Економічні системи та їх моделі

Як важливу передумову докорінного трансформування суспільства вони розглядали проведення (починаючи з кінця 50-х pp.) політики «соціально-економічної модернізації», що знайшла відображення в доктрині «третього шляху» генерала де Голля. Її складовими були:

— націоналізація ключових підприємств, банківських та фінансових установ і посилення ролі державного сектора;

— посилення дирижизму: державного індикативного планування суспільної економіки і директивного планування економіки націоналізованого сектора, довгострокового, середньострокового та поточного планування і програмування;

— підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку. У зв'язку з  цим було розроблено систему заходів, у тім числі принцип «солідарної  заробітної плати», що стимулює підприємців  до модернізації виробництва з метою підвищення продуктивності праці; державне планування і регулювання інвестиційної діяльності; зменшення податкового тиску на фірми, податкові пільги для тих фірм, які впроваджують нові технології.

У Франції в цей час за програмою  соціалістів відбувається великомасштабна націоналізація відсталих галузей виробництва, їх модернізація, планове й податкове регулювання процесу перерозподілу доходів.

 

 

 

3.2.    Економічна система в Україні

 

Світовий досвід показує, що формування високоефективної економічної системи та суспільного життя в цілому неможливе без опертя на ефективне, національно-ідентифіковане інституційне середовище. Значна частина політичної еліти України вважає, що на сьогодні нормою та оптимальною формою інституційної системи, яка здатна забезпечувати високий рівень економіки та якості життя, є та інституційна система, яка на сьогодні утвердилася в провідних країнах Заходу. Відповідно до цього переконання, за активного сприяння західних держав та переважно західних за своїм походженням і природою міжнародних фінансових організацій впродовж останніх десятиліть в Україні відбулися реформи в економічній та соціальній сферах. Наслідки таких перетворень, як правило, неефективні, а часто і негативні. І справа тут не тільки і не скільки в суб'єктивних чинниках, а в тому, що перетворення, які запроваджувались "згори", не узгоджувались з традиційними формальними і неформальними інституціями, часто суперечили їм, а тому набували потворних, руйнівних форм.Справа в тому, що сучасні високоефективні формальні інституції західного суспільства складались століттями відповідно до органічного розвитку всієї західної цивілізації. Вони є породженням саморозвитку її соціокультурної системи і відповідають її внутрішній природі. Тому там не спостерігається несумісності між формальними і неформальними правилами, інституціями офіційними і неофіційними. Вони не конфронтують, а взаємодоповнюють одні одних. Тому і виконання офіційних правил і обмежень не є для пересічної західної людини чимось неприродним і обтяжливим. І її духовна основа, ідейно-ціннісна ментальність відповідає ціннісно смисловому універсуму західної цивілізації з корекцією на національну, конфесійну та соціальну специфіку. Принципово іншу картину спостерігаємо в Україні та інших незахідних країнах з чітко визначеною власною цивілізаційною ідентичністю. Прак тично до кінця ХІХ ст. ці країни мали власну, органічно притаманну їм інституційну систему, де в цілому досить органічно і ефективно функціонували узгоджені між собою формальні і неформальні правила. Але соціально-політичні наслідки ХХ ст. визначили у світі нову ситуацію, за якої традиційні інституційні системи були знищені або розбалансовані. Ці процеси, а також ментально-ціннісна експансія Заходу створили у взаємодії між розбалансованою власною та західною системами формально неформальних норм різні ситуації: від свідомої адаптації тих чи інших західних інституцій до принципового їх відторгнення. У різних країнах ця пробле-

ма розв'язувалась  по-різному і з різним результатом, але в цілому у виграші залишались ті, хто свідомо, цілеспрямовано і послідовно адаптував до власних інституцій не просто те, що хотів і вважав корисним Захід, а те, що могло бути узгодженим і гармонізованим із власною цивілізаційною природою. Навіть досвід східноазійських країн доводить, що вміле використання традиційних цінностей (авторитет держави і освіченого чиновництва, сімейно-клановий солідаризм, шанобливе ставлення до природи тощо), які не зовсім вписуються у західні "демократичні" цінності, може сприяти швидкій модернізації економічної системи, а не гальмувати її. І, водночас, досвід СРСР та Китаю за часів Мао-Дзедуна показує, що руйнація традиційних цінностей і заміна їх абстрактними, утопічними веде до кінцевої деструкції і деградації країни.

Отже, для формування ефективної моделі соціально-економічного розвитку кожна країна в її основу повинна покласти власне ціннісно-цивілізаційне  підґрунтя, тобто формальні і  неформальні інструкції, які визначають природу її реального, повсякденного життя. Розв'язання проблеми цивілізаційної ідентичності України, як вважає Ю.В. Павленко, полягає у визначенні її у системі двох основних координат: стрижневого розвитку власної слов'янсько-православної традиції (з початковою опорою на давно-слов'янське підґрунтя та візантійську, а через неї іудейсько-антично-давньохристиянську спадщину) та, з межі середньовіччя і нового часу, найтіснішої взаємодії з Західною цивілізацією (при не лише сприйнятті її досягнень, а й періодичному відштовхуванні від неї, як то було під час козацьких повстань).

