Проблемы стабилизации экономики Украины

5.Податкова система має бути гнучкою і такою, що легко адаптується до  мінливих суспільно-політичних і економічних потреб.

Один із важливих аспектів цього положення – практика надання різних пільг. Податкова  адміністрація  завжди виступала проти їх безоглядного і безсистемного “роздавання”. Але при цьому вважає за необхідне практикувати адресне податкове стимулювання пріоритетів галузей або регіонів. Наприклад, хочемо побудувати дороги в Вінницькій області – отже на період будівництва можна надавати пільгу організаціям, які їх будуватимуть. До речі, такий підхід збігається зі світовою практикою використання пільгового оподаткування для стимулювання розвитку економіки. І в жодній країні ви не побачите прикладів огульного надання пільг заради самого пільгування, без найдокладнішого економічного обгрунтування й розрахунків.

6.Податкова система має забезпечувати розумний перерозподіл                створюваного валового  внутрішнього продукту і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики.

Перехідні процеси  в нашій країні відбуваються надзвичайно  складно  й неоднозначно,  певною мірою і болісно. В цих умовах не вдалось уникнути без помилок, упущень і прорахунків. Тут виявився вплив як суб’єктивних, так і  об’єктивних причин, позначилася відсутність достатнього досвіду і кваліфікованих кадрів. Особливої шкоди податковій системі й економіці України загалом завдало прийняття популістських рішень. Звідси – безсистемне й невиправдане надання пільг різним категоріям платників, перекручування економічної сутності  окремих податків тощо. Особливо потрібно відзначити й очевидну недостатність необхідних науково-практичних розробок у сфері розвитку податкової системи перехідного періоду. На сьогоднішній день розпочато роботу   по створенню власної системи наукових досліджень і підготовки кадрів. Організовано український фінансово-економічний інститут . На його базі створюються наукові центри з проблем теорії і практики податкової системи.

         Необхідно сказати декілька слів про процес податкової законодавчості. Окремо взятий податковий закон, нехай навіть ідеальний, не може дати очікуваного ефекту без якнайтіснішого пов’язування з  усім іншим податковим законодавством. На практиці ж закон, проходячи декілька читань у Верховній Раді, в остаточній редакції іноді стає просто невпізнанним. Уже не раз говорилося й писалося про неприпустимість прийняття правок “із голосу”, без попередніх розрахунків фахавців. Тому що в такому разі вже не можна говорити про якусь взаємопов”язаність даного законодавчого акта з іншими, - більше того, інколи сам закон містить велику кількість суперечностей.

         Тому не дивно, що  діюча  в Україні податкова система  викликає безліч нарікань з  боку підприємців, економістів,  депутатів, державних чиновників і рядових платників податків.

       Узагальнити і звести воєдино  всі ці точки зору, як і задовільнити  одночасно всі побажання платників  податків, неможливо, хоч, поза  сумнівом, у багатьох критичних  висловлюваннях і пропозиціях  є раціональне зерно. Податкова політика, звичайно, потребує вдосконалення, але не на базі випадкових, часом вихоплених із системи оподаткування західних країн, моментів.

         На сесії Верховної Ради України ,  вже прозвучало, що законотворчістю в країні повинні займатися профільні комітети Верховної Ради. Мовляв, не можна допускати, щоб міністерства і відомства писали закони “під себе”. Податкова адміністрація вважає таке твердження докорінно неправильним. Законодавчий матеріал повинні готувати фахівці, професіонали. Країна вже досить натерпілася від наслідків дилетантилізму і шапкозакидательства, прийняття популістських, економічно необгрунтованих рішень.

         На думку фахівців, неможливо  відокремити функції збирання  податків від розробки і впровадження  податкового законодавства. Раніше вже відзначалося, що податкова політика справляє найбільш безпосередній вплив на рівень економічного розвитку суб’єктів господарювання. Ефект цього впливу можна визначити лише при безпосередній роботі з платником. Тільки при здійсненні контрольної функції можна визначити ступінь досконалості того чи іншого законодавчого акта, оцінити, які саме його недоліки використовують платники для ухилення від оподаткування, запропонувати дієві заходи щодо уникнення ситуації.

         Для підтвердження сказаного розглянемо ситуацію із податком на додану вартість. Станом на 1 липня 1998 року до Державного бюджету України надійшло 2308 млн.грн. податку на додану вартість. Відшкодовано ж із бюджету з початку набуття чинності Законом “Про податок на додану вартість” вже 2410 млн.грн. Якщо врахувати, що податок на додану вартість повинен становити 42% запланованої суми доходів бюджету, стає очевидним, що таке становище може призвести до бюджетної кризи . Крім того, ще доведеться вилучити з бюджету 678 млн.грн., заявлених платниками до відшкодування. Скільки ще буде пред’явлено до відшкодування, прогнозувати важко. Можна побоюватися ситуації, при якій бюджет повинен буде відшкодувати платникам податку на додану вартість більше, ніж одержить по ньому надходжень.

         Ще до прийняття остаточної  редакції Закону “Про податок  на додану вартість” податкова  служба попереджала, що норма  про відшкодування з бюджету  негативного сальдо призведе  до створення цілої індустрії  з організації фіктивного відшкодування.  Так і тратилося. Сьогодні податкові органи постійно виявляють фіктивні фірми. Тільки в березні-квітні 1998 року податкова міліція припинила діяльність 1562 таких структур. Скажімо, в Кіровоградській області було припинено спроби отримання з бюджету незаконного відшкодування ПДВ на суму більш як 700 тис.грн. Сьогодні бюджет фактично розкрадають, і на цілком законних підставах. А якби при прийнятті Закону прислухалися до думки  фахівців, сьогодні цієї проблеми не було б, ми б не ламали голову над тим, як наповнити бюджет, і не чули б стукоту шахтарських касок.

         Буде доречним приділити увагу  і проблемі обов’язковості сплати податків. Незважаючи на те, що цей принцип закріплено в Конституції України, досить значна частина наших співгромадян вважає за можливе його ігнорувати. Так, ціла хвиля обурливих виступів у пресі пішла після опублікування Указу Президента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетом і державними цільовими фондами”. Особливе обурення викликав пункт, який передбачає запровадження податкової застави стосовно майна неплатників. Усіх недоїмників набагато більше влаштовувала ситуація, коли дії податкових органів обмежувалися безрезультатним чеканням надходження грошей за пред’явленими інкасовими дорученнями.

         І всі вони чомусь забули ( а може й не знали) , що держава по відношенню до неплатників за всіх часів вживала дуже жорстоких заходів. Наприклад, у Древньому Римі громадянина, який неправильно повідомив збирачів податків ( цензорів) про величину свого майна або приховав його, продавали в рабство. У Росії за неоплати податей споконвіку конфісковували майно, худобу, а недоїмник потрапляв якщо не в рабство, то до в’язниці (“ями”). Згадайте хоча б вираз “потрапити до боргової ями”! А спробував би хтось не сплатити податки за часів диктатури пролетаріату.

         І нинішнє податкове законодавство  в багатьох країнах світу не  набагато ліберальніше. У США,  наприклад, до недоїмника ще  з 70-х років застосовується  податкова застава. Якщо платник  заборгував у бюджет, негайно оформляється спеціальний документ, який зберігається за місцем перебування його майна. І продати, закласти, подарувати, приховати це майно платник вже не може. А потім йому доведеться спостерігати, як його будинок, автомобіль чи меблі будуть продані, а грші спрямовані до бюджету. Так само чинять податкові служби в Австрії, Італії, Німеччині і ряді інших розвинутих країн.

         В Україні податкова політика  покищо формується . Нам у цьому  потрібний свій підхід з урахуванням  досвіду інших держав, який дасть позитивний результат і для виробника, і для бюджету.

         Позитивні результати вже є.  Наприклад, запровадження нового  порядку оподаткування фізичних  осіб – суб’єктів підприємництва, за яким оподаткування таких  доходів може здійснюватися шляхом сплати фіксованих сум. Це означає, що підприємець, який вибрав спосіб фіксованої сплати податку, звільняється від обтяжливого ведення обліку доходів і витрат, зменшився й податковий тиск на цю категорію платників, а бюджет отримав стабільне джерело доходів. У розділі 2 “Розробка дохідної частини  державного бюджету України на 2000рік та заходи щодо збільшення надходжень до бюджету” Постанови Верховної Ради України від 1 липня 1999року №795-ХІУ “Про основні напрямки бюджетної політики на 2000рік( бюджетна резолюція)” наголошується  про те, що зменшення податкового тиску на економіку є невідкладним завданням.

         Нам гостро не вистачає власне  наукової школи або декількох  шкіл у сфері оподаткування,  здатних не тільки удосконалити  чинну податкову систему, але й передбачати, прогнозувати, всі економічні та соціальні наслідки від проведення в життя того чи іншого комплексу заходів.

         Нинішня ситуація в країні  не дозволяє нам чекати, доки  податкова політика визначиться  остаточно і буде влаштовувати  всіх. Завдання, яке нині ставиться перед Державною податковою адміністрацією України,-створити таку податкову службу, яка навіть при недосконалому податковому законодавстві зможе на досить високому рівні забезпечити збирання податків.

