Автор: Пользователь скрыл имя, 01 Апреля 2012 в 19:16, курсовая работа
В межах світової економічної системи, яку формують взаємозв'язки між національними ринками ресурсів і продуктів, сімейними господарствами і фірмами, фінансовими ринками, відбуваються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні, політичні, культурні та інші відносини. На їх основі розвивається, міжнародна інвестиційна діяльність, що пов'язана з вивозом капіталу (однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди).
21
В межах світової економічної системи, яку формують взаємозв'язки між національними ринками ресурсів і продуктів, сімейними господарствами і фірмами, фінансовими ринками, відбуваються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні, політичні, культурні та інші відносини. На їх основі розвивається, міжнародна інвестиційна діяльність, що пов'язана з вивозом капіталу (однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди).
Приплив інвестицій в економіку будь-якої країни відіграє велику роль, як на мікро-так і на макро рівні. Сучасна світова ситуація показує, що без залучення коштів внутрішніх і зовнішніх інвесторів підняти рівень економіки країн що розвиваються і країн, що вступили на шлях ринкових перетворень просто неможливо.
Визначальними чинниками майбутнього України стають визначення економічних пріоритетів і життєво важливих національних інтересів, усвідомлення суспільством ролі та місця України в глобальному просторі. Одним з напрямів наукової думки у розв’язанні цих питань є пошук та аналіз можливостей загальнонаціональної та регіональної економічної інтеграції.
Разом з тим розширення взаємодії між національними економіками в розподілі капіталу є об'єктивною основою їх загальноекономічної інтеграції. Така взаємодія може стати основою повномасштабної загальноекономічної інтеграції. Через це всебічне вивчення економічно ефективної інтеграції національної економіки до процесів міжнародного руху капіталу , вектору і меті розвитку держави, напрямам загальноекономічної інтеграції, є найважливішою основою ефективного використання потенціалу України. Отже, дослідження питань інтеграції національної економіки до процесів міжнародного руху капіталу є дуже актуальними для сучасної України.
Мета : вивчення заходів щодо розвитку міжнародної міграції капіталу. Досягнення поставленої мети дослідження здійснювалось через виконання наступних задач науково-теоретичного, методичного та практичного характеру:
- окреслити теоретичні засади забезпечення процесів міжнародної міграції капіталу;
- проаналізувати розвиток та сучасний стан міжнародних відносин щодо
міграції капіталу;
- дослідити особливості сучасного етапу зовнішньоекономічних відносин України зі світовим господарством з позицій участі України в процесах міжнародної міграції капіталу;
- проаналізувати стан ключових процесів міжнародної міграції капіталу сегментів вітчизняного ринку капіталу;
- запропонувати заходи щодо активізації процесів міжнародної міграції капіталу.
Дослідження поставленої мети вимагає вирішення наступних завдання:
-Проаналізувати сучасні тенденції та динаміку розвитку світового ринку капіталу та передумови для залучення України до нього;
-Оцінити особливості сучасного стану розвитку ринку капіталу України;
-Вплив глобалізації на розвиток процесів участі України в процесах міжнародної міграції капіталу;
-Розробити механізм інтеграції України до світового ринку капіталу;
-Побудувати стратегію розвитку ринку капіталу України.
Об'єктом дослідження обрано міжнародний рух капіталів як системну категорію світової економіки.
Предметом дослідження є сучасні тенденції міжнародного руху капіталів в світі, економічні та організаційно-фінансові засади участі України в процесах міжнародного руху капіталу.
.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛУ ТА ІНВЕСТИЦІЙ
1.1Сутність і форми міжнародного руху капіталу
Міжнародний рух капіталу (міжнародна міграція капіталу) визначається як переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх використання. Відповідно міжнародні фінансово-кредитні відносини являють собою відносини, що виникають між суб’єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів, тобто з приводу переміщень з одних країн в інші вартостей у товарній і/або грошовій формі з метою отримання їх власниками.
Теорії міжнародного руху капіталу розглядають його як фактор виробництва. Згідно з ними основними причинами вивозу капітальних ресурсів є: різниця в нормах прибутку в різних країнах, посилення конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів, розвиток технології інноваційного процесу, прагнення домінування на ринку та досягнення ринкової влади тощо.
Основними постачальниками капіталу на міжнародному ринку є транснаціональні корпорації, держави та міжнародні фінансові інституції.
З другої половини ХХ ст. вивіз капіталу безперервно зростає. Експорт капіталу випереджає за темпами зростання як товарний експорт, так і обсяг ВВП промислово розвинутих країн.
Міжнародний рух капіталу, посідаючи провідне місце в міжнародних економічних відносинах, справляє значний вплив на міжнародну економіку:
- сприяє зростанню динаміки світової економіки;
- поглиблює міжнародний поділ праці і міжнародне співробітництво;
-збільшує обсяги взаємного товарообороту між країнами.
Вивіз капіталу вигідний не лише його експортеру, а й приймаючій країні. Іноземні інвестиції сприяють розширенню виробництва, збільшенню кількості робочих місць, розвитку сфери послуг, отриманню нових технологій, зростанню продуктивності та технічному оновленню підприємств. Стимулюючий вплив справляє вивіз капіталу і на розвиток міжнародної торгівлі.
Вивіз капіталу здійснюється у трьох основних формах: експорт підприємницького капіталу, експорт позичкового капіталу, міжнародна економічна допомога.
Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення (інвестування) в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання частини їх акцій. Підприємницький капітал вивозиться у двох формах: прямі та портфельні інвестиції. У першому випадку експортер капіталу є повним власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій, у другому — придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують повного контролю над ним.
