Крім  істотного обмеження бюджетних  видатків, Уряд намагається покрити  нестачу фінансування перенесенням строків сплати за існуючими борговими  зобов’язаннями держави. У квітні 2000 р. завершено переговори з комерційними кредиторами щодо конверсії зовнішніх  облігаційних позик України у  нові боргові цінні папери з строком  погашення до 2007 р., а також щоквартальною  сплатою доходу в розмірі 10 і 11% річних. Однак реструктуризація боргу держави  на умовах перенесення строків сплати за її борговими зобов’язаннями не знімає гостроти проблеми обслуговування державного боргу. Адже в такий спосіб досягається лише тимчасове полегшення, оскільки при цьому його загальна сума не зменшується, а борговий тягар навіть посилюється – за рахунок процентних виплат, нарахованих на відстрочену суму.

     Отже, окреслені заходи не забезпечать  розв’язання проблеми державного боргу  України: вони тільки сприятимуть поглибленню  депресивних тенденцій у вітчизняній  економіці – внаслідок послаблення  стимулюючого впливу державних видатків на економічний розвиток держави  і збільшення боргового навантаження на її платіжний баланс.

     Для підтвердження даного висновку було проведено сценарні розрахунки основних макроекономічних показників розвитку України, розміру її державного боргу  та видатків бюджету на його обслуговування за умови продовження нинішнього курсу економічної політики:

      З таблиці видно, що темпи інфляції знижуватимуться повільно й поступово: з 23% у 2000 р. до 16% у 2005 р. При цьому  в 2000-2001 рр. темпи девальвації гривні дещо випереджатимуть зростання  споживчих цін – у зв’язку  з переоцінкою реального обмінного  курсу в минулому, а, починаючи  з 2002 р., темпи її девальвації відносно долара визначатимуться різницею між  зростанням цін в Україні та в  США.

      Надалі  доходи бюджету знижуватимуться, у 2001 р. вони встановляться на рівні 24,5% ВВП і відтоді не зазнають істотних змін. Намагання Уряду сконцентрувати основну частину бюджетних коштів у руках центру виллються у  збереження його частки в ресурсах Зведеного бюджету на рівні 60% (або 15% ВВП у 2000 р.). Проте згодом посилення  інституту місцевого самоврядування викличе необхідність знизити частку центральної влади до 13,5% ВВП. У  таблиці також припускали, що бюджетні видатки дорівнюватимуть бюджетним  доходам, тобто бюджет буде збалансованим.

         За  кейнсіанськими  рецептами   державні  витрати  можуть значно  перевищувати бюджетні  доходи,  що  створює  бюджетний дефіцит  і веде до зростання  внутрішнього  державного  боргу.    Дефіцит свого бюджету держава покриває за  рахунок позики  - випуску державних боргових зобов'язань (облігацій і векселів). Інший шлях покриття дефіцитного бюджету - емісія  небезпечних кредитних грошей, що веде до значного стрибка інфляції. 

3.1  Дефіцит державного бюджету 

  Дефіцит державного бюджету-виникає  внаслідок  надмірних витрат держави на військові цілі, на  роздутий  апарат  чиновників, державних закупівель  товарів  (насамперед  військової техніки і озброєнь)  за  підвищеними  цінами  тощо.  Хронічна дефіцитність бюджету, що  допускається  кейнсіанською  макроекономічною моделлю,  веде  до  розгулу  інфляції,  зростання внутрішнього боргу держави. Усе це свідчить про те,  що  можливості держави  перерозподілити  національний  доход  (через  державний бюджет нині проходить  до  50%  доходу  нації)  має

відомі межі.

         Таким чином, сучасна держава   для  регулювання  ринкової  економіки широко застосовує  фіскальну політику, тобто регулювання  здійснюється через маніпулювання  податковими ставками і видами  податків та засобами державного  бюджету.

         В залежності від методів проведення  фіскальна  політика може бути  дискреційною чи не дискреційною.

         Дискреційна фіскальна політика  включає свідоме  використання  державного оподаткування і власних   витрат  для  досягнення макроекономічної  рівноваги.

         Дискреційна політика (від латинського  discretio) - політика, що проводиться  державою на власний розсуд, тобто  свідоме, суб'єктивне маніпулювання   податками  і  державними  витратами для зміни реального  обсягу національного  виробництва. Недискреційна  політика  передбачає  автоматичну,  об'єктивну зміну параметрів національного виробництва під дією державних заходів.

