Інфляція як проблема високого ділового циклу: показники, види, наслідки (міжнародне зіставлення)

Міністерство  освіти, науки, молоді та спорту України

Тернопільський  національний економічний університет

 

Кафедра економічної  теорії

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Економічна теорія»

на тему:

«Інфляція як проблема високого ділового циклу: показники, види, наслідки (міжнародне зіставлення)»

 

 

Виконала:

студентка групи МУН-21

Кондрашова  О.О.

 

Керівник:

к.е.н., доцент

Длугопольський  О.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

Тернопіль – 2011

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Інфляція являє собою складне багатоаспектне явище соціально-економічного характеру, властиве в тому або іншому ступені всім країнам: розвиненим, тим, що розвиваються й, звичайно, країнам з перехідною економікою.

Серйозною проблемою інфляція залишається наразі для багатьох країн в усьому світі. Без зниження рівня інфляції неможливо досягти економічного процвітання країни, оскільки інфляція стримує розвиток і банківської системи, і фінансових ринків. Не можна заперечувати, що в Україні за роки реформ були досягнуті значні результати в боротьбі з інфляцією. Проте, навряд чи можна говорити про те, що в Україні вироблений ефективний механізм управління інфляційними процесами. Досвід антиінфляційного регулювання в міжнародному аспекті свідчить про недостатню адекватність монетарних режимів і використовуваних інструментів грошово-кредитного регулювання подолання інфляції. Такі методи впливу досить непогано працюють по всьому світі, проте для України є недостатньо ефективними. Поступове зниження рівня інфляції в останні роки може бути пояснено сприятливою зовнішньоекономічною кон'юнктурою, що дозволила трохи нормалізувати економічну ситуацію.

Як і раніше, актуальним і необхідним залишається завдання побудови такої моделі антиінфляційного регулювання, що дозволить, з одного боку, ефективно управляти грошовою масою, а, з іншого боку - сприяти розвитку виробництва.

Об'єктом дослідження є інфляційні процеси й антиінфляційна політика у міжнародному аспекті.

Предметом дослідження виступають інструменти й методи впливу на регулювання  інфляційних процесів.

Метою роботи є дослідження теоретичних аспектів сутності інфляції й антиінфляційного регулювання, уточнення ролі грошово-кредитного регулювання в подоланні інфляції, аналіз причин і особливостей інфляції й гіперінфляції у країнах світу, розробка на цій основі механізму вдосконалювання антиінфляційного регулювання, що  враховує особливості функціонування певного виду економіки.

Завдання дослідження. Виходячи з поставленої мети, у роботі визначені наступні завдання:

1)        визначити теоретичні аспекти сутності, видів та форм інфляції;

2)      вивчити причини розвитку інфляційних процесів у світі й наслідки інфляції;

3)        проаналізувати основні причини та наслідки гіперінфляції в Україні і країнах світу;

4)         розглянути механізм антиінфляційних очікувань в Україні;

5)         проаналізувати антиінфляційну політику

6)  запропонувати найоптимальніші шляхи виведення держави з фінансової кризи.

Загальнотеоретичні й методологічні основи дослідження інфляції представлені в працях основоположників економічної науки: А.Сміта, Д.Рікардо, У.Петті, Дж.М.Кейнса, К.Маркса й інших вчених.

Стосовно до сучасних умов ринкової економіки, питання інфляції одержали свій розвиток у роботах Дж.К.Гелбрейта, Е.Дж.Доллана, Ф.Кейгена, А.Маршалла, П.Самуельсона, С.Фішера, М.Фрідмена, П.Хейне, Дж.Хікса, Л.Ерхарда й інших закордонних економістів.

У двадцяті роки дослідження процесів інфляції велися І.Х.Озеровим, С.Г.Струміліним, А.А.Соколовим, В.В.Новожиловим, Н.Н.Шапошніковим, Л.Н.Юровським, теоретична спадщина яких пізніше було узагальнена В.Е.Маневичем, М.І.Савлуком, і є значимим з погляду формування ринкових економічних відносин.

У сучасних українських джерелах різні аспекти дослідження процесів інфляції і  гіперінфляції в Україні одержали відбиття в наукових працях Амосова А., Давидова А.Ю.,  Кравченка С., Теленика С., Лушина С.І., Маневича В.І., Перламутрова В.Л., Мірошника О.М., Овода А., Пинзеника В., Римара Г., Савчука В.П., Томашика А.С., Сколотяного Ю.,  Петрика О. та ряду інших.