Отже, інституційний підхід до вітчизняної історії, її економічного, соціального розвитку виявляє в  ній фундаментальну суперечність між  органічно своїми неформальними та здебільшого нав'язуваними зовні формальними інституціями. Їх узгодження, подолання розходження між напівусвідомлюваними життєвими традиціями і звичаями та формально раціональною політико-правовою системою є найактуальнішою, на нашу думку, проблемою, яка стоїть перед нашим суспільством. Як показують політичні події в Україні в 2004-2008 рр., це своєрідний внутрішній та зовнішній виклик Україні як державі на початку ХХІ ст.

 

 

 

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

 

В ході данної роботи ми визначили суть економічної системи та її основних компонентів. З’ясували концепційні засади вивчення економічних систем суспільства та визначили поняття і структуру економічних систем суспільства.

Також в цій роботі розкрили зміст і основні риси ринкової організації господарської діяльності суспільства як основи сучасних економічних систем, виявили об’єктивні критерії типологізації економічних систем та простежили об’єктивні передумови формування економічної системи України.

Економічна система, як і цивілізація,—  продукт еволюційного розвитку. Кожна нова система формується в надрах старої, поступово набуваючи нових якостей, що й відрізняє її від попередньої. Сформована історично вона завжди зберігає деякі залишки минулого, що можуть переборюватися досить довго. Одночасно вже в новій системі зароджуються паростки майбутнього, що зрештою і призведуть до нової якості, виникненню досконалішої системи суспільного прогресу.

Економічну систему визначають по-різному. В одному випадку її характеризують як сукупність економічних відносин, що історично виникли, складалися в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ. В іншому — як сукупність юридично закріплених норм, правил, принципів, що визначають характер взаємин між людьми. У третьому — економічна система — сукупність економічних відносин між суб'єктами, що хазяйнують, які здійснюють вибір способів оптимального використання обмежених ресурсів з метою задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Кожне з визначень відбиває якусь одну зі сторін категорії, бо складність об'єкта не дає можливості дати його вичерпну характеристику якимось одним визначенням.

Як і будь-яка інша, система  економічна характеризується такими рисами, як цілісність, організованість, керованість, цілеспрямованість. Цілісність означає  органічну єдність і сумісність різних сторін та елементів системи, домінування в ній сукупності економічних відносин, що відбивають її глибинну суть. Єдність обумовлює взаємодію, взаємопроникнення і взаємозамінність елементів системи, забезпечує стійкість зв'язків між господарюючими суб'єктами. Елементи колишніх економічних відносин, які зберігаються, витісняються на периферію нової системи, де відіграють обмежену, підлеглу роль, і не впливають на громадське життя. Ринкові відносини, зароджуючись у системі суспільного поділу праці, поступово витісняють на периферію відносини натурального господарства, охоплюють згодом практично всі сторони громадського життя суспільства. Французький історик Фернан Бродель, писав, що «...ринок — це звільнення, прорив, можливість доступу до іншого світу. Діяльність людей, надлишки, які вони обмінюють, повільно проходять через вузький пролом спочатку так само важко, як проходив через вушко голки біблійний верблюд. Потім отвори розширилися, кількість їх зросла, а суспільство зробилося суспільством із загальним ринком». Усі елементи системи не тільки організовані в єдиний економічний організм, а й субординовані за значущістю.

Економічна система охоплює  безліч відносно самостійних підсистем  та їхні взаємозв'язки. За відтворювальною  ознакою можна виділити підсистеми виробничих відносин, що складаються безпосередньо в процесі виробництва благ, їхнього розподілу, а також на стадіях обміну і споживання. Між підсистемами існує прямий (первинний) та зворотний взаємозв'язок. Розподіляти, обмінювати, споживати можна тільки те, що вироблено. Якщо відсутні потреби у благах, то вони не мусять вироблятися.

Керованість економічної системи  — це сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, що забезпечують її рівновагу. Координація діяльності господарюючих суб'єктів може здійснюватися сукупністю ринкових механізмів, «невидимою рукою» ринку, а також свідомим впливом ринкових суб'єктів на економічні процеси з метою одержання бажаного результату. Проте свідомий вплив має підпорядкований, обмежений характер, здійснюється у вузьких межах, порушення яких у будь-який бік призводить до негативних наслідків для економіки й суспільства. Ось чому інформація про те: що, як, скільки і для кого виробляти, має в основному об'єктивний характер і дає змогу господарюючим суб'єктам приймати оптимальні рішення. Саме такий характер керованості притаманний ринковій системі.

