Визначення економічної ефективності природоохоронних заходів

використання природи, її ефективному використанні без завдання природі, а також життю людини збитків.

Предметом «Економіки природокористування» - є дослідження механізму суспільних відносин  в процесі охорони  навколишнього середовища та залучення природних ресурсів в процес розширеного виробництва з урахуванням об’єктивних законів розвитку біосфери. Виникнення зон екологічних лих, регіонів кризових екологічних ситуацій свідчить про те, що не завжди природокористування мало раціональний характер. Раціональне природокористування  має забезпечити повноцінне існування і розвиток сучасного суспільства, але при цьому зберегти високу якість середовища проживання людини. Це досягається завдяки економічній експлуатації природних ресурсів і умов та найефективнішому режимі їх відтворення з урахуванням перспективних інтересів розвитку господарства і збереження здоров’я людей.

Дотримання принципів раціонального  природокористування дозволить  розробити заходи з охорони довкілля, відновити порушені взаємозв’язки в екосистемах, запобігати загостренню екологічних ситуацій.

Принцип «нульового рівня» споживання природних ресурсів. Цей принцип  використовується в багатьох економічно розвинених країнах для регулювання  споживання первинних природних  ресурсів у державному масштабі. Називається він так через те, що за нульовий рівень береться обсяг первинних природних ресурсів, використаних підприємством за попередній рік, а на наступний – перевищення цього рівня споживання обмежується в державному масштабі чітко визначеним коефіцієнтом. Дотримання коефіцієнта обов’язкове, оскільки з порушника стягується штраф, який може перевищити прибутки підприємства.

Принцип відповідності антропогенного навантаження природно ресурсному потенціалу регіону. Дотримання цього принципу дозволить уникнути порушень природної рівноваги завдяки чітко визначеному збалансованому циклові використання і відновлення. Порушення законів функціонування природних систем відбувається у двох випадках:

КР.5.04010602.ЕП.00.16.ПЗ

Арк. кРк

6

Змн

Арк.

№ докум.

Підп.

Дата

а) за перевищення рівня антропогенного навантаження. Це виражається в надмірній концентрації виробництва, тобто, собівартість виробництва продукції знижується за рахунок збільшення концентрації виробництва. Так виникли регіони гострої екологічної кризи в Донбасі, Придніпров’ї  і ін. Крім того, не врахувалися затрати на заходи з охорони довкілля від забруднення відходами виробництва;

б) за відповідності спеціалізації  виробництва специфіки природно ресурсного потенціалу. Така невідповідність спостерігається у рекреаційних регіонах України – Криму, Карпатах, де розвиток галузей призвів до погіршення якості природного середовища.

Принцип збереження просторої цілісності природних систем у процесі їх господарського використання. Цей принцип випливає з найважливіших закономірностей взаємопов’язаності змін компонентів природи під впливом антропогенної діяльності. Зміни одного з компонентів природної системи приводить до зміни в інших, а іноді – до змін якостей екосистеми в цілому. Прикладом може бути осушення болот в областях Українського Полісся.

Принцип збереження природно обумовленого кругообігу речовин у процесі  антропогенної діяльності. Сутність принципу зводиться не тільки до того, щоб технологічні процеси конкретних виробництв обмежувались циклічністю (ресурс-виробництво-споживання-відходи), а й щоб циклічні процеси являли послідовний ряд стадії виробництва, пов’язаних між собою чи комплексністю переробки сировини, чи постадійним її використанням. Порушення цього принципу призвело до утворення великої кількості відходів, які не включаються  в природний кругообіг речовин і змінюють властивості багатьох екосистем у регіоні.

Принцип погодження виробничого і  природного ритму. Принцип погодження виробничого і природного ритмів випливає з того, що будь яка екосистема і кожний її компонент підпорядковується своєму часовому ритмові. Щоб екосистема зберігала рівновагу, необхідно, аби загальна швидкість її   внутрішніх процесів керувалася найповільнішою її ланкою, оскільки будь-який антропогенний вплив, що змушує котрусь частину циклу працювати швидше, ніж працює вся екосистема, призведе   до

КР.5.04010602.ЕП.00.16.ПЗ

Арк. кРк

7

Змн

Арк.

№ докум.

Підп.

