Контрольная работа по "Экономике"

     Однак на сучасному етапі економічного розвитку господарський механізм не забезпечує необхідного сприйняття підприємствами науково-технічних  досягнень. Наслідками негативних загальноекономічних тенденцій є зниження ефективності нагромадженого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій.

     В Україні нагромаджено значний досвід програмно-цільового планування НТП  на основі розробки системи відповідних  програм. До тих, які розробляються на національному рівні, належать державні науково-технічні програми з ресурсозбереження, приросту виробництва продовольства, збільшення випуску технологічного устаткування на експорт, програма фундаментальних досліджень з найважливіших напрямів академічної науки тощо. Серед регіональних науково-технічних програм, які розробляються в областях України (понад 200 найменувань), переважають програми з виробництва товарів народного споживання, охорони навколишнього середовища, використання вторинних ресурсів. У галузях і на підприємствах ведеться розробка програм з питань, технічного переозброєння виробництва, освоєння нових технологій.

     Розміщення  наукових закладів, безперечно, впливає  і на розміщення галузей господарства (в першу чергу наукомістких та невиробничої сфери). Водночас характер розвитку і розміщення продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що сприяє розв'язанню нагальних економічних і соціальних проблем цих регіонів.

     Розміщення  наукових закладів має такі особливості. Інститути теоретичного профілю розташовані у великих науково-культурних центрах. Мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз, розміщена більш рівномірно. Переважна їх частина знаходяться в центральних районах, а на периферії — їх філії, відділення й лабораторії. Посилення інтеграційних процесів сприяло створенню науково-виробничих об'єднань.

     Важливу роль у розміщенні об'єктів народного  господарства відіграють провідні проектні інститути, що займаються проектуванням  великих промислових підприємств, транспортних магістралей, гідротехнічних споруд, а також ті, що складають генеральні плани міст і районні плани.

     В академічному секторі науки зосереджено  понад 7% наукових працівників. Найбільшим сектором науки в Україні за чисельністю  зайнятих працівників є вузівський сектор, а в ньому — вищі заклади  освіти І—II рівнів акредитації.

     Значного  розвитку в Україні досягли галузевий  і заводський сектори науки. Останній зосереджений переважно на великих підприємствах. Цей сектор найбільш повно представлений у великих містах Донбасу, індустріального Придніпров'я, а також у Києві, Харкові, Одесі, Львові.

     З метою удосконалення управління наукою в Україні створено шість  територіальних наукових центрів: у Києві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі та Львові, які координують роботу академічного, вузівського, галузевого і заводського секторів, проводять дослідження з урахуванням місцевої специфіки.

     В цілому профіль закладів науки і  наукового обслуговування збігається з спеціалізацією галузей матеріального  виробництва невиробничої сфери  по регіонах.

     Прискорення НТП характерне для такої системи  виробництва, яка базується на вивченні і використанні дії об'єктивних, економічних законів. Високоефективний і раціональний НТП розвивається за умов:

1. зацікавленості  використання НТП у нарощуванні  обсягів виробництва, розширенні  власності, впровадженні нових  технологій;

2. пріоритету  НТП в поліпшенні умов праці,  забезпеченні соціальної спрямованості  економіки, виробництва продукції  широкого вжитку;

3. конкуренції  у використанні нових досягнень  НТП, боротьби за лідерство  на ринку;

4. підтримки  розвитку НТП державою і кредитними  установами;

5. тісних науково-технічних,  виробничих і ринкових зв'язків  наукових установ і виробничих  підприємств[8, c. 48-50].

   В Україні  НТП розвивався не на основі вищезгаданих умов, а на основі ідеологічного  протиборства з країнами Заходу. Внаслідок  цього НТП і його напрями визначали такі чинники:

• суспільна власність на засоби виробництва;
• спрямуванням розвитку науки і техніки на мілітаризацію, на розвиток військово-промислового комплексу;
• надання пріоритету розвитку НТП для виробництва засобів виробництва.

   Внаслідок цієї політики у сфері НТП стали  відчутними такі її негативні прояви в економіці України на початку 90-х років:

• технічне і  технологічне відставання від розвинутих країн світу;

• висока матеріале- і енергомісткість виробництва;

• відносна ізольованість  у науково-технічному і технологічному обміні;

• високий рівень затратності виробництва;

• низький рівень інтенсифікації виробництва, продуктивності праці;

• спад виробництва  й економічна криза.

