Економічні вчення А. Сміта, Д.Рікардо, Ж.Б.Сея, Г.Ч.Кері

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту

Київський національний торговельно-економічний  університет

Вінницький  торговельно-економічний інститут

Кафедра менеджменту та адміністрування 
 
 
 

Реферат

з дисципліни : «Історія економіки та економічної  думки»

на тему : «Економічні вчення А. Сміта, Д.Рікардо, Ж.Б.Сея, Г.Ч.Кері» 
 
 

Виконала 

студентка групи ДФ-12

денної  форми навчання

Плис  І. С. 

Перевірила :

асистент  Мідляр А.К 
 
 
 
 

Вінниця 2011

План

Вступ

1. Економічні вчення А.Сміта
2. Вчення Д.Рікардо
3. Економічні вчення Ж.Б.Сея
4. Вчення Г.Ч.Кері

Висновок

Питання до реферату

Тестові завдання до реферату

Ключові поняття

Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Економічна  думка зародилася ще в стародавньому  світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430—355 рр. до н. е.), Платона (427—347 рр. .о н. є.), Аристотеля (384—322 рр. до н. е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з'ясувати загальні принципи економічного розвитку.

     Могутнім  поштовхом до формування економічної  науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З'явилася потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей функціонування економії в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела багатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.

     Відбувається  і становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкрет'є у праці "Трактат політичної економії” (1615 р.). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів «пілітикос» - суспільний, державний і «ойкономія» - управління, домашнє господарство («ойкос» - дім, господарство, «номос» - закон).

     Визначне  місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантилістів. Воно зародилось у XVI—XVII с у країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У меркантилістів об'єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантилістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу.

     Історично першими на шлях капіталізму стали  Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазна політекономія. Її засновниками були Вільям Петті (1623—1687 рр., Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774 рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. Саме тут і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом є природа і праця.

     Вищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників англійської класичної школи Адама Сміта (1723—1790 рр.) і Давида Рікардо (1772—1823 рр.). У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обґрунтувати походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків буржуазної політекономії високо цінує і сучасна економічна наука. На початку XIX ст. на суспільній арені з'явилася така революційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робітничого класу, К.Маркс і Ф.Енгельс поставили на науковий ґрунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії.

     Класики марксизму дали лише загальнотеоретичну модель суспільного розвитку. Вони прогнозували його можливості, виходячи з відомих їм економічних реальностей, і готових відповідей на деталі організації майбутнього суспільства у них не було.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Економічні вчення Адама Сміта

   Адам  Сміт (5 червня 1723 - 17 липня 1790) - шотландський економіст, філософ - етик; один із засновників сучасної економічної теорії.

   Адам  Сміт народився у містечку Керкколді в шотландському окрузі Файф у родині митного чиновника. У віці 14 років вступив до Університету Глазго, де два роки вивчав етичні основи філософії. Потім навчався в Бейлліол-коледжі в Оксфорді.

   У 1751 році Сміта призначено професором логіки в університеті Глазго. Читав лекції з етики, риторики, юриспруденції і політичної економії. У 1759 році опублікував працю «Теорія моральних почуттів», в якій здійснив соціально-психологічний аналіз етичної поведінки людини, яка дозволяє їй жити з іншими в суспільстві.

     Надзвичайну популярність Сміт здобув у 1776 після публікації праці «Дослідження про природу і причини багатства народів», в якій у деталях описує наслідки економічної волі. «Багатство народів» відкрило економіку як науку, сформулювавши доктрину вільного підприємництва. Сміт виклав інтелектуальну систему, що пояснила роботу вільного ринку і дотепер є основою економічного укладу. Найвідоміший афоризм Сміта — «невидима рука ринку» — фраза, яку він використовував для пояснення того, як егоїзм стає ефективним важелем в розподілі ресурсів.

     У 1778 році Сміта призначено главою митного управління Единбурга, де він і помер після тривалої хвороби 17 липня1790 року. [8]   

      Предметом економічної науки, за Смітом, є суспільний економічний розвиток і зростання добробуту суспільства. При цьому розвиток економіки спирається на матеріальні (фізичні) ресурси суспільства, використання яких веде до створення благ і багатства народу.            

