Світовий ринок: поняття, структура, умови та фактори кон’юнктури, ціни

Агропромисловий комплекс також має  потужну базу розвитку і можливість  швидкої  експортної  спеціалізації,   але низька продуктивність сільського господарства, стан АПК стримують вихід України на світовий ринок. Крім того, Заходу сільськогосподарська продукція не потрібна. Росія та інші країни СНД також не купуватимуть сільськогосподарську продукцію в Україні за світовими цінами, оскільки за такими цінами вони знайдуть кращу продукцію на Заході. Іншими словами - товари АПК неконкурентоспроможні і ще довго продаватимуться за низькими цінами.

В Україні потужний технологічний  потенціал ВПК, його сфера НДДКР, але технології потребують конверсії, а "високі технології" в експорті посідають незначне місце.

Україна володіє розвинутим науковим потенціалом, але коштів на його подальший ефективний розвиток немає.

Зовнішньоторговельну діяльність України не можна назвати успішною, що обумовлено негативними передумовами її розвитку. Економіка України і до сьогодні має ізольований характер і функціонує з відривом від світового ринку, що призводить до консервації економічного, технічного і наукового відставання.

За економічним потенціалом  Україна входить до першої п’ятірки країн Європи, а за ефективністю його використання - замикає першу  сотню країн світу. Неабиякою  мірою це пояснюється низькою   конкурентоспроможністю   експортного   виробництва, обумовленою важким періодом депресії в економіці, пов’язаної із структурними перетвореннями і переходом на ринкові відносини.

Але, незважаючи на депресивні процеси, експортний потенціал лише промислової продукції і послуг України в цілому оцінюється приблизно  в 12 млрд. дол. США, причому переважає продукція металургії (5 млрд. дол.), машин і обладнання (3-4 млрд. дол.), хімічна продукція (близько 700 млн. дол.), послуги (1,5 млрд. дол.).

На сучасному етапі  у структурі економіки України  переважають видобувні галузі та аграрний комплекс. Підсилюється розрив внутрішніх зв'язків України з іншими країнами СНД і на території самої України, що негативно впливає на її зовнішньоекономічну діяльність. Але зовнішня торгівля України поступово набирає темпи розвитку.

За даними Державного комітету статистики України, загальний обсяг зовнішньої торгівлі товарами в Україні у 2000 р. збільшився порівняно з 1999 р. на 21,8% і становив 28600 млн. дол. При цьому на експорт припадає 14600 млн. дол. (збільшився на 25,8% порівняно з 1999 р.). Імпорт товарів зріс на 17,8% і сягав 14000 млн. дол. Додатне сальдо становило 616,5 млн. дол. проти від'ємного сальдо в 264,5 млн.дол. у 1999 р. Коефіцієнт покриття імпорту експортом дорівнював 1,04, тоді як у 1999 р. він становив 0,98⁷.

У 2000 р. процес зміни основних напрямів зовнішньої торгівлі продовжувався. Зниження обсягів товарообороту з країнами СНД та Балтії, яке відбувалося в 1999 р., змінило свою спрямованість на протилежну: так, експорт у ці країни зріс на 40%, а імпорт з них - на 19%. На частку цих держав у загальному товарообороті припадає - 47,5% (на країни СНД - 45,7% і країни Балтії - 1,8%). Частка решти держав світу дорівнює 52,5%. Зовнішньоторговельні операції здійснювалися з партнерами з 189 країн. Найбільшими споживачами українських товарів у 2000 р. (як і в 1999 р.) залишалися Росія, Туркменистан, Бєларусь, США, Китай, Туреччина, Німеччина. Польща, Угорщина та Італія. Питома вага цих десяти найбільших торговельних партнерів України в загальному обсягу товарних зовнішньоторговельних операцій у 2000 р. становила 66,1%⁸.

Такі ж зміни в  географії зовнішньоекономічної діяльності пов'язані з фінансовим станом країн - торговельних партнерів України. Торгівля розвивається з тими державами, які  платоспроможніші. Водночас у товарній структурі зовнішньої торгівлі України якихось глобальних змін за 2000 р. не відбулося. Як і раніше, в загальному обсягу зовнішньої торгівлі - висока питома вага сировини та матеріалів і незначна частка товарів високого рівня переробки. Це зумовлене тим, що на більшості підприємств України зосереджений застарілий виробничий апарат, відсутня сировинна складова і не нагромаджено потенціал для нововведень, а самі підприємства не мають стійких перспектив з точки зору міжнародної конкурентоспроможності. Хоч деякі відмінності порівняно з попереднім роком усе-таки є.

Так, у загальному обсягу експорту товарів у 2000 р. порівняно  з 1999 р. збільшилася питома вага чорних металів і становила 34,52% - 5031,2 млн. дол., продукції хімічної галузі промисловості -10,58%, або 1542,3 млн. дол., машин та устаткування - 9,32%, або 1358,1 млн. дол. (в 1999р. - 5,1%). Найбільше зниження спостерігалося за такими товарними позиціями: продукція рослинного походження - 2,52%, або 367,9 млн. дол. (в 1999 р. - 6,3%), мінерального палива - 9,61%, або 1400,0 млн. дол. (в 1999 р. - 6,1%), транспортних засобів - 3,33% (437,9 млн. дол.), текстилю та одягу - 3,69% (537,8 млн. дол.). Проблема експортно-імпортної збалансованості на сьогодні є вирішальним фактором у процесі економічних перетворень в Україні. У зовнішньоторговельному обороті України на товари припадає 84,6% (24195,6 млн. дол.), а на послуги -15,4% (4404,4 млн.дол.)

У зовнішній торгівлі України велика частка бартеру –  у 1996 р. на нього припадало 20,1% (1995 р - 31,0%). Скоротилися абсолютні обсяги бартерних поставок при збільшенні загальних показників зовнішньої торгівлі. Відносний рівень бартерних операцій наближається до рівня, який характерний для світової торгівлі. У бартерних операціях переважають країни СНД і Балтії. Сальдо бартеру додатне.  Бартер формується за рахунок експорту високоліквідних товарів - це чорні метали та вироби з них (28%), продукція машинобудування (12%), цукор та кондитерські вироби з нього (10%). Імпортуються за бартером паливо (35%), продукція машинобудування (30%), каучук (7%), руди (4%). Питома вага бартерних операцій у торгівлі товарами з Росією становить: в експорті - 8,7%, в імпорті - 4,3%.

В експорті України у 2000 р. на товари в матеріальній формі  припадає 76% (11 096  млн.дол), а на товари в нематеріальній формі - послуги - 24% (3 504 млн.дол ).

Найбільш вагомий обмінний ресурс - це продукція чорної металургії - 30% експортних постачань країни. Україна експортує усі види металургійної продукції - від сировини і напівфабрикатів до кінцевих виробів. Значну питому вагу в структурі металургійного експорту України має залізна руда, яка експортується у країни Східної Європи та СНД головним чином, з Криворізького басейну. Експортується невелика кількість кольорових металів - алюміній (1%), мідь, нікель, свинець, цинк В експорті продукції чорної металургії виділяються Дніпропетровська, Донецька, Запорізька та Луганська області.

Темпи розвитку чорної металургії в Україні мають тенденцію  до зниження, що свідчить про поступове  звуження можливостей нарощування  експорту продукції даної галузі Але й на світовому ринку попит на них знижується внаслідок успішного використання замінників   конструкційних   матеріалів   (пластмас, кераміки, композитних матеріалів), підвищуються вимоги до якості металів. Внаслідок цього обсяги експорту продукції чорної металургії прямо залежать від рівня споживчих характеристик металопродукції.

Україна має можливості для збільшення експорту кольорових металів, насамперед, алюмінію і титану.

Друге місце в експорті України посідає продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості, в тому числі з виробництвом пластмас і каучуку - 13,5%. Це невисокий показник, крім того в експорті хімічної продукції переважають вироби неорганічної (основної) хімії, головним чином мінеральні добрива, а товари органічної хімії мають невиправдано малу частку. Хімічна промисловість є галуззю експортної спеціалізації в Луганській, Івано-Франківській і Черкаській областях, які забезпечують майже половину всього експорту продукції хімічної промисловості.

На світовому ринку  зростає попит на якісні пакувальні матеріали, пластмаси, фармацевтичні товари, товари побутової хімії, що є економічним стимулом для структурних якісних змін у національному хімічному виробництві, в розвитку його експортного потенціалу.

В експорті України важливе значення мають вироби харчової промисловості - 9,8% та продукти рослинного (6,1%) і тваринного (3,8%) походження, що відбиває агропромислову експортну спеціалізацію України. Україна експортує цукор, алкогольні напої, м’ясо-молочні продукти, тютюн, кондвироби, рослинну олію, сіль, продукти переробки плодів і овочів. Значно зросли експортні поставки  насіння   і   плодів,  зернових  культур,   продуктів борошномельного виробництва. Враховуючи ту обставину, що на світовому ринку сільськогосподарська сировина коштує набагато дешевше, ніж продукти її переробки, в Україні необхідно створювати систему експортних галузей харчової промисловості на основі застосування сучасних технологій. Це дасть можливість Україні вийти на насичений світовий ринок продовольства. У той самий час на світовому ринку окремі види сільськогосподарської сировини - волокно льону і конопель, вовна, соняшник тощо ціняться досить високо (500-900 дол. за тонну), тому Україна є потенційним експортером цієї продукції. Необхідно здійснювати експортну спрямованість розвитку сільського господарства. Важливо створити і агропромислові зони виробництва екологічно чистих продтоварів, які займають особливу нішу на світовому ринку.

В експорті України знижується частка машин, устаткування та механізмів (порівняно з 1992 р. - у 2 рази) і в 1996 р. вона дорівнює всього 9,8%, а з засобами наземного, повітряного та водного транспорту (4,4%) - 14,2%. Серед засобів транспорту в експорті переважають локомотиви та вагони, а серед машин - котли, ядерні реактори, електричні машини і устаткування.