         Для досягнення цієї мети розробляється проект модернізації податкової служби за участю Світового банку і Міжнародного Валютного Фонду. До цієї роботи будуть залучені як фахівці податкової служби, так і деякі провідні вчені.

         Подальша перспектива розвитку  податкової системи багато в чому залежить від сприйняття Податкового Кодексу. Цей найважливіший документ не треба розуміти як простий звід законів з оподаткування. Податковий Кодекс повинен бути всеосяжним законодавчим актом, який вичерпно визначає відносини держави з платниками податків, функції і повноваження органів влади щодо встановлення і стягнення податків і зборів. Саме Податковий Кодекс буде реальним, закріпленим на папері вираженням податкової політики держави.

         Податковий Кодекс покликаний  усунути недоліки існуючої податкової системи, зберігши при цьому все те раціональне, що в ній є, врахувати накопичений позитивний досвід, стабілізувати систему податків, принаймні в межах фінансового року, а згодом – протягом декількох років. Він повинен викоренити порочну практику прийняття законодавчих актів заднім числом. Усі зміни повинні проводитися тільки разом із формуванням бюджету на майбутній рік і заздалегідь ставати відомими платникові податків.

         Саме шляхом створення Податкового  Кодексу маємо сформувати єдину комплексну систему податків у країні, усунути  існуючі суперечності, чітко визначити функції, повноваження й відповідальність усіх рівнів влади в проведення податкової політики, у запровадженні та скасуванні податків, зборів і податкових пільг. З прийняттям Податкового Кодексу буде нарешті створено єдину законодавчу і нормативну базу оподаткування. При створенні податкового кодексу буде враховано і світовий досвід у сфері оподаткування, забезпечено адекватність податків, що створить необхідні передумови для успішної інтеграції української економіки у світову.

ВИСНОВОК.

      Якщо подивитися  на теперішній стан економіки  України, то не можеш зразу  сказати які її проблеми стабілізації  через те, що їх дуже багато. Але сама основна, на мою думку, є проблема впровадження податкової реформи у життя країни. До такого висновку дійшли практично всі країни світу. Податкову реформу здійснили всі країни колишнього СРСР, крім України та Білорусії.

      Одним з перших організаційних  кроків у здійсненні податкової реформи було створення Державної податкової адміністрації та її структур на місцях.

       Податкова служба рухається у  напрямку відмови від часто  фіскальних методів роботи у  бік зменшення податкового тиску,  спрощення обліку та звітності, удосконалення механізмів оподаткування. Прикладом може бути успішне втілення економічних указів Президента України про зменшення нарахувань на фонд заробітної плати, про фіксований сільськогосподарський податок, про державну підтримку малого підприємництва, про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва та про створення економічних зон. Держава чекає від податкової служби активної участі у реформуванні податкової системи. Зміни мають бути спрямовані на підтримку і стимулювання економіки, вітчизняного товаровиробника, прискорення виходу з тіні прихованих капіталів, набутих некримінальним шляхом. Основним принципом повсякденної праці початківців має стати налагодження партнерства між державою та підприємництвом. Історія вчить: жорстокість законів породжує жорстокість злочинів. Нерозумна жорстокість податкового законодавства, чим би вона не викликалась, об’єктивно і закономірно породжує і буде породжувати умови переносу господарської діяльності із легальної економіки в тіньову, протистояння платників податків  державі, яка створена для захисту їх інтересів і функціонує за їх рахунок.

      М.Азаров у зверненні  до  колег-працівників закликає планувати  роботу таким чином, щоб ідеологія  налагодження партнерства між державою і підприємцем увійшла в повсякденну практику, щоб міцніли довіра і взаєморозуміння між податковим працівником і платником податків. Насамперед потрібно зробити так, щоб конституційний обов’язок кожного громадянина нашої країни переріс у його моральний обов’язок, щоб розуміння того, що кожний із нас сьогодні розплачується за вчора і робить внесок у завтра, стало етичною нормою життя.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.96 № 254/96 – ВР.//Відомості ВРУ. – 1996. - № 30.
2. Закон України “Про бюджетну систему України” №253/95-ВР від 29.06.95.// Відомості ВРУ. – 1995. - № 26.
3. Кириленко О.П. Фінанси. – Тернопіль: Економічна думка. – 1998.
4. Григорчук Т.В. Основи економічної теорії.-Коломия,98
5. Комісарук М.П. Макроекономіка.Курс лекцій.-Коломия,99р.
6. Журнал “Світ бухгалтерського обліку” – 03.1998