Экономически правовое обеспечение предпринимательства

1. Приватний підприємець

Діяльність фізичної особи (зареєстрованої як приватного підприємця), заснована на її особистій власності  та виключно її праці без права  найму робочої сили

Унітарні підприємства

2. Приватне підприємство 

Підприємство, що діє на основі приватної власності одного або  кількох громадян, іноземців, осіб без  громадянства.

3. Селянське господарство 

Підприємство, засноване  на власності та праці громадян України - членів однієї сім'ї, з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської  продукції.

4 Державне підприємство 

Підприємство, засноване  на загальнодержавній власності

5. Комунальне підприємство 

Підприємство, засноване  на комунальній власності територіальної громади.

6. Орендне підприємство 

Підприємство, створене орендарем  на основі оренди цілісного майнового  комплексу існуючого державного або комунального підприємства, чи майнового комплексу виробничого  структурного підрозділу (структурної  одиниці) цього підприємства з метою  здійснення підприємницької діяльності.

Корпоративні підприємства

7. Підприємство з іноземними  інвестиціями 

Підприємство, в статутному фонді якого не менш як десять відсотків  становить іноземна інвестиція.

8. Господарські товариства 

Підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в  підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Вони поділяються на: - акціонерні товариства; - товариства з обмеженою відповідальністю; - товариства з додатковою відповідальністю; - повні товариства; - командитні товариства.

8.1. Акціонерне товариство 

Підприємство, яке має  статутний фонд, поділений на визначену  кількість акцій рівної номінальної  вартості і акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в  межах належних їм акцій. Поділяються  на: відкриті, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої  підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції  без згоди інших акціонерів та товариства. закриті, акції якого  розподіляються між засновниками, або  серед заздалегідь визначеного  кола осіб, і не можуть розповсюджуватися  шляхом підписки, купуватися та продаватися  на біржі.

8.2. Товариство з обмеженою  відповідальністю 

Підприємство, що має статутний  фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик  збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів

8.3. Товариство з додатковою  відповідальністю 

Підприємство, статутний  фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а  в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову  солідарну відповідальність у визначеному  установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного  з учасників.

8.4. Повне товариство

Підприємства, всі учасники якого відповідно до укладеного між  ними договору, здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну  відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

8.5. Командитне товариство

Підприємство, в якому  один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність, і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом  може бути накладено стягнення (повні  учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Таблиця 2.1 - Перелік та характеристика організаційно-правових форм господарювання

Організаційно-правова форма  господарювання

Характеристика організаційно-правової форми господарювання

      Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах на вибір підприємця. Класифікація підприємств за організаційно-правовими формами господарювання є складовою частиною державної системи класифікації техніко-економічної та соціальної інформації, використовується під час збору та обробки інформації в автоматизованих системах державної статистики, фінансової звітності. Державному реєстрі звітних (статистичних) одиниць України, в наукових дослідженнях.

Відповідно до обсягів  господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності), воно може бути віднесено до категорії  малих, середніх чи великих підприємств. [21]

1.3 Зміст та структура установчих документів підприємства

          Установчими документами підприємства називається комплект документів встановленої законом форми, згідно з якими підприємство виникає і діє як суб'єкт права. З точки зору правової природи, установчі документи є локальними нормативними актами, тобто актами, які набувають юридичної сили внаслідок затвердження їх одним або кількома засновниками підприємства. [39]

          Форму і зміст установчих документів визначають залежно від видів підприємств загальні закони про підприємства та закони про окремі види підприємств.

          У Господарському Кодексі України [2] містить перелік актів, які належать до установчих документів. По-перше, це рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення підприємства. Якщо власників чи органів два і більше, таким рішенням визначено установчий договір. По-друге, це статут підприємства.

           Господарський Кодекс України дає перелік обов'язкових відомостей, які необхідно включати до статуту підприємства як одного з його основних установчих актів. [2]

          Зміст установчих документів (статутів, установчих договорів) господарських товариств регулюється статтями 4, 37, 51, 65, 67 і 76 Закону України "Про господарські товариства". Ці статті визначають переліки основних даних, що підлягають включенню до установчих документів товариств окремих видів.

          При розробці проектів установчих документів підприємств необхідно керуватися також типовими нормативними актами. Щодо підприємств окремих видів законодавець застосовує типові форми установчих документів (наприклад, Типовий статут державного підприємства, Типовий статут казенного підприємства, Типовий статут закритого акціонерного товариства, Типовий статут відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації державного підприємства). [8]

          Установчі документи мають містити обов'язкові дані про підприємство, без яких вони вважаються такими, що не відповідають вимогам законодавства. Це такі дані:

- найменування (завод, фабрика,  майстерня тощо) і вид підприємства;

- зазначення власника (склад  засновників, учасників) та місцезнаходження  підприємства;

- предмет та цілі діяльності  підприємства;

- юридичний статус підприємства. Це статті про юридичну особу  підприємства, про його майно,  про самостійний баланс, поточний, валютний та інші рахунки в  банках, про фірмову марку та  знак для товарів та послуг, про печатку з найменуванням  підприємства. Якщо підприємство  має право випускати цінні  папери, то таке право теж відноситься  до юридичного статусу підприємства; [23].

- про склад майна підприємства: перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний  фонд, страховий фонд, інші фонди);

- порядок утворення майна;  порядок розподілу прибутків  та покриття витрат;

- порядок випуску акцій  (щодо акціонерного товариства). Якщо підприємство не є власником  майна, включається стаття про  те, що майно закріплене за  ним на праві повного господарського  відання, оперативного управління  або оренди;

- про перелік органів  управління підприємства, порядок  їх формування, компетенцію;

- про контрольні органи - спостережну раду, ревізійну комісію  (ревізора);

- про порядок припинення  діяльності підприємства: підстави;

- орган, що приймає  рішення про припинення; порядок  створення і роботи ліквідаційної  комісії; умови розрахунків з  бюджетом і кредиторами; розподіл  майна, що залишилося. [26]

          В установчих документах господарських товариств окремими статтями визначається порядок внесення змін до статуту (вищим органом, за рішенням 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, чи одностайно).

          Крім обов'язкових, до установчих документів можуть включатися альтернативні положення, які не повинні суперечити законодавству України.

          Це положення, пов'язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, засновані на членстві (колективні підприємства, кооперативи), про раду підприємства (порядок її створення, склад, компетенцію), про інші органи, які реалізують повноваження трудового колективу (раду трудового колективу, профспілковий комітет).

1.4  Ліцензування  підприємницької діяльності

Ліцензування підприємницької  діяльності за її видами є складовою  частиною державного регулювання підприємництва в Україні, спрямоване на забезпечення єдиної державної політики у цій  сфері та захист економічних і  соціальних інтересів громадян.

Державне ліцензування підприємницької  діяльності в Україні впроваджується відповідно до Конституції України  щодо права кожного на здійснення підприємницької діяльності, яка  не заборонена законом.

Головним завданням ліцензування є захист економічних та інших  інтересів держави, її громадян шляхом встановлення з боку держави певних умов і правил здійснення окремих  видів підприємницької діяльності.

Необхідність розвитку вітчизняного виробництва в умовах переходу до ринкової економіки та розв'язання проблем інтеграції України в  Європейське співтовариство вимагають  посилення уваги з боку Кабінету Міністрів України до регулювання  підприємництва і перебудови методології  та організації заходів щодо ліцензування окремих видів підприємницької  діяльності. Діяльність у сфері ліцензування підприємництва базується на таких принципах:

- захист конституційних  прав і свобод людини та  громадянина, законних інтересів,  здоров'я громадян і безпеки  держави;

- рівність прав усіх  суб'єктів підприємництва незалежно  від їх організаційних форм  та форм власності;

- гласність та відкритість  процесу ліцензування. [15]

Реалізація цих принципів  забезпечується формуванням відповідної  правової і нормативно-інструктивної  бази та створенням єдиної інформаційної  системи ліцензування підприємництва.

Регулюванню мають підлягати  тільки ті види підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають  на здоров'я людини, навколишнє природне середовище, безпеку держави. Не вважається за доцільне ліцензувати підприємницьку діяльність, контроль за здійсненням  якої проводять уповноважені на це органи (санітарно-епідеміологічні, пожежного  нагляду, торговельна, технічна та державна податкова адміністрація (інспекція) тощо). [46]

Державна експертиза проектів законодавчих та інших нормативних  актів з питань ліцензування нових  видів підприємницької діяльності провадиться обов'язково. Органи виконавчої влади, які ініціюють законодавчі  пропозиції щодо ліцензування нових  видів підприємницької діяльності, повинні надавати розгорнуту аргументацію щодо необхідності впровадження регулювання  з боку держави цих видів діяльності шляхом ліцензування.

Право на зайняття окремими видами підприємницької діяльності, які ліцензуються, регулюється тільки законом і засвідчується державним  документом - ліцензією.

Термін дії ліцензії на окремі види підприємницької діяльності визначається органом, що її видає, але  не може бути меншим ніж три роки, якщо інше не передбачено законодавчими  актами. [50] Розмір плати за видачу ліцензій, а також порядок зарахування одержаних коштів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Для впорядкування відносин, які виникають під час провадження  окремих видів підприємницької  діяльності, що ліцензуються, створюється  єдина система ліцензування, розвиток якої має здійснюватись у таких  напрямах:

- розроблення нормативної  бази (у тому числі критеріїв  доцільності ліцензування окремих  видів підприємництва, перегляду  діючих ліцензованих видів підприємницької  діяльності щодо зменшення їх  кількості тощо);

- розроблення механізму  видачі ліцензій;

- розроблення та впровадження  механізму санкцій у разі виявлення  порушень умов і правил видачі  ліцензій і здійснення ліцензованих  видів діяльності;

- забезпечення міжвідомчої  координації реалізації державної  політики з питань ліцензування  підприємництва;

- створення єдиної інфраструктури  інформаційної системи ліцензування (у тому числі Єдиного ліцензійного  реєстру);

- моніторинг у правовій  та фінансовій системах у частині,  що безпосередньо впливає на  розвиток і стимулювання тих  видів підприємницької діяльності, які ліцензуються;

- створення нової державної  структури управління процесом  ліцензування, зокрема у сферах  діяльності природних монополій;

- створення ефективної  системи контролю за додержанням  ліцензіатами умов провадження  видів підприємницької діяльності, що ліцензуються;

- підготовка фахівців  у сфері ліцензування.

Формування державної  політики з питань ліцензування та контроль за дотриманням вимог законодавства  ліцензіатами та ліцензіарами здійснює Ліцензійна палата[13].Ліцензійна палата є органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики щодо ліцензування окремих видів підприємницької діяльності.

Ліцензування здійснюється на підставі Постанови КМ N 1698 від 14.11.2000 року «Про порядок ліцензування підприємницької діяльності» [25]. Для отримання ліцензії на кожний вид діяльності суб’єкт підприємницької діяльності подає до органу, що видає ліцензії, заяву за формою згідно з додатком А. До заяви необхідно додати копії свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та установчих документів.

Ліцензія видається за формою додатка А і є документом суворої звітності. Бланки ліцензій виготовляються друкарським способом із забезпеченням їх захисту від  підробки та несанкціонованого тиражування.

У ліцензії зазначаються :

1. найменування та ідентифікаційний  код органу, що видав ліцензію;

2. найменування і місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної  особи;

3. вид діяльності, на яку  видається ліцензія;

4. місце провадження діяльності;

5. особливі умови та  правила провадження даного виду  діяльності;

6. номер реєстрації ліцензії;

7. дата видачі і термін  дії ліцензії.

Ліцензія скріплюється підписом відповідальної за видачу ліцензій посадової  особи і печаткою органу, що її видав. [45]

1.5 Правове забезпечення  та підтримка розвитку підприємницької  діяльності на сучасному етапі

Особливості розвитку українських  підприємств на сучасному етапі  формуються у відповідності зі змінами  стратегічних орієнтирів на всіх рівнях господарювання. На регіональному рівні  стратегічні орієнтири  незважаючи на складний і суперечливий характер взаємодії, цілком визначають відповідні умови для діяльності підприємств.

Практика підприємницької  діяльності в країнах з перехідною економікою засвідчує необхідність самостійного правового забезпечення підприємництва. На етапі становлення  ринкової економіки перед державою постають такі основні завдання:

- формування нової системи  відносин власності, які притаманні  змішаній, багатоукладній економіці;

- формування основних  елементів ринкової інфраструктури;

- сприяння становленню  підприємництва.

Розвиток національного  підприємництва значною мірою залежить від створення відповідної правової бази, яка стимулювала б підприємницьку активність та добросовісну конкуренцію. [1]

Правова база підприємницької  діяльності - це сукупність законів, нормативних  та інструктивних документів, які  визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб-підприємців, їхні правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносини  між державою та підприємцями, суб'єктів  підприємницької діяльності між  собою, а також дають підприємцям  певні правові гарантії. [15]

Перехід до ринкових умов господарювання в Україні з особливою гостротою  поставив питання про роль і місце  держави в економічних процесах, особливо в регулюванні та підтримці  малого підприємництва, до суб’єктів  якого відносяться громадяни  підприємці. Необхідність державної  підтримки підприємницької діяльності громадян зумовлюється

тим, що громадяни підприємці є найбільш вразливими до таких несприятливих  факторів, як невизначеність економічної  стратегії, податковий тягар, свавілля корумпованих службовців, інфляційний  тиск, конкуренція суб’єктів крупного бізнесу тощо.

С. Варналій визначає державну політику підтримки малого підприємництва як сукупність (комплекс) пріоритетних рішень, які визначають основні напрями  і форми правового, економічного й організаційного сприяння розвитку малого підприємництва з урахуванням  інтересів держави та суб’єктів  господарювання. Під державною підтримкою він розуміє, з одного боку, державне регулювання цього сектора економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних і організаційних умов становлення й розвитку малого підприємництва, а, з іншого боку, — створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу малого підприємництва на пільгових  засадах або безоплатно. [32]

Система державного регулювання  та підтримки малого підприємництва — це система економічного, правового, соціального та організаційного забезпечення державою середовища, щодо ефективного та стабільного розвитку малого підприємництва.

За визначенням І. В. Труша, державна підтримка малого підприємництва — це напрями діяльності органів  державної влади щодо покращення умов реалізації права людини на підприємницьку діяльність, гарантованого чинним законодавством, створення політичних, правових, економічних, соціальних, інформаційних та інших  умов для його існування та розвитку. [13]

Аналізуючи вищенаведені визначення, можна запропонувати  власне визначення державної підтримки  громадян підприємців, як комплекс економічних, організаційних і правових заходів,здійснюваних органами підтримки малого підприємництва відповідно до основних напрямів державної  підтримки малого підприємництва та Національної Програми сприяння розвитку малого підприємництва з метою встановлення сприятливих умов для здійснення громадянами підприємницької діяльності з урахуванням інтересів держави та інших суб’єктів господарювання. [20]

Відповідно до наведеного вище визначення можна дійти висновку, що державна підтримка діяльності громадян підприємців реалізується у двох функціях — економічній і організаційно  правовій. Економічна виявляється в  забезпеченні громадян підприємців  певними матеріально технічними ресурсами. Зокрема, надання земельних  ділянок, об’єктів державного і комунального майна, цільових кредитів та інших видів  допомоги (цільових субсидій, податкових пільг тощо) з метою створення сприятливих економічних умов для реалізації громадянами конституційного права на підприємницьку діяльність. [36]

Реалізація організаційно  правової функції передбачає наведення  елементарного порядку в зовнішньому  середовищі малого підприємництва, що зумовлюється наявністю відповідної  правової бази щодо організації діяльності органів управління підприємницькою  сферою, обмеження адміністративних бар’єрів, захисту громадян  підприємців  від втручання в їхню діяльність органів державної влади і  місцевого самоврядування. Сутність державної підтримки громадян підприємців  зводиться до розробки конкретних за ходів переважно за наступними напрямами, які знайшли своє відображення в  Національній програмі сприяння розвитку малого підприємництва :

по перше, вдосконалення нормативно правової бази у сфері підприємницької діяльності громадян, так як правове забезпечення діяльності громадян підприємців залишається надто складним і розгалуженим. Удосконалення законодавчої бази повинно забезпечити стабільну нормативно правову основу для ефективного розвитку підприємницької діяльності. На погляд автора, цей процес має завершитися прийняттям спеціального закону, який би визначив правовий статус громадян  підприємців як суб’єктів господарювання; [41]

