Державного регулювання економіки: суть форми, необхідність і межі

                                                          ЗМІСТ

 

ВСТУП

1. РОЗДІЛ : Теоретичні аспекти державного регулювання ринкової економіки.

1.1 Місце держави в ринковій  економіці.

1.2 Сучасні моделі державного регулювання: кейнсіанська і неокласична.

3. Еволюція наукових поглядів на роль держави в економіці.

2. РОЗДІЛ : Дослідження факторів і умов державного регулювання економіки.

2.1 Основні форми та методи державного регулювання.

2.2 Межі державного регулювання економіки.

3. РОЗДІЛ : Становлення економічних функцій Української держави.

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                               ВСТУП

 

Наявність двох основних концепцій економічної політики держави є відображенням тісного  взаємозв’язку в реальному житті між державним регулюванням економіки та її ринковим саморегулюванням. Держава і ринок визначають напрям, в якому розвиваються економічні процеси. Обсяги регулюючих функцій, які виконують держава і ринок, час від часу змінюються. Серед головних чинників таких змін – рівень розвитку продуктивних сил, політична орієнтація країни, характер історичного етапу, на якому знаходиться суспільство, його соціальна структура, національні особливості та ін.

Там, де порушувалася гармонія взаємодії  ринку і держави, країни потрапляли до глибокої кризи. Якщо взагалі відкидається ринок, логіка економічних процесів призводить таку державу до повної стагнації. Більш ніж півстолітня практика колишнього Радянського Союзу на рубежі 70 – 80-х років завершилася глибокою і всеосяжною кризою.

Якщо ж, навпаки, суспільство  розвивається тільки на основі ринкових механізмів, вільної конкуренції, тоді їх сліпа стихія також призводить до потужних соціальних струсів. Весь західний світ у зв’язку з такою  практикою пережив у 1929 – 1933 рр. часи „великої депресії” і зробив відповідні висновки, створивши систему державного економічного регулювання.

Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і  ринковим саморегулюванням – одне з ключових завдань, яке на сьогодні постало перед Українською державою. Україна має формувати таку національну модель ринку і державного регулювання економіки, яка враховувала б історичні реалії та сучасний зарубіжний досвід.

Основна мета даної курсової роботи полягає у вивчені особливостей державного регулювання економікою.

Поставлена мета обумовила  необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

• дослідити особливості політики державного регулювання економіки;
• розглянути концепції макроекономічної рівноваги як підґрунтя економічної політики держави;
• визначити основні функції державного регулювання економіки;
• проаналізувати національні особливості державного регулювання економіки.

Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають  у процесі державного регулювання  економіки.

Об’єктом курсової роботи є система державного регулювання  економіки.

Курсова робота складається  із трьох частин, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. РОЗДІЛ : Теоретичні  аспекти державного регулювання  ринкової економіки

 

                                1.1 Місце держави в ринковій економіці

 

Сучасна ринкова економіка  не може існувати без державної господарської  діяльності. Дискутуються тільки масштаби втручання держави в економіку. Так, класики економічної теорії (А.Сміт, Д.Рікардо) вважали, що ринкова економіка повинна розвиватися на основі саморегулювання. Проте криза капіталістичної економіки 1929-1933 рр. ознаменувала кінець «ери» вільного підприємництва, показала, що ринкова економіка без втручання держави розвиватися не здатна.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки  теоретично обґрунтував англійський  економіст Дж.М.Кейнс в книзі  «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1946). Дана теорія набула застосування на практиці в економіці США (в 50-ті роки) і принесла певні позитивні результати у господарській діяльності. В подальшому теорія державного регулювання Кейнса лягла в основу економічної політики майже всіх розвинутих капіталістичних країн.

Державне регулювання  ринкової економіки – це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики). За допомогою правових регуляторів держава встановлює «правила гри» на ринку, а через систему економічних регуляторів-цілеспрямовано «настроює» ринковий механізм, щоб на його основі стимулювати або стримувати ділову активність у раціональних рамках.

Про необхідність державного регулювання економіки говорить весь світовий досвід. Держава через  свою особливу роль у суспільстві  за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання було зумовлене її власним виникненням і необхідністю, що випливає з цього факту, вилучення на свою користь певної частини суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників, державної влади, армії, поліції, судів та ін. Таке вилучення і перерозподіл вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних інтересів і визначало обов'язки усіх членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси держави визначали її обмежену, пасивну роль у регулюванні економіки.

За цих умов активну  роль відіграв ринковий механізм. Ринкова  конкуренція, впливаючи на ціни і  доходи, автоматично і досить оперативно пристосовувала розрізнені дії господарських суб'єктів, що постійно змінювалася, регулювала рівновагу між попитом і пропозицією, забезпечувала макроекономічну стабільність. Проте в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації і ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятися обмеження у регулюючих можливостях ринкового механізму. В економіці стали виникати істотні вади: тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція, безробіття. За зазначених умов виникла об'єктивна необхідність активізації ролі держави у регулюванні економіки.

Разом з тим слід зазначити, що державне регулювання економіки  не є «чарівною паличкою», яка  автоматично усуває недоліки ринкового  механізму. Дуже багато залежить від  ступеня, форм і методів втручання  держави в економіку, їх відповідності умовам конкретної країни. Світовий досвід показує, що у застосуванні державного регулювання ринкової економіки не існує світових стандартів, а сліпе копіювання чужого досвіду може завдати тільки шкоди.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об`єктивно притаманних державі економічних функцій. Вони досить різноманітні. Розглянемо основні з них.

Регулюючі функції держави  в ринковій економіці зведено  до трьох основних із них — законодавчої, стабілізуючої, розподільчої (рис. 1.1).

 

 

          Рис. 1.1. Функції держави та ринку в сучасній ринковій економіці

Перша полягає в розробці системи економічних, соціальних і  організаційно-господарських законів  і постанов, які встановлюють певні  правові засади ринкової економіки, гарантуючи таким чином однакові права й можливості всім суб'єктам будь-якої форми власності і господарювання [3].

Для розвитку конкуренції  як основної умови і регулятора ринкової економіки держава розробляє  антимонопольне законодавство. Воно дає можливість суб'єктам ринкової економіки реалізувати свої інтереси в узгоджених діях без порушення об'єктивних законів ринку.

Стабілізуюча функція  держави забезпечує підтримання  високого рівня зайнятості населення  та цінової рівноваги і стимулює економічний розвиток країни.

Для цього необхідно  визначити на державному рівні мету, напрями та пріоритети цього розвитку, надати відповідні ресурси для їхньої реалізації, застосовуючи грошово-кредитні та бюджетно-податкові засоби: забезпечити  пропозицію грошей; стабільні рівні зайнятості населення та цін, проводячи відповідну фіскальну і кредитно-грошову політику, спрямовану на запобігання інфляції та безробіттю.

Розподільча функція  держави полягає з одного боку у досягненні найсправедливішого розподілу  доходів у суспільстві, а з іншого — найефективнішому розміщенні ресурсів у ринковій економіці [7].

Для здійснення цієї функції, котра сприяє виправленню певних недоліків ринкової системи, держава  перерозподіляє кошти різних груп населення, що мають високі доходи, на користь непрацездатних і малозабезпечених, проводячи відповідну фіскальну та політику регулювання цін.

Крім того, держава  встановлює і контролює мінімальний  розмір заробітної плати; бере на себе функцію забезпечення суспільними  благами, у виробництві яких приватні та колективні суб'єкти не зацікавлені, проте без цих благ не можливе існування суспільства.

Держава відіграє також  важливу роль у регулюванні зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, міграції капіталів і робочої сили та контролі платіжних балансів.

Це сприяє стабілізації національної економіки і розвиткові світового господарства. Виконання  державою регулюючих функцій в умовах ринкової економіки забезпечує досягнення балансу економіки на макрорівні, проведення ефективної грошово-кредитної політики, соціальний захист малозабезпечених верств населення.

Проте в сучасному  світі економічні функції держави  набагато ширші. В їх числі є такі: захист середовища проживання людини, розвиток інфраструктури, дотації на шкільне навчання, допомоги по безробіттю, різноманітні види пенсій і допомог малозабезпеченим членам суспільства тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    1.2 Сучасні моделі державного регулювання: кейнсіанська і неокласична

 

В основі кейнсіанського уявлення про економічну роль держави лежить проблема формування ефективного попиту, що забезпечить реалізацію створеного суспільством багатства. Кризовий стан економіки спонукав Дж. Кейнса до вирішення проблеми реалізації багатства за допомогою принципово нового підходу і розширення напрямів державного регулювання, серед яких — бюджетне регулювання з традиційно високим рівнем перерозподілу національного доходу через держбюджет, спрямоване на забезпечення фінансування державних інвестицій; здійснення значних соціальних витрат.

Для «запуску» інвестиційного мультиплікатора здійснюються:

великі урядові замовлення на виробництво військової техніки  та озброєння, що стимулює розвиток військово-промислового комплексу й підтримує високий  загальний рівень економічної кон'юнктури;

кредитно-грошове регулювання, що використовує ставку відсотка як основний регулятор інвестиційної активності і допускає грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту та з метою «здешевлення» грошей. Політика «дешевих грошей» забезпечує зниження надання переваг ліквідності і, як наслідок, стимулює збільшення витрат всіма економічними суб'єктами;

податкове регулювання, засноване на прогресивній системі  оподаткування з високими податковими  ставками для корпорацій та осіб зі значними прибутками і доходами з  метою підвищення схильності до споживання, а отже, й інвестиційного мультиплікатора;

регулювання соціальної сфери, насамперед вирішення проблем  зайнятості за допомогою регулювання  ринку праці, надання допомоги у  зв'язку з безробіттям, збільшення соціальних програм тощо;

зовнішньоекономічне регулювання, засноване на застосуванні фіксованих валютних курсів і орієнтоване на замкнену економіку.

Післявоєнний період засвідчив можливість застосування модифікованого варіанта кейнсіанської  теорії при вирішенні проблем  економічного зростання, що спирався на розширене трактування економічних функцій держави. В цей самий час з'являється розглянута вище формула економічних функцій держави П. Самуельсона: «стабільність, ефективність, справедливість». У подальшому ці функції набували різного значення залежно від того, економісти якої школи або напряму економічної думки пояснювали їх зміст.

Сучасна неокласична  модель державної економічної політики, що виникла у 70-х роках ХХ ст. в  умовах кризи кейнсіанської моделі державного втручання та критичного перегляду кейнсіанських теоретичних рекомендацій, засновується на теоріях монетаризму та економіки пропозиції і передбачає: