Контрольная работа по "Экономике"

 
 
 

План

1. Загальна характеристика економічного потенціалу національної економіки.

 

2. Характеристика  виробничо-технологічного потенціалу України та проблеми для переходу на Інноваційний шлях розвитку.

 

3. Науково-технічний  потенціал: складові та особливості.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

   Потенціал (від лат. potencia — сила) у широкому значенні — це наявні засоби, запаси, джерела, які можуть бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення певної мети, здійснення плану, вирішення яко-го-небудь завдання. Потенціал соціально-економічної системи — поняття відносне і вимірюється для країни за динамічним критерієм, який інтегрує природно-ресурсні, економічні, соціальні, політичні та інші чинники, має суб'єктно-об'єктне вираження та конкретні цілі.

   Економічний потенціал країни — сукупна здатність економіки країни, її галузей, підприємств, господарств здійснювати виробничо-економічну діяльність, випускати продукцію, товари, послуги, задовольняти суспільні потреби, забезпечувати розвиток виробництва і споживання.

   Економічний потенціал країни може бути представлений  у вигляді комплексу взаємопов'язаних потенціалів як складових структури національної економіки. Найчастіше в якості критеріїв класифікації потенціалів використовують види економічних ресурсів, сфери діяльності, напрями використання (див. рис. 3.1).

Рис. 3.1. Способи класифікації видів економічного потенціалу національної економіки

   Природно-ресурсний  потенціал характеризує природні багатства національної економіки, уже залучені в господарський оборот, а також доступні для освоєння при даних технологіях і соціально-економічних відносинах.

   Виробничо-технологічний  потенціал — сукупність засобів виробництва (будинків, споруджень, обладнання та устаткування), а також існу ючих технологічних способів (технологій) їх використання в економічній діяльності.

   Трудовий  потенціал — трудові ресурси країни, включаючи підприємницькі спроможності. Його обсяг і якість визначаються чисельністю активного працездатного населення та його освітнім і професійно-кваліфікаційним рівнем.

   Науково-технічний  потенціал — потенціал, який є в розпорядженні країни у галузі науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР). Це — досягнення фундаментальної та прикладної науки, нові технології, дослідно-експериментальна база, а також науково-технічні та конструкторські кадри високої кваліфікації.

   Впутрішньоекономічний потенціал — частина загального економічного потенціалу національної економіки, орієнтована на задоволення внутрішніх потреб національного виробництва та соціальної сфери.

   Експортний  потенціал — здатність національної економіки виробляти продукцію, конкурентоспроможну на світових ринках, експортувати її в достатніх обсягах за світовими цінами.

   Також економічний потенціал національної економіки може бути визначений сукупністю галузей народного господарства, підприємств, установ, які виробляють промислову, сільськогосподарську, будівельну продукцію, надають різні послуги виробничого й невиробничого призначення тощо. Цей принцип покладений в основу класифікації економічного потенціалу країни за ознакою сфери діяльності.

   Економічний потенціал конкретної національної економіки може характеризуватися з точки зору досягнутих результатів від використання наявних економічних ресурсів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. ХАРАКТЕРИСТИКА  ВИРОБНИЧО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПОТЕНЦЛУ УКРАЇНИ ТА ПРОБЛЕМИ ДЛЯ ПЕРЕХОДУ НА ІННОВАЦІЙНИЙ ШЛЯХ РОЗВИТКУ

     Виробничий  потенціал формується основними  виробничими фондами, до яких входять  будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо. В Україні існує  понад 100 тисяч підприємств, однак  більшість із них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні  виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.

     Основні виробничі фонди є частиною виробничого  потенціалу господарства. До них належать засоби праці, що функціонують у сфері матеріального виробництва і багаторазово використовуються у виробництві матеріальних благ, але при цьому зберігають натуральну форму, зношуються поступово і переносять свою вартість на створений продукт частинами у вигляді амортизаційних відрахувань. Кількісний і якісний рівні основних виробничих фондів, і передусім їх активної частини — машин і обладнання — характеризують виробничий потенціал народного господарства. Виробничі фонди становлять 2/3 вартості всіх основних фондів і майже половину національного багатства. Одним з основних показників, що характеризують основні виробничі фонди, є виробнича потужність — здатність засобів праці виробляти максимальну кількість продукції.

     Територіальний  розподіл виробничого потенціалу —  заводів, фабрик, сільськогосподарських підприємств, транспортних засобів — є найважливішою умовою розвитку і розміщення продуктивних сил. Високий рівень розвитку виробничого потенціалу може розглядатися як основа подальшого розвитку і розміщення виробництва електроенергії, металу, машин тощо. Реконструкція і розширення виробничого потенціалу, а також нове будівництво означають конкретні зрушення в розвитку і розміщенні продуктивних сил.

     Господарство  України характеризується великим  виробничим потенціалом. У структурі  основних виробничих фондів майже 50 % припадає на промисловість, 23,5 % — на сільське господарство, 16 % — на транспорт  і зв'язок, 3,9 % — на будівництво.

     Рівень  використання основних виробничих фондів і фондооснащеність зайнятих у матеріальному виробництві — найважливіші фактори, що впливають на територіальні показники продуктивності праці. Відносне забезпечення виробничого персоналу основними виробничими фондами характеризується істотною територіальною диференціацією.

     Регіональні проблеми технічної реконструкції. Нині використання основних виробничих фондів ще недостатнє. Однією з причин є нерівномірність технічного оснащення окремих галузей, неоднаковий рівень енерго- та фондооснащення праці. Наявні відмінності між рівнями механізації і технічного оснащення основних і допоміжних виробництв у промисловості, між енергонасиченістю тракторів у сільському господарстві і набором причіпних знарядь до них, відставання технічного оснащення окремих структурних елементів виробничої та особливо соціальної інфраструктури. Тому технічне переоснащення не повинно провадитися як проста заміна окремих видів обладнання, а здійснюватися комплексно й істотно впливати на підвищення загального технічного рівня виробництва. Основним джерелом нарощування основних фондів є капітальні вкладення, які забезпечать зміни в розміщенні продуктивних сил. Перехід регіонів і підприємств до ринкових відносин означає, що в майбутньому головним джерелом розширеного відтворення фондів будуть власні кошти (прибуток) і банківські кредити. Централізовані державні капіталовкладення спрямовуватимуться лише на фінансування найважливіших державних програм, оборонні об'єкти.

     Технічне  переоснащення і реконструкція  підприємств є основним джерелом нарощування виробничого потенціалу, його інтенсивного розвитку. Оскільки віддача капіталовкладень у технічне переозброєння і реконструкцію приблизно вдвоє більша за нове будівництво, сюди спрямовується не менше ніж половина загальної суми.

     Значні  досягнення нашої країни у розробці та виготовленні газових турбін і  агрегатів для перекачування  газу і вироблення електроенергії. Україна в особі Сумського ВП ім. Фрунзе (нагнітаючі і газоперекачувальні агрегати, блокові електростанції), запорізьких МКЮ «Прогрес» і підприємства «Мотор-Січ» (авіаційні двигуни і агрегати на їх базі), харківського «Турбоатома» (газові турбіни великої потужності), миколаївських НВП «Машпроект» і ВО «Зоря» (корабельні і стаціонарні газові турбіни та агрегати на їх базі) має могутній науково-технічний і виробничий потенціал і входить до числа країн-грандів, виробників газових турбін і газотрубної техніки. Українські газові турбіни та їх розробники й виробники відомі в усьому світі. До них виявляють великий інтерес.

     Україна має також потужний науково-технічний  і виробничий потенціал з вироблення військової техніки та військової зброї. Добре відомі ракети дніпропетровського заводу «Південмаш». На міжнародний ринок Україна виходить зі своїми танками та стрілецькою зброєю.

     Зараз в Україні є багато технічних  ідей, які потребують практичного  застосування і здатні принести не лише значні прибутки, а й підняти науково-технічний престиж України в очах світу. Іноземні фірми, що поставляють комп'ютери в Україну, не скупляться на рекламу і похвалу своїх виробів. Проте всі ці іноземні, щедрі на рекламу, фірми могли залишитися далеко позаду, якби в Україні вдалося налагодити виробництво комп'ютерного модуля «Ю-55». Варто нагадати, що Україна була однією із трьох країн світу, де виготовлено перший персональний комп'ютер.

     В перспективі необхідно значно посилити виробничий потенціал при його якісному перетворенні на основі прискорення  науково-технічного прогресу, широкої інтенсифікації економіки. З цією метою розроблена нова структурна та інвестиційна політика.

     Капітальні  вкладення (інвестиції) як фінансове  джерело нарощування основних фондів є найважливішим економічним інструментом, що забезпечує зрушення в розміщенні продуктивних сил. В умовах формування ринкових механізмів господарювання головним джерелом розширеного відтворення основних фондів є власні кошти підприємств, а також банківський кредит. Централізовані державні капіталовкладення спрямовуються переважно на фінансування великих народногосподарських програм.

     Основний  шлях розширення виробничого потенціалу — його інтенсивний розвиток через  технічне переозброєння і реконструкцію  діючих підприємств.

     У ході нової реконструкції народного  господарства доцільно перепрофілювати окремі великі підприємства відповідно до галузевих факторів і регіональних умов (знизити металомісткість виробництв, віддалених від металургійних баз, і т.п.), розчленити технологічні цикли з передислокацією їх частин, вивести з великих міст шкідливі в екологічному відношенні підприємства тощо.

     Великі  масштаби капітального будівництва  на найближчі десятиліття визначаються пріоритетністю розвитку галузей, що забезпечують науково-технічний прогрес. Серед них виділяють такі наукомісткі галузі, як електроніка, точне верстатобудування тощо.

     Нині  першочергові заходи щодо широкого оновлення  техніки і технології, докорінного  покращання якості продукції плануються на великих підприємствах і в  об'єднаннях провідних промислових  районів. Встановлення таких пріоритетів щодо інтенсифікації саме за цими районами пояснюється тим, що вони мають потужний виробничий і науково-технічний потенціал, великі індустріальні (особливо машинобудівні) центри з наукомісткими виробництвами і великими контингентами кваліфікованих, досвідчених кадрів. Це дозволяє одержувати більш високу віддачу капіталовкладень за рахунок реконструкції підприємств, швидке та ефективне нарощування виробництв.

     Перехід на інноваційний шлях розвитку потребує врахування негативних тенденцій у  світовій економіці, створення системи  захисту національної економіки від низки деструктивних процесів. У сучасному світі спостерігаємо нове явище, яке свідчить про диспропорційність економічного розвитку і містить  імовірність перебігу кризових потрясінь  незалежно від об’єктивних циклів ділової активності. Ця диспро-порційність не зводиться до відомої різниці в душовому виробництві ВВП між багатими і бідними країнами, вона спричинена глобалізацією міжнародних фінансових потоків, їх спекулятивним обігом, що призводить час від часу до фінансових криз у різних регіонах світу.

     Фінансові  дисбаланси визначаються зростанням зовнішніх  зобов’язань, експансією міжнародної  ліквідності на тлі хронічного підвищення зовнішнього дефіциту США і профіциту платіжних балансів Росії, Китаю і деяких інших азійських країн. Що стосується України, то тут домінують заспокійливі погляди на стан державного боргу за цілковитого ігнорування характеру валових боргових зобов’язань, які погіршують і без того викривлену структуру економіки.

     У структурі валового зовнішнього боргу 72% становлять довгострокові зобов’язання. Фінансові дисбаланси у світі спричиняють нестабільність  американського  долара,  його  девальвацію,  посиліють  дефіцит зовнішньої торгівлі, засилля іноземними товарами і ведуть до некерованої деструкції  української  економіки. 2007 року  була  продовжена  практика надмірних  запозичень на  світових фінансових ринках, які, щоправда, на цілі науково-технологічного прогресу використано не було.