Контрольная работа по "Экономике"

Теоретичне питання

Характеристика  ринкової інфраструктури, її основних елементів.

Проблема формування ринкової інфраструктури надзвичайно актуальна  для країн з перехідною економікою, у тому числі для України. Термін «ринкова інфраструктура» став застосовуватися  в українській економічній літературі порівняно недавно. Це не дивно, тому що потреба в інфраструктурі ринкового  типу поза ринковою економікою не може не тільки реалізуватися, але і взагалі  існувати.

У той же час не розробленість  проблеми ринкової інфраструктури в  економічній науці України створює  чималих труднощів і для господарської  практики, оскільки вона дотепер позбавлена системи обґрунтованих рекомендацій зі створення адекватної умовам України  інфраструктури, що враховує як світовий досвід, так і наші особливості.

Проблема інфраструктури ринку - одна з центральних у державній  політиці розвитку малого підприємництва, що одержала своє відображення в багатьох урядових документах (наприклад, у постанові  Кабінету Міністрів від 29 січня 1997 року № 86 і інші). Однак ця проблема не зважується і залишається однієї із самих актуальних. Подібна неуважність  до інфраструктури є ознакою відповідного до неї відносини. Тому однією з умов зміни такого відношення є глибока  наукова розробка даної проблеми. Для цього потрібно чітко сформулювати поняття і сутність ринкової інфраструктури, її види і функції, що і є головною метою даної роботи.

Формування ринкових відносин в Україні передбачає становлення  нової господарчої інфраструктури, яка неодмінно включає біржовий ринок. Ще кілька років тому і в  Україні на біржу покладались  великі надії. Її проголошували основним барометром ринку сільськогосподарської  продукції та цін на неї. Але результати торгів за два роки функціонування українських бірж (1995-1996 р.р.) не виправдали сподівань. Значною мірою це пояснюється  ставленням органів державної влади  до ролі і значення біржі у ринковій інфраструктурі аграрного сектора  України.

Розвиток біржового ринку, як свідчить аналіз, на початковому  етапі стимулювала держава. Указ Президента України від 18. 01. 95р. №63 /95 “Про заходи щодо реформування аграрних відносин передбачав створення в  Україні системи аграрних бірж. Але  це призводить до великих проблем. Виникли  проблеми біржової торгівлі, внутрішнього ринку. Влада почала вносити зміни  щодо законів.

Але в цьому разі найкраще розвязання проблеми - повне усунення держави від втручання в ринкові  механізми. Тоді був би забезпечений вільний рух товарів, вільне ціноутворення, а ринок усе відрегулював би. Біржі стали б справжніми елементами ринкового маркетингу.

На прикладі цих задач, досліджень і мети формування ринкових відносин, розвиток біржового ринку, ринку сільськогосподарської продукції, нової господарської інфраструктури, ми повинні розглянути в цій роботі.

1. Аналіз  поняття «Інфраструктура ринку»

Під сучасним ринком розуміють  будь-яку систему, що дає можливість покупцям і продавцям робити вільних  купівлю-продаж товарів. Ринкова структура  може виступати в різних формах. Це може бути традиційний ринок на міській площі; товарна, фондова, валютна  чи біржі біржа праці; газетні  оголошення типу “продаюся-купую”; інформаційно-комп'ютерні системи купівлі-продажу товарів  і т.д. Існують безліч видів ринків, головні з який можна згрупувати по наступним трьох ознаках.

Таблиця 1 - Основні  види ринків

Кожний з цих ринків, у свою чергу, можна розділити  на складові елементи. Так ринок  засобів виробництва включає  ринок землі, верстатів, кормів, газу і т.д. ; ринок інформації - ринки  науково-технічних розробок, ноу-хау, патентів і ін.; фінансовий ринки-ринки  цінних паперів, банківських позичок  і інших кредитних ресурсів.

2. Елементи інфраструктури ринку

Ринкова інфраструктура містить  у собі велика кількість елементів, що тісно зв'язані між собою  й у сукупності відіграють важливу  роль в економіці.

Ринкова інфраструктура виступає як інституціоналізована трансакція, тому з цього випливає, що першим її елементом є відповідні інститути, у яких утворяться трансакції. Їх можна  розділити на двох груп - інститути  загального призначення і спеціальні інститути. Діяльність інститутів загального призначення звичайно не зводиться  до виконання тієї чи іншої функції  в складі ринкової інфраструктури, а припускає також участь у  реалізації й інших задачею і  цілей, особливо якщо врахувати, що багато хто з цих елементів належать державі і використовуються не тільки в бізнесі в комерційних цілях. Ці інститути орієнтовані на переважну  взаємодію або з товарними, або  з грошовими потоками.

Товарні потоки і потоки послуг циркулюють як між виробниками, так і між виробниками і  споживачами. До числа основних загальних  інститутів ринкової інфраструктури в  цій частині ринкової економіки  відносяться: дороги (автомобільні і  залізні); порти (річкові, морські); аеродроми; вантажний і пасажирський транспорт (залізничний, автомобільний, морський, річковий, повітряний, трубопровідний, метрополітен), у тому числі в  містах; склади (у тому числі митні); підприємства зв'язку; житлово-комунальне господарство. З відомою часткою  умовності до інститутів загального характеру можна віднести підприємства, що випускають засоби повідомлення й  устаткування для складів, портів і  т.п. Характер цієї частини інститутів інфраструктури уможливлює не тільки їхнє військове використання державою в разі потреби (звідси - зацікавленість держави в їхньому розвитку), але  і їхню чи приватизацію комерційної  використання державою. Інститути спеціального характеру представлені як приватними структурами, що веде роль серед який грають товарні біржі і торгова  мережа, що включає підприємства оптової  і роздрібної торгівлі, так і державою в особі митних органів і інших  регулюючих і контролюючих інстанцій.

Грошові потоки проходять  через відповідні фінансово-кредитні інститути, що, на відміну від натурального господарства, у силу самої природи  грошових потоків існують тільки в ринковій економіці. Грошова форма  капіталу є самі універсальні і знеособлені, пронизуючі всі сторони життя  сучасного суспільства й об'єднуючої всі її сфери. При характеристиці інститутів грошового ринку більш  доцільно провести розходження між  приватними і державними інститутами, тобто розмежувати їх за критерієм  форми власності, а не функціональної ширини.

З приватних інститутів ключову  роль у фінансово-кредитній системі  грають банки як універсальні інститути  грошового ринку. Розвитим елементом  сучасної ринкової інфраструктури є  небанківські фінансово-кредитні інститути, що носять у більшому ступені не універсальний, а спеціалізований  характер. Серед них виділяються  страхові компанії і пенсійні фонди, діяльність яких сприяє оптимізації  розвитку ринкової економіки завдяки  зменшенню ризику підприємницької  діяльності. У підсистемі фондового  ринку виділяються фондові біржі і фінансові посередники - торговці цінними паперами, інвестиційні фонди і компанії, трастові компанії (довірчі суспільства), а також депозитарії, реєстратори і т.п.

Держава в цій частині  ринкової інфраструктури представлено, насамперед, центральним банком і  податковими службами.

Говорячи про інституціональної  складової ринкову інфраструктуру, слід також зазначити особливу роль такого елемента інфраструктурного  забезпечення ринку ресурсів, як інститути  функціонування ринку праці. Їхній  розвиток прямо зв'язаний з однієї з ключових макроекономічних проблем - забезпеченням повної зайнятості. Випливає однак відзначити, що механізм функціонування цього сектора ринкової інфраструктури не зводиться до діяльності державних служб працевлаштування і перепідготовки кадрів, оскільки соціальна політика сучасної держави  не зводиться до боротьби з безробіттям, а орієнтована на створення всього комплексу умов для розвитку людини, включаючи системи охорони здоров'я, соціального забезпечення, утворення, культури - як частки, так і державні. Тут можна говорити, з одного боку, про службу перепідготовки кадрів як про елемент ринкової інфраструктури, щодо самостійної й орієнтований не тільки на потребі чисто ринку, приватного сектора економіки, але  і на так називаний суспільний сектор.

