Модель „недосконалої конкуренції'" Дж.В.Робінсон як відображення монополістичних тенденцій соціально-економічного розвитку Великобр

Олігополія — ринковий стан, що характеризується невеликою  кількістю потужних фірм-виробників зі значними обсягами виробництва (найтиповіша, найпоширеніша ситуація на думку  Дж. Робінсон). Особливістю олігополії є взаємозалежність між фірмами, яка визначає специфіку ціноутворення  — формуючи цінову політику, кожна  з фірм галузі "приречена" враховувати  поведінку та реакцію конкурентів.

Монопсонія — тип ринкової структури, що визначається існуванням монополії єдиного покупця певного  товару. В умовах недосконалої конкуренції, як довела Дж. Робінсон, можлива ситуація, коли ринок розглядається не як сукупність величезної кількості конкуруючих  між собою покупців, а як єдине  об´єднання покупців. Цю ситуацію концентрації попиту, коли на ринку діє маса дрібних  продавців і один-єдиний покупець, вона назвала монопсонією, тобто  монополією покупців. Монопсоністом  може виступати держава, коли здійснює закупівлю продукції військового  призначення за державними замовленнями; монопсоністом є велика корпорація, якщо вона нав´язує умови колективних  договорів найманим працівникам  і, таким чином, експлуатує працю; монопсоністом  може стати потужна профспілка, дії  якої щодо захисту прав найманих робітників призводять до зменшення нормального  прибутку власників підприємств.

Вплив монополії Дж. Робінсон розглядає як дилему: ефективність чи справедливість. З одного боку, зростання  розмірів виробничої одиниці в тій  чи іншій галузі обумовлює вдосконалення  методів виробництва, а з іншого — це зростання призводить до ще більшої нерівномірності в розподілі  багатства. З практичного погляду  необхідно визначити, яку економію коштів викличе монополізація виробництва  та наскільки великою має бути вигода від ефективності виробництва, щоб можна було вважати бажаною  його монополізацію. Переважання у  реальному економічному житті умов недосконалої конкуренції сприяє виникненню тенденції до експлуатації факторів виробництва і посилює її завдяки  появі великих об´єднань, які  поглинають багато конкуруючих фірм. Особливістю олігополії є взаємозалежність рішень панівних фірм у галузі цінової політики. Жодне таке рішення не може бути прийняте без урахування можливих контрзаходів з боку конкурентів. Діяльність фірм-конкурентів (а не лише витрати й попит, як за монополії) - це додаткове обмеження, котре фірми мусять ураховувати, визначаючи оптимальні ціни й обсяги виробництва. Саме тому модель олігополії передбачає конкурентну боротьбу. Водночас конкуренція у сфері монопольного ціноутворення, за якої конкуренти намагаються вибороти лідерство й установити власні ціни, що включали б монопольний прибуток, за умов олігополії закінчується, як правило, угодою, оскільки існує взаємозалежність між діями конкурентів: підвищення цін одним конкурентом призводить до того, що він втрачає споживачів, а зниження змушує інших конкурентів також знижувати ціни. Тому, як правило, олігополісти домовляються про межу цін.

Теорія Робінсон соціологічна за своєю суттю. Її цікавлять питання  зайнятості, взаємовідносин підприємців-монополістів та найманих робітників, проблеми формування заробітної плати (ціни робочої сили). Вона робить ряд цікавих висновків, зокрема про те, що за умов олігополії у підприємців є можливість впливати на рівень цін факторів виробництва, оскільки вони є монопсоністами - єдиними  споживачами специфічних факторів. Щоправда, цей вплив обмежений  відповідною поведінкою конкурентів. Але на ціну робочої сили, тобто  на рівень заробітної плати, немає потреби  впливати: вона встановлюється за іншими законами - під впливом попиту і  пропозиції на ринку робочої сили, і є виявом протистояння робітників-продавців  та окремого підприємця-покупця. На думку  Робінсон, підвищення рівня заробітної плати призводить до зростання витрат, тому олігополіст, який отримує виграш лише за рахунок нижчих ніж у конкурентів  витрат, змушений замінювати цей фактор іншим - матеріальним. Таким чином, олігополія сприяє зростанню безробіття.

Отже, за олігополії проведення власної цінової політики стає неможливим: конкуренція втрачає свою досконалість і набирає нових форм, в яких синтезуються монополія й конкуренція, що дає змогу поєднати їхні переваги і змушує примиритись із поєднанням їхніх недоліків. Це проявляється в тім, що ціна втрачає свою еластичність, через підвищення цін зменшується рівень пропозиції, спадає попит.Водночас Робінсон указує на те, що цінова конкуренція в олігополії не припиняється, вона здійснюється за рахунок якісної модифікації товару, зміни його функціональності, поліпшення реклами, запровадження нових форм торгівлі. Один продукт може бути замінений іншим того самого виду, але вищого гатунку, тобто дорожчим. Зростає роль торговельної марки, реклами. Покупець ураховує якість, транспортні витрати, обслуговування, надання кредиту, упаковку, зовнішній вигляд. У такий спосіб відбувається диференціація однорідного товару, що забезпечує новому його різновиду таке саме монопольне становище на ринку.

