Економічні закони та їх типи

   Підвищення продуктивності праці свідчить про випереджальне зростання обсягу продукту порівняно зі зростанням витрат праці. Протилежний процес спричиняє появу негативних форм вияву закону зростання продуктивності праці: нестачу робочої сили, зниження трудової активності.

8. Закон економії часу

   Сутність цього закону полягає у подоланні суперечності між необхідністю збільшення вільного часу і зайнятим часом. 
   Розвиток суспільного виробництва на певному етапі зумовлює об'єктивну потребу збільшення вільного часу. Це пояснюється тим, що опанування знань і набуття працівниками майстерності відбувається не тільки під час самого процесу праці, а й за його межами, коли вони підвищують свій професійний і культурний рівень. Потреба у вільному часі для всебічного розвитку членів суспільства, відпочинку і виховання дітей ще більше зростає в умовах науково-технічного прогресу. 
   У недалекому майбутньому мірилом багатства буде вільний час, а рівень інтелекту людей стане головним чинником економічного прогресу. 
Однак збільшенню вільного часу перешкоджає зайнятий час, який включає робочий і неробочий зайнятий час. Фонд часу обмежений певним обсягом, його не можна збільшити, можна лише змінити його структуру. Засобом розв'язання цієї суперечності с економія зайнятого часу. 
   Економія зайнятого часу і збільшення вільного часу є складовими суспільного прогресу. Сьогодні країни світу, які мають високі результати науково-технічного прогресу, високий рівень культури населення, передову освіту головним чином досягають цього завдяки збільшенню вільного часу за рахунок економії зайнятого часу. 
   Практика багатьох розвинених країн свідчить, що формами вияву закону економії часу є скорочення робочого часу, зайнятого неробочого часу, зменшення розмірів робочого дня.    Формулу кількісного виразу економії часу зображено на схемі.  

   На жаль, один із показників цієї формули — норма вільного часу — ще не дістав відповідного визнання як один із важливих соціально-економічних критеріїв розвитку суспільства і не став звичайною статистичною величиною. 
Економія часу сприятиме збільшенню норми вільного часу. Вона відображає можливості суспільства для інтелектуального розвитку особистості, рівень його прогресивності.

9. Попит і закон попиту

 Попит — це форма вираженім потреби в життєвих засобах, що визначається певною кількістю товарів і послуг, які споживачі можуть придбати за цінами, що склалися на ринку, та наявністю коштів. 
   Рух попиту об'єктивно регулюється законом попиту. Він відображує причинно-наслідковий зв'язок між зміною ціни і зміною величини попиту, який має зворотний характер: підвищення ціни зумовлює зменшення попиту, зниження ціни — його зростання. 
   У законі попиту виявляється суперечність між ціною і платоспроможністю, точніше — між ціною та існуючою на цей час величиною платоспроможного попиту населення.

   Якщо  ціна зросла, то за незмінного  платоспроможного попиту населення  зменшуються можливості здійснення  покупок, причому не в номінальному  грошовому, а в натуральному  вираженні. 
   Наприклад, замість 5 кг певного харчового продукту покупець зможе придбати тільки 3—4 кг або змушений буде купувати дешевший замінювач звичайного для нього продукту (замість вищого сорту чаю купувати нижчий, замість кави — чай). 
   Засобом розв'язання цієї суперечності є зменшення попиту на товари, ціна на які зросла. Протилежна ситуація спостерігається при зниженні ціни. Споживач має можливість придбати ті товари, які раніше були недоступні для нього через низьку купівельну спроможність. У цьому випадку зростає попит на дорожчі товари.

   Існують  різні форми вияву закону попиту. Серед них відзначимо таку  форму вияву, як ефект заміщення.  Він полягає у переміщенні  попиту на дешевший товар —  замінювач. 
Інша форма вияву закону попиту — ефект доходу — спостерігається тоді, коли відбулося зниження ціни. Це зумовлює появу у споживача вільної суми грошей, яка може бути спрямована на придбання додаткових життєвих засобів. 
 

 10. Закон вартості та його функції

   У товарному виробництві діє закон вартості. Його сутність полягає у тому, що обмін товарів і послуг між виробниками та їх купівля на ринку здійснюються відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення. Це є процесом-наслідком закону вартості. Механізм дії цього закону зображено на схемі. 
   (Індивідуальний робочий час — це час, витрачений працівником на 1 виготовлення певного товару) 
   Мірилом ринкової (суспільної) праці є не індивідуальний робочий час, а суспільно необхідний. 
   Суспільно необхідний робочий час — це мірило вартості товару, оскільки це час, який потрібен для виготовлення будь-якої споживної вартості за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і середнього в цьому суспільстві рівня вміння та інтенсивності праці 
Суспільно нормальні умови — це такі умови, за яких створюється більшість товарів. Інакше кажучи, ці умови є найтиповішими в суспільстві. 