Дата

порушення стабільності екосистеми.

Природні процеси, що перебігають у часі, визначаються факторами як короткочасними, так і тривалої дії. З відси випливає необхідність їх урахування і в поточній і перспективній виробничій діяльності. Тому необхідним є дотримання такого принципу природокористування, як пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу під час визначення економічної ефективності поточного природокористування враховуючи те, що у сфері природокористування всі екологічні негативні наслідки господарської діяльності безповоротні.

Дотримання принципів раціонального природокористування доцільне в усіх регіонах незалежно від ієрархічного рівня. Збереження спільної екологічної рівноваги можливе за умови збереження рівноваги природного збереження рівноваги природних систем  окремих регіонів і навпаки. Крім того, проблема раціонального природокористування не може бути вирішена тільки в регіональних і навіть загальнодержавних мережах. Це глобальна проблема, вона властива всій планеті.

КР.5.04010602.ЕП.00.16.ПЗ

Арк. кРк

8

Змн

Арк.

№ докум.

Підп.

Дата

1. Теоретична частина
1. Відходи сільськогосподарського виробництва та їх переробка

Раціональне природокористування  передбачає не лише зменшення шкідливих  викидів у природне середовище, а  й комплексне використання природних  ресурсів, утилізацію відходів виробництва.

Відходи виробництва – це матеріальні  залишки виробничого процесу (сировини, матеріалів, засобів виробництва), які  втратили свою споживну вартість, не є  метою даного виробництва і не можуть бути використані за прямим призначенням через технологічні особливості підприємства. Звичайно відходи класифікують:

1. за сферою утворення;
2. за напрямом використання;
3. за способом залучення до утилізації.

На відміну від відходів виробництва, відходи споживання є засобами виробництва  і предметами споживання, що втратили в процесі споживання свої початкові властивості і не здатні в такому стані задовольняти потреби суспільства. Проблема методики грошової оцінки відходів ще остаточно не розроблена. Одні спеціалісти вважають, що ціни на відходи повинні – бути пов’язані з ціною основної сировини, другі визначають їх за змінністю, треті – за споживними властивостями. Основна складність тут полягає у тому, що одержання відходів не є метою виробництва, і на їх створення спеціальна праця не витрачається. Вони виникають побічно і наперед включаються в собівартість вироблюваної продукції. Саме це і не враховується сьогодні при оцінці відходів. Для підприємства відходи – це заставна вартість продукції. Маловідходність і безвідходність є важливими показниками і факторами зростання продуктивності праці.

Вартість відходів для підприємства, користуючись загальноприйнятою термінологією, можна визначити лише через їх мінову вартість. Водночас для суспільства вони мають споживну вартість, оскільки можуть бути використані як сировина на інших підприємствах з іншим технологічним процесом. Тому грошову

КР.5.04010602.ЕП.00.16.ПЗ

Арк. кРк

9

Змн

Арк.

№ докум.

Підп.

Дата

оцінку відходів можна дати через  вартість сировини тих підприємств, де ці відходи

використовуються найефективніше теж як сировина. При цьому ціни на відходи повинні бути нижчими  від цін на відповідну повноцінну сировину і матеріали як мінімум  на величину витрат по доведенню їх до товарного вигляду у виробника  і додаткових витрат споживача, пов'язаних і їх використанням; ціни на відходи повинні забезпечити вищу рентабельність виробництва готової продукції з відходів, ніж з повноцінної сировини. Тоді вона стимулюватиме як підприємство виробник відходів, так і їх споживача.

Проблема утилізації відходів виробництва пов'язана з проблемою охорони навколишнього середовища від забруднення. Кінцевою метою раціонального природокористування повинно бути максимальне залучення у виробництво сировини. Чим менша відходомісткість виробництва, тим вищий рівень розвитку продуктивних сил, економічніше виробництво.

На сьогоднішній день відходи агропромислового комплексу  не завжди знаходять застосування, хоч і є цінною сировиною. В  сільськогосподарських підприємствах  навіть не плануються показники, які б характеризували їх роботу щодо підвищення родючості ґрунту, внесення добрив особливо органічних Тому й нагромаджуються на фермах мільйони тонн органічних добрив. Стоки тваринницьких комплексів становлять подвійну небезпеку, оскільки викликають одночасно і хімічне, і біологічне забруднення (мікроорганізмами). Причому забруднюють вони як ґрунт безпосередньо, так і воду, і повітря. З однієї свинарської ферми на 10-40 тис. тварин за 1 годин в повітря надходить до 605 кг пилу 14,4 кг аміаку, 83,4 млрд. мікроорганізмів.

Безпосередньо в сільськогосподарському виробництві відходів практично  немає, якщо підходити до цього питання  з точки зору суті сільськогосподарського виробництва і його продукції. За винятком гною (не слід плутати гній і органічне добриво — для того, щоб стати добривом, гній повинен пройти ще певну обробку), практично всі види відходів з сільськогосподарської продукції виділяються якщо не на стадії збирання (солома, гичка), то вже на стадії первинної переробки (полова при

КР.5.04010602.ЕП.00.16.ПЗ

Арк. кРк

10

Змн

Арк.

№ докум.

Підп.

Дата

обмолоті зерна), не кажучи вже про промислову переробку.

Ще один вид відходів у сільському господарстві - це відходи  виробництва, пов'язані з використанням  сільськогосподарської техніки  і тракторів, тобто - нафтопродукти. Основною причиною утворення цих відходів є заміна масел і змазок при технічному обслуговуванні і ремонті машин. Значна частка припадає і на нафтопродукти, які збираються внаслідок відстою з резервуарів нафтоскладів, а також баків автомашин і тракторів, що передбачено правилами їх технічного обслуговування.

Сільськогосподарська  продукція, як правило, містить у  собі дуже велику кількість різних компонентів, а переробна промисловість  традиційно орієнтована на одержання  з неї лише основного продукту: цукру - з цукрових буряків, крохмалю - з картоплі і зерна, олії - з олійних культур тощо. При цьому обсяг перероблюваної сировини в кілька разів перевищує вихід готової продукції. Так, на 1 т цукру-піску витрачається близько 8 т цукрових буряків, на 1 т спирту-сирцю потрібно 10 - 11 т картоплі або 3 - 3,5 т зерна, на 1 т сухого крохмалю потрібно 8 - 9 т картоплі або близько 2 т кукурудзи, для одержання 1 т рослинної соняшникової олії потрібно переробити екстракційним способом близько 2 т і пресовим - 2,1- 2,2 т насіння соняшника. В середньому вихід готової продукції становить 15-30% маси перероблюваної сільськогосподарської сировини. Решта переходить у відходи і побічні продукти.

З розвитком науки  і техніки, з підвищенням рівня  концентрації виробництва промислова утилізація відходів стає економічно доцільною, оскільки зі збільшенням масштабів виробництва зростає також кількість відходів і вартість речовин, що в них містяться. Іноді вартість цих речовин перевищує вартість продукту, при виготовленні якого одержані ці відходи.. Так, при виробництві томатного соку і концентрованих томат-продуктів у відходи йде насіння, яке є цінною сировиною для виготовлення томатної олії, вартість якої в 2,5 рази вища від вартості томатного соку.

Питання ресурсозбереження, запровадження безвідходних технологій переробки сільськогосподарської сировини є  найвужчим місцем переробної        промисловості

КР.5.04010602.ЕП.00.16.ПЗ

Арк. кРк

11

Змн

Арк.

№ докум.

Підп.

Дата

АПК, Відходи і побічні продукти виробництва і переробки сільськогосподарської продукції      є      величезним      резервом      ресурсозбереження,     який     поки   що

використовується вкрай  недостатньо. Нераціональне використання вихідної сировини, її біомаса, на одержання якої вже було витрачено значну кількість суспільної праці, знижують ефективність функціонування АПК. Крім того, відходи виробництва, потрапляючи в природне середовище, забруднюють його, що в кінцевому підсумку знижує ефективність не лише АПК, а й всього суспільного виробництва через значні екологічні збитки. Невикористані відходи означають скорочення не лише сучасної, а й майбутньої ресурсозабезпеченості суспільства, необхідність додаткових витрат суспільної праці на розвиток сировинної бази переробної промисловості. Очевидно, що розвиток АПК досяг межі, за якою є неминучою безвідходна переробка сільськогосподарської сировини на основі комплексного використання її біомаси і технологічних відходів.

Принцип єдності охорони  природи та її раціонального використання - основний принцип у взаємовідносинах суспільства з природою. При цьому саме поняття охорони природи набуває ширшого змісту. В такому аспекті охорона природи є необхідною умовою використання її ресурсів і служить підтриманню динамічної рівноваги між використанням природних ресурсів, з одного боку, і відтворювальними можливостями природи - з другого, що особливо важливо за високої технічної оснащеності сучасного виробництва.

Відтворення ресурсів природи, її охорона  вимагають суттєвих матеріальних витрат, економічна і соціальна ефективність яких повинна бути достатньо високою для того, щоб суспільство могло їх собі дозволити. В зв'язку з цим виникає проблема економічної та позаекономічної оцінки впливу людини на природу. Проблема ця досить багатогранна, оскільки включає область взаємного проникнення і взаємодії природи і суспільства, а методика оцінки результатів цієї взаємодії ще недостатньо розроблена. Важливою складовою частиною розробки оцінок впливу на природу є значення системи показників, причому розв'язання різнорідних соціально-економічних завдань вимагає застосування різних видів оцінок.

КР.5.04010602.ЕП.00.16.ПЗ

Арк. кРк

12

Змн

Арк.

№ докум.

Підп.

Дата

Економічна оцінка - це оцінка змін в економіці, що виникають при  певному впливі внаслідок порушення основних функцій природи, тобто вона відображає вартість

заходів на підтримання  оптимального стану природної, соціальної і господарської підсистем та вартість збитків від антропогенних впливів. Об'єктом економічних оцінок можуть бути всі види наслідків господарської діяльності (екологічні, соціальні, господарські), але тією мірою, якою вони здійснюють вплив на економічне життя суспільства. Серед різних видів економічних оцінок стану природного середовища частіше використовується оцінка екологічних витрат, що є сукупністю народногосподарських витрат, викликаних з допущеним рівнем екологічних порушень.

Здійснення природоохоронних заходів, як і будь-яких інших соціальних заходів, вимагає витрат, але їх нездійснення також тягне за собою витрати. Ці витрати є двома важливими складовими екологічними втрат. Перша складова витрати на природоохоронні заходи в місці потенційного виникнення екологічних порушень. До них належать витрати на попередження забруднень, ерозійні заходи; тощо. Друга складова - економічні збитки від екологічних порушень, що виникають внаслідок відмови від природоохоронних заходів (або недостатніх масштабів їх здійснення). Вони складаються з витрат на компенсацію сировинних втрат з газами, що відходять, твердими відходами, стічними водами, а також із витрат на попередження і ліквідацію несприятливого впливу на реципієнтів (об'єкти, яким завдаються збитки), і в цілому на природне середовище, що проявляється в зниженні цінності ландшафтів (рекреаційної, середовище захисної), погіршенні умов роботи людей, підприємств, техніки, втратах робочого часу пов'язаних з підвищеною захворюваністю, погіршенням умов життя і умов утримання комунально-побутового господарства.

КР.5.04010602.ЕП.00.16.ПЗ

Арк. кРк

 13

Змн

Арк.

№ докум.

Підп.

Дата

2. Аналітична частина

    2.1 Плата за спеціальне використання водних ресурсів

Плата за спеціальне використання водних ресурсів - це загальнодержавний збір за використання природних ресурсів, який установлюється з метою стимулювання раціонального та комплексного використання та відновлення, вирівнювання соціально – економічних умов господарювання при використанні водних ресурсів різного ступеню доступності, проведення природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України (далі - ВКУ) від 06.06.1995 р. N 213/95-ВР водокористування - це використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).

Відповідно до ст. 48 ВКУ  спеціальне водокористування - це забір  води з водних об’єктів із застосуванням  споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Повна ставка плати за спеціальне використання водних ресурсів є сумою 2 ставок:

- за використання води як  природного ресурсу і формування  доступних для використання ресурсів  в системі водного постачання; визначається виходячи з рентної  оцінки джерела по економічній  ефективності використання води  замикаючими водокористувачами;

КР.5.04010602.ЕП.00.16.ПЗ

Арк. кРк

14

Змн

Арк.

№ докум.

Підп.

Дата