Але Робінсон не приділяла  окремої уваги аналізу проблеми диференціації товару, вона обмежилась висновком, що в суспільстві кожен  виробник є наперед визначеним монополістом. На її думку, диференціація продукту є не єдиною і не визначальною умовою влади монополіста на ринку. Робінсон підкреслює, що передумовою виникнення олігополії і недосконалої конкуренції  є концентрація виробництва, що «скрізь  можна спостерігати тенденцію до монополізації, яка проявляється у  програмах обмеження, системах квотування, раціоналізації, зростанні гігантських  компаній».

Щось схоже має місце  і на світовому ринку. Типовим  для нього стала «симетрична» або «асиметрична» олігополія, коли домінують усього дві-три компанії. Світ олігополії більше відповідає реальній дійсності, ніж світ вільної конкуренції  чи всесвітньої монополії.

Отже, недосконала конкуренція  існує за панування на ринку олігополії - особливого різновиду монополії. За наявності монополії в будь-якій формі вільної конкуренції немає, ціни встановлюються вище за середні  й граничні витрати, стають джерелом монопольного прибутку, а конкуренція  припиняє виконання функції врівноважування ринку. Олігополія дає змогу говорити про існування конкуренції, яка пересувається в іншу площину і набирає нової форми - суперництва між фірмами-монополістами, що ділять ринок, на якому продають стандартизовані або диференційовані товари. Вихід на них для інших фірм ускладнено, існує бар'єр патентного захисту, потрібні великі капіталовкладення, щоб подолати інші перешкоди. Конкуренція між олігополістами сприяє врівноважуванню цього ринку, але має інші вади - породжує замкнені ринки, у межах яких дію конкурентних сил обмежено. Така конкуренція не сприяє вільному переливанню капіталів, науково-технічному прогресу, формуванню раціональної структури суспільного виробництва.

Пропонуючи свою теоретичну концепцію, Робінсон дотримувалася  антимонополістичної позиції, виступала  проти засилля монополій. Вона вважала  за необхідне антимонопольне втручання  держави в процеси концентрації та централізації капіталів, розглядала профспілковий рух як фактор стримування  і протидії монополізму підприємців  у галузі формування заробітної плати. В "Теорії недосконалої конкуренції" суть монополії розглядається як фактор, що дестабілізує соціально-економічні відносини ринкового середовища. У цій праці можна виділити наступні положення.

 По-перше, на думку Дж. Робінсон, в умовах досконалої конкуренції підприємці менше зацікавлені в монополізації виробництва, ніж в умовах недосконалого ринку, в якому окремі фірми не можуть досягти оптимальних розмірів, функціонують неефективно, і "тому монополіст має змогу не тільки підвищити ціни на свою продукцію, обмежуючи її випуск, але й зменшити витрати виробництва шляхом удосконалення організації виробництва в галузі".

 По-друге, як вважає Дж. Робінсон, крім того, що монополія вимагає відокремлення продукції від "товарів-субститутів", інакше кажучи – диференціації; необхідна і додаткова умова, відповідно до якої "фірма-монополіст має характеризуватися розмірами, що перевищують оптимальні".

 По-третє, на монополістичному ринку з його недосконалою конкуренцією, як довела Дж. Робінсон, можлива ситуація, що вимагає пояснення "якою буде кількість купленої продукції, якщо розглядати ринок не як сукупність величезної кількості конкуруючих між собою покупців, а як одне об´єднання покупців". Цю ситуацію концентрації попиту, коли на ринку діє маса дрібних продавців і один-єдиний покупець, вона назвала монопсонією, тобто монополією покупців.

 Використовуючи як критерій різне поєднання кількості покупців і кількості продавців, зобразимо картину ринків у вигляді таблиці (табл. 2).

 По-четверте, завершуючи власні теоретичні дослідження, Дж. Робінсон доходить висновку, що переважання у світі умов недосконалої конкуренції сприяє виникненню тенденції до експлуатації факторів виробництва і посилює її завдяки виникненню великих об´єднань, які поглинають багато конкуруючих фірм, що збільшення розмірів одиниці управління обов´язково спонукає до ще більшої несправедливості в розподілі багатств.

Дж. Робінсон, на відміну  від багатьох західних учених, високо цінувала здобутки марксистської економічної  теорії: "Марксів внесок в науку  був настільки важливим і справив  такий великий вплив на спосіб мислення як своїх супротивників, так  і прихильників, що в наш час  знайти серед істориків і соціологів справді чистого не марксиста  так само важко, як серед географів  — захисника теорії, що земля  плоска. На думку вченої, щоб довести переваги монополізації, недостатньо показати, що вона сприяє підвищенню ефективності виробництва. Таким чином, монополія проголошується фактором, що дестабілізує соціально-економічні відносини ринкового середовища.

