Характеристика неоліберального напрямку економічної теорії: сутність, основні школи, представники і їх теорії

     

        
 
 
 
 
 
 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

з курсу «Історія економіки та економічної думки»

на тему: «Характеристика неоліберального напрямку економічної теорії: сутність, основні школи, представники і їх теорії» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

            
 
 
 
 
 
 

Харків, 2008 

Зміст

    Вступ...................................................................................................................... 3

1. Соціально-економічні причини виникнення неолібералізму...................... 5                                        
2. Загальна характеристика неолібералізму: предмет, метод, основні школи………………………………………………………………………………..... 7
3. Особливості поглядів представників неоліберальних шкіл…………….. 10                               

       3.1..Характерні особливості поглядів представників Ордоліберальної школи в Німеччині………………………………………………………………...... 10

2. Особливості поглядів представників Лондонської школи неолібералізму……………………………………………………………………..... 16
3. Характеристика неоліберальних поглядів представників Чиказької школи………………………………………………………………………………... 20
4. Особливості поглядів представників дирижизму як напрямку неолібералізму у Франції……………………………………………………........... 26
4. Внесок неолібералізму у розвиток світової економіки………………….. 30                                                                

    Висновки…………………………………………………………….................. 34

    Список  використаної літератури……………………………………………... 35

    Додатки……………………………………………………………………….... 36 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП

    Протягом останніх десятиріч перед людством постала проблема докорінної зміни цивілізаційних орієнтирів розвитку.

    Неолібералізм як напрямок в економічній науці і практиці господарської діяльності, що має в основі поєднання принципу саморегулювання економіки з обмеженим державним регулюванням, постає в наш час як один з найпопулярніших таких орієнтирів, якими керується безліч сучасних країн на шляху до вдосконалення своїх економічних систем. Неолібералізм постає як ідеологія, що поєднує гуманістичні цінності й ідеали з ідеями технократичного раціоналізму, завдяки чому ця доктринальна система апелює до інтересів різних соціальних, етнічних та культурних груп, що робить її привабливою як для людства загалом, так і для кожної людини окремо.

      Впродовж минулого століття неоліберальні реформаторські проекти, втілені у життя, виявилися одними з найбільш вдалих спроб подолання кризових явищ в економічній та соціальній царинах діяльності західних суспільств, вони дозволили істотно знизити “соціальні витрати” ринкової економіки, сприяли становленню і зміцненню середнього класу в цих країнах. Прикладом ефективності неоліберальних модернізаційних перетворень є діяльність “держави загального добробуту” (“Welfare state”) у країнах Західної Європи і Північної Америки протягом останніх п’ятдесяти років.

    Саме дієвість неоліберального підходу у подоланні економічних криз та необхідність неоліберальних реформ для країн з перехідною економікою зумовлює актуальність даного дослідження.

    Метою роботи є аналіз і узагальнення теорії з дослідження неоліберальних процесів, які відбуваються та відбувались в різних країнах світу, та аналіз особливостей поглядів представників неоліберального напрямку в економічній теорії і їх вкладу в розвиток світової економіки.

    Досягнення мети дослідження реалізується через вирішення таких основних завдань:

1. Виявити соціально-економічні причини формування неолібералізму в умовах неможливості вирішення економічних проблем за допомогою існуючих методів.
2. Охарактеризувати концептуальні засади неолібералізму як напрямку економічної теорії.
3. Визначити базові напрямки еволюції неолібералізму як основи формування нової парадигми постіндустріальної цивілізації.
4. Визначити значення неолібералізму  в світовій економіці та обґрунтувати перспективи впровадження неоліберальних реформ  в країнах з перехідною економікою.

    Теоретико-методологічною основою  дослідження є основні неоліберальні концепції та підходи зарубіжних і вітчизняних вчених.

    У роботі використані загальнонаукові методи дослідження (структурно-функціональний, системний, порівняльний, політико-культурний, інституційний та історично-ретроспективний), загальнофілософські і загальнологічні методи (аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, поєднання історичного і логічного аналізу, прогнозування розвитку політичних інститутів та процесів як системних утворень). Розгляд найбільш загальних теоретичних проблем зумовив використання цивілізаційного і конкретно-історичного підходів.

  Серед спеціальних методів, які використовувалися у роботі, було застосовано метод моделювання, а також порівняльно-ретроспективного аналізу досліджуваних процесів і явищ. За основу методології дослідження взято системно-історичний підхід, який дозволив провести системний аналіз історичних типів неоліберальної ідеології в їх єдності і взаємозв’язку та у сукупності їх структурних компонентів (доктрин, теорій, парадигм тощо).  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ І

    СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ НЕОЛІБЕРАЛІЗМУ

    Конкуренція скрізь, де можливо,

    Регулювання – там, де необхідно.

    Л. Ерхард

    За  всіх часів не існувало єдиного рецепта  успішного функціонування економіки і єдиної думки серед різних представників різних напрямків економічної думки. Джерела неоліберальної економічної концепції потрібно шукати в класичному лібералізмі, що має багатовікову історію.