по друге, формування єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності, яка має на меті істотне вдосконалення правового регулювання господарських і адміністративних відносин між регуляторними органами і громадянами підприємцями. Заходи щодо реалізації цього напряму повинні включити безпосередню участь громадян у дорадчих органах при місцевих органах виконавчої влади або місцевого самоврядування, обов’язкове залучення їх до проведення громадських слухань, круглих столів з обговорення проектів регуляторних актів:

 по третє, активізація фінансово кредитної та інвестиційної підтримки діяльності громадян підприємців, тому що ситуація з фінансуванням малого підприємництва, вимагає невідкладної побудови небанківського фінансово кредитного сектора, спрямованого виключно на підтримку діяльності громадян підприємців, враховуючи, що особливою рисою сучасної системи державної підтримки малого підприємництва в Україні є дисбаланс між величезною кількістю суб’єктів малого підприємництва, які потребують державної підтримки, і практичною можливістю її отримання. Тому потенціалом підвищення ефективності державної підтримки громадян підприємців, як вважають деякі науковці, має стати переорієнтація бюджетних коштів із дискретних заходів фінансово кредитної підтримки на надання масової організаційної, інноваційної та консультаційної допомоги . [39] Зокрема, сприяння участі підприємців у проведенні різноманітних презентацій, інвестиційних бізнес проектів, конференцій, засідань «круглих столів», що спрямовані на стимулювання співпраці підприємців з Регіональними, Всеукраїнським фондами підтримки малого підприємництва в наданні на конкурсній основі фінансової допомоги суб’єктам підприємництва, у тому числі на часткове відшкодування відсоткових ставок за кредитами, залученими для реалізації інвестиційних проектів; або короткострокове мікрокредитування під мінімальний відсоток чи часткову компенсацію витрат на придбання основних засобів або орендної

плати за виробниче приміщення підприємцями, які започатковують бізнес;

по_четверте, сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва, що має на меті утворення бізнес центрів, бізнес інкубаторів регіональних і місцевих фондів підтримки підприємництва, кредитних спілок, страхових організацій, лізингових центрів, громадських об’єднань суб’єктів підприємництва, інвестиційних та інноваційних фондів, а також інших інформаційно-консультативних установ;

по п’яте, впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підприємництва, що вимагає від місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування вжиття конкретних практичних заходів щодо створення та підтримки сприятливого середовища для діяльності суб’єктів малого підприємництва. Наприклад, затвердження і виконання регіональних і місцевих Програм підтримки громадян підприємців на регіональному рівні. [20].

Аналіз світового досвіду  свідчить, що сприяння та підтримка  малого підприємництва є самостійною  складовою державної економічної  політики в багатьох країнах. Тому існують  спеціальні державні (урядові) органи управління (координації) та підтримки  малого бізнесу. Наприклад: у Канаді — Міністерство у справах малого бізнесу; в Японії — Національна  адміністрація малого бізнесу; в  Росії — Державний комітет  Російської Федерації з підтримки  та розвитку малого підприємництва; у  США — Адміністрація малого бізнесу; в Бельгії, Люксембурзі — Міністерство середнього класу; у ФРН, Франції, Італії —підрозділи (департаменти) міністерств  економіки, промисловості або торгівлі. Поряд із центральними органами місцеві органи влади (штатів, земель, муніципалітетів) надають всебічну підтримку суб’єктам малого підприємництва.

 У Російській Федерації,  Республіки Білорусь та інших  колишніх республіках СРСР також  існують державні програми підтримки  суб’єктів малого підприємництва, які розроблені на підставі  відповідних законів, зокрема,  Федерального закону «Про розвиток  малого і середнього підприємництва  в Російській Федерації» , Закону  Республіки Білорусь «Про державну  підтримку малого підприємництва  в Республіці Білорусь». [1].

Якщо аналізувати норми  цих законів, то можна говорити як про спільні риси, так і про відмінності. Так, до спільних рис відносяться: по перше, наявність однакових державних центральних органів управління загальної компетенції — в особі уряду, і спеціальної компетенції, до яких відносяться органи, що безпосередньо здійснюють повноваження щодо регулювання й підтримки підприємницької сфери. По друге, наявність єдиної державної програми щодо розвитку і підтримки суб’єктів малого підприємництва, а також розроблених відповідно до неї регіональних програм підтримки малого підприємництва. Для фінансування заходів, передбачених цими програмами, утворюються відповідні фонди, кошти яких формуються за рахунок державного та місцевих бюджетів, кредитних ресурсів, коштів, одержаних від приватизації державного та відчуження комунального майна, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб.

До відмінностей можна  віднести наявність тільки в російському законодавстві легального визначення поняття державної підтримки підприємництва. Зокрема, ст. 1 Федерального Закону «Про розвиток малого і середнього підприємництва» містить, що державна підтримка малого і середнього підприємництва — це діяльність органів державної влади Російської Федерації, органів державної влади суб’єктів Російської Федерації, органів місцевого самоврядування й функціонування інфраструктури підтримки суб’єктів малого і середнього підприємництва, які спрямовані на реалізацію заходів, передбачених федеральними програмами розвитку суб’єктів малого і середнього підприємництва, регіональними програмами розвитку суб’єктів малого і середнього підприємництва та муніципальними програмами розвитку суб’єктів малого і середнього підприємництва [8]. Також у Російській Федерації, відповідно до ст. 8 Федерального Закону «Про розвиток малого і середнього підприємництва», передбачено ведення спеціальних Реєстрів суб’єктів малого і середнього підприємництва, які отримують державну підтримку, при цьому інформація з них є відкритою для фізичних і юридичних осіб [8].

 Щодо України, то  відповідно до ст. 6 Закону України  «Про підтримку малого підприємництва»  державну підтримку малого підприємництва  здійснюють Кабінет Міністрів  України як центральний орган  виконавчої влади та інші центральні  органи виконавчої влади. На  сьогоднішній день це Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, яке стало правонаступником: Міністерства економіки України; Державного комітету з питань регуляторної політики та підтримки підприємництва, Міністерства промислової політики України в частині формування та реалізації промислової політики; Державної служби технічного регулювання України відповідно до Указу Президента України від 31.05.2011 р. № 634/2011 р. [10]. Цим же указом було затверджено Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України [10]. Аналізуючи стан діяльності громадян підприємців на прикладі м. Горлівка Донецької області, можна констатувати, що в місті з 2001 р. працює Горлівський міський фонд підтримки малого

підприємництва (далі — Міський  фонд). Що року відповідальні особи Міського фонду та місцевого самоврядування звітують перед депутатами міськоЇ ради щодо виконання Міської програми сприяння розвитку малого підприємництва. За десять років існування Міським фондом підтримки надавалася як консультаційна, так і організаційно фінансова допомога майбутнім підприємцям. Завдяки спів праці Міського фонду з місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування для підприємців були проведені навчальні тренінги та семінари щодо нововведень Податкового кодексу України. [5]

 Громадяни підприємці приймають участь у громадських слуханнях щодо обговорення регуля торних актів на конференціях і презентаціях бізнес проектів. Підприємці міста не тільки не припинили свою діяльність у період економічно фінансової кризи, а навпаки, їх кількість збільшується, що сприяє виконанню соціально-економічної програми розвитку міста, поповненню місцевого бюджету та поліпшенню ситуації з працевлаштуванням. За результатами звіту можна констатувати, що у 2010 р. завершилася реалізація Програми підтримки малого підприємництва на 2009–2010 роки, (затвердженої рішенням міської ради від 19.12.2008 р. № V/41–23) і у сфері розвитку малого бізнесу відбулися певні зміни [19].

Рис. 1. Порівняльна характеристика динаміки

чисельності зайнятих у малому бізнесі

в м. Горлівка Донецької області

Якщо у 2009 р. спостерігався  деякій спад, то на кінець 2010 р. в місті кількість підприємств малого бізнесу на 10 тис. осіб наявного населення складає 37 одиниць, чисельність фізичних осіб_підприємців складає 11873, що на 6,1 % більше, ніж у 2009 р. і на 8,8 % більше, ніж у 2009 р.

Чисельність зайнятих у малому бізнесі складає понад 19,2 тис. осіб, у тому числі чисельність працюючих  на малих підприємствах буде становити 7290 осіб, фізичних осіб підприємців  — 11873. На 25 % зросла заробітна плата працівників малих підприємств, вона складає 1126 грн. Але цей показник залишається майже вдвічі нижчим ніж в цілому по місту.

На реалізацію заходів  Програми профінансовано в розмірі 4151,2 тис. грн, у тому числі 251,2 тис. грн з коштів міського бюджету та 3900 тис. грн коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Відповідно до рішення Горлівської міської Ради від 24.12.2010 р. № VI/ 2–15 була затверджена Програма підтримки малого підприємництва в місті Горлівка на 2011–2012 роки [11], головною метою якої стало забезпечення збільшення питомої ваги сектора малого та середнього бізнесу та посилення його економічного становища шляхом консолідування зусиль органів державної влади, місцевого самоврядування та підприємницької громадськості, стимулювання притоку інвестицій в інноваційну діяльність суб’єктів малого підприємництва, створення правових, організаційних, інформаційних, фінансових умов для інтенсивного розвитку малого підприємництва, усунення перешкод, що стримують його подальший розвиток, вирішення питань зайнятості. Пріоритетними сферами діяльності для розвитку малого підприємництва в місті стали: науково-технічна, інноваційна діяльність; участь у роботі з впорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності; участь у формуванні єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності, досягнення оптимального регулювання підприємницької діяльності, запровадження процедури погодження проектів регуляторних актів і аналізу їх доцільності й ефективності; активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва; матеріально-технічне та інфраструктурне забезпечення суб’єктів малого підприємництва; кадрове забезпечення малого підприємництва; сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва; забезпечення діяльності міського Фонду підтримки підприємництва. [37]

 Реалізація Програми  сприятиме формуванню та дотриманню  суб’єктами підприємницької діяльності  правових умов ринкової економіки,  більш ефективному використанню  трудових і виробничих ресурсів, впровадженню новітніх технологій  і залученню інвестицій до  пріоритетних сфер діяльності  і на цій основі — збільшенню внеску малого підприємництва в економіку міста, зміцненню економічного потенціалу регіону; матиме позитивний вплив на вирішення проблеми зайнятості, формування внутрішнього ринку і, відповідно, зріст споживання і стабільні джерела існування. [34]

Особливості розвитку українських  підприємств на сучасному етапі  формуються у відповідності зі змінами стратегічних орієнтирів на всіх рівнях господарювання. На регіональному рівні стратегічні орієнтири. незважаючи на складний і суперечливий характер взаємодії, цілком визначають відповідні умови для діяльності підприємств.

Практика підприємницької  діяльності в країнах з перехідною економікою засвідчує необхідність самостійного правового забезпечення підприємництва. На етапі становлення  ринкової економіки перед державою постають такі основні завдання:

- формування нової системи  відносин власності, які притаманні  змішаній, багатоукладній економіці;

- формування основних  елементів ринкової інфраструктури;

- сприяння становленню  підприємництва.