Цілеспрямованість економічної системи  має на увазі чітке усвідомлення цілей, що ставить перед собою  суспільство. Кінцева мета — вільний  усебічний розвиток особистості. Всі інші служать їй. Проте досягається вона тільки за певних умов. Але соціальна спрямованість суспільного виробництва залишається головним напрямком розвитку економічної системи. Вона здебільшого залежить від того, наскільки рівномірно розподілена в суспільстві економічна влада, який діапазон майнового розподілу членів суспільства і соціальних груп, що є безпосереднім рушійним мотивом економічного зростання. Сукупність ознак забезпечує характер економічної системи, що самовідтворюється, тобто її здатність самостійно підтримувати і розширювати свою життєдіяльність. З історичним розвитком самовідтворювані системи охоплювали дедалі більші спільності людей: племена, громади, нації, інші сукупності населення. Людство вступає у такий етап розвитку, коли відтворення всіх необхідних елементів для виживання і розвитку життєдіяльності людей можливе лише в глобальному масштабі. Цілісність та взаємозалежність виходять за сучасних умов на рівень усього світового співтовариства. В економічній теорії немає єдності поглядів на критерії і принципи виділення економічних систем. Це пояснюється, насамперед, їхньою розмаїтістю, кожна з яких характеризується специфікою історичних традицій, національних особливостей, рівнем розвитку продуктивних сил, політичних та економічних свобод, традицій, пов'язаних з формами власності, виробничої кооперації і т.ін. Висловлюються й категоричніші судження. Так, відомий німецький економіст Вільгельм Ойкен, один із теоретиків соціального ринкового господарства, вважав, що існує тільки дві системи — ринкова і центрально-керована. З таким судженням можна погодитися, якщо мати на увазі основні існуючі моделі таких економічних систем.

 

 

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Бальцерович Лешек. Свобода і розвиток. Економія вільного ринку / Пер. з польської. –Львів: Бібліотека журналу “Ї”, 2000. – С. 43–158. – http://www.ji–magazine.lviv.ua/ji–library/balcerowycz/balc–kn.htm

2. Ватаманюк та С.М. Панчишина «Економічна теорія»: Макро– та мікроекономіка: Навч. посіб / За ред. З.Г.. – К.: Альтернативи, 2001. – С. 46–70.

3.Вебер Макс. Протестантська етика і дух капіталізму. – К.: Основи, 1994. – 261 с.

4. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє / Пер. з англ. – К: Основи. – 238 с.

5. Грабинський І. Сучасні економічні системи: Навчальний посібник. – Львів: Інтереко, 1997. – С. 8–73.

6. Евстигнеева Л., Евстингеев Р. Второе дыхание теории конвергенции // Вопросы

экономики. – 1999. – №4. – С. 44–60.

7. Евстигнеева Л., Евстингеев Р. Второе дыхание теории конвергенции // Вопросы

экономики. – 1999. – №4. – С. 44–60.

8. Елемесов Р. Е. "Смешанная экономика" и проблемы классификации и трансформации экономических систем

9.   Злупко С. М. Іван Франко – економіст. – Львів: МП «Слово», 1992. – 208 с.

10. Злупко С. М. Михайло Туган–Барановський. – український економіст світової слави. –Львів: Каменяр, 1993.– 192 с.

11. История экономических учений: (современный этап): Учебник / Под общ. ред. А.Г. Худокормова. – М.: ИНФРА–М, 1998. – С. 480–515.

12. Платонова Е. Экономические системы и их трансформация // МЭиМО. – 1998. – №7. – С. 30–41.

13. Туган–Барановский М. И. Социализм как позитивное учение. У кн. К лучшему будущему.

Сборник социально–философских произведений. – М.: «Российская политическая

энциклопедия» (РОССПЭН), 1996. – 528 с.

 

14. Утопический социализм: Хрестоматия / Общ. ред. А.И. Володина. – М.: Политиздат, 1982.– 512 с.

15.   Хайек Ф. А. фон. Дорога к рабству: Пер с англ./ Предисл. Н.Я. Петракова. – М.:

Экономика, 1992. – 176 с.

16. Хайек Фридрих Август фон. Пагубная самонадеятельность.Ошибки социализма. – Пер с

англ.– М.: Изд–во «Новости» при  участии изд–ва «Catallaxy», 1992. – 304 с.

17. Шніцер М. Порівняння економічних систем: Пер. з англ. – К.: Основи,1997. – С. 30–33.

18. Шніцер М. Порівняння економічних систем: Пер. з англ. – К.: Основи, 1997. – С. 22–30.

11. Шумпетер, Йозеф А. Капіталізм, соціалізм, демократія / Пер. з англ. – К. : Основи, 1995. –

528 с.– www.economicus.ru.