    Традиційна  ліберальна економічна думка не змогла вирішити ряд проблем, що виникли у сфері теорії та економічної політики. Так, її послідовники не змогли усвідомити факти, які стали очевидними до кінця XIX століття: що логіка природного розвитку вільного ринкового господарства створює передумови для його самознищення; що ринок вільної конкуренції потребує захисту від самого себе. Вони не помітили зростаючу тенденцію до монополізації господарського життя, яка і без протекціоністської політики держави істотно обмежила конкуренцію, вільний доступ на ринки.

    Інша  теоретична проблема, з якою не впорався класичний лібералізм, полягала в тому, що він традиційно розглядав усі три основні фактори виробництва — працю, землю, капітал — як рівнозначні та гомогенні. Хоча сьогодні цілком очевидно, що зміни у змісті та характері праці мають свою особливу специфіку, пов'язану насамперед з тими соціальними наслідками, до яких ці зміни призводять. Соціальні проблеми залишилися практично поза полем зору старого лібералізму. Соціальне законодавство розглядалося як таке, що перекручує і ускладнює ринкові відносини.

    Таким чином, у результаті кризи класичного лібералізму в центрі ідеологічних і теоретичних дискусій опинилися два головних завдання — забезпечення й підтримка конкретного режиму ринкової економіки в умовах монополізації господарського життя, а також гостра необхідність вирішення соціальних проблем, які породжуються дією ринкових сил.

    Світова економічна думка запропонувала три шляхи розв'язання цих завдань, подані трьома основними напрямами в теорії та соціальній практиці: марксизм (соціалістичне центрально-кероване господарство), кейнсіанство (державне макроекономічне регулювання змішаної економіки) і неолібералізм (соціальне ринкове господарство). Якщо перші два напрями в пошуках виходу з кризи традиційного лібералізму спиралися на ідеологію державного втручання в економіку, то представники неолібералізму бачили в такому втручанні небезпеку посилення тоталітарних тенденцій, встановлення диктатури. 

     З іншого боку, неолібералізм сформувався як реакція на ідеологію етатизму.

     У 30-х рр. ХХ в. в економічній науці  й у практиці господарювання взяла  гору ідеологія державництва (етатизму). До цього призвели суспільство важкі  економічні кризи, "гарячі" і "холодні" війни. Широке використання державного регулювання в післявоєнний час сприяло більш-менш гладкому розвиткові. Спади були слабкіше, темпи розвитку вище. Ідеї розширення функцій і виключних прав держави нараховували масу прихильників. У таких умовах виникла небезпека поступової підміни функцій ринку функціями держави, зниження конкуренції й ініціативи суб'єктів, що хазяйнують, а разом з тим і падіння імпульсів до розвитку.

    Таким чином, неолібералізм прийшов на зміну старому економічному лібералізму 30-х років XX ст., причиною краху якого стала, головним чином, економічна криза 1929—1933 рр. Але перехід до державно-монополістичного капіталізму виявив суперечність ідей «вільного підприємництва», характерного для економічного лібералізму старого тлумачення. Таким чином, неолібералізм був покликаний подолати як недоліки самого вільного ринкового господарства, так і руйнівні для нього наслідки державного втручання [12, с. 35]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ  ІІ

     ЗАГАЛЬНА  ХАРАКТЕРИСТИКА НЕОЛІБЕРАЛІЗМУ: ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ОСНОВНІ ШКОЛИ 

    Неолібералізм виник в 1930-і роки і досяг свого розквіту в 1980-х – 1990-х роках ХХ століття.

    Неолібералізм – напрямок в економічній науці і практиці господарської діяльності, що має в основі поєднання принципу саморегулювання економіки з обмеженим державним регулюванням.

    Отже, неолібералізм вирішує два завдання: з одного боку, розробляти стратегію і тактику державного впливу на економічне життя, а з іншого боку – активно захищати основи ринкової економіки від силового, руйнівного втручання в неї. Це означає, що неолібералізм зберігає прихильність принципам економічної свободи і конкуренції, що бере початок від А. Сміта, але допускає допомогу з боку держави в регулюванні ринкової економіки, що йде від Дж. Кейнса. Однак у неолібералізмі в більшій мірі, ніж у кейнсіанстві, державне регулювання поєднується з природним ринковим механізмом.

    Неолібералізм розглядає вільний ринок і необмежену конкуренцію як основний засіб забезпечення прогресу і досягнення соціальної справедливості, можливих насамперед на основі економічного росту, що вимірюється валовим внутрішнім продуктом.

    Його  головна ідея може бути сформульована в такий спосіб: інтенсифікація і всіляке поширення вільного ринку, як екстенсивно — у міжнародному масштабі, так і інтенсивно — на всі сфери життя суспільства. Таким чином, неолібералізм виявляє принципове споріднення з глобалізацією, особливо в економічній сфері [12, с. 35].

     Неолібералізм як один з напрямків економічної  думки спробував створити власне вчення про народне господарство на базі синтезу ідей нової (молодої) історичної школи неокласики і традиційного лібералізму.

     Методологічно неолібералізм найбільш близький до нової історичної школи (особливо до праць К. Блюхера і В. Зомбарта), для якої характерне трактування процесу суспільного розвитку як повільної, поступової еволюції. У залежності від зміни деяких рис капіталістичного ладу (механізми керування економікою, конкретні форми товарного виробництва й ін.) представники обох плинів виділяли різні «порядки», «ступіні» і «стилі» організації господарського життя суспільства.