знизилася б ставка відсотка, оскільки зростання заощаджень означає збільшення пропозиції на ринку капіталів. У результаті буде збільшуватися споживання як особисте внаслідок більш низьких цін, так і продуктивне, оскільки низька ставка відсотка буде стимулювати перетворення заощаджень в інвестиції. Економічна система буде прагнути повернутися до стану рівноваги попиту та пропозиції.

У теорії Кейнса цей механізм не виглядає настільки безвідмовно. Якщо класики вважали заощадження й інвестиції прямою і зворотною функцією того самого аргументу — норми відсотка, які у стані рівноваги тотожно рівні один одному, то Кейнс розглядає їх як функції різних аргументів. Заощадження є функцією доходу, його неспожитою частиною, а інвестиції дійсно залежать головним чином від величини ставки відсотка.Ця обставина робить автоматичне перетворення заощаджень в інвестиції дуже проблематичним. Неспожиту частину доходу люди не поспішають вкладати у виробництво, тому що існує явище, називане Кейнсом «перевагою ліквідності». Певні причини спонукають власників доходів тримати свої кошти в грошовій (ліквідній) формі.Насамперед, це потреба у готівці для виконання поточних угод — трансакцій («трансакційний мотив»). Потім — очікування можливого підвищення ставки відсотка, що дає можливість отримувати від своїх заощаджень більший дохід («спекулятивний мотив»). Нарешті, ризик втрат від невдалих капіталовкладень також спонукає надати перевагу ліквідній формі заощаджень («мотив ризику»).Усе це обумовлює високий рівень процентної ставки, оскільки «перевага ліквідності» скорочує пропозицію позичкових капіталів, Що у свою чергу знижує інвестиційну активність.

З іншого боку, розміри інвестицій залежать від фактора, який Кейнс називає «граничною ефективністю капіталу», що виражається через відношення очікуваного прибутку від приросту капіталовкладень до самого цього приросту. Ця величина в довгостроковому плані має тенденцію до зниження, оскільки в багатому суспільстві, як вважає Кейнс, «...через більшу величину раніше накопиченого капіталу перспективи подальших інвестицій менш сприятливі».Таким чином, має місце тривалий тиск на інвестиції в сторону їхнього зниження як з боку норми відсотка, так і з боку граничної ефективності капіталу. Інвестиції будуть прагнути до точки, де гранична ефективність капіталу і норма відсотка зрівнюються, і ця точка буде нижче від рівня, необхідного для поглинання усього не спожитого доходу (заощаджень).Інвестиції в моделі Кейнса відіграють визначальну роль у досягненні рівноваги. Якщо в класиків заощадження через гнучку норму відсотка визначають обсяг інвестицій, то у кейнсіанському варіанті автономно утворений рівень інвестицій визначає обсяги виробництва, національного доходу і зайнятості. Якщо інвестиції будуть меншими від заощаджень, обсяг доходу скоротиться до величини, за якої інвестиції і заощадження зрівняються. За умови збільшення інвестицій буде зростати й обсяг доходу до тих пір, поки знову не настане рівновага. Таким чином, існує рівноважний обсяг доходу для кожного можливого рівня інвестицій. Це означає, що рівновага може досягатися на рівнях, які не забезпечують повну зайнятість. У серії рівноважних значень є тільки один рівень інвестицій, який спроможний це забезпечити, але вихід на цей рівень передбачає настільки складну взаємодію численних факторів, що автоматичне досягнення повної зайнятості видається малоймовірним. Основною перешкодою для такого автоматизму є те, що найважливіші ринкові регулятори — ціни, відсоток, заробітна плата — у кейнсіанській моделі, на відміну від класичної, є негнучкими.Відсоткова ставка у Кейнса виступає як плата за відмову від ліквідності й тому слабко реагує на коливання обсягу заощаджень. Тому розрив між заощадженнями й інвестиціями не компенсується падінням відсоткової ставки.Недостатньо успішно виконують свою регулюючу роль і ціни. Падіння попиту в умовах неповної зайнятості веде не до зниження цін, а до скорочення виробництва і ще більшого загострення проблеми зайнятості.Що ж стосується заробітної плати, то і вона не стає ефективним інструментом досягнення повної зайнятості. Діяльність профспілок, соціальні програми роблять заробітну плату негнучкою і не дозволяють їй оперативно реагувати на зміни попиту та пропозиції на ринку праці. Недостатня ефективність ринкових регуляторів робить необхідним стимулювання інвестицій, зокрема, за рахунок державних витрат. Така політика може наблизити економіку до рівня повної зайнятості, оскільки інвестиційні ін'єкції збільшують національний дохід і зайнятість в обсязі більшому, ніж вони самі завдяки ефекту мультиплікатора.

Механізм  мультиплікатора у Кейнса відображає взаємозв'язок між приростом інвестицій і приростом національного доходу. Додаткові інвестиції, будучи витраченими, створюють доходи тих, хто продав інвесторам необхідні фактори виробництва. Отримані доходи у свою чергу будуть витрачені на придбання яких-небудь товарів і послуг і тим самим створять доходи тих, хто їх продав. Останні знову почнуть їх витрачати і створювати доходи наступного ешелону продавців і т.д.Первісні інвестиції багаторазово примножуються, збільшуючи загальний розмір доходу. Процес цей був би нескінченним, якби всі отримані доходи витрачалися відразу і цілком. Однак частина доходів зберігається, зменшуючи тим самим суму, яка йде на споживання. Та частка приросту доходу, що споживається, отримала у Кейнса назву граничної схильності до споживання (МРС), а та частка, що зберігається, — граничною схильністю до заощаджень (МРS). Кожне наступне примноження доходу буде меншим за попереднє на величину заощаджень, і чим більшою буде частина, яка зберігається, тим швидше завершиться процес мультиплікації (множення) доходу. Приріст доходу, отже, буде дорівнювати приросту інвестицій, помноженому на деякий коефіцієнт, названий мультиплікатором. Він буде дорівнювати величині, зворотній до граничної схильності до заощаджень, тобто 1/МРS. Оскільки МРS і МРС у сукупності дорівнюють одиниці, мультиплікатор можна визначити як 

В цілому розглянуту залежність можна подати як

Де Y - приріст національного доходу;

I -  приріст інвестицій

МРС - гранична схильність до споживання.

Концепція мультиплікатора ще раз підкреслювала, що розміри національного доходу, які визначають сукупний попит, задаються  функцією інвестицій. Звідси слідувало, що найважливішим способом забезпечення ефективного попиту є свідоме стимулювання інвестиційної активності, що і визначило основні напрямки кейнсіанської економічної програми. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2 Основні характеристики макроекономічного  розвитку України  протягом 2008-2011

Фундаментальною передумовою розвитку фінансового ринку та залучення іноземних інвестицій в Україні є макроекономічна стабільність в економіці, про досягнення якої свідчать позитивні показники динаміки обмінного курсу національної грошової одиниці та темпів інфляції.Надзвичайно важливу роль при цьому відіграють механізми забезпечення макроекономічної стабільності. Якщо вона була досягнута за рахунок втілення ринкових засобів самоорганізації суспільства, то можна стверджувати про наявність тривкої стабілізації.