 

Наукові теоретичні й конкретно-економічні роботи вчених внесли істотний вклад у дослідження проблеми інфляції. Однак, корінні зміни всієї життєдіяльності суспільства, складність і неоднозначність змін, що відбуваються у соціально-економічній сфері, викликають необхідність проведення подальшого дослідження названих проблем.

Інформаційну базу дослідження становлять монографії вітчизняних і закордонних економістів, статті з періодичних видань, статистична інформація Євростату та Держкомстату.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Економічна природа та причини інфляції: теоретико-методичні аспекти

Інфляція є одним  з основних індикаторів макроекономічної нестабільності. Вона, з одного боку, сигналізує про виникнення  
в економіці певних диспропорцій між попитом і пропозицією,  
з іншого — її високий рівень справляє негативний вплив на економічний розвиток.

За своїм визначенням  інфляція — це зростання загального рівня цін в економіці, яке  показує наскільки зросли ціни в  даному періоді порівняно з попереднім. При цьому інфляційний період може мати різну часову визначеність: місяць, квартал, півріччя, рік. Оберненою стороною інфляції є зниження купівельної спроможності грошової одиниці.

Інструментом вимірювання рівня інфляції є індекси цін. За їх допомогою визначаються темп зростання цін і темп приросту цін. Показником темпу зростання цін є самі індекси цін. Якщо індекс цін дорівнює 120 %, то ще означає, що ціни в економіці зросли в 1,2 раза. Тому індекс цін ще називають індексом інфляції. Показником темпу приросту цін є темп інфляції, який можна обчислити за двома методами.

Перший метод —  на основі індексу цін базового періоду. За цим методом індекс цін базового періоду приймається за 100 %, а темп інфляції в даному періоді обчислюється як різниця між індексом цін поточного періоду та індексом цін базового періоду:

,    (1.1)

де πt — темп інфляції даного періоду; Pt — індекс цін даного періоду.

Другий метод —  на основі індексів цін попереднього періоду, який не є базовим. За цим методом інфляція показує процент приросту цін у даному періоді порівняно з попереднім періодом. Звідси темп інфляції визначається за формулою

,    (1.2)

де  — індекс цін попереднього періоду порівняно з поточним періодом [4, с 418].

Для сучасної економіки  типовим явищем є постійне зростання  цін, тобто інфляція є супутником економіки. Проте економіка не завжди є інфляційною. В окремих випадках ціни знижуються. Цей процес називається  дефляцією, рівень її визначається за такими самими методами, що й рівень інфляції. Рівень інфляції може зростати або зменшуватися. Перше явище називається прискоренням інфляції, друге — сповільненням інфляції, або дезінфляцією.

Інфляція є складним економічним явищем. Тому її можна  класифікувати за різними ознаками. Так, залежно від рівня інфляції розрізняють такі її види: помірна інфляція, галопуюча інфляція та гіперінфляція.

Помірна інфляція відображує відносно невисокі темпи приросту цін, щорічні темпи інфляції вимірюються  однозначним числом, тобто знаходяться в межах до 10 %. За помірної інфляції зростання цін сприймається економічними суб’єктами нормальним явищем, яке не справляє істотного впливу на їх поведінку. Тому домогосподарства охоче заощаджують, а інвестори вкладають гроші в капітал, що сприяє економічному зростанню. Такий рівень інфляції притаманний країнам із стабільною економікою, в яких інфляція знаходиться під ефективним контролем з боку держави.

Галопуюча інфляція —  це інфляція, що вимірюється двозначними  або тризначними числами, тобто  десятками або сотнями процентів за рік. Переростання помірної інфляції в галопуючу суттєво впливає на поведінку економічних суб’єктів. У разі галопуючої інфляції гроші помітно втрачають купівельну спроможність. Тому домогосподарства замість заощаджень намагаються скуповувати товари довготривалого використання, нерухомість, тверду іноземну валюту та інше майно, яке зростає в ціні [8, с.145]. Такий рівень інфляції є ознакою економічної нестабільності і свідчить про те, що державний контроль за інфляцією є неефективним.

Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється  тисячами, мільйонами або навіть більшою  кількістю процентів. Формальний критерій гіперінфляції був висунутий  американським економістом Філіпом Кеганом. Він запропонував вважати початком гіперінфляції місяць, в якому зростання цін вперше перевищило 50 %, а її закінченням — місяць, який передує тому, в якому приріст цін падає нижче 50 % і не досягає цієї критичної точки, як мінімум, протягом року. За щомісячного зростання цін на 50 % протягом 12 місяців річний індекс інфляції сягає майже 13 000 %.

Гіперінфляція виникає, переважно, під впливом надзвичайних подій, зокрема таких як війна, політичний переворот, революційна зміна економічної  системи тощо. Наприклад, у Германії після Першої світової війни ціни в 1923 р. зросли на 1012 %. Але найвищий рівень з усіх відомих випадків гіперінфляції спостерігався в Угорщині після Другої світової війни (серпень 1945 — липень 1946), коли ціни зросли в 3,88 ´ 1027 разів, а середньомісячний темп інфляції становив 19 800 %. В Україні у 1993 р. темп інфляції перевищив 10 000 %.

Гіперінфляція є ознакою  того, що держава втратила контроль за фінансовими процесами в країні. Гроші фактично втрачають вартість і припиняють виконувати функції  міри вартості і засобу обміну. Тому люди намагаються якнайшвидше позбавитися грошей і перейти до бартерного обміну, нагромаджування товарно-матеріальних запасів і закупівлі непродуктивних активів. За цих умов інвестиційна та виробнича діяльність згортається, а самою вигідною формою бізнесу стають спекулятивні операції. Якщо гіперінфляцію своєчасно не зупинити, то країну очікує фінансовий крах і соціально-політичний вибух [17, с. 199].

Залежно від основних причин, які викликають інфляцію, розрізняють  інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту —  це таке зростання цін, яке спричинюється  надмірним попитом, тобто виникає  внаслідок випереджального зростання  сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією (рис.1.1).

Рисунок 1.1. Інфляція попиту        Рисунок 1.2. Інфляція витрат

 

Як видно з рис. 1.1, за незмінної сукупної пропозиції, яку відображує крива AS, збільшення сукупного попиту від AD1 до AD3 викликає зростання цін від P1 до P3. Але слід звернути увагу на те, що в умовах різного рівня зайнятості реакція цін на однаковий приріст сукупного попиту є різною.

Інфляція витрат —  це таке зростання цін, яке виникає  внаслідок збільшення витрат на одиницю  продукції (середніх витрат), що супроводжується  зменшенням сукупної пропозиції (рис. 1.2). Двома основними джерелами збільшення середніх витрат є підвищення цін на проміжну продукцію, тобто на матеріальні ресурси (сировину, паливо, електроенергію тощо) і збільшення номінальної заробітної плати, яке не супроводжується адекватним підвищенням продуктивності праці.

Інфляція попиту та інфляція витрат відбуваються не лише автономно. За певних умов вони можуть знаходитися  між собою у причинно-наслідковій  залежності та викликати інфляційну спіраль «ціни — заробітна  плата». Здебільшого вона започатковується зростанням цін у формі інфляції попиту. Реагуючи на підвищення цін, робітники примушують роботодавців підвищувати номінальну заробітну плату. Це викликає зростання середніх витрат на виробництво продукції, скорочення обсягів виробництва та зменшення сукупної пропозиції і, як наслідок, нове зростання цін у формі інфляції витрат. Така інфляційна спіраль продовжуватиметься, допоки номінальна заробітна плата буде адекватно реагувати на зростання цін.

Залежно від можливостей  економічних суб’єктів передбачати (прогнозувати) майбутнє зростання цін розрізняють очікувану (прогнозовану) і неочікувану (непрогнозовану) інфляцію. Очікуваною є така інфляція, яку економічні суб’єкти передбачали на основі доступної їм інформації, неочікуваною — інфляція, яку економічні суб’єкти не передбачали. Фактична інфляція може збігатися з очікуваною, а може й відхилятися від очікуваної.

Відхилення фактичної  інфляції від очікуваної зменшує  ефективність рішень, які приймаються  в економіці. Очікувану інфляцію можна заздалегідь врахувати  і звести втрати від неї до мінімуму. Неочікувану інфляцію врахувати неможливо, а це завдає шкоди економічним суб’єктам, оскільки в обґрунтуванні своїх рішень вони враховували інфляцію очікувану.