         Витрати держави втілюються у  закупівлях ресурсів, товарів та  послуг. В умовах  дискреційної  фіскальної  політики  дані витрати  збільшують сукупні витрати у  суспільстві і ведуть  до наступного  зростання національного продукту.

         Слід відзначити, що державні  витрати  піддаються  ефекту

мультиплікатора. Зокрема, зростання державних  витрат  на  20 млрд. гр. од. викликало збільшення рівноважного  ЧНП  на  100млрд. гр. од. (з 320 до 420). Тобто, у  даному  гіпотетичному прикладі мультиплікатор, як і раніше, дорівнював 5 (100:20).

         Важливо наголосити, що це  збільшення  державних  витрат фінансується  не за рахунок зростання податків (вони тут  взагалі  не  враховані).  Інакше  кажучи,  даний    ефект  мультиплікатора виникає  через зростання бюджетного дефіциту. Фундаментальні рекомендації Кейнса  саме  й  включають  зростання  дефіцитного фінансування для  подолання спаду чи депресії.

         А якими можуть бути наслідки  скорочення  державних  витрат? Очевидно, що  скорочення  державних   закупівель  викличе зменшення  сукупних витрат. У свою чергу,  відбудеться  скорочення рівноважного  ЧНП. Можна перевірити, якщо повернутись  до розглянутого числового прикладу, що скорочення державних витрат  з 20 до 10 млрд. гр. од. викличе  зменшення   рівноважного ЧНП  на  50  млрд.  гр.од.  Це  означає,  що  величина  мультиплікатора не  зміниться і дорівнюватиме 5 (50:10).

         Оподаткування протилежним чином  впливає на обсяг  рівноважного  національного доходу. Для розгляду  на  прикладі  слід припустити, що снує єдиний постійний податок,  що дасть одну і ту ж суму  податкових надходжень при   будь-якому  обсязі  ЧНП. Вплив податків на економічну рівновагу розглядається  в  таблиці, яка є продовженням попередньої. 
 
 

  Табл. 1. Оподаткування і макроекономічна рівновага

(гіпотетичні  дані, в млрд. гр. од.)

         Після сплати податків (25 млрд. гр. од. щорічно) скоротяться кінцеві доходи суспільства,  споживання  і  заощадження. Але яким буде скорочення споживання і заощаджень? На це запитання дає відповідь величина мультиплікатора, яка, як відомо, тут дорівнює 5. Звідси зрозуміло, що гранична  схильність  до споживання (МПС) дорівнює 4/5, а гранична схильність  до  заощадження (МРS) - 1/5. У цьому ж співвідношенні  скорочується споживання і заощадження, а повна величина  щорічного скорочення дорівнює 25 млрд. гр. од. (4/5)від 25), а заощадження 5 млрд. гр. од. (1/5 від 25).

         Результатом стане  зменшення   сукупних  витрат  (в  порівнянні  з попередньою таблицею) і зменшення  рівноважного  ЧНП   (до 320 млрд. гр. од.). Отже, зростання податків скорочує сукупні витрати і рівноважний обсяг виробництва, а їх зменшення веде до зростання обсягу виробництва.

         Зменшення податків також виявляє  мультиплікаційний ефект на доход.  Сукупний ефект від зміни податків  для  доходу,  або податковий  мультиплікатор, дорівнює:

                         Y        MPC

                       ---- = - --------- .

                         T       1 - MPC 
 

     Податковий мультиплікатор показує,  на  скільки  одиниць зміниться  сукупний доход у відповідь   на  зміну  податків  на одну  одиницю. Зокрема, якщо МРС  =  0.8,  то  податковий  мультиплікатор  дорівнюватиме: 

                         Y        0.8

                       ---- = - --------- = - 4.

                         T       1 - 0.8 

         У даному випадку зменшення  податків на одиницю збільшить

рівноважний доход, на 4 од. (аналогічне  збільшення  податків викличе зменшення доходу на 4 од.).

         Аналіз двох останніх таблиць  дозволяє зробити  висновок,що  пропорційне зростання державних  витрат і податків веде  до  збільшення рівноважного обсягу  виробництва. Дане явище  називають  мультиплікатором  збалансованого  бюджету,  адже  рівні державні  витрати і податкові надходження  у бюджет збалансують останній, відпадає потреба у дефіцитності  бюджету. При  цьому величина  мультиплікатора збалансованого  бюджету  дорівнює  1(приріст  державних  витрат  і  податків  дорівнює  приростові національного  продукту). Мультиплікатор збалансованого бюджету діє поза впливом граничної схильності  до  споживання  і заощадження (МРС і МРS).