Розвиток національного  підприємництва значною мірою залежить від створення відповідної правової бази, яка стимулювала б підприємницьку активність та добросовісну конкуренцію. [3]

Правова база підприємницької  діяльності - це сукупність законів, нормативних  та інструктивних документів, які  визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб-підприємців, їхні правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносини  між державою та підприємцями, суб'єктів  підприємницької діяльності між  собою, а також дають підприємцям  певні правові гарантії. [16]

Законодавство у сфері  підприємництва має становити єдину  систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю самого нормативно-правового регулювання  підприємницької діяльності.

У розвинених країнах немає  спеціальних законів про підприємництво. Свобода підприємницької діяльності в цих країнах закріплена у  конституції, цивільному законодавстві  та в інших нормативно-правових актах, що регламентують господарську діяльність.

В Україні, як і в інших  країнах з перехідною економікою, необхідність прийняття спеціального закону з питань розвитку підприємництва зумовлена двома причинами: по-перше, необхідністю відмінити існуюче  в законодавстві обмеження (до 1991 р. приватна підприємницька діяльність була заборонена); по-друге, необхідністю сформувати правове поле, яке стимулювало  б розвиток підприємництва та його підтримку. [29]

Здійснення підприємницької  діяльності регламентує Господарський  Кодекс України. Слід зазначити, що неперевершене  значення, з погляду нормативно-правового  забезпечення, в умовах перехідної економіки має конституційне  закріплення свободи підприємництва. Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 42) [1] кожен громадянин має  право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

В умовах високо монополізованої економіки становлення та розвиток підприємництва як приватного сектору економіки набуває неабиякої актуальності.

Аналіз законодавчого  забезпечення розвитку підприємництва в Україні дає змогу зробити  такі загальні висновки:

- законодавча база, що  забезпечує розвиток та регулювання  підприємництва в Україні, знаходиться  на етапі формування;

- недостатні правові гарантії  усіх форм власності та захисту  приватної власності як основної  умови розвитку підприємницької  діяльності;

- відсутність єдиної державної  політики підтримки підприємництва, зокрема малого, відповідної нормативно-правової  бази та дійового механізму  реалізації такої політики. [30]

Основними недоліками правового  забезпечення підприємництва в Україні  є:

- відсутність єдиної законодавчої  стратегії щодо розвитку підприємництва; нестабільність і суперечливість  чинної нормативно-правової бази  розвитку підприємництва;

- практично не функціонуючий характер багатьох правових актів;

- низька виконавська дисципліна  щодо нормативно-правових документів;

- наявність у законодавстві  багатьох нечітких норм, які за  бажання можна трактувати по-різному; 

- необґрунтованість законодавчих  обмежень і вимог, що містяться  в окремих нормативно-правових  актах; 

- наявність правового  нігілізму як антиподу правової  культури. [19].

1.6 Аналіз стану підприємництва в Україні на сучасному етапі

          Підприємництво - це організаційно-господарське новаторство на основі використання нових можливостей розвитку виробництва й збуту продукції. Підприємництво - один із економічних ресурсів, що бере участь у зростанні вартості і утворенні доходу. Змістом підприємництва є реформування або реорганізація виробництва шляхом використання різноманітних ресурсів і можливостей для випуску товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини і ринків.

          Особливості розвитку українських підприємств на сучасному етапі формуються у відповідності зі змінами стратегічних орієнтирів на всіх рівнях господарювання. На регіональному рівні стратегічні орієнтири. незважаючи на складний і суперечливий характер взаємодії, цілком визначають відповідні умови для діяльності підприємств.

          Як свідчить найбільша кількість суб’єктів господарювання зареєстрована в Києві (207041 од.), Дніпропетровській (94896 од.), Донецькій області (85651 од.), Харківській (72024 од.) та Одеській (69725 од.) областях. [26].Найменша кількість зареєстрованих за ЄДПРОУ суб’єктів господарювання у Закарпатській (19468 од.), Чернігівській (18565 од.), Рівненській (17918 од.), Волинській (17581 од.) та Чернівецькій (15124 од.) областях.

РОЗДІЛ 2

 АНАЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Право громадян на заняття  підприємницькою діяльністю закріплені у статті  Конституції України, в якій зазначено, кожен має право  на підприємницьку діяльність, яка  не заборонена законом. Гарантії прав підприємців визначаються розділом Закону України “Про підприємництво” (далі - Закон). Законом встановлюються як загальні, так і майнові гарантії прав підприємців.

Загальні гарантії полягають у тому, що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

          У разі поставок підприємцем товарів, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб держава сприяє забезпеченню його матеріально-технічними та іншими ресурсами. У передбачених законом випадках підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, може бути залучений до виконання в робочий час державних обов'язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки.

          Спори про відшкодування збитків вирішуються судом або господарським судом відповідно до їх компетенції. Право на використання власником належного йому майна для підприємницької діяльності зафіксовано в статті “Про власність”. В наведеній статті зазначено:

- Власник має право використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності;

- Результати господарського використання майна (виготовлена продукція, одержані доходи) належать власникові цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором;

- Власник засобів виробництва та іншого майна має право створити у встановленому законом порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою.Юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту (положення).

           Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця. Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України. Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

          Для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці. При укладанні трудового договору в тому числі у випадках, передбачених законами України, - контракту підприємець зобов'язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства.

З метою створення сприятливих  організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава:

- на умовах і в порядку,  передбачених чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає  підприємцю державне майно (виробничі  та нежилі приміщення, законсервовані  й недобудовані об'єкти та споруди,  невикористовуване устаткування), необхідні  для здійснення підприємницької  діяльності;

- відповідно до статті 12 Закону сприяє організації матеріально-технічного  забезпечення та інформаційного  обслуговування підприємців, підготовці  і перепідготовці кадрів;

- здійснює первісне облаштування  неосвоєних територій об'єктами  виробничої і соціальної інфраструктури  з продажем або передачею їх  у кредит підприємцям;

- стимулює за допомогою  економічних важелів (цільових  субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технології, інноваційну  діяльність, освоєння нових видів  продукції та послуг;

- надає підприємцям цільові  кредити; 

- подає підприємцям інші  види допомоги.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

- податкову та фінансово-кредитну  політику, включаючи встановлення  ставок податків і процентів  по державних кредитах; податкових  пільг; цін і правил ціноутворення;

- цільових дотацій; валютного  курсу; розмірів економічних санкцій;  державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні,  екологічні та інші норми і  нормативи;

- науково-технічні, економічні  та соціальні республіканські  й регіональні програми;

- договори на виконання  робіт і поставок для державних  потреб.

          Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів по здійсненню контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи і службові особи можуть давати підприємцям  вказівки тільки відповідно до своєї  компетенції, встановленої законодавством.

РОЗДІЛ 3

3.ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

          Для формулювання і розвитку підприємництва необхідні відповідні умови. Ось основні із них: наявність прав власності на засоби виробництва, продукт і доход; існування ринкового простору, конкуренції як форми існування ринку; державна підтримка; існування ринкової інфраструктури.

Політичною умовою розвитку підприємництва є стабільність і  демократизація суспільного життя. Важливою умовою є наявність відповідного менталітету і сприятливого психологічного клімату серед населення. Психологія підприємництва формується паралельно з розвитком ринкових відносин, який веде до трансформації економічної  свідомості і поведінки людей. Вони починають усвідомлювати, що соціальна  справедливість полягає не у зрівняльному розподілі і споживанні, а в  рівності можливостей усіх.

          Не менш важливою умовою розвитку підприємництва є існування юридичної нормативної основи, його правова захищеність.

          Необхідно зазначити, що проблеми вибору пріоритетів підприємницької діяльності були в центрі уваги багатьох вітчизняних наукових шкіл, передусім Інституту регіональних досліджень НАН України, Науково-дослідного економічного інституту Міністерства економіки України, Інституту економічного прогнозування НАН України та ін. [42]

          Формування пріоритетних напрямів підприємницької діяльності і їхня подальша реалізація вимагає визначення в питаннях і цілях, сфері інтересів, ролі держави й органів регіональної влади в цьому процесі. При цьому, формування пріоритетної політики повинне відбуватися у взаємозв'язку й у контексті задач, розв'язуваних як на регіональному, так і на державному рівнях керування. При визначенні системи пріоритетів варто враховувати важливість розмежування між визначеними економічними явищами, що впливають на формування пріоритетів у рамках конкретного економічного механізму, і іншими елементами економічної політики, що впроваджуються на галузевому, регіональному і загальнодержавному рівнях.

          Нестабільність податкового законодавства і велика кількість податків становлять значніший тягар, ніж сам рівень податкових ставок. Кількість і тривалість перевірок, що здійснюються податковими і неподатковими інспекціями не знизилась в останні роки. Важливим є те, що основні перешкоди для економічного розвитку підприємств мають місце в період після-реєстраційної діяльності, тоді як процедура самої реєстрації вже більше не вважається бар'єром і вона більше підприємцями не виділяється як проблема. [41].

          Проблемою малих та середніх підприємств є незахищеність їх прав власності, що знаходить відображення у тривалому очікуванні винесення судових рішень, а також у суб'єктивних оцінках, як то низька довіра до судової системи. Господарські суди перевантажені позовами і часові рамки судового розгляду часто не дотримуються. Кількість позовів, направлених до арбітражних судів, зросла майже у п'ять разів протягом останнього часу Значне зростання кількості позовів також є наслідком скасування права Державної податкової адміністрації стягувати податкову заборгованість безпосередньо з Банківського рахунку підприємства. За відсутності податкових судів податкові позови повинні розглядатися господарськими судами, кадровий склад яких і фінансування не приведено у відповідність зі зростанням кількості позовів. Низьку довіру до судової системи взагалі підтверджують проведені опитування підприємців Міжнародною фінансовою корпорацією. За її даними тільки 15,4% малих підприємств та 20,6% середніх підприємств вважають українську судову систему такою, що спроможна захистити їхні права[20]

          У праві захисту прав підприємців заслуговує на увагу досвід розвинутих країн, таких як Канада, Великобританія або США, які сформували систему селекції пропонованих урядових регулятивних актів. Вона має на меті оцінити вигоди та витрати запропонованих регуляторних актів (аналіз регуляторного впливу), а також можливих альтернативних рішень і перешкодити прийняттю неоптимальних рішень. В Україні така система пропагується Державним комітетом з питань регуляторної політики та підприємництва. Проте на даний момент оцінка впливу запропонованих регуляторних актів не проводиться належним чином, або не завжди враховуються її результати, а тому механізм відбору часто неспроможний перешкодити прийняттю небажаних регулятивних актів. Це особливо стосується регіональних підрозділів Держком підприємництва, які не мають достатнього політичного та адміністративного впливу. [11]

           Досі залишаються проблеми із фінансовим законодавством Наприклад, це стосується непотрібних обмежень щодо оцінки застави при кредитуванні, що потребує додаткових витрат грошей та часу кредиторів. Комерційні банки повинні мати право самостійно оцінювати заставу при кредитуванні підприємництва.

          Пряма фінансова підтримка з боку уряду має становити лише частину загального фінансування, доповнену майновими внесками співвласників підприємств і/або коштами. Обмеження участі держави е необхідним з двох причин:

1) широка участь держави  створює передумови корупційної  поведінки чиновників, відповідальних  за надання державного фінансування, а отже, призводить до неефективного  розподілу фінансових ресурсів;

2) за умови поділу ризиків  із урядом підприємці ініціюватимуть  більш ризиковані проекти, ніж  вони б дозволили собі в  іншому випадку.

          З метою попередження корупції та зловживань бюджетними коштами фонди підтримки підприємництва повинні бути відокремлені від уряду. Діяльність фондів сприяння підприємництву повинна бути прозорою та підзвітною тим, хто надає кошти. [34]

          Доцільним було б, щоб фінансові ресурси для підприємництва надавали фінансові інституції на противагу нефінансовим (бізнес-консалтинговим тощо) проектам. Необхідність такої постановки викликана тим, що:

а) кредитна діяльність нефінансових організацій породжуватиме конфлікт між їх консалтинговою та контрольною  функціями;

б) нефінансові інституції не мають достатньої кваліфікації для  забезпечення вчасного повернення кредитів;

в) наявність некомерційних  кредитів може зашкодити становленню  молодої національної системи мікрофінансування.

          Вільні ресурси нефінансових організацій можуть залучатися через відкриття кредитних ліній для мікрофінансових інституцій для кредитування підприємництва.

          Найбільш залежною ефективність господарювання підприємництва є від якості управління. Оцінка якості управління досліджуваних малих та середніх підприємств свідчить про те, що її відносно швидко потрібно реформувати. Якість управління в основному базується на національній та місцевій нормативній базі. Проблемою є забезпечення чіткої і послідовної реалізації національного законодавства на місцевому рівні. Це, зокрема, стосується законодавства з «дерегуляції», якого не завжди дотримується місцева влада. Належний аналіз регуляторного впливу повинен стати обов'язковим, а не формальним. [43]

Висновок

В останні роки особливо активізувалась економічна думка вчених України з проблем підприємництва. Цьому сприяло становлення підприємництва, зростання його ролі в розв'язанні складних соціально-економічних проблем  трансформаційного характеру, створення  нових робочих місць, заповнення ринкових прогалин, формування ринкового  середовища на підґрунті розгортання  реальної конкуренції, здатної забезпечити  високу ефективність виробничих відносин

          Правова база підприємницької діяльності - це сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб-підприємців, їхні правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносини між державою та підприємцями, суб'єктів підприємницької діяльності між собою, а також дають підприємцям певні правові гарантії.

          Законодавство у сфері підприємництва має становити єдину систему як за взаємною узгодженістю норм, так і за цілісністю самого нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

Основні напрямки розробки пріоритетної політики розвитку підприємництва дозволили сформувати взаємозалежну  систему пріоритетів, серед основних елементів якої можна виділити наступні:

1)   реформування виробничих  відносин і структури підприємств,  їхнє технологічне переозброєння,  перепрофілювання виробництв відповідно  до мінливого кон'юнктурою ринку,  створення інтеграційних міжрегіональних  і спільних з іноземними фірмами  виробничих і промислово-фінансових  систем;

2)   висновок із дії  безперспективних і нерентабельних  виробництв;

3)   збереження традиційних  і організація випуску нових  наукомістких і конкурентноздатних видів продукції;

4)   збереження існуючих, відновлення забутих і освоєння  нових ринків збуту;

5)   реструктуризація  фінансової заборгованості;

6)   залучення інвестиційних  ресурсів у сферу виробництва.

Нині розвиток підприємництва спрямовується на зміну реального  сектора, ріст обсягів виробництва, підвищення конкурентоздатності національної економіки, а також конкретних регіонів, окремих галузей і видів продукції, і загальну координацію дій у рамках єдиного господарського комплексу.

Така політика може або  безпосередньо впливати на функціонування галузей і підприємств із послідовним  поширенням на суміжні суб'єкти економіки, або опосередковано робити вплив  за допомогою таких факторів як попит  та пропозиція, нові технології та інші.

           Державна підтримка підприємницької діяльності громадян має стати окремим напрямом діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, яка має бути визначена в регіональних програмах підтримки малого підприємництва. Державна підтримка громадян підприємців повинна здійснюється за трьома основними напрямами: перший — ефективне та досконале правове забезпечення, другий — фінансово  кредитний і третій —організаційно консультаційний. Вдосконалення нормативно правової бази, переш за все, має передбачити законодавче закріплення шляхів реалізації фінансово кредитного та організаційно-консультативного напрямів державної підтримки громадян підприємців із подальшим втіленням цих положень у регіональних програмах підтримки підприємницької діяльності громадян як суб’єктів малого підприємництва.

          Фінансово_кредитний напрям реалізується за допомогою прямих і непрямих (опосередкованих) форм. Прямими формами виступають: дотації і гранти; відшкодування процентів або частини процентів за кредитами, отриманими на заснування власної справи; відшкодування частини кредиту; надання державних або банківських гарантій, надання поворотної допомоги або довгострокових, по можливості, безвідсоткових кредитів. До непрямих форми належать: переведення державою на себе державних або банківських гарантій: надання пільг за податками (збереження спрощеної системи оподаткування); надання податкових знижок або зменшення розмірів штрафу, відсотків або інших санкцій, передбачених спеціальними законом; продаж нерухомого державного або комунального майна за ціною нижче ринкової, відстрочка або розстрочка сплати податків.

         Організаційний напрям реалізується за допомогою розгалуженої інфраструктури розвитку малого підприємництва, що сприятиме інформаційному та консультаційному обслуговуванню громадян підприємців завдяки існуванню розширеної мережі організацій, чия діяльність спрямована на задоволення потреб підприємців, включаючи організацію державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації громадян_підприємців, залучення їх до виконання науково_технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставок продукції (робіт, послуг) для державних і регіональних потреб.