Машинобудування України  поки що не може задовольнити повністю вимоги зовнішнього ринку через  високу металомісткість продукції, а також відставання з показників якості (точність, надійність, трудомісткість експлуатації, економічність). Структурні зміни в машинобудуванні необхідно орієнтувати на ринки збуту наукомісткої продукції (електронні товари, побутова техніка, медапаратура та  ін.). Проблема  розширення  виробництва українських машин та устаткування тісно пов’язана з підвищенням їх якості та конкурентоспроможності на світовому ринку.

Україна має потужну  мінерально-сировинну і паливну  базу, тому в її експорті важливе  місце належить паливу і мінеральним  продуктам - 8,8%. Експортуються сіль, сірка, штукатурні матеріали, цемент, мінеральне паливо, перш за все, нафта, яка значною мірою реекспортується, та продукти її переробки.

Україна багата на уран, але не має підприємств з виготовлення кінцевого ядерного пального для  АЕС. Тому Україна не експортер, а  імпортер ядерного пального: п’ять АЕС на 1,5 року роботи (цикл) потребують ядерного пального на 2 млрд. дол., а на спорудження підприємства для переробки урану в ядерне пальне необхідно 1 мрд. дол.

Щодо товарів мінерального походження, то Україна також експортує  вироби з каміння, гіпсу, цементу, скла, азбесту, а також керамічні вироби, скло і вироби з нього.

Дуже обмеженим є  сучасний експортний потенціал України  у виробництві непродовольчих товарів, частка яких в експорті складає всього 4% - це текстиль, взуття, трикотажне полотно, килими, головні убори, одяг, шкіряна та хутряна сировина.

Високоефективними експортними  товарами на світовому ринку є  наукомісткі високотехнологічні товари тривалого користування, що задовольняють  культурні, побутові, споживчі, туристичні потреби ведення. В Україні необхідно створити експортну спеціалізацію виробництва цих товарів.

В експорті України переважає  сировина та матеріали, але проблема полягає не в цьому, а в тому що мало експортується промислових  товарів і технологій. США і  Канада також найкрупніші постачальники сировини на світовий ринок, але вони є і найкрупнішими експортерами готової промислової продукції і послуг.

У структурі експорту України зростає частка послуг: якщо в 1992 р. їх експорт складав всього 0,5% загальної вартості українського експорту,  в 1996 р. вже 24%, то в 2000 р. – 47,5% - їх експорт переважає імпорт (3,2%) майже в 14,8 разів. Але на світовому ринку послуг Україна посідає незначне місце, повільно використовує свої можливості.

Значну частину в  експорті послуг посідають транспортні послуги - 86%. У структурі ж експорту транспортних послуг 70% належить трубопровідному транспорту, тобто транзиту нафти та газу.

В експорті виділяються  комунікаційні послуги (3%), а також  послуги з монтажу та ремонту  і в галузі досліджень та розробок (по 2%).

Україна має значні рекреаційно-туристичні ресурси, які при підготовці відповідної  інфраструктури обслуговування можуть забезпечити розвиток у країні міжнародного туризму, значно збільшити експорт  туристичних послуг.

Останнім часом більш  динамічно розвивається експорт технологій - торгівля патентами і ноу-хау, послугами лізингу, інжинірингу, консалтингу. Україна має певний потенціал для розвитку послуг у космічній галузі. Відомо, що космічний щит СРСР створювався і в Дніпропетровському квадраті. Зараз Україна створює інфраструктуру для виконання космічних програм.

На сучасному етапі для України  ще не можна ставити завдання широкого виходу на ринок наукомісткої продукції  і послуг. Необхідно визначити  пріоритетні напрями науково-технічного прогресу для реалізації їх через систему республіканських науково-технічних програм, у тому числі і через розвиток технопопісів, перш за все таких, як Київський (мікроелектроніка та обчислювальна техніка), Львівський  (робототехніка),  Дніпропетровський   (супутниковий зв’язок).

Вихід України на зовнішній ринок  може бути високоефективним завдяки  тактиці "лазерного променя", який застосовують Японія та Нові індустріальні  країни - це пошук своїх ніш на світовому ринку товарів та послуг. Україна може, наприклад, ефективно використати технічний потенціал воєнно-промислового комплексу для випуску наукомісткої продукції мирного профілю, а також і виробництва тих видів зброї, які можуть найти збут на світовому ринку.

Близько 20% експорту України припадає на товарні групи з несприятливою кон’юнктурою товарних ринків.

Здійсненню ефективної експортної політики перешкоджає низка факторів, серед яких:

• низька конкурентоспроможність більшості готових виробів;

• повільний перехід на випуск нових товарів;

• відставання якості промислової продукції від світових аналогів;

• невідповідність продукції  світовим стандартам;

• висока собівартість багатьох товарів (часто вище світової ціни).

Усунення цих негативних факторів сприятиме більш активній інтеграції України до світового  ринку товарів та послуг.