Основні пріоритети охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсов

Зміст

Вступ . 2

Основні пріоритети охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсов . 3

Екологічні положення (принципи) відшкодування  шкоди 8

Збір з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів 9

Плата за землю . 11

Збори за спеціальне використання природних ресурсов 12

Висновок 14

Список використаної літератури . 15

Вступ

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки  розроблено відповідно до статті 16 Конституції  України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна  базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави .

Основні напрями втілюватимуться  за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про  охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:

1. складання і затвердження екологічних  нормативів

природокористування (стосовно надр, грунтів, води, повітря, рослинності тощо);

2 .складання і затвердження комплексу  еколого-економічних

показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.

Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної  безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов’язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов’язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти: “Про охорону навколишнього природного середовища";

"Про тваринний світ" ;

"Про природнозаповідний фонд" ;

"Про охорону атмосферного  повітря" ;

“Лісовий кодекс України” ;

“ Водний кодекс України” ;

” Земельний кодекс України” ;

“Кодекс України про надра” ;

Також першочергово плануется підготувати проекти законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування;

Підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує

Кабінет Міністрів України, а саме: Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль,

Основні пріоритети охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів

Витрати на реалізацію природоохоронних програм і заходів потребують значних коштів. Однак протягом найближчих 5 - 10 років країна буде дуже обмежена у коштах,

необхідних для поліпшення стану  навколишнього природного середовища та забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Тому необхідно  чітко визначити пріоритетні напрями та проблеми з метою відпрацювання реалістичних, ефективних та економічно вигідних рішень. З цією метою, виходячи з реального екологічного стану території України, необхідно враховувати такі основні критерії і чинники:

· погіршення здоров'я людей через  значну забрудненість довкілля;

· втрати, що призводять до зниження продуктивності народного господарства,

зумовлені збитками або руйнуванням  фізичного капіталу і природних  ресурсів;

· погіршення стану або загроза  завдати непоправної шкоди біологічному та

ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам, пасовищам, озерам, водоймам, річкам,

землям, лісовим, прибережним і морським екосистемам, гірським районам;

· еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.

До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів належать:

1. гарантування екологічної безпеки  ядерних об'єктів і радіаційного  захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого  впливу наслідків аварії на  Чорнобильській АЕС;

2. поліпшення екологічного стану  басейнів рік України та якості питної води;

3. стабілізація та поліпшення  екологічного стану в містах  і промислових центрах Донецько-Придніпровського  регіону;

4. будівництво нових та реконструкція  діючих потужностей комунальних  очисних каналізаційних споруд;

5. запобігання забрудненню Чорного  та Азовського морів і поліпшення  їх екологічного стану;

6. формування збалансованої системи  природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

7. збереження біологічного та  ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

Для досягнення цього передбачається вирішення таких завдань:

· зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

· захист повітряного басейну від  забруднення, насамперед у великих містах і промислових центрах;

· захист і збереження земельних  ресурсів від забруднення, виснаження і нераціонального використання;

· збереження і розширення територій  з природним станом ландшафту, посилення  природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;

· підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

· знешкодження, утилізація та захоронення  промислових та побутових відходів;

· запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об'єкти, захист підземних вод від забруднення;

· збереження та відродження малих  річок, здійснення управління водними рес-ми на

основі басейнового принципу;

· завершення створення державної  системи моніторингу навколишнього  природного середовища;

· створення системи прогнозування, запобігання та оперативних дій  у разі надзвичайних ситуацій природного і природно-техногенного походження;

· забезпечення екологічного супроводу  процесу конверсії військово-промислового комплексу;

· здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю Збройних Сил  України;

· розробка механізмів реалізації схем природокористування;

· впровадження дійових економічних  складових впливу на систему природокористування;

· створення системи екологічної  освіти, виховання та інформування.

Державна політика у галузі охорони  довкілля, використання природних ресурсів та

забезпечення екологічної безпеки  реалізується через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, які спрямовуються  на втілення

визначених пріоритетів.

