Основні пріоритети охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсов

· плата за спеціальне використання природних ресурсів;

· плата за забруднення навколишнього  природного середовища та інші види шкідливого впливу на довкілля;

· система фінансування і кредитування природоохоронних заходів(державний і місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо);

· екологізація податкової і цінової  систем;

підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.

Залученню іноземних інвестицій для  здійснення природоохоронних програм  та проектів в Україні повинно сприяти:

· активна інтеграція України в  європейські та світові природоохоронні процеси;

формування сприятливих умов та ефективної системи залучення іноземних  інвестицій як в економіку України  в цілому, так і в охорону  довкілля та використання природних  ресурсів.

Важливе значення для здійснення механізму  залучення іноземних інвестицій має щорічний збір Европейського банку реконструкції та розвитку на якому Україна має дійсну нагоду отримати статус повноцінного партнера, приймати участь у глобальних проектах, а також реалізувати свої можливості. На цьому зборі буде представлена велика кількість соціально- економічних проектів , значну частину яких складатимуть екологічні. ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС та подальшего припинення її функціонування.

Екологічні положення (принципи) відшкодування  шкоди.

Можна сформулювати такі екологічні положення (принципи) відшкодування  шкоди.

1. Загальний обов'язок винуватця  - відшкодувати" спричинену шкоду. Застосування кримінальної, адміністративної і дисциплінарної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього середовища та погіршенням якості природних ресурсів (ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Таке правило передбачене законодавствами всіх цивілізованих країн і особливо стосується екологічних правопорушень, де шкода відноситься до головних ознак складу правопорушення. В екологічних правовідносинах це положення реалізується за принципом - «забруднювач платить», а також існуванням особливого способу обчислення шкоди за допомогою затверджених державою розцінок.

2. Повне відшкодування заподіяної  шкоди. Для цивільних правовідносин це означає стягнення реальних збитків (витрат, втрат або пошкодження майна) та неодержаних доходів (упущеної вигоди). Стосовно екологічної відповідальності цей принцип означає стягнення як реальних збитків і одержаних доходів, так і відшкодування екологічної шкоди в межах, яка піддається обчисленню відповідно до існуючої методики. Заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства шкода підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без зниження розміру відшкодування та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища і погіршення якості природних ресурсів. Заподіювач екологічної шкоди може бути зобов'язаний відшкодувати її в натурі.

Повне або часткове звільнення Радами народних депутатів базового рівня низькорентабельних або збиткових підприємств від внесення обов'язкових платежів не звільняє ці підприємства від відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства. Зменшення розміру відшкодування допускається лише у виключних випадках, у залежності від встановленого судом майнового становища правопорушника та з обов'язковим наведенням мотивів прийнятого рішення.

3. Відповідальність Юридичних осіб за шкоду, заподіяну їх працівниками. Цивільним кодексом України (ст. 441) встановлено, що організація повинна відшкодувати заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків шкоду. Цей принцип повинен повністю поширюватись і на відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища, служити надійною гарантією повного відшкодування екологічної шкоди, оскільки окремі громадяни, які безпосередньо заподіяли шкоду під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків, в переважній більшості не в змозі її відшкодувати через відсутність необхідних коштів.

4. Солідарна відповідальність при  спільному заподіянні шкоди. Застосування цього принципу дає можливість посилити гарантії відшкодування, оскільки всю компенсацію за шкоду можна стягнути не з одного з боржників, а виявити всіх порушників, причетних до заподіяння екологічної шкоди.

Шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, підлягає відшкодуванню незалежно від вини заподіювача (за фактом заподіяння). Це загальне правило цивільно-правової відповідальності трансформовано у сферу відповідальності за екологічні правопорушення і має тут широке коло потенційних можливостей. Всі підприємства та інші об'єкти, які шкідливо впливають на навколишнє середовище, є джерелом підвищеної небезпеки. Постає лише питання: з'ясувати, чи є у такого джерела шкоди ознаки підвищеної небезпеки для здоров'я людини і оточуючого природного середовища. Частина 3 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає, що особи, які володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду, якщо не доведуть, що вона виникла внаслідок стихійних природних явищ чи ненавмисних дій.

Збір з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

З власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів - Закон України від 16.07.99 р. № 986-ХІV “Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування дорожнього господарства” – спецвипуск журналу “Вісник податкової служби України” № 7/2003 р. (платниками податку є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які є об‘єктами оподаткування).

Цей податок є одним із джерел фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних  шляхів загального користування та проведення природоохоронних заходів на водоймищах.

Від сплати транспортного податку  звільняються: підприємства автомобільного транспорту загального користування – щодо транспортних засобів, зайнятих на перевезенні пасажирів, на які в установленому законом порядку визначено тарифи оплати проїзду в цих транспортних засобах незалежно від форм власності; навчальні заклади, які повністю фінансуються з бюджетів, стосовно учбових транспортних засобів, за умови використання їх за призначенням. Пільгами зі сплати податку також користуються фізичні особи – постраждалі від наслідків Чорнобильської катастрофи, ветерани війни і праці, інваліди - щодо одного легкового автомобіля з об‘ємом циліндрів двигуна до 2500 см.куб. або одного мотоцикла з об‘ємом циліндрів двигуна до 650 см.куб. чи одного човна моторного або катера з довжиною корпусу до 7,5 м.; ( з врахуванням окремих положень законів, які визначають статус цих осіб), а також громадяни, у власності яких є легкові автомобілі, вироблені в країнах СНД і поставлені на облік до 1990 року включно ( податок зменшується на 50 відс.)

Не є об’єктом оподаткування  трактори на гусеничному ходу, автомобілі спецпризначення швидкої допомоги і пожежні, транспортні засоби, що використовуються на підприємствах для перевезення вантажів на короткі відстані тощо.

Податок обчислюється юридичними особами  на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів за станом на 1-е січня поточного року. Розрахунок подається не пізніше 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного року. За придбані протягом року юридичними особами транспортні засоби податок сплачується перед їх реєстрацією за термінами, які не настали, з подачею уточненого розрахунку за такі транспортні засоби у 10-денний термін після їх реєстрації. За транспортні засоби, зняті протягом року з обліку, перерахунок податку не проводиться.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин  і механізмів визначається в залежності від об’єму циліндрів двигуна  або потужності в гривнях ;

Податок з власників транспортних засобів сплачується:

- фізичними особами – перед  реєстрацією, перереєстрацією транспортних  засобів, а також до проходження  технічного огляду щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому проводиться технічний огляд;

- юридичними особами – щоквартально  рівними частками до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

Платники податку зобов’язані  пред’являти органам, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію або технічний огляд транспортних засобів, платіжні документи або платіжні доручення про сплату податку. У разі відсутності документів про сплату податку або документів, що мають право на користування пільгами, реєстрація, перереєстрація і технічний огляд транспортних засобів не проводиться.

Розрахунки суми податку юридичні особи подають за місцем свого  знаходження та за місцем постійного базування транспортних засобів  до податкових органів у терміни, визначені законом для річного звітного періоду. Розрахунок податку складається на основі бухгалтерських звітних даних стосовно кількості транспортних засобів та інших самоходних машин і механізмів станом на 1 січня поточного року.

Разом з тим, при несплаті транспортного  податку громадянами (при наявності  і не знятті з обліку їх) він стягується за три попередні роки!

Фінансові санкції визначені ЗУ № 2181.

Плата за землю

За землю - Закон України від 19.09.96р. № 378/96-ВР (Плата за землю утримується  у вигляді земельного податку  або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової  оцінки земель, за земельні ділянки, що перебувають у власності, користуванні, в т.ч. на умовах оренди. Розмір цього податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі).

Статтею 12 Закону передбачено пільги як для юридичних осіб (вітчизняні дослідні господарства, органи державної влади та місцевого самоврядування, прокуратури, установи, які повністю утримуються за рахунок бюджету, заклади культури, науки, освіти, охорони здоров‘я, соціального забезпечення, фізкультури і спорту, релігійні та благодійні організації; не справляється плата за земельні ділянки державних, колективних і фермерських господарств, які зайняті молодими садами, ягідниками до вступу їх у пору плодоношення і інше), так і фізичних (інваліди І і П групи, громадяни, які виховують трьох і більше дітей, пенсіонери .).

Якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами, мають у  п і д п о р я д к  у в а н н і госпрозрахункові підприємства або здають в тимчасове користування (о р е н д у) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах. Причому, за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні (спільній власності) кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно відповідно їх частині площі будівлі або їх частці у власності на будівлю.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку, визначену цим Законом за формою, встановленою Державною податковою службою України, щороку станом на 1 січня.

Відповідно до цільового призначення  всі землі України поділяються  на:

1. Землі сільськогосподарського  призначення.

2. Землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів).

3. Землі промисловості, транспорту, зв’язку. Оборони та іншого  призначення.

4. Землі природоохоронного, оздоровчого,  рекреаційного та історико-культурного  призначення.

5. Землі лісового фонду.

6. Землі водного фонду.

7. Землі запасу.

Збори за спеціальне використання природних  ресурсів

Збори за спеціальне використання природних  ресурсів загальнодержавного значення (води, надр, лісу) в повному обсязі сплачуються до Державного бюджету. А збори за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення – повністю повинні сплачуватись до місцевого бюджету. Статтею 3 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” встановлено принципи платності спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності та принцип стягнення цього збору. Зокрема, до ресурсних платежів відносяться слідуючі:

- За спеціальне використання  водних ресурсів. Відповідно до  статті 9 Закону України “Про  охорону навколишнього природного  середовища” кожен громадянин  має право на здійснення загального  використання природних ресурсів, в т.ч. і водних, для задоволення  життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних  тощо) безоплатно. Про безоплатне водокористування громадянами визначено і 47 статтею Водного кодексу (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць). Загальне водокористування може бути обмежене, якщо воно може завдати шкоди життю і здоров’ю громадян, навколишньому природному середовищу тощо. Для цілей оподаткування розрізняють такі види водокористування: загальне, спеціальне, користування водами для потреб водного транспорту, гідроенергетики, рибництва, з вилученням води з водних ресурсів, поверхневими водними об’єктами, видобування підземної води, розміщення відходів у водоносні горизонти. Розрахунки збору та сплата здійснюється за місцем податкової реєстрації платника;

- За забруднення навколишнього  природного середовища. Платниками  збору можуть бути підприємства, установи, організації або їх самостійні філії з банківським рахунком, відокремленим обліком діяльності та окремим балансом - за місцем податкової реєстрації. З 1 січня 1999 року Постановою Кабінету Міністрів України №303 від 01.03.99 р. розширено коло платників збору. Так, тепер збір за забруднення навколишнього природного середовища сплачують не тільки підприємства, але й фізичні особи.

Об’єктами збору (для стаціонарних джерел забруднення) є обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря або скидаються безпосередньо  у водний об’єкт, та обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, а для пересувних джерел забруднення – обсяги фактично використаних видів пального, в результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини.