Модель „недосконалої конкуренції'" Дж.В.Робінсон як відображення монополістичних тенденцій соціально-економічного розвитку Великобр

Таким чином, внесок Дж.Робінсон в сучасну мікроекономічну науку є значним, що підтверджується сучасним застосуванням основ її досліджень на сьогодні.

ВИСНОВКИ

Економічні відносини  країн Заходу у повоєнні роки коливалися між економічним націоналізмом (протекціонізмом) і прагненням до поновлення співпраці. Фінансовий і валютний хаос був головною перешкодою па шляху до відновлення  довоєнного товарообміну в Європі. Крім того, посилення монополізації  виробництва зміцнило політичну  владу монополістичної буржуазії, яка й надалі прагнула проводити  олігархічну політику. Реалістичний погляд на механізми функціонування ринків і процес формування цін в  межах неокласичної теорії було представлено у 1933 p. Дж. Робінсон. Зокрема, Дж. Робінсон у праці «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933) спростовує існування  вільної(досконалої) конкуренції як механізму, що забезпечує економічну рівновагу.

Недосконала конкуренція  характеризується тенденцією до застосування захисних заходів та стимулює спеціалізацію, що дає змогу реалізувати економію від масштабу виробництва. "Всюди  можна спостерігати дію тенденції  до монополізації, що проявляється в  програмах обмежень, системах квотування, раціоналізації, зростання гігантських  компаній". В умовах недосконалої конкуренції обсяг випуску продукції, як правило, нижчий від конкурентного  рівня, внаслідок чого спостерігається  тенденція до зростання цін. Серед  типів ринкових структур (ринкових ситуацій) Дж. Робінсон проаналізувала чисту монополію, монопсонію та олігополію. В "Теорії недосконалої конкуренції" суть монополії розглядається як фактор, що дестабілізує соціально-економічні відносини ринкового середовища.

Основою мікроекономічного  аналізу ситуації монополістичної  конкуренції є дослідження Дж. Робінсон. Подальша мікроекономічна  модель, яка використовувалась Дж. Робінсон, будується за припущення, що на ринку монополістичної конкуренції  фірма, оцінюючи попит на свою продукцію, вважає, що конкуренти ніяк не реагують на її рішення відносно цін і обсягів  виробництва. Таким чином, внесок Дж.Робінсон в сучасну мікроекономічну науку  є значним, що підтверджується сучасним застосуванням основ її досліджень на сьогодні.

ПРОБЛЕМНЕ ПИТАННЯ

ЧИ ВБАЧАЄТЕ ВИ РІЗНИЦЮ  В ПОГЛЯДАХ НА ЛИХВАРСТВО ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ  ДЕРЖАВ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І ДЕРЖАВИ  КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ВІДПОВІДЬ ОБГРУНТУЙТЕ)

Економічні погляди західноєвропейських  держав Середньовіччя базувалися на роботах домініканського італійця, монаха Фоми Аквінського (1225 – 1274 рр.) Фома Аквінський став гідним продовжувачем і опонентом одного із засновників школи раннього канонізму Августина Блаженного (св. Августин 359 — 430 pp.), котрий в кін. IV — поч. V ст., будучи єпископом у володіннях Римської імперії в Північній Африці, заклав догматичні безальтернативні принципи релігійно-етичних норм. Ці принципи залишалися майже незмінними аж до періоду так званого пізнього Середньовіччя, яке досягло свого розквіту в рамках школи пізніх каноністів у XIII — XIV ст. Особливістю економічної думки даного автора було те, що в період зародження середньовіччя засуджувався торговельний прибуток і лихварський процент, які розглядалися як результат нечесного обміну і присвоєння чужої праці, тобто як гріх. Тому нерідкими були вимоги заборонення великої торгівлі і лихварства. Еквівалентним і пропорційним обмін вважався лише за умови встановлення "справедливих цін", тобто таких, які дорівнюють затратам праці, і навчали, що "недотримання пропорційності потягне за собою розпад суспільства". Автори церковних законів (канонів) виступали також проти характерного для ідеологів античного світу гидливого ставлення до фізичної праці, виключного права на багатство окремих осіб за рахунок більшості населення. Велика торгівля, позикові операції, як грішні явища, взагалі заборонялися. Посилаючись на авторитет Аристотеля, богослов писав про те, що гроші винайдені для обміну, тому перший і головний результат користування ними "полягає у їх вживанні або витрачанні". Відтак гроші не можуть "породжувати" гроші і бути засобом наживи. Стягнення процента за позику Фома Аквінський порівнював з бажанням продати вино і на додачу — право пити це вино за окрему плату. На думку мислителя, обґрунтування позичкового процента як плати за час, наданий кредитором позичальнику, є незаконним, оскільки час — загальне благо, Божий дар. Відтак лихварі обманюють не лише своїх ближніх, але і Бога, за дар якого вимагають винагороду.