РОЗДІЛ 3

ВНЕСОК ДЖ.РОБІНСОН В СУЧАСНУ МУРОЕКОНОМІЧНУ ТЕОРІЮ ДОСЛІДЖЕННЯ МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Основою мікроекономічного  аналізу ситуації монополістичної  конкуренції є дослідження Дж. Робінсон. Відповідно до цього монополістична конкуренція визначається як ринкова структура, де відносно велике число дрібних виробників пропонує подібні товари, близькі замінники, які незначно відрізняються один від одного. Подальша мікроекономічна модель, яка використовувалась Дж. Робінсон, будується за припущення, що на ринку монополістичної конкуренції фірма, оцінюючи попит на свою продукцію, вважає, що конкуренти ніяк не реагують на її рішення відносно цін і обсягів виробництва. Оскільки фірм багато і всі є відносно дрібними і незалежними виробниками, для ринку характерна абсолютна симетрія становища всіх фірм галузі. Проаналізуємо детальніше, як фірма, що працює в умовах монополістичної конкуренції, визначає оптимальний обсяг виробництва і ціну продукції. Основна особливість моделі такої фірми зумовлена еластичністю попиту і відповідною траєкторією кривої попиту. Попит на продукцію монополістичного конкурента є більш еластичним, ніж для чистого монополіста, але не є абсолютно еластичним, як для досконало конкурентної фірми. Еластичність попиту залежить від числа конкуруючих фірм і ступеня диференціації продукції. Чим більшими є число конкурентів і диференціація продукту, тим більш еластичним буде попит на продукцію кожного продавця, а крива попиту – більш пологою, тому що ситуація наближатиметься до досконало конкурентного ринку.

Якщо одна з фірм монополістично конкурентного ринку знизить ціну на свою продукцію, то обсяг попиту для неї зросте, тому що деякі покупці переключать свій попит на дешевший товар. Але оскільки продукція диференційована, не всі покупці полишать своїх колишніх продавців, певна частина споживачів буде слідувати усталеним уподобанням. Оскільки крива попиту спадна, монополістичний конкурент може сам вибрати комбінацію ціни і обсягу виробництва, яка максимізує прибуток. Інші фірми ніяк не відреагують на його рішення. Проте відсутність бар’єрів входження в галузь не дозволяє монополістичному конкуренту одержувати високі прибутки тривалий час. Входження нових фірм у галузь розширює пропонування і зводить економічні прибутки до нуля. Зважаючи на це, рівновага фірми у короткостроковому і довгостроковому періодах буде мати відміну. У короткостроковому періоді фірма може максимізувати прибуток або мінімізувати збитки, керуючись загальним правилом MC =MR .

У довгостроковому періоді  у випадку прибутковості в  галузь починають входити нові фірми, приваблені можливістю одержати економічний прибуток. У міру появи нових фірм, отже, і нових товарів-замінників, типова фірма втрачає частину свого попиту. Це означає, що крива попиту змішується ліворуч і є більш похилою, попит стає ще більш еластичним. Кожна фірма починає втрачати прибутки. І навпаки, у випадку збитковості фірми починають залишати ринок, кількість продукції скорочується. Зменшення числа фірм призводить до збільшення попиту на товари тих фірм, які залишились на ринку. Криві їх попиту зміщуються праворуч, збитки зменшуються. Рух фірм триває до того часу, коли економічний прибуток досягне нуля. Як тільки крива попиту стане дотичною до кривої середніх витрат, економічний прибуток зникає, фірма стає беззбитковою. Отже, у стані довгострокової рівноваги всі фірми галузі одержують лише нормальний прибуток.

Якщо короткострокова рівновага монополістичного конкурента нагадує рівновагу монополіста, то довгострокова подібна до рівноваги конкурентної фірми. Проте досконало конкурентна рівновага і рівновага в умовах монополістичної конкуренції мають і значні відміни. Конкурентне ціноутворення веде до виникнення в довгостроковому періоді потрійної рівності: Р=МС= min АС. На ринках з монополістичною конкуренцією не досягається ні  ефективність  розподілу  ресурсів,  ні  мінімізація  витрат.

По-перше,  на  рівні  оптимального  обсягу  виробництва  ціна рівноваги перевищує граничні витрати. Це означає, що цінність додаткових  одиниць  продукції  для  споживачів  перевищує витрати  виробництва  цих  одиниць.  Монопольна  влада  дозволяєфірмам  обмежити  виробництво, що  веде  до  незворотних  втрат суспільства.  Таким  чином,  в  умовах  монополістичної конкуренції фірми  виробляють менший  обсяг,  ніж  найбільш ефективний з точки зору оптимізації розподілу ресурсів. По-друге,  монополістичні  конкуренти  не  мінімізують витрат,  як  конкурентні фірми,  їх  рівень  виробництва менший за  той,  що  дозволяє  мінімізувати  середні  витрати.