Портфельні інвестиції переважного розвитку набули ще до Першої світової війни. Головним інвестором на той час виступала Англія. Після війни портфельні інвестиції занепали і відновились лише в 1960-ті рр.
Значно більше поширені в наш час прямі інвестиції, які є реальними капіталовкладеннями в підприємства, землю, фонди і використовуються, як правило, у разі створення нових фірм (спільних підприємств) або ж для встановлення контролю над діючою фірмою. У міжнародній практиці прямі інвестиції широко застосовуються ТНК, є важливим каналом міжнародного переміщення приватного капіталу.
Прямі інвестиції справляють безпосередній і вагомий вплив на всю світову економіку і мають тенденцію до інтенсивного зростання. Так, на початку 1980-х рр. їх загальний обсяг становив 450 млрд дол., а вже наприкінці 1990-х рр. — понад 3 трлн дол.
Позичковий капітал експортується у вигляді грошових кредитів уряду або підприємствам інших країн, вкладення грошей на банківські рахунки за кордоном.
Міжнародна економічна допомога виступає у вигляді грантів, субсидій тощо для отримання безоплатних консультацій та інженерної допомоги, поставки обладнання, стажування і навчання за кордоном тощо.
Світовий ринок позичкових капіталів можна визначити як механізм акумуляції та перерозподілу світових фінансових ресурсів, котрий діє під впливом попиту позичкового капіталу та його пропонування з боку позичальників і кредиторів з різних країн. Умовно його поділяють на світовий грошовий ринок і світовий ринок капіталів. Головними посередниками на світовому ринку позичкових капіталів є ТНБ, фінансові компанії, фондові біржі, центральні та зовнішньоекономічні банки країн, міжнародні фінансово-кредитні організації.
Основними рисами сучасної міжнародної міграції капіталів можна вважати:
- підвищення ролі держави у вивозі капіталу;
- посилення міграції приватного капіталу між промислово розвинутими країнами;
- збільшення частки прямих зарубіжних інвестицій, що забезпечують контроль інвестора над закордонними підприємствами.
Географічна структура світового ринку позичкових капіталів відображає рух капіталів між країнами, групами країн, регіонами світу через міжнародні фінансові центри. У них зосереджуються численні кредитно-фінансові установи, що обслуговують світову торгівлю і міграцію капіталів.
Для ефективного функціонування фінансового центру необхідна реалізація таких умов:
- високий рівень економічного розвитку країни, де розміщується фінансовий центр;
- активна участь даної країни у світовій торгівлі;
- наявність дієздатного ринку капіталів та ефективної банківської системи;
- лібералізація валютного і податкового законодавства;
- вигідне географічне положення та політична стабільність у країні.
Провідні міжнародні фінансові центри можна поділити на традиційні та нові, що набирають силу. Розвиток фінансового ринку є неминучим. За прогнозами Standard Characted Bank до 2030 року можуть з’являтися нові глобальні фінансові ринки, але очікується, що Лондон і Нью-Йорк відіграватимуть провідну роль, а також Швейцарія в області приватної банківської справи. Але додаткові важливі фінансові центри будут з’являтися по мірі розвитку. [The Super-Cycle Report, с 14]
1.2 Поняття інвестицій та їх класифікація
Існує багато визначень процесу інвестування. Згідно думки більшості авторів, поняття інвестування означає здійснення довгострокового вкладання капіталу з метою отримання прибутку. Інвестиції — це вкладення капіталу у всіх його формах у різні об’єкти (інструменти) його господарської діяльності з метою одержання прибутку, а також досягнення іншого економічного чи позаекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов’язане з факторами часу, ризику і ліквідності. Поняття “інвестиції” є відносно новим в українській економічній літературі, воно замінило поширене в попередні періоди поняття “капітальні вкладення”, але не тотожне останньому. “Капітальні вкладення” слід розуміти як вкладання капіталу у відтворення основних засобів, тоді як “інвестиції” — додатково в різноманітні фінансові, нематеріальні активи. Таким чином, капіталовкладення — це одна із складових форм інвестицій.
Більш прагматичне спрямування має характеристика інвестиційної діяльності, що є сукупністю практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Існує щонайменше три ознаки інвестиційної діяльності — безповоротність, пов’язана з тимчасовою втратою споживчої цінності капіталу (наприклад, ліквідності); очікування зростання авансованої (вкладеної) вартості капіталу; ризиковість, невизначеність щодо кінцевого результату, який матиме місце часто у віддаленій перспективі.
Обсяги інвестицій, що здійснюються в країні, залежать від сукупної дії багатьох чинників. Так, пріоритетним мотивом інвестування є очікувана норма прибутку. Чим вона вища, тим більшим є бажання потенційних суб’єктів інвестиційного процесу до участі в перспективних проектах. Обернена залежність спостерігається між обсягами інвестування та нормою банківського відсотку, оскільки остання є відображенням своєрідної “ціни” грошей в економіці в кожний конкретний період часу. Чим вища така ціна, тим менше бажаючих скористатись залученими інвестиційними ресурсами, які складають основу інвестиційних проектів в умовах ринкової економіки. Суттєву роль при прийнятті інвестиційних рішень відіграє очікуваний рівень інфляції. Для успішності планованих інвестицій норма очікуваного прибутку повинна перевищувати очікуваний рівень інфляції, інакше інвестування не матиме економічного сенсу. Ці та інші фактори є визначальними при прийнятті та реалізації підприємницьких рішень, від їх взаємодії залежить інтенсивність інвестиційної, а відтак, економічної активності.
Згідно чинного законодавства, розрізняють такі об’єкти інвестиційної діяльності :
кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);
майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (“ноу-хау”);
права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
інші цінності.
Учасниками інвестиційної діяльності за Законом можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію
інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестори — суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.