Завдання  політичної економії, за Смітом, полягає у збільшенні могутності та багатства країни. В основі економічних поглядів Сміта лежить ідея, що продукти матеріального виробництва – це багатство нації,  а його величина залежить: від частки населення, зайнятого продуктивною працею; продуктивності праці.            

Сміт вважав, що заробітна плата – це «продукт праці, винагорода за працю». Розмір заробітної плати залежить від економічної ситуації в країні, оскільки при збільшенні багатства збільшується попит на працю. Прибуток – це «вирахування з продукту праці», різниця між вартістю виробленого продукту і заробітною платою робітників. Земельна рента – це також «вирахування з продукту праці», який створюється неоплаченою працею працівників. Капітал – це частина запасів, на яку капіталіст розраховує отримати прибуток. Головний чинник нагромадження капіталу, за Смітом, – ощадливість. Сміт увів поділ капіталу на основний і оборотний. Під основним капіталом він розумів капітал, який не вступає в процес обігу, а під оборотним – капітал, який змінює форму в процесі виробництва. Однак відповідно до своєї теорії вартості, яка не враховувала вартості засобів виробництва, створеної працею минулих років, він ігнорував постійний капітал.            

Принцип повного невтручання держави  в економіку країни – «laissez faire», за Смітом, – є умовою багатства, а державне регулювання необхідне лише у разі виникнення загрози загальному благу. Сміт сформулював чотири правила оподаткування:

1)     пропорційність – податки мають сплачувати всі громадяни, кожний відповідно до своїх доходів;

2)     мінімальність – податок має бути мінімальним і встановлюватися за принципом справедливості;

3)     визначеність – податок, який слід сплатити, має бути точно наперед визначеним і не змінюватися довільно;

4)     зручність для платника – всякий податок має стягуватися у такий час і спосіб, який найменш обтяжливий для платника.

     Розподіл  праці і гроші. Свою книгу «Багатство народів» Сміт починає з розподілу праці. Це не випадково, адже він  — економіст мануфактурного періоду. На відміну від меркантилістів, які вважали, що багатство пород-жується обміном, і фізіократів, які пов'язували його з сільським господарством, Сміт чітко формулює першоджерело багатства — працю. Вступ до своєї роботи він починає так: «Річна праця кожного народу становить первісний фонд, який доставляє йому всі життєво необхідні предмети і зручності, що споживаються ним протягом року і складаються завжди або з безпосередніх продуктів цієї праці, або з того, що одержується в обмін на ці продукти у інших народів». Вирішальним фактором зростання багатства і «загального добробуту» Сміт вважає розподіл праці, який веде до «величезного збільшення продуктивності всіх різнобічних занять і мистецтв».[6]

     Зростання продуктивності праці в результаті її розподілу зумовлюється: 1) збільшенням вправності; 2) збереженням часу, який витрачається при переході від одного виду праці до другого; 3) винаходом і застосуванням механізмів, які полегшують працю і дозволяють одному робітникові виконувати працю кількох.

     Надаючи величезного значення розподілу праці, Сміт, проте, не розумів його причин. Розподіл праці у нього породжується схильністю до обміну. «...Схильність до обміну і була тим, що споконвіку породило розподіл праці». Але насправді не схильність до обміну породжувала розподіл праці, а, навпаки,— розподіл праці виступає передумовою обміну.[6]

     Розподіл  праці і обмін передбачають наявність  знаряддя обміну. Таким знаряддям  у Сміта виступають гроші. Виникнення грошей Сміт правильно розглядає як об'єктивний процес, а не результат домовленості виробників. У своїй праці Сміт наводить надзвичайно цікавий матеріал про історію виникнення грошей. Він досить детально простежив цей процес і показав, що гроші - це товар, який виділився з маси інших товарів в результаті розвитку обміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість. Їх Сміт розглядає як засіб, що полегшує обмін.

     Сміт  вважає доцільним заміну золота і  срібла паперовими грішми для здешевлення обігу. Найбільш придатними для цієї ролі він вважає банкноти. Загальна сума паперових грошей не повинна перевищувати кількість золотих і срібних грошей, які вони заміняють. Регулювання кількості паперових грошей в обігу повинні здійснювати банки.