Економічні вчення А. Сміта, Д.Рікардо, Ж.Б.Сея, Г.Ч.Кері

     Побудована  теорія порівняльних переваг у міжнародній  торгівлі Д. Рікардо на основі фритредерських поглядів її прихильників, тобто на принципах вільної зовнішньої торгівлі, без обмежень з боку держави. Завдання цієї теорії – сприяти розвитку міжнародної торгівлі. [9]

     Теорія  оподаткування є розвитком поглядів прихильників політичної економії на відносини між державою і населенням. Вона підкреслює недоцільність втручання уряду у процеси суспільного виробництва та розподілу.

     Визначивши  податок як „ту частку продукту праці та землі, яка надходить у розпорядження уряду”, Д. Рікардо: 

• продовжував розвивати принципи оподаткування, започатковані А. Смітом;
• обстоював необхідність оподаткування доходу, а не капіталу.

     Рікардо, як і Сміт, — видатна, хоч і суперечлива постать в історії економічної думки. Понад півстоліття його теорія була панівною в економічному житті Англії. «Рікардо, — писав Кейнс, — підкорив Англію, так само цілковито, як свята інквізиція підкорила Іспанію». Цю перемогу він назвав «явищем дость цікавим і навіть загадковим» і пояснив її тим, що теорія Рікардо багато в чому імпонувала тому середовищу, до якого звертались, зокрема владі. Сам Кейнс наголошував на її цілковитій непридатності для наукових прогнозів.

     Англійський економіст Блауг, порівнюючи внесок у розвиток економічної теорії Сміта і Рікардо, пише, що «Багатство народів» містить більше суттєвих узагальнень, які стосуються функціонування економічної системи, ніж «Основи» Рікардо. Заслуга Рікардо в тім, що він «винайшов техніку економічної науки», заклав підвалини модельного підходу до побудови економічної теорії. 

3. Економічні  вчення Ж.Б.Сея

      Жан-Батіст Сей (5 січня 1767 - 15 листопада 1832) – французький економіст, представник класичної школи економічної науки.

     Народився Жан-Батіст 5 січня 1767 року у французькому місті Ліоні в сім´ї купця. Отримавши освіту, достатню, щоб продовжити сімейні підприємницькі традиції, Жан-Батіст вирішив зайнятися самоосвітою, особливо вивченням політичної економії.

     У 1789 р. під час політичних подій, які відбувалися у тогочасній Франції, Жан-Батіст здійснив поїздку в Англію. У тому ж 1789 р. після повернення на батьківщину вступає до одного із страхових товариств. У 1792 році Жан-Батіст, приєднавшись до якобінців, пішов волонтером у так звану революційну армію, яка воювала з європейськими монархами на західних кордонах Франції. Потім, у 1794 р., покинув її, щоб випробувати себе на посаді редактора досить солідного журналу і перебував на вістрі соціально-політичного життя своєї країни аж до 1799р.

     У 1799 році молодий Жан-Батіст отримує членство в Трибунаті комітету фінансів Франції, у якому він перебуває 4 роки, до свого звільнення Наполеоном Бонапартом.

     Однією  з перших вагомих робіт був  «Трактат політичної економії, чи просте викладення способу, яким створюються, розподіляються і споживаються багатства» (1803). Праця дістала велику критику з боку правлячої влади, зокрема Наполеона, який не тільки заборонив видання Трактату, а й виключив його автора із Трибунату, давши йому більш низьке призначення поза цією державною структурою.

     У 1812 році на тлі поразок Наполеона та послаблення його влади Жан-Батіст вирішує відкрити власну бавовнопрядильну фабрику. Через деякий час він її продає і на виручені кошти вирішує здійснити друге видання свого "Трактату". Воно з´явилося тільки після остаточного падіння Наполеона у 1814р., а через деякий час вийшли ще три інші видання — відповідно 1817, 1819 і 1826 pp. Ця праця згодом була перекладена на багато мов. Вона принесла Сею славу найвидатнішого економіста Франції.

     Вже у 1816 р. в Атені Сей читав курс лекцій з політичної економії. У 1817р. він випустив у світ свій "Катехізис політичної економії". А з 1819 року в Консерваторії мистецтв і ремесел Сей розпочав читання лекцій спеціально введеного для нього урядом Реставрації «Курсу індустріальної економіки».

     З 1830 року і до останніх років життя Жан-Батіст очолював спеціально створену для нього кафедру політичної економії в Коллеж де Франс, ставши засновником власної школи економічної думки. За кілька років до своєї смерті (у 1828 — 1829 pp.) Жан-Батіст Сей видав підсумкову у своєму житті працю «Повний курс практичної політичної економії» в шести томах, у якій намагався відобразити насамперед практичну значущість економічної теорії, яка грунтується на принципах економічного лібералізму, невтручання в економіку ззовні. Помер Жан-Батіст 14 листопада 1832 в Парижі і похований на кладовищі Пер-Лашез. [8]

     Політична економія Сея в основному наслідувала ідеї А. Сміта, але він звертав увагу на помилки та суперечності останнього, намагаючись їх виправити. Сей зробив більше, ніж просто популяризував класичне вчення, він збагатив це вчення власними ідеями. Завдяки цьому його заслуги в розвитку політичної економії важко перебільшити. Сея справедливо вважають засновником нового напряму в економічній теорії.

     Теорія  вартості. Сей під вартістю розуміє корисність, і хоча й зазначає, що метою його аналізу в межах проблеми розподілу є дослідження законів, які регулюють розподіл вартості, однак відмовляється від трудової теорії вартості.

