Контрольная работа по "Економіка підприємства"

 

ЗМІСТ 

1. Оборотні кошти,  поняття, структура та нормування

2. Поняття інвестицій, їх види та основні напрямки  використання

3. Нововведення. Організаційний процес, його напрямки.

Задача 1

Задача 2 

 

     1. Оборотні кошти,  поняття, структура  та нормування

     Оборотні  кошти — це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування та забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів і фондів обігу.

     Виокремлюють  оборотні кошти у сферах виробництва  та обігу, а також розподіляють їх на нормовані та ненормовані. Оборотні кошти у сфері виробництва (оборотні фонди) включають: виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх  періодів. Оборотні кошти у сфері  обігу (фонди обігу) складаються  із залишків готової продукції, відвантаженої  продукції, грошових коштів на розрахунковому рахунку, дебіторської заборгованості, інших оборотних коштів. Оборотні кошти підприємства у сфері виробництва  і залишки готової продукції  – це нормовані оборотні кошти, всі  інші елементи – це ненормовані  оборотні кошти.

     Структура оборотних коштів підприємства — процентне співвідношення окремих елементів (груп елементів) у межах загальної величини. Оборотні кошти використовуються ефективніше тоді, коли більша їхня частина обслуговує сферу виробництва.

     Нормування  оборотних коштів (розрахунок нормативу) — визначення за науково-обґрунтованою методикою необхідної (нормативної) величини грошових коштів, що вкладаються в мінімальні запаси товарно- матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції (надання послуг).

     Методи  розрахунку нормативів оборотних коштів:

     ⎯ аналітичний (дослідно-статистичний);

     ⎯ коефіцієнтний;

     ⎯ прямого рахунку.

     Норматив  оборотних коштів у виробничих запасах 

     • Поділ виробничих запасів за економічним  призначенням та змістом:

     – елементи, що належать до оборотних  фондів (сировина, матеріали, паливо);

     – елементи, що тяжіють до основних фондів (малоцінні предмети та такі, що швидко спрацьовуються, запасні частини).

     • Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що належать до оборотних фондів, визначається множенням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму запасу в днях.

     • Види нормованих у часі (кількість  днів) запасів матеріальних ресурсів:

     а) транспортний;

     б) підготовчий;

     в) поточний;

     г) резервний (страховий) — визначається двома способами:

     1) за середнім відхиленням фактичних  строків поставки від встановлених  або 2) за часом, необхідним  для термінового оформлення замовлення  і доставки матеріалів від  постачальника до споживача; 

     д) сезонний — створюється у разі: 1) сезонного характеру заготівлі сировини (цукрові буряки); 2) сезонного характеру споживання (паливо); 3) конкретних умов завезення (наприклад водним шляхом).

     • Нормативну величину оборотних коштів у незавершеному виробництві (Н_нзв) визначають за допомогою формули

       

     де  Ср — собівартість річного випуску  продукції; Т_ц — середня тривалість виробничого циклу, дні; к_нв — коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеного виробництва).

     • Коефіцієнт наростання витрат можна визначити двома способами:

     перший  — найточніший, що базується на розподілі витрат за днями виробничого циклу з використанням формули:

       

     де  ΣВдц —сума витрат (наростаючим підсумком) по днях виробничого циклу; С_в — собівартість виробу;

     другий  — спрощений — за такою формулою:

       

     де  А — початкові витрати, що здійснюються у перший період виробничого циклу; Б — решта витрат на виготовлення виробу.

     Норматив  оборотних коштів у витратах майбутніх  періодів визначається на підставі залишку коштів на початок розрахункового року та суми витрат, які треба зробити у розрахунковому періоді, за відрахуванням величини погашення витрат за рахунок валових витрат на виробництво (собівартості) продукції.

     Норматив  оборотних коштів у залишки готової  продукції розраховується як добуток вартості добового випуску готової продукції на норму запасу в днях. У свою чергу, норма запасу в днях визначається виходячи з кількості днів, необхідних для підготовки продукції до реалізації, тобто для підборки та комплектування, відвантаження продукції, виписки платіжних документів і здачі їх у банк за місцем знаходження продуцента.

     Сукупний  норматив оборотних коштів підприємства є сумою нормативів, обчислених за окремими нормованими елементами оборотних коштів на кінець розрахункового року. 

     2. Поняття інвестицій, їх види та основні  напрямки використання

     Існує багато визначень процесу інвестування. Згідно думки більшості авторів, поняття інвестування означає здійснення довгострокового вкладання капіталу з метою отримання прибутку. За визначенням І.О. Бланка, інвестиції — це вкладення капіталу у всіх його формах у різні об’єкти (інструменти) його господарської діяльності з метою одержання прибутку, а також досягнення іншого економічного чи позаекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов’язане з факторами часу, ризику і ліквідності. Поняття “інвестиції” є відносно новим в українській економічній літературі, воно замінило поширене в попередні періоди поняття “капітальні вкладення”, але не тотожне останньому. “Капітальні вкладення” слід розуміти як вкладання капіталу у відтворення основних засобів, тоді як “інвестиції” — додатково в різноманітні фінансові, нематеріальні активи. Таким чином, капіталовкладення — це одна із складових форм інвестицій [3].

