Концепція розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності

На актуальності цієї проблеми особливо наголосив на переговорах  прем’єр-міністр України А.Кінах  під час свого візиту до США, де відстрочку з американського боку в  запровадженні економічних санкцій  було чітко обумовлено продовженням заходів, які підтверджують рішучість  України боротися з порушеннями  прав інтелектуальної власності.

Проблеми охорони інтелектуальної  власності сьогодні вийшли в світі  на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізації  сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов’язаною з економічною безпекою та вимагають  стратегічних підходів до їх вирішення. Процеси інтелектуалізації досягли  надзвичайно високої інтенсивності, немислимої ще десятиліття тому. Нині у світі діють понад 4 млн. патентів; щороку подається приблизно 700 тис. заявок на патентування; 2000 р. доход від продажу ліцензій на запатентовані об’єкти становив 100 млрд. дол., що вдесятеро більше, ніж 1990 р.

Важливо враховувати, що в  основному вже сформувалася глобальна  система регулювання охорони  інтелектуальної власності. Україна  повинна адаптуватися до неї, якщо планує розвиватися як складова частина  світового господарства, а не як економіка, відмежована від світових тенденцій соціально-економічного й технологічного розвитку. І за останні роки Україна значно активізувала процес входження в світові структури, що регулюють інтелектуальну власність, і вже є учасницею 15 з 26 універсальних  міжнародних конвенцій і договорів  у цій сфері. Але проблемою  залишається незавершеність процесів здобуття членства в Світовій торговельній організації (СОТ) і забезпечення участі в Угоді про торговельні аспекти  прав інтелектуальної власності. Не завершено і процес приєднання до ряду міжнародних конвенцій та договорів.

Велике значення для ефективної охорони інтелектуальної власності  має процес входження України  в регіональні європейські структури  регулювання цієї сфери, і передусім  у структури Європейського союзу. На цьому напрямі також є нерозв’язані проблеми — невизначеність позиції  України щодо Євразійської патентної  конвенції та налагодження відносин із Євразійською патентною організацією, відсутність перспективних програм  взаємодії з Європейським патентним  відомством і Відомством із гармонізації на внутрішньому ринку (товарні знаки  ЄС).

Домінуючу роль у сфері  двосторонніх відносин у цій царині, безумовно, відіграють США, які є  світовим технологічним лідером. Саме цей чинник, а не тільки загроза  санкцій із боку Сполучених Штатів, є потужним стимулом до розвитку системи  охорони інтелектуальної власності  в Україні.

Слід підкреслити, що протягом останнього десятиліття в Україні  відбувався досить інтенсивний процес становлення системи охорони  інтелектуальної власності. На сьогодні система органів регулювання сфери охорони інтелектуальної власності в Україні перебуває в завершальній фазі формування й уже спроможна виконувати свої основні функції. Її регулюють 37 законів і понад 100 підзаконних актів, дія яких поширюється принаймні на 16 самостійних об’єктів авторського права в галузі науки, літератури й мистецтва, три види об’єктів суміжних прав, дев’ять видів промислової власності й на сферу захисту від недобросовісної конкуренції. Однак ефективність системи знижує цілий комплекс проблем, що вимагають невідкладного розв’язання.

Проблеми в сфері охорони  інтелектуальної власності в  Україні

Реальні тенденції в сфері  реєстрації та використання прав інтелектуальної  власності в Україні залишаються  суперечливими й не свідчать про  ефективне функціонування системи  її охорони. Нестабільність умов для  винахідницької та раціоналізаторської  діяльності через, головним чином, погіршення матеріально-технічних і фінансових умов в інноваційній сфері, обумовила  зменшення, порівняно з 1995 р., кількості  винахідників, авторів промислових  зразків і раціоналізаторів майже  на третину, а кількість підприємств, що беруть участь у створенні й  використанні об’єктів промислової  власності, — удвічі. Вкрай незначними є операції з укладання договорів  на передачу прав щодо об’єктів промислової  власності.

2000 р. зареєстровано лише 372 договори (185 — про передачу  прав і 182 — ліцензійні договори  на використання об’єктів промислової  власності), причому переважна частина  з них стосувалася знаків для  товарів і послуг (233). Характерно, що 2000 р. 42,8% усіх ліцензійних договорів  на використання знаків для  товарів і послуг стосувалися  лікеро-горілчаних і ще 7,5% — тютюнових  виробів; не було жодного договору  в таких сферах, як засоби зв’язку,  електроніка, сільське господарство, медицина. У царині ліцензійних  договорів на використання винаходів  серед лідерів — також лікеро-горілчані  вироби (16,6%), тоді як на машинобудування  припадає 4,8%, електроніку — 2,4%, сільське  господарство — жодного договору.

Низькі стандарти захисту  інтелектуальної власності в  Україні значною мірою визначаються браком кваліфікованих фахівців у цій  сфері, позаяк вона вимагає досить великого обсягу специфічних знань. На жаль, лише з 2000 р. у цьому питанні почали з’являтися певні позитивні зрушення. Але й сьогодні потужність освітньої  системи низька й не може задовольнити попит на фахівців цього профілю. Так, 2000 р. на перший курс Інституту  інтелектуальної власності та права  було зараховано лише 39 чоловік, а на другому курсі продовжували навчання 42 студенти. У Харківському міжгалузевому  інституті підвищення кваліфікації кадрів за новими напрямами розвитку техніки й технологій при Харківському національному технічному університеті «ХПІ», що готує менеджерів інтелектуальної  власності, перших випускників із цього  фаху було лише 39.