   Якщо, наприклад, для пошиву одягу одні виробники використовують ручні швейні машини, другі — машини з ножним приводом, а треті — електричні, то витрати на виготовлення певної споживної вартості за середньої умілості та інтенсивності праці у них будуть різними. Перша група товаровиробників витрачатиме 12 год і вироблятиме 10 тис. одиниць товару, друга — відповідно 10 год і 100 тис. одиниць товару, третя — відповідно 8 год і 8 тис. одиниць товару. Отже, 10 годин є суспільно нормальними умовами, які визначають вартість цього товару. Реалізація товарів за їхньою суспільною вартістю призведе до того, що перша група товаровиробників з вищими індивідуальними витратами втрачатиме дві години на кожну одиницю готової продукції, а третя група, навпаки, виграватиме дві години, оскільки їхні індивідуальні витрати менші, ніж суспільні. 
   Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, не тільки різні за своїми властивостями, а й є результатом різної за складністю праці. Одна з них є результатом простої праці, яка виконується працівниками без спеціальної підготовки з використанням нескладних знарядь праці. Інші створюються із застосуванням найновітнішої техніки як результат складної праці, що потребує високої професійної майстерності, глибоких спеціальних знань, високої загальної культури виробника. 
   У процесі реалізації товарів у будь-якій країні проста праця є вихідною, з якою порівнюють усі види складної праці. За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до суспільно необхідних. 
   В умовах розвиненого товарного виробництва закон вартості діє як закон цін. Це зумовлено тим, що здійснювати безпосередній облік кожного товару в робочих годинах неможливо. Для цього застосовують опосередкований вимірювач, яким є загальний еквівалент у вигляді грошей. 
   Через механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників. 
Функція закону вартості як стихійного регулятора виробництва полягає в тому, що через механізм цін він сприяє поділу праці за різними галузями відповідно до суспільних потреб. Якщо, наприклад, певного блага виробляється менше, ніж існує суспільна потреба в ньому, то попит на нього зростатиме, і відповідно ціна буде вищою, ніж вартість. Той, хто виробляє такі товари, отримуватиме більші прибутки, що сприятиме припливу в цю галузь капіталу. Виробництво товарів розширюватиметься. Проте, як тільки випуск цієї продукції перевищить платоспроможний попит, ціна стане нижчою за суспільну вартість. Тоді розпочнеться зворотний процес: згортатиметься виробництво і відбуватиметься переливання капіталу, всіх елементів виробництва у галузі, де виробляється благо, суспільна потреба в якому не задовольняється. 
   Функція закону вартості як рушійної сили зумовлена тим, що обмін товарів за суспільною вартістю стимулює товаровиробників постійно зменшувати індивідуальні випрати виробництва. Кому це вдається, той отримує найбільші вигоди і додатковий прибуток. Для того щоб не програти у конкурентній боротьбі або утримати свої позиції на ринку, товаровиробник мас постійно вдосконалювати виробництво, запроваджувати нову техніку і технологію, поліпшувати якість продукції, що сприяє розвитку продуктивних сил, зростанню суспільної продуктивності праці. 
   Закон вартості активно впливає на суспільну диференціацію товаровиробників, перетворюючи певну частину з них на тих, хто збільшує масштаби виробництва, і на тих, хто розорюється і виштовхується з ринку. Цей процес охоплює різні групи товаровиробників, особливо дрібних і середніх, посилюючи їхню майнову диференціацію. Зазнає банкрутства і розорюється переважно та група підприємців, у якої індивідуальні витрати виробництва вищі за суспільні. І навпаки, товаровиробники, в яких вони нижчі за суспільні, розширюють виробництво і збагачуються особисто. 
   У товаровиробників, у яких індивідуальна вартість товару збігається із суспільною, відбувається нормальний процес відтворення. Ця група становить у суспільстві більшість і, для того щоб не збанкрутіти, вона має застосовувати досконаліші засоби виробництва і підвищувати кваліфікацію своїх працівників. 
   Отже, закон вартості сприяє розвитку виробництва. Водночас він стимулює прогрес виробництва, оскільки економічними методами позбавляє товарне господарство від неефективних підприємств. А це, в свою чергу, впливає на розвиток суспільних потреб, пришвидшуючи науково-технічний і суспільний прогрес.

11. Пропозиція і закон пропозиції

   Пропозиція - це кількість товарів і послуг, яка су продажу за певною вона відображує результати господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути у певному обсязі і в певний час доставлені на ринок. 
   Об'єктивний рух пропозиції регулюється відповідним економічним законом — законом пропозиції. Пропозиція зумовлюється насамперед економічною діяльністю виробників, тобто основних суб'єктів конкурентної боротьби. Процесом-причиною закону пропозиції виступає зміна ціни: вона може знижуватись або зростати, що впливає на кількість товарів і послуг, які пропонуються споживачам. 
   Якщо ціна знижується, то підприємець одержує менше коштів від реалізації, і навпаки, у разі її зростання за такої самої кількості товарів і послуг, виручка є більшою. Отже, закон пропозиції на відміну від закону попиту ґрунтується на прямій залежності між ціною й обсягом товарів і послуг. 
   Зміна ціни у кожний конкретний момент, як правило, зумовлює зміну обсягів товарів і послуг, вироблених (наданих) за тих самих витрат виробництва. Ця обставина змушує виробника змінювати тактику. Насправді витрати виробництва не змінилися, а таку саму масу товарів і послуг продано дешевше через зниження ціни. Різниця між сумою реалізації та витратами виробництва зменшилась, отже, виробник отримав менший прибуток, тобто норма прибутку знизилася. Це вагома причина для оцінювання доцільності виробництва цього виду товару. Підприємець має вжити заходів щодо зміни асортименту товару або щодо зниження витрат виробництва. За законом пропозиції остання має відповідати існуючому попиту. Цього досягають зниженням витрат виробництва, узгодженням їх із новою ціною. 
Механізм дії закону пропозиції зображено на схемі. 

12. Закон співвідношення попиту і пропозиції

   У багатьох навчальних посібниках з основ економічної теорії закон співвідношення попиту і пропозиції не розглядається. Вважається, що він не бере участі в регулюванні ринкової економіки. Згідно з економічною енциклопедією (т. 1, с 561), цей закон виражає взаємозалежність між кількістю товарів і послуг, які хоче купити або отримати споживач, і обсягом виробництва товарів і послуг, які пропонує виробник. Процес-наслідок виникає на основі подолання суперечності між відхиленням цін від вартості товарів і послуг (під впливом низки чинників) і вимогами до цін згідно із законом вартості. 
   Регулювання товарного виробництва та обігу відбувається через зміни обсягу реалізації, які зумовлюються рівнем цін. Крім того, існує залежність співвідношення попиту і пропозиції від їх чинників. Форми кількісного вираження закону співвідношення попиту і пропозиції наведено на схемі.                                                                                                                               

   Необхідність урахування цього закону зумовлена тим, що він відображує взаємодію попиту і пропозиції. 
   Пропозиція формує попит через асортимент вироблених товарів і запропонованих послуг та їх ціни, а попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи, таким чином, на виробництво. 
   Співвідношення між попитом і пропозицією є своєрідним індикатором збалансованого та пропорційного розвитку суспільного виробництва, обміну й розподілу праці у сфері матеріального та нематеріального виробництва, безперервності процесу суспільного відтворення матеріальних і духовних благ.

   Отже, співвідношення  між попитом і пропозицією  впливає на відхилення ринкових  цін від вартості товарів та  послуг.

13. Закон спадної віддачі

   Обсяг витрат виробництва зумовлюється дією закону спадної віддачі. Механізм дії цього закону наведено на схемі. 

   Процесом-причиною закону спадної віддачі є необхідність збільшення витрат для виробництва нового продукту, що, в свою чергу, зумовлює необхідність збільшення виробництва продукту. Для цього потрібні витрати живої та уречевленої праці. Проте збільшення витрат стримується граничним продуктом. 
   Граничний продукт — це додатковий продукт {приріст виробництва), який отримують внаслідок застосування додаткової одиниці певного ресурсу 
   Інакше кажучи, застосування конкретного ресурсу має певну межу, за якою ефективність додаткових вкладень зменшується. Це і лежить в основі закону спадної віддачі. Річ у тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання кожної наступної одиниці змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) створює спадний додатковий, або граничний, продукт у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Таким чином, якщо кількість робітників, які обслуговують певне устаткування, збільшуватиметься, то зростання обсягу виробництва поступово уповільниться пропорційно кількості нових робітників. 
   Закон спадної віддачі ґрунтується на припущенні, що всі одиниці змінних ресурсів якісно однорідні. Розмір граничного продукту починає зменшуватися не тому, що найняті пізніше працівники менш кваліфіковані, а тому, що за незмінної величини наявних капітальних фондів у виробництві зайнято більше працівників. Витрати розглядаються щодо певного виду змінних ресурсів за незмінності інших ресурсів. Отже, вкладення певного ресурсу має певну обмеженість віддачі за цього рівня науково-технічного прогресу. 
   Для виробника закон спадної віддачі має велике практичне значення. Він повинен знати приріст витрат у результаті виробництва однієї одиниці додаткової продукції. Якщо на певній дільниці приріст витрат на одиницю продукції перевищує приріст на іншій, витрати слід спрямовувати на ту дільницю, де віддача більша. Зниження віддачі витрат певного ресурсу свідчить про необхідність застосування таких виробничих чинників, які можуть спинити спадну віддачу. Одним із них є науково-технічний прогрес.