     Його  розуміння витрат виробництва збігається із визначенням чинників ціни: собівартість, що включає витрати виробничих послуг (капіталу і праці), ренту та прибутки. Обмін виробничими послугами визначає ситуацію на ринку. Попит на ці послуги, як основу цінності всіх інших послуг, зумовлює їхня власна цінність. «З іншого боку, агенти виробництва, люди і речі, землі, капітали й підприємці більшою чи меншою мірою, з різних мотивів пропонують свої послуги... і створюють в такий спосіб іншу основу цінності для тих самих послуг».

   Теорія ринку. Описані підходи лягли в основу концепції, яка здобула Сею визнання і достатню кількість послідовників, — теорії ринку, яку назвали «законом Сея». Суть теорії полягає в тім, що, за твердженням Сея, товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому виробництво одних зумовлює потребу в інших, постійно забезпечуючи потенційний попит. Завдяки цьому кризи надвиробництва неможливі.

   Інакше  кажучи, кожний продавець є одночасно  й покупцем, і навпаки: щоб придбати, необхідно спочатку продати. Тому Сей  робить висновок, що рівновага попиту та пропозиції встановлюється автоматично і відбивається тільки на ціні, а не на можливості реалізації товару.

   Затоварювання ринку неможливе, хоча інколи можуть створюватись запаси нереалізованих товарів. Та, на думку Сея, ситуація регулюється автоматично зі зростанням попиту на інші товари та коливанням цінності, оскільки товари створюють ринок один для одного. «Загальна маса товарів за необхідності дорівнює загальній масі, на яку існує попит».

   Відтак Сей формулює три закони ринку:

   1. Чим більше виробників та екстенсивніший ринок, тим більше споживачів і тим прибутковіший цей ринок для виробників, оскільки ціна зростає зі зростанням попиту.

   2. Кожен виробник заінтересований  в успішній діяльності інших,  оскільки така діяльність формує  ринок попиту. Успіх однієї галузі  сприяє успіхові інших, стимулює  загальний розвиток. Розквіт промисловості  супроводжується процвітанням сільського  господарства і т. д.

   3. Імпорт благотворно впливає на  розвиток обміну, адже іноземні  товари можна отримати, лише продавши  свої.

   Завданням доброго уряду, на його думку, є стимулювання виробництва, а поганого — попиту, бо проблема попиту вирішується разом з отриманням засобів для придбання продукту, а ці засоби дає виробництво.

   Сей указує, що для вирішення проблем реалізації не потрібне існування «третіх осіб», як помилково вважав Мальтус, бо виробництво самостійно створює свій ринок.

   Теорія Сея, оптимістична за своєю суттю, знаменувала собою перехід Франції до капіталізму, з яким на той час зв’язувались надії на розквіт держави. Вона проповідувала прогресивну ідею свободи підприємництва й торгівлі. Сей підійшов майже впритул до визначення категорії економічної рівноваги. Політична економія Сея, хоча й наслідувала теорії Адама Сміта, знаменувала започаткування нового, неокласичного напрямку в розвитку економічної думки.

   Ідеї Сея лягли в основу багатьох досліджень майбутнього — проблем циклічного розвитку, теорії граничної корисності, теорії факторів виробництва, теорії підприємця-організатора, підприємця-новатора та багатьох інших, не кажучи вже про теорію попиту і пропозиції, яка знайшла відображення в економічних працях його наступників. [9] 
 
 
 

4. Економічні  вчення Г.Ч.Кері

      Генрі Чарлз Кері (15 грудня 1793 – 13 жовтня 1879) - один з найвідоміших американських економістів першої половини XIX століття.

     Народився в Філадельфії в родині ірландського іммігранта Метью Кері. Батько був заможною людиною, що давало можливість його синові отримати добру освіту. Однак Кері закінчив звичайну школу і у 24 роки став бізнесменом, швидко забезпечив собі матеріально незалежне майбутнє і в 42 роки зайнявся наукою. Він був добре обізнаний з історією, соціологією, психологією, математикою, філософією, біологією, хімією та фізикою. Під час своїх подорожей до Європи зустрічався з багатьма видатними людьми тієї доби, і серед них із Міллем, який зацікавив його як видатний учений.

     Перу  Г. Ч. Кері належать 13 книжок і близько  трьох тисяч памфлетних матеріалів, а також безліч газетних статей. Найвідомішими його працями є «Нариси про норму заробітної плати» (1835) у трьох томах, тритомник «Принципи політичної економії» (1837—1840), «Минуле, сучасне, майбутнє» (1843), «Гармонія інтересів» (1850), «Основи соціальної науки» (1858—1859), «Принципи соціальної науки» (1865) та інші, що демонструють охоплення ним усіх суспільних процесів. [8]

     У своїй основній роботі «Принципи  політичної економії» (1837—1840), він розробив теорію трудової вартості з урахуванням  відтворення (вартість визначається не тільки минулими, але й майбутніми витратами праці), яка справила глибоке враження навіть на Маркса. У книзі «Минуле, сьогодення і майбутнє» (1848) він детально виклав свою теорію ренти і показав, що історична послідовність обробки землі, принаймні, в США, була протилежна запропонованої Давидом Рікардо, а саме, від гірших земель до кращих.

     Основні праці Кері опубліковано протягом 1835—1859 рр., коли країна перебувала у стадії бурхливого розвитку: населення зростало, але теорія Мальтуса не підтверджувалась, оскільки земля була дешевою, плодючою і в необмеженій кількості, заробітна плата досить високою, ціни низькими. Здійснювалось будівництво доріг, каналів, залізниць. Імпорт капіталів та найновіших технологій довершував картину. Контраст між молодою економікою Америки і занепалою економікою старої Європи був разючим. У Кері були всі підстави для оптимізму.