Нарешті, слід відзначити, що серед головних причин недостатнього  рівня ефективності охорони інтелектуальної  власності українських фізичних і юридичних осіб за кордоном фахівці  найчастіше називають «відсутність у держави коштів на патентування та здійснення реєстраційних процедур за кордоном» (54,8% відповідей експертів), «низький рівень правової культури в  країні» (46,6%), «відсутність належних знань  й інформації про порядок захисту  інтелектуальної власності за межами України» (45,2%). На «законодавчу неврегульованість  в Україні питань трансферу технологій, зокрема при виїзді українських  фахівців на роботу за кордон», указують 43,8% опитаних УЦЕПД експертів.

Аналіз, проведений в УЦЕПД, показав, що в структурі законодавчого  регулювання питань охорони інтелектуальної  власності не розв’язано такі важливі  проблеми:

- володіння й управління правами на об’єкти інтелектуальної власності, створені за рахунок коштів державного бюджету й загальнодержавних централізованих фондів;

- колективне управління авторським і суміжними правами;

- регулювання ринку інтелектуальної власності, передача на комерційних засадах прав на об’єкти інтелектуальної власності;

- нормативно-правове забезпечення розвитку франчайзингу — продажу або тимчасового надання в користування товарного знака під контролем його власника;

- трансфер технологій за кордон, що приводить до цілеспрямованого відбору, часто за безцінь, українських технологій із боку іноземних фірм; правові механізми, які запобігали б подачі заявок на винаходи в інші країни в обхід патентного відомства України, що призводить до неконтрольованого відпливу нових технологій за кордон;

- захист комерційної інформації підприємств, а також ноу-хау;

- захист відомих товарних знаків, які не потребують реєстрації: у законах України загалом немає визначення цього терміна, немає списку таких знаків;

- захист фірмових найменувань;

- оцінка вартості нематеріальних активів;

- облік об’єктів інтелектуальної власності;

- впровадження ефективнішого захисту наукової інтелектуальної власності проти порушень у цій сфері (привласнення результатів наукової праці в формі фіктивного «співавторства»; публікування працівниками державних структур від свого імені результатів, які містяться в науково-аналітичних матеріалах, поданих підпорядкованими їм організаціями; відтворення результатів наукових робіт без посилання на авторів або їх несанкціонована публікація тощо);

- охорона раціоналізаторських пропозицій;

- охорона порід тварин;

- охорона фольклору, народних художніх промислів і традиційних знань;

- прогалини в антимонопольному законодавстві, які вможливлюють використання процедур патентування як способу монополізації ринків.

У процесі підготовки проекту  Книги IV Цивільного кодексу України  виявилися серйозні розбіжності  між цим документом і чинними  нормами вже ухвалених законів  і ратифікованих договорів із питань інтелектуальної власності. Ліквідація цих неузгодженостей  викликала значну затримку в підготовці проекту.

Відчувається необхідність додаткових правових норм, які узгодили б українське законодавство в  питаннях охорони прав на об’єкти  інтелектуальної власності й  механізму їх реалізації з Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), статтею 50 і Додатком III Угоди про  партнерство та співробітництво  між Україною і ЄС (УПС).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Організація управління й розвиток інфраструктури в сфері  охорони інтелектуальної власності 

Важливими завданнями в цій  галузі є забезпечення належного  рівня координації діяльності міністерств  і відомств шляхом регулярного проведення засідань Міжвідомчого комітету з проблем  захисту прав на об’єкти інтелектуальної  власності, а також ухвалення  постанови про створення в  міністерствах і відомствах структурних  підрозділів із питань інтелектуальної  власності.

Водночас треба зробити  упор на впровадженні сучасних технологій управління процесами охорони інтелектуальної  власності. Цьому сприяло б створення  централізованого комп’ютерного банку  даних щодо фірмових найменувань, зареєстрованих на території України; впровадження новітніх інформаційних технологій, зокрема щодо патентної бібліотеки громадського користування.

Необхідні заходи щодо розширення мережі регіональних організацій у  сфері надання широкого комплексу  послуг у сфері охорони інтелектуальної  власності. Необхідно також розробити заходи для приведення національної статистики щодо інтелектуальної власності у відповідність із міжнародними стандартами в цій сфері.

Тим часом зарубіжний досвід свідчить, що створити ефективну систему  охорони інтелектуальної власності, спираючись винятково на державні структури, неможливо. Тож власникам інтелектуального продукту (юридичним і фізичним особам), а також творчим спілкам України  важливо активізувати процес створення  недержавних організацій із питань охорони інтелектуальної власності, а найпотужнішим із них — вивчити  питання про вступ у відповідні міжнародні недержавні організації.

 

 

 

Список використаних джерел

1. Базилевич В.Д. Інтелектуальна  власність : Підручник. - К. : Знання, 2006. - 431 с.

2. Черевко Г.В. Інтелектуальна  власність : Навчальний посібник. - К. : Знання, 2008. - 412 с.

3. Полохало В.І. Біла  книга. Інтелектуальна власність  в інноваційній економіці України. - К. : Парламентське видавництво, 2008. - 448 с.

4. Дмитришин В.С., Березанська  В.І. Інтелектуальна власність  на програмне забезпечення в  Україні. - К. : Вірлен, 2005. - 304 с.

5. Базилевич В.Д., Ільїн  В.В. Інтелектуальна власність:  креативи метафізичного пошуку. - К. : Знання, 2008. - 687 с.

6. Антонов В.М. Інтелектуальна  власність і комп'ютерне авторське  право. - 2-ге вид., стереотипне. - К. : КНТ, 2006. - 520 с.