Еволюційний розвиток інтелектуальної власності

     По  мірі розвитку міжнародної охорони інтелектуальної власності шляхом ухвалення міжнаціональних договорів ставало очевидним, що одних договорів недостатньо, оскільки відбувалося масове і непотрібне дублювання заходів з реєстрації одних і тих же товарних знаків і винаходів в патентних бюро і інших службах в багатьох країнах. Зважаючи на швидке зростання об'єму науково-технічної інформації виникла необхідність в наявності бібліотечних фондів і експертного персоналу, послуги якого були потрібні для встановлення новизни і обґрунтованості патентної заявки. В цілях централізації роботи в даній галузі, уникнення дублювання зусиль і для обміну досвідом були створені міжнародні адміністративні служби. Адміністративна сторона процесу інтернаціоналізації охорони інтелектуальної власності продовжує швидко розвиватися. Одночасно йде процес повсюдного впровадження англійської мови для використання в товарних знаках і в патентній реєстрації з метою уникнення коштовного перекладу технічних матеріалів на десятки мов. 
Відбулися також серйозні зміни, що стосуються розширення поняття інтелектуальної власності і термінології, яка пов'язана з нею. У свій час широко використовувався термін «промислова власність» для позначення галузі, що охоплює патентне право, права на промислові зразки, комерційну таємницю, товарні знаки і питання недобросовісної конкуренції. Авторське право в цей термін не входило. Але зараз цей термін рідко застосовується і замінюється більш широким поняттям «інтелектуальна власність», в яке включається весь зміст терміну «промислова власність» плюс авторське право і суміжні права. Авторське право розширилося і охопило програмне комп'ютерне забезпечення. Виникли нові галузі правової охорони, як, наприклад, охорона топологій інтегральних мікросхем, що по суті є гібридом авторського і патентного права. Законодавство про товарні знаки набуло значущості в галузях, які раніше охоронялися лише авторським правом.

     На  час заснування ВОІВ в поняття  «інтелектуальна власність» входили: наукові, літературні і художні  твори; виконавча діяльність артистів, звукозапис, радіо - і телевізійні передачі; винаходи в усіх сферах людської діяльності; наукові відкриття; промислові зразки; товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення; захист від недобросовісної конкуренції. Крім того, охороні підлягають і інші права, що стосуються інтелектуальної власності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях. Країни, що є членами ВОІВ. повинні забезпечити охорону прав інтелектуальної власності, проте перелік об'єктів, що охороняються визначається з числа перерахованих на розсуд країни.

     Найвсеосяжнішою і багатосторонньою угодою з інтелектуальної власності є Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності — ТРІПС (TRIPS — Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights). Вона встановлює спеціальний режим інтелектуальної власності. Частина відповідних міжнародно-правових норм була конвенційно закріплена вперше, частина — запозичена із конвенцій, укладених під егідою ВОІВ, в першу чергу із Паризької, Бернської та Римської конвенцій, а також із Вашингтонського Договору про інтегральні мікросхеми. Угода ТРІПС стала одним з найважливіших результатів Уругвайського раунду переговорів (1986 - 1994 pp.) у рамках Генеральної Угоди про Тарифи та Торгівлю (ГАТТ) і набрала чинності з 1 січня 1995 р. Виняткова цінність Угоди визначається принаймні такими двома фактами:

• ставши органічно складовою пакета документів щодо створення Світової організації торгівлі, Угода значно розширила сферу регулювання міжнародних торговельно-екокомічних процесів;
• базуючись на попередніх багатосторонніх міжнародних угодах з питань захисту окремих видів інтелектуальної власності. Угода суттєво вдосконалила систему захисту прав інтелектуальної власності, встановивши мінімальні стандарти щодо їх захисту.

       Положення ТРІПС про впровадження норм Угоди  являють собою перший і досить значний крок вперед у справі захисту  прав інтелектуальної власності, тому що ані положення Паризької Конвенції  про охорону промислової власності, ані положення Бернської Конвенції про захист прав на літературні та художні твори не містять положень, що детально б регламентувати впровадження стандартів правового захисту. 
Не дивлячись на те, що до прийняття Маракеської Угоди вже 25 років існувала ВОІВ, однак комплексна угода щодо охорони об'єктів інтелектуальної власності була створена при ГАТТ, що можна пояснити дією наступних чинників:

• процеси глобалізації в світовій економіці стимулювали поширення доступу на закордонні ринки і, відповідно, потребували підвищення мінімальних міжнародних стандартів захисту прав інтелектуальної власності;
• значне збільшення питомої ваги високотехнологічних і наукомістких товарів у структурі світової торгівлі порівняно з минулим раундом переговорів;
• зростання обсягів виробництва та реалізації (особливо на зарубіжних ринках) підробної продукції (насамперед відомих у всьому світі брендів) законних виробників;
• збільшення тиску з боку відомих світових експортерів з вимогами захисту їхніх прав інтелектуальної власності на закордонних ринках;
• неадекватність заходів захисту інтелектуальної власності в межах Всесвітньої організації інтелектуальної власності [1].

