Комерційні банки: функції і роль в економіці

§ національні, які функціонують в масштабах  країн;

§ міжрегіональні, що обслуговують потреби у кредитно-фінансових послугах кількох регіонів;

§ регіональні, масштаби операцій яких обмежуються  рамками певного регіону країни.

Серед критеріїв  класифікації комерційних банків важлива  роль належить формі власності, що визначає особливості формування статутного фонду банку та порядок управління ним. Відповідно до цього критерію розрізняють  наступні типи банків: державні, приватні та змішані.

У державних  банків капітал повністю належить державі  в особі центральних органів  влади й управління, зокрема, міністерству фінансів або галузевим відомствам, які виступають засновниками банків. Створення таких банківських  установ має на меті, як правило, реалізацію певних загальнонаціональних програм розвитку тих чи інших  галузей або регіонів. Державні банки  можуть бути створені також місцевими  органами влади. Основним завданням  таких муніципальних банків є  кредитно-фінансове обслуговування місцевого господарства.

Приватні банки  можуть бути створені у формі: акціонерних  товариств відкритого чи закритого  типу, капітал яких формується шляхом емісії акцій; товариств з обмеженою  відповідальністю, та повних товариств, що створюються на основі пайових  внесків юридичних та фізичних осіб.

Змішаний тип  організації банку передбачає можливість поєднання державної і приватної  форм власності на його капітал у  різних співвідношеннях відповідно до інтересів господарюючих суб’єктів  та держави у реалізації певних програм.

Основною формою організації банківського бізнесу  в сучасних умовах є акціонерна, оскільки вона дозволяє найкраще організувати управління банком та має широкі можливості щодо залучення додаткового капіталу.

Розділ  ІІ.

Комерційні  банки як складова банківської системи  країни.

Комерційні банки  – головна ланка дворівневої  банківської системи. Систематичне виконання зазначених нижче функцій  і створює той фундамент, на якому  базується робота банку і банківської  системи в цілому. І хоч виконання  кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах банку, вони переплітаються між собою, створюючи  потужну базу розвитку фінансової системи  країни:

Ø управління грошовим обігом;

Ø забезпечення платіжного механізму;

Ø акумуляція заощаджень;

Ø надання кредиту;

Ø фінансування зовнішньої торгівлі;

Ø довірчі операції;

Ø зберігання цінностей;

Ø консультування і надання інформації.

Також банки  володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації  товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати  і зменшувати депозити і грошову  масу широко використовується центральним  банком, через систему обов‘язкових резервів управляє динамікою кредиту.

Чи не найважливіша особливість комерційних банків полягає у їх можливості створювати за рахунок кредиту додаткові  платіжні засоби шляхом збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Усі  інші інститути кредитної системи, крім центрального банку, не можуть використовувати  емітовані кошти як джерело кредитних  ресурсів. У той же час комерційні банки не мають права самостійно емітувати готівкові кошти, оскільки це є монополією центрального банку.

Важливою особливістю  комерційних банків є те, що окрім  своїх традиційних функцій, вони, як правило, можуть виконувати практично  всі функції інших інститутів кредитної системи ( крім центрального банку), а тому є по суті фінансово-кредитними установами універсального типу, у  зв¢язку з чим їх ще називають ²фінансовими універмагами². Сучасні комерційні банки здатні виконувати до 200 різних видів операцій залежно від своїх розмірів, сфери діяльності потреб клієнтів та інших ознак.

Одне з основних призначень комерційних банків посередництво  в переміщенні грошових засобів  від кредиторів до позичальників  і від продавців до покупців. Головна  мета їх діяльності – одержання  прибутку (тому їх і називають “комерційними”). Ці банки концентрують більшу частину  ресурсів кредитного ринку і є  основною ланкою кредитної системи. Комерційні банки мають універсальний  характер, вони здійснюють банківські операції у найширшому діапазоні: концентрують тимчасово вільні грошові кошти, перетворюючи їх у позичковий капітал; надають кредити підприємствам  і організаціям; здійснюють посередництво  у грошових розрахунках і платежах; здійснюють кредитну емісію; здійснюють операції із цінними паперами і товарними  документами; надають консультаційні послуги. Як правило, комерційні банки  знаходяться в акціонерній формі  власності закритого чи відкритого типу.

Банківська справа специфічна форма підприємницької  діяльності, яка передбачає залучення  тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх у позичковий капітал  з метою одержання доходу у  формі проценту. Усі банківські операції поділяються на три групи: - пасивні (по залученню коштів);

- активні (по  розміщенню коштів);

- комісійно-посередницькі  (виконання розрахунків і платежів  за дорученям клієнтів за винагороду).

Під пасивними  операціями слід розуміти зобов’язання комерційного банку до активів банківської  установи, що зобов’язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов’язань включають кошти на поточних рахунках клієнтів; кредиторську заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочену дебіторську заборгованість за доходами, але не включають доходи, прибуток та внутрішньобанківські розрахунки.

В економічній  літературі зобов’язання заведено поділяти на залучені та запозичені кошти. Залучені кошти є найбільшою частиною зобов’язань  банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються  на проведення активних операцій.

До залучених  коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних  осіб, вклади до запитання, залишки  на пластикових платіжних картах, кредиторська заборгованість тощо.

У загальному обсязі ресурсів, якими володіє комерційний  банк, переважають його зобов’язання. Так до прикладу, обсяг активів  банківської системи станом на 1 квітня 2008 р. становив 646,1 млрд. грн., тоді як обсяг зобов’язань на 01.04.08р. склав 566,8 млрд. грн. При цьому приріст  депозитів клiєнтiв банкiв склав 21,4 млрд. грн. або 7,7%.[11]

Як і в кожнії державі, в Україні існує банківська система, яка є однією з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки і одним з основних чинників політики економічного зростання. Це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю, що будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться місце кожному виду банків і кожному окремому банку. Її існування пов‘язане з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами – забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи усіх банків, а також забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку.

За своєю структурою банківські системи різних країн  істотно відрізняються. Разом з  тим є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, дворівнева побудова.

На першому  рівні знаходиться один банк (або  декілька банків, об`єднаних спільними  цілями і завданнями). Такій установі надається статус Центрального банку. Законом визначено підзвітність Національного банку України (НБУ) безпосередньо Верховній Раді України. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань  в грошово-кредитній сфері.

На другому  рівні банківської системи знаходяться  решта банків, які в Україні  прийнято називати комерційними банками. На відміну від центрального, комерційні банки покликані обслуговувати  економічні суб`єкти – учасників  грошового обігу: фірми, сімейні  господарства, державні структури. Через  ці банки система обслуговує господарство відповідно до задач, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку. Тому комерційні банки можна розглядати як фундамент всієї банківської системи вершиною якої є центральний банк.

Як правило, комерційні банки утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах  і є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають „фінансовими універмагами”. Питання про те, що таке банк, не є таким простим, як це здається на перший погляд. Кажуть, що банк – це сховище грошей. Але таке життєве тлумачення банку не тільки не розкриває його суті, а й приховує його дійсне призначення в народному господарстві. Тому необхідно докладніше роздивитися те, з чого складається дійсна сутність банку. Банк як установа або організація є найбільш масовим уявленням про банк. Слід відмітити, що він хоча і виконує суспільну місію і є суспільною організацією, але історично був справою приватної особи і лише потім з розвитком банківської справи, особливо в сучасних умовах господарювання, перетворився у великі, середні та малі об`єднання. В уявленні про банк як установу він асоціюється із службовою конторою, із апаратом управління. В СРСР , як і в інших соціалістичних країнах, протягом декількох десятиліть існували банки тільки державного походження, тому стала необхідна радикальна ломка їх зв`язків з клієнтами, розвиток комерційних, а не директивних відносин між ними. Тільки завдяки цьому відношення між банком та підприємствами набувають справжній економічний характер, а банк стає базисом. Логічною є трактовка суті банку не як організації, а як підприємства. Банк визначається не як підприємство взагалі, а як капіталістичне підприємство, не просто банк, а капіталістичний банк. Як будь-яке підприємство, банк є самостійним господарюючим суб’єктом, має права юридичної особи, виробляє та реалізовує продукт, виконує послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Мало чим відрізняються і завдання банку як підприємства – він вирішує питання, які пов’язані із задоволенням суспільних потреб у своєму продукті та послугах, із реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних та економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не суперечать законам країни та випливають із статуту банку. Як і будь-яке підприємство, банк повинен мати спеціальний дозвіл.

Розділ  ІІІ. Роль комерційних банків в економіці.

Базовою ланкою кредитної системи, основою, на якій ґрунтується уся діяльність, пов’язана  з кредитно-фінансовим обслуговуванням  господарства, є комерційні банки.

Комерційні банки  ¾ це багатопрофільні кредитні установи, що здійснюють операції у різних секторах ринку позичкових капіталів, обслуговуючи населення та підприємства всіх галузей  економіки.

Усі функції  тісно пов¢язані між собою та дозволяють комерційному банку виступати у якості органа, що емітує платіжні засоби для обслуговування усього кругообороту капіталу в процесі виробництва й обігу товарів.

Окрім зазначених базових функцій, комерційні банки  можуть виконувати ряд інших операцій, конкретне коло яких визначається особливостями  різних секторів ринку і потребами  тих груп клієнтів банку, на які він  орієнтує свою діяльність. У цьому  полягає відмінність комерційних  банків від спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що надають обмежене коло послуг. Так, комерційні банки можуть здійснювати операії з купівлі та продажу іноземної валюти, організовуючи фінансування зовнішньої торгівлі, виконувати довірчі операції, пов¢язані з управлінням майном, грошовими коштами та іншими матеріальними цінностями фізичних та юридичних осіб за їх дорученням, надавати консультаційні послуги своїм клієнтам з питань організації господарсько-фінансової діяльності, проводити лізингові та факторингові операції, організовувати зберігання фінансових і матеріальних цінностей у спеціально обладнаних сховищах, видавати гарантії за третіх осіб, надавати економічну й фінансову інформацію, здійснювати операції з цінними паперами, а також ряд інших операцій, пов¢язаних з обслуговуванням різних клієнтів.

Сучасні тенденції  у розвитку банківської справи в  країнах з розвинутою ринковою економікою характеризуються збільшенням числа  здійснюваних банками операцій та глобальним характером політики, що проводиться  на ринку, пошуком нових її форм та методів. Це призводить до поступового  втручання банків у традиційні сфери  діяльності спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що забезпечує можливості для перемоги у конкурентній боротьбі за клієнтів.

Однак при тому, що банки в основній своїй масі надають величезну кількість  послуг компаніям, фірмам, населенню, вони можуть робити і акценти в своїй  діяльності на окремі види операцій, орієнтуючись на потреби різних груп клієнтів у  відповідності з обраною для  себе стратегією застосування капіталу. Тому універсальність комерційних  банків як загальна притаманна їм риса не виключає і їх спеціалізації.