В свою чергу в державах Київської Русі панував зовсім протилежний  погляд на лихварство, що підтверджувався  в літературній пам´ятці періоду Київської Русі — "Руській правді" (XI ст.). "Руська правда" дає досить точне уявлення про систему грошових одиниць та їх функцію обігу і функцію нагромадження. На відміну від західноєвропейських держав раннього Середньовіччя, де лихварство вважалося гріховним, у Київській Русі воно законодавчо регулювалось. Кодекс законів затверджував порядок забезпечення майнових інтересів кредитора, їх охорону, умови, за яких вимога щодо повернення позички має юридичну силу, порядок стягнення боргів тощо. "Руська правда" по суті не обмежувала розмір процента. Регулювання здійснювалося лише стосовно процента за позичку на порівняно короткий строк (від місяця до року). Позиковий процент у Київській Русі був дуже високим. Економічна думка відбиває розвиток лихварства. Позичкові грамоти свідчать, що кредитні операції здійснювалися під заставу майна, в тому числі земельних володінь. Таким чином, земля стає товаром. Інвентарі та люстрації, що збереглися на території України з XV ст., містять відомості не тільки про оподаткування населення на користь держави, а й про одиниці обліку, порядок оподаткування. Як показують статистичні записи, основною одиницею оподаткування в різних українських землях були плуг, рало, двір, дворище у сільській місцевості, дім — у містах, що свідчить про збереження старовинних мір оподаткування, які застосовувалися ще в Київській Русі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ахметов А. Г. История экономических учений. Курс лекций. Учебное пособие. – М.: «Эконом», 2001. – 251 с.
2. Бартенев С.А. История економических учений. – М.: Юристъ, 2003.
3. Гайдай Т. В. Курс „Історія економічних вчень”: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2002.
4. Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелелогія): Навчальний посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005. – 336 с.
5. Економічна історія: Лекції. Тимочко Н. О., Пучко О. А., Рудомьоткіна Л. М., Маслов А. О., Толстов Р. Д. — К.: КНЕУ, 2000. — 268 с.
6. Економічна історія: Навч. метод. посібник для самост. вивч. дисципліни. Тимочко Н. О., Пучко О. А., Рудомьоткіна Л. М., Маслов А. О., Толстов Р. Д. — К.: КНЕУ, 2001. — 216 с.
7. Історія економічних учень. - Навчальний посібник / Юхименко П. І., Леоненко П.М. - К.: Знання-Прес, 2005.- 583 c.
8. Історія економічних учень. - Навчальний посібник / Базилевич В.Д., Гражевська Н.І., Гайдай Т.В., Леоненко П. М., Нестеренко А. П. - К.: Знання, 2004.- 1300 c.
9. Історія економічних вчень: Навчальний посібник / За ред. В. В. Кириленка. – Тернопіль: „Економічна думка”, 2007. – 233 с.
10. Історія економічних вчень. - Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М. Поручник та ін.  — К.: КНЕУ, 2004. — 564 с
11. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е.  Мікроекономіка:  Навчальний  посібник. –  Рівне:  УДУВГП, 2004. –  400  с.
12. Ковальчук В. М., Сарай М. І. Історія світової та української економічної думки. Підручник  з  історії  економічних  вчень. – Тернопіль: „Астон”, 2004. – 416 c.