У цілому інституціональна складова утворить найбільш важливий елемент ринкової інфраструктури, що виражає її сутність, найбільш відчутна, і яка є класичною формою її прояву. Однак, при всій його винятковій важливості, ринкова інфраструктура не зводиться тільки до нього. Справа в тім, що інституціональний елемент  у більшій мері підпадає під пасивну  функцію ринкової інфраструктури, виступаючи в якості її матеріального носія. У той же час потрібно щось таке, що реалізувало б активну функцію  ринкової інфраструктури. У якості цього «щось» виступає інформація про  процеси, що відбуваються в надрах ринкової інфраструктури, своєрідні сигнали  зворотного зв'язку ринкової інфраструктури з всією економічною системою. От чому другим елементом сучасної інфраструктури ринку є інформаційні мережі і потоки, а також інститути, що забезпечують (включаючи засобу масової інформації, мережі Internet, інформаційний  і рекламний бізнес), завдяки яким вона може існувати як єдине ціле, не тільки направляючи функціонування ринкової економіки, але і сприяючи оптимізації руху товарно-грошових потоків. Поза інформаційним складової  ринкового інфраструктура не може існувати, оскільки в міру розвитку економіки  виробництво і поширення інформації поступово заміщає традиційне виробництво  матеріальних благ. Саме єдність інституціональної  й інформаційний складових утворить так називаний внутрішній зміст  ринкової інфраструктури.

Інформаційна складова виконує  важливу роль - вона забезпечує зв'язок між ринкової інфраструктури з зовнішнім  середовищем, якийсь для неї виступає вся інша частина економічної  системи. Але інформація йде не тільки з ринкової інфраструктури зовні, а  і повертається назад в інститути  ринкової інфраструктури. Йде безупинний обмін інформацією між підсистемами, що не може бути нейтральним процесом, а є, по суті, безупинним їхнім взаємним пристосуванням. Тут виникає необхідність періодичного закріплення сигналів прямої і зворотного зв'язків, як для  додання стійкості роботі систем, так і для фіксації досягнутого  оптимуму.

Чи придатність непридатність  самого інституту, так само як і ступінь  його відповідності потребам економіки, не можуть бути визначені інакше, як через регламентацію його діяльності і контроль, насамперед з боку держави. З цієї об'єктивної необхідності виростає третій елемент ринкової інфраструктури - законодавство, що регулює функціонування ринкової економіки і регламентує  як діяльність інститутів ринкової інфраструктури, так і поводження суб'єктів, що хазяюють, узагалі, по суті, що задає «правила гри» у ринковому середовищі.

Таким чином, внутрішній зміст  ринкової інфраструктури доповнюється її зовнішнім змістом - нормоосвітою. Але на цьому не можна зупинятися, характеризуючи склад елементів  ринкової інфраструктури. Як можна  помітити, усі три попередніх елементи носили неживий характер, були позбавлені людського початку. І якщо на цьому  характеристику ринкової інфраструктури завершити, те проблему

Четвертий елемент ринкової інфраструктури ринку являє собою - рівень ринкового мислення і поводження населення, його готовність випливати  правилам і закономірностям функціонування ринку. Це той самий суб'єктивний елемент ринкової інфраструктури, ігнорування  якого приводить до небажаних  наслідків для ринкових перетворень  у перехідних економічних системах.

Отже, розглядаючи зміст  ринкової інфрастуктури, можна виділити 4 складові: інституціональну, інформаційну, нормостворюючу і ментальну, котрі  у своїй сукупності характеризують як внутрішній зміст ринкової інфраструктури, так і її зовнішнє вираження.

Завдання

Завдання 1

1. Банк програє при збільшенні кількість довгострокових кредитів. Це зумовлено тим, що за цей час купівельна здатність грошової одиниці знизиться вдвічі і сума, повернена банкові, буде реально в два рази меншою, ніж узята в позику (без урахування процента).

2. Фермер, що закуповує нову техніку за рахунок кредитів банку виграє. Це зумовлено тим що інфляція перерозподіляє доходи між дебіторами і кредиторами. Зокрема, непередбачена інфляція приносить вигоду дебіторам (отримувачам позики) за рахунок кредиторів (позикодавців).

3. Нехай сім’я купує квартиру за рахунок іпотечного кредиту,

який видається на 30 років. Відсоткова іпотечна ставка становить 15%

річних. Якщо, наприклад, позичальник (одержувач іпотечної позики)

очікує середньорічні  темпи інфляції впродовж 30 років  на рівні 8%,