     Більш прагматичне спрямування має  характеристика інвестиційної діяльності, що є сукупністю практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Існує щонайменше три ознаки інвестиційної діяльності — безповоротність, пов’язана з тимчасовою втратою споживчої цінності капіталу (наприклад, ліквідності); очікування зростання авансованої (вкладеної) вартості капіталу; ризиковість, невизначеність щодо кінцевого результату, який матиме місце часто у віддаленій перспективі.

     Обсяги  інвестицій, що здійснюються в країні, залежать від сукупної дії багатьох чинників. Так, пріоритетним мотивом  інвестування є очікувана норма  прибутку. Чим вона вища, тим більшим  є бажання потенційних суб’єктів  інвестиційного процесу до участі в  перспективних проектах. Обернена залежність спостерігається між обсягами інвестування та нормою банківського відсотку, оскільки остання є відображенням своєрідної “ціни” грошей в економіці в  кожний конкретний період часу. Чим  вища така ціна, тим менше бажаючих скористатись залученими інвестиційними ресурсами, які складають основу інвестиційних проектів в умовах ринкової економіки. Суттєву роль при  прийнятті інвестиційних рішень відіграє очікуваний рівень інфляції. Для успішності планованих інвестицій норма очікуваного прибутку повинна  перевищувати очікуваний рівень інфляції, інакше інвестування не матиме економічного сенсу. Ці та інші фактори є визначальними  при прийнятті та реалізації підприємницьких  рішень, від їх взаємодії залежить інтенсивність інвестиційної, а  відтак, економічної активності.

     Згідно  чинного законодавства, розрізняють  такі об’єкти інвестиційної діяльності:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
• рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);
• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (“ноу-хау”);
• права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
• інші цінності.

     Учасниками  інвестиційної діяльності за Законом  можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які  забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестори — суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

     Для з’ясування тієї важливої ролі, що відіграють інвестиції в економіці країни чи окремого регіону, розглянемо деякі  їх класифікації.

     За  об’єктом вкладання коштів існують  дві основні форми інвестицій: реальні інвестиції — це вкладання коштів в матеріальні та нематеріальні активи підприємств для забезпечення виробництва товарів, послуг з метою наступної їх реалізації; фінансові інвестиції — вкладання коштів у фінансові інструменти, переважно цінні папери.

     Залежно від термінів здійснення інвестицій, згідно з методологією НБУ, в Україні  розрізняють короткострокові інвестиції — до одного року, середньострокові — до трьох років та довгострокові — більше трьох років.

     За  формами власності капіталу є  приватні — інвестиції фізичних осіб чи юридичних осіб без участі державної форми власності; державні — інвестиції державних підприємств, або за участі бюджетних ресурсів.

     За  характером участі в інвестуванні можуть бути прямі інвестиції — такі, що передбачають безпосередню участь суб’єкта інвестування в управлінні діяльністю підприємства та розподілі його прибутків. Непрямі інвестиції — це вкладання коштів інвестора за допомогою фінансових посередників.

     І.О. Бланк розрізняє:

• За рівнем доходності: високодохідні інвестиції — при очікуваному рівні чистого інвестиційного прибутку, що суттєво перевищує середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку; середньодохідні інвестиції — очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку відповідає середній нормі інвестиційного прибутку, що склався на інвестиційному ринку; низькодохідні інвестиції — очікуваний чистий прибуток нижчий за середню норму; бездохідні інвестиції — група об’єктів інвестування, вибір і реалізацію яких інвестор не пов’язує з отриманням інвестиційного прибутку. Такі інвестиції призначені для отримання соціального, екологічного, інших видів позаекономічного ефекту.
• За характером використання капіталу в інвестиційному процесі: первісні інвестиції — використання сформованого для інвестиційних цілей капіталу за рахунок як власних, так і позикових ресурсів; реінвестиції — повторне використання капіталу з інвестиційною метою за умов попереднього його вивільнення в процесі реалізації раніше вибраних інвестиційних проектів, інвестиційних товарів чи фінансових інструментів інвестування; дезінвестування — означає процес вилучення раніше інвестиційного капіталу з інвестиційного обороту без наступного його використання в інвестиційних цілях.
• За направленістю основної господарської діяльності: індивідуальний інвестор — конкретна юридична чи фізична особа, що здійснює інвестиції для розвитку своєї основної господарської діяльності; інституційний інвестор — юридична особа — фінансовий посередник, що акумулює засоби індивідуальних інвесторів та здійснює інвестиційну діяльність, переважно на операціях з цінними паперами.
• За цілями інвестування: стратегічний інвестор — суб’єкт інвестиційної діяльності, що ставить на меті придбання контрольного пакета акцій з відповідними правами управління підприємством; портфельний інвестор — суб’єкт інвестиційної діяльності, що вкладає свій капітал в різноманітні об’єкти інвестування з метою отримання інвестиційного прибутку а не для управління стратегічним розвитком підприємства.

     Інвестиційна  діяльність, що здійснюється в Україні, — це [1, ст. 2]:

• інвестування, здійснюване громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;
• державне інвестування, здійснюване органами влади і управління України, АР Крим, місцевими Радами народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;
• іноземне інвестування, здійснюване іноземними громадянами, юридичними особами та державами;
• спільне інвестування, здійснюване громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.