       З одного боку, гармонізація стандартів з охорони прав інтелектуальної  власності здійснюватиметься легше  в галузі патентів, тому що основні принципи тут є більш-менш схожими в різних країнах. Значно важче буде досягти гармонізації стандартів у галузі авторського права, дизайну та торгових марок, де фундаментальні питання в різних країнах розглядаються по-різному згідно з умовами національного ринку та їх політичних режимів. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності має гармонізуючий вплив на стандарти з охорони прав інтелектуальної власності в усьому світі.

       Сьогодні  основними виробниками об'єктів  інтелектуальної власності є крупні міжнародні корпорації — це творці інтелектуальної власності (виробники програмного забезпечення, індустрія розваг, фармацевтичні компанії тощо), в яких працюють великі групи фахівців. Такі корпорації завжди сприяють ухваленню законодавства і укладанню угод, що захищають їхні інтереси. Традиційні товаровиробники в лобіюванні своїх інтересів переслідували часто несумісні цілі: відкриття зарубіжних ринків для своїх товарів, з одного боку, і обмеження конкуруючого з ними імпорту в свої країни — з іншого. Сучасні товаровиробники, наприклад, виробники комп'ютерів, більш зацікавлені у вільній торгівлі, ніж в протекціонізмі. Результатом розвитку вільної торгівлі стала поява основних регіональних зон вільної торгівлі (Європейського союзу) і регулюючих її правил, наприклад, Північно-американської угоди про свободу торгівлі (НАФТА), а також перегляд Генеральної угоди по тарифах і торгівлі (ГАТТ) і його перетворення у Всесвітню торгову організацію (ВТО). 
Глобалізація та лібералізація світової економіки посилюють взаємозалежність країн світу, що впливає на інтеграційні процеси. Зростання ролі і значення інтелектуальної діяльності для соціально-економічного розвитку суспільства зумовлює необхідність належного ефективного правового забезпечення цієї діяльності та її економічного обґрунтування. Бурхливе зростання виробництва у всіх галузях промисловості і сільського господарства, розвиток міжнародної торгівлі й обмін науково-технічними досягненнями вимагали більш високого ступеня правового регулювання міжнародних відносин відносно інтелектуальної власності. За наших часів інтелектуальна власність здебільшого становить підґрунтя сучасного якісного виробництва промислової продукції, успішної роботи сільськогосподарських підприємств (наприклад, від використання добрив і сортів рослин часто залежить успіх або невдача окремого підприємства в різних країнах). Досвід показує, що, яке б широке коло прав не визначалося за міжнародними конвенціями, допоки характер і склад процесуальних прав не відповідає, розумним процесуальним приписам, не можна розраховувати на міжнародний ефективний захист прав інтелектуальної власності. І які б вичерпні і широкомасштабні конвенції стосовно визнання прав не приймалися, їхні позитивні наслідки дуже незначні. І відбувається це переважно з тієї причини, що добре розроблені правила про визнання норм права інтелектуальної власності втрачають свій ефект через недоліки внутрішнього процесуального законодавства держави. Головне, що від міжнародного захисту інтелектуальної власності виграють усі, і в підсумку саме споживачі в різних країнах [2]. 
 
 
 

Список  використаної літератури

     1. Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність. Підручник. - К.: Знання, 2008. – 479 с.

     2. Дахно І.І. Право інтелектуальної  власності. Навч. посіб. - К.: Центр  навчальної літератури, 2006. – 356 с.

    3. Долга В.О. Інтелектуальна власність: економічний захист та форми

реалізації: Автореф. дис. к. е. наук: 08.01.01. / Хар. держ. у-т. Харків, 1996. — 18 с.

         4. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. —

Вид. 2-ге, перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 528 с.

        5. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності

України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і  фак. ун-тів. — К.:

Юрінком Інтер, 1998. — 336 с.

        6. Черево Г.В. Інтелектуальна власність. Навч. посіб. - К.: Знання, 2008. – 412 с.