     Однак навіть за таких умов розвитку НТП  в Україні створено потужний науково-технічний  потенціал, спроможний вирішувати Найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, демілітаризації технологій, посилення соціальної їх спрямованості, прискорення 'НТП, посилення інтенсифікації виробництва тощо. Таким чином, йдеться не про створення науково-технічного потенціалу, а про реорганізацію діяльності вже створеного на новій економічній основі.

     У 1991 р. Верховна Рада України розглянула і прийняла Закон Про основи державної  науково-технічної політики в Україні. Трохи пізніше при Кабінеті Міністрів  України створено комітет з науково-технічного прогресу, орган, покликаний на основі даного закону здійснювати державне регулювання НТП у незалежній Україні, реалізовувати науково-технічну політику на практиці. Цим законом Передбачено регулювання всіх фондів, програм, контрактів, проведення експертиз, створення умов для інтеграції науки і освіти. На сучасному етапі в Україні є об'єктивні умови для проведення в життя активної державної науково-технічної політики: функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, технічний і виробничий потенціал багатьох передових підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі, який дозволяє внаслідок конверсії виробляти і випускати конкурентоспроможну продукцію.

     Однак нинішній господарський механізм не забезпечує необхідної сприйнятливості підприємств щодо науково-технічних досягнень, особливо стосовно створення і великого поширення принципово нової техніки, технології і матеріалів, конкурентоспроможних на світовому ринку. Наслідками негативних тенденцій у сфері розвитку науки і техніки є також стагнація і навіть зниження віддачі нагромадженого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій. Відсутні чітка стратегія управління розвитку науки і техніки, чіткий механізм її реалізації. На даному перехідному етапі найважливішим завданням є знаходження оптимального співвідношення між централізацією і децентралізацією в управлінні НТП, між державним регулюванням і самоорганізацією ринкової системи.

     Україна має досить великий науковий потенціал. На її території працює 1453 науково-дослідні, проектно-конструкторські й проектно-наукові  установи, з них 660 самостійних науково-дослідних  інститутів, 300 конструкторських і 57 проектних  та проектно-наукових організацій. Крім того, значну науково-і дослідну роботу виконують вищі навчальні заклади, яких в Україні налічується 150. Експериментальна перевірка нових зразків техніки  і технології здійснюється на 16 заводах, які не випускають продукції на сторону. 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури

1. Гончаров  Ю. Науковий потенціал як фактор розвитку інноваційно-інвестиційної системи  України //Економіка України. - 2007. - № 3. - C. 42-51
2. Дорогунцов С. Науково-технічний прогрес як основа розвитку виробництва і зниження його потенціальної небезпеки //Економіка України. - 1998. - № 3. - C. 4-12
3. Драгунова Т. Особливості сучасного формування і розвитку наукового потенціалу України в регіональному вимірі //Україна: аспекти праці. - 2007. - № 6. - C. 35-40
4. Житний П. Обліково-аналітичні проблеми використання виробничого потенціалу і шляхи їх вирішення //Бухгалтерський облік і аудит. - 2004. - № 1. - C. 41-50
5. Паламарчук М. Структура і потенціал матеріального виробництва України напередодні проголошення незалежності //Географія та основи економіки в школі. - 1999. - № 1. - C. 9-15
6. Поплавська Ж. Виробничо-ресурсний потенціал України//Вісник Національної Академії наук України. - 2000. - № 5. - C. 25-32
7. Рябченко С. Науково-технічний потенціал України на етапі виходу з кризи //Вісник Національної Академії наук України. - 1997. - № 7-8. - C. 43-49
8. Тимановська Н. Аналіз умов і факторів впливу на розвиток науково-технічного потенціалу промисловості //Економіст. - 2006. - № 6. - C. 48-50
9. Національна стратегія розвитку "Україна — 2015". — К., 2008.
10. Егоров И.Ю. Наука и инновации в процессах социально-экономического развития. — К., 2006. — С. 46—76.
11. Стратегія розвитку України. — 2007. — № 1—2. — С. 3—7, 29—36.