“ Базовими ” недоліками України  на сучасному етапі е складні, многогранні фактори, які здійснюють комплексний, тотальний вплив на всі галузі економіки, діють у  різних сферах, на різних рівнях господарювання , і тому вони потребують особливої уваги, особливих рішень , тобто системного розв’язку з боку Держави. Цими факторами є: 

макроекономічна політика, яка примушуе суб’ектів господарювання до экстенсивного використовування природних ресурсів;

· Інвестиційна политика, яка ориентована  на розвиток ресурсомістких секторов економіки;

· помилкова секторальна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільске  господарство, лісове господарство та інше);

· нестабільне законодавство;

· відсутність прав власності на природні ресурси;

· відсутність еколого-збалансованної довгострокової економічної стратегії;

· на регіональному і локальному рівнях недолік прямого та не прямого ефекту від охрани довкілля (економічного й соціального), “ глобальних прибутків “ ;

· інфляція, економічна криза й  нестабільність економіки заважають  здійсненню довготривалих проектів, к числу яких відноситься більшисть  екологічних проектів;

· природно-ресурсні властивості експорту;

· існування дійсно великого стимулу  до отримання значних й швидких  прибутків від продажу природних ресурсів ( ліс, руди );

· відсутність екологічного мислення, екологічної свідомості.

Для розв’язання цих питань 12 травня 1997 року Кабінет Міністрів України постановою N 439 затвердив Концепцію (стратегію) збереження біологічного різноманіття України, для втілення якої розробляється Національна програма дій на 1998-2015 роки. Основними завданнями діяльності в цій сфері є: збереження, покращання стану та відновлення природних і порушених екосистем, середовищ існування окремих біологічних видів та компонентів ландшафтів; сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів; мінімізація прямого та непрямого негативного впливу на екосистеми, їх компоненти та комплекси; підвищення рівня інформованості населення з питань біологічного різноманіття, а також активізація участі громадян у діяльності щодо його збереження; посилення відповідальності підприємств, організацій, установ і громадян, діяльність яких пов’язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан довкілля, за збереження біологічного різноманіття.

У зазначених цілях передбачається застосовувати і розвивати відповідні правові, фінансові, організаційні, науково-методичні  та інформаційно-освітні засоби. При  цьому основними напрямами діяльності щодо збереження біологічного різноманіття є: досягнення економо-екологічної збалансованності, структурна перебудова економіки, поглибле удосконалення законодавства та культури природокористування, збереження та поновлення екосистем, а саме:

збереження та відновлення прибережно-морських та морських, річкових і заплавних, озерних та болотних, лучних і степових, лісових та гірських екосистем ; збереження видів та популяцій; екологічне оздоровлення урболандшафтів та інших територій інтенсивного ведення господарської діяльності; екологізація агроландшафтів та агротехнологій, методів діяльності в лісовому, рибному, мисливському, водному та земельному господарствах; створення національної екологічної мережі (системи "зелених" коридорів) як складової частини європейської екологічної мережі.

Фінансовими ресурсами для програми будуть кошти від плати за використання природних ресурсів, кошти підприємств, установ та організацій, державний бюджет України, місцеві бюджетні фонди, міжнародні програми та інші джерела. Організаційною основою щодо реалізації Концепції та виконання заходів, планів дій є система органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, інші міністерства і відомства, діяльність яких пов’язана з охороною та використанням природних ресурсів. Розгалужена мережа наукових установ, природних і біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, факультетів і кафедр екологічного профілю в навчальних закладах та школи формують наукові та освітні передумови втілення програми.

Виконання намічених заходів дасть  можливість зупинити руйнівну тенденцію  до знищення живої компоненти довкілля і сприятиме практичному втіленню засад збалансованого розвитку та невиснажливого природокористування, а також реформування економічної системи і перехід  до ринку повинен не тільки підвищити ефективність національної економіки, а й сприяти ліквідації субсидій на використання таких природних

ресурсів як енергія, корисні копалини і вода та поліпшенню стану довкілля завдяки застосуванню жорстких заходів  щодо відповідальності за масове нераціональне  використання природних ресурсів.

Для врахування екологічних вимог  у ході розгортання приватизаційних процесів дедалі більшого значення повинен набувати екологічний аудит. Впровадження екологічного аудиту в практику сприятиме одержанню основних даних про несприятливі з точки зору

екології підприємства для приватизаційної діяльності, визначенню завдань у короткотерміновий період. Вдосконалення діючого економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності та формування стабільних джерел фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкових відносин має стати органічною складовою системи управління і регулювання економіки, стимулювати охорону і відтворення природно-ресурсного потенціалу країни шляхом створення відповідних економічних умов (інвестиційних, податкових, кредитних тощо).

Система фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкової економіки формується на основі таких головних джерел:

Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

бюджету Автономної Республіки Крим;

фондів охорони навколишнього  природного середовища всех рівнів;

власних коштів підприємств;

іноземних надходжень та інвестицій;

інших позабюджетних коштів.

Для забезпечення стабільного надходження  коштів для здійснення природоохоронних заходів пріоритетне значення має надаватися розвиткові економічного механізму природокористування. Головними складовими елементами економічного механизму природокористування мають бути: