Економічні системи та їх моделі

Сама ринкова економіка як механізм регулювання економічних відносин є лише науковою абстракцією, спрощеною моделлю для демонстрації принципу її функціонування і порівняння з існуючими формами так званої змішаної економіки. У ринковій економіці в повній мірі реалізовуються всі принципи, зумовлені нею.

Свобода вибору видів і форм діяльності.

Хоч ринкова економіка і багатозначне поняття, головну її ознаку все ж можна виділити. Це принцип свободи господарської діяльності.

Природно, економічна свобода, як і  політична, соціальна, духовна,етична, обмежена межами, що суспільно встановлюються,  що не дозволяють їй вилитися в анархію, перетворитися в засіб неприборканого економічного свавілля.  Без системи суспільних обмежень свобода одних стане засиллям для інших. Але в той же час наявність обмежень не свідчить, що в умовах їх дії свобода взята в зазделегідь задані рамки.

Головний принцип ринкової економіки декларує право будь-якого господарюючого суб'єкта вибирати доцільний вид економічної діяльності і здійснювати цю діяльність в будь-якій формі, що допускається законом. Закон  же покликаний обмежувати і забороняти ті види економічної і господарської діяльності, які представляють реальну небезпеку життю і свободі людей, суспільній стабільності, суперечать нормам моралі. Все інше повинне бути дозволене як в формі індивідуальній трудовій, так і в її колективних і державних формах діяльності. Таким чином, в ринковій економіці діє наступний початковий принцип: "Кожний суб'єкт має право обирати для себе довільну форму економічної, господарської діяльності, крім заборонених законом, в зв'язку з їх

суспільною небезпекою".

Рівноправність форм власності в ринковій економіці. Потрібно зазначити, що в ринку реалізовується і принцип загальності. Він зумовлює комплексність ринкового господарства, де не повинно бути структур, що не користуються товарно-грошовими відносинами, які є найбільш важливими атрибутами ринку в економіці. Визначальним принципом ринкової економіки є також рівноправність ринкових суб'єктів з різними формами власності. Цей принцип свідчить: економічні права кожного з даних суб'єктів, включаючи можливості здійснення економічної діяльності, обмеження, податки, пільги, санкції, повинні бути адекватні для всіх суб'єктів. У тому значенні, що вони не залежать від форми власності, існуючої на даному підприємстві. Природно, рівноправність або, краще говорити, адекватність прав підприємств з різними формами власності не треба сприймати як абсолютну рівність. Різні форми власності самі собою, мимоволі створюють різні виробничі, економічні можливості. До того ж нераціонально мати однакові правила, скажімо, оподаткування для різних підприємств. Мова йде про інше: щоб не створювати  "особливих" умов спеціального

режиму сприяння за ознакою форми  власності, ставлячи у вигідне положення одну з них і в невигідне - іншу. По суті, це передумова чесної конкуренції різних форм власності. Друга, не менш важлива сторона принципу, що декларується укладена в наданні всім формам власності права на існування, права бути представленими в економіці. Тут мається на увазі, передусім усунення геноциду по відношенню до приватної, сімейної, групової власності на засоби виробництва, так властивого  в недалекому минулому радянській економіці. Плюралізм форм власності в ринковій економіці, їх економічну рівноправність породжують різноманіття цих форм, не властиве економіці державного типу.

Принципи функціонування ринку:

Щоб зрозуміти, як діє ринкова економіка, потрібно визнати існування п'яти фундаментальних питань, на які кожна економічна система повинна знаходити відповідь. Ось ці питання. Скільки потрібно виробляти? У якому об'ємі або яку частину ресурсів, що є треба зайняти або використати у виробничому процесі? Що потрібно виробляти? Який набір товарів і послуг найбільш повно задовільнить матеріальні потреби суспільства? Як цю продукцію потрібно виробляти? Як має бути організоване виробництво? Які фірми повинні здійснювати виробництво і яку застосовувати технологію виробництва? Хто повинен отримати цю продукцію? Зокрема,  як повинна розподілятися продукція між індивідуальними споживачами? Чи здатна система пристосуватися до змін? Чи може система добитися належних корекцій в зв'язку із змінами в споживчому попиті, в постачанні ресурсів і технології виробництва? Всі ці питання існують лише тому, що потреби суспільства безмежні, а ресурси, здатні дані потреби задовольнити, обмежені.

Аргументи на користь ринкової економіки:

Основний економічний аргумент на користь ринкової системи полягає  в

тому, що вона сприяє ефективному розподілу  ресурсів. Згідно з цією тезою, конкурентна ринкова система направляє ресурси у виробництво тих товарів і послуг, в яких суспільство  більше усього має потребу. Вона диктує застосування найбільш ефективних методів комбінування ресурсів для виробництва і сприяє розробці і впровадженню нових, більш ефективних технологій виробництва. Коротше кажучи, поборники ринкової системи доводять, що  "невидима рука", таким чином, управляє особистою вигодою, що вона забезпечує суспільство виробництвом найбільшої кількості необхідних товарів з ресурсів, що є. Отже, це передбачає максимальну економічну ефективність. Саме ця презумпція ефективності розподілу примушує більшість економістів сумніватися в необхідності урядового втручання в функціонування вільних ринків, або урядового регулювання їх операцій, за винятком тих випадків, коли таке втручання стає вимушеним. Важливим неекономічним аргументом на користь ринкової системи є та обставина, що вона робить ставку на роль особистої свободи. Одна з фундаментальних проблем організації суспільства полягає в тому, як координувати економічну діяльність безлічі індивідів і підприємств.

Відомо, що існує два способи  здійснення такої координації: один - централізоване використання заходів примусу; інший - це добровільна співпраця через посередництво ринкової системи. Лише ринкова система здатна координувати економічну діяльність без примусу. Ринкова система дає свободу підприємництва і вибору; природно, на цій основі вона і досягає успіху. Підприємців і робітників не переганяють по урядових директивах з однієї галузі в іншу, щоб забезпечити виконання виробничих завдань, встановлених яким-небудь всемогутнім урядовим відомством. Навпаки, при ринковій системі вони вільно можуть домагатися збільшення власної вигоди, з обліком, звичайно, винагород і покарань, які вони отримують від самої ринкової системи.

Підведемо підсумок:

Конкурентна ринкова система, як стверджують її прихильники, сприяє ефективності розподілу ресурсів і особистій свободі.

Рисунок «Загальна структура ринку»

2.3.    Змішана економічна система

Сучасна  господарська  система  розвинутих  західних  країн  є "змішаною  економікою": по-перше, визначальним  способом  передачі інформації  в  ній  є  механізм  цінових  сигналів;  по-друге,   у приватній власності знаходиться обмежена частка ресурсів, головним з  який  є  капітал; по-третє, термін "змішана економіка" відбиває те, що в чистому виді не існує ні стихійних процесів, ні ієрархії, тобто  немає правового режиму тільки приватної власності і  тільки державної власності. Мова йде про деякий "третій шлях",  по  якому йдуть такі країни як США, Великобританія, Швеція, Японія, Південна Корея  і  т.п.  Більш  того, рішення розширити границі державного сектора  з  неминучістю буде підсилювати ієрархічні  компоненти  в даній   системі  господарських  зв'язків  і  чревате   наростанням транзакційних витрат, що можуть перекреслити благі наміри, з якими пов'язане посилення ролі держави в економіці.

Теорія    змішаної    економіки   -   буржуазно-реформістська концепція,  відповідно до якої економіка розвитих  капіталістичних країн   у  результаті  росту  масштабів  господарської  діяльності держави  перетворилася із  системи приватного  підприємництва  в систему  т.зв. змішаної економіки, що складається з  приватного  і державного секторів, які взаємно доповнюють один одного. Активними прихильниками  теорії змішаної економіки виступили  в  період  2-ї світової  війни 1939-45 і після неї буржуазні економісти С.  Чейз, А.  Хансен, Дж. М. Кларк і П. Семюельсон (США)1, які стверджували, що  контроль над сучасною економікою здійснюється як суспільством, так   і   приватними   інститутами  нібито  з   метою   підвищення "соціального добробуту" народів, що завдяки "революції" у функціях

буржуазної  держави  його економічна і соціальна  діяльність  може ліквідувати   протиріччя  капіталізму,  забезпечити   безкризисний розвиток  економіки, високі і стійкі темпи її росту. У розгорнутій формі   реформістський  варіант  теорії  змішаної  економіки,   що спирається   на   буржуазні   теорії,  був   розроблений   правими лейбористськими    ідеологами   Э.   Крослендом,    Дж.    Стрейчі (Великобританія),   на  думку яких  після  2-ї   світової   війни відбувається  трансформація капіталізму  в  зовсім  іншу  систему, характерними рисами якої в економічній області є: перехід керівної ролі  від  капіталістів до менеджерів, зростаюча  економічна  роль держави,  повна зайнятість і безупинне  зростання виробництва.

Ринкова система господарювання порівняно  з командно-адміністративною виявилася  гнучкішою та мобільнішою — і  не в останню чергу завдяки  державному регулюванню економіки. Вона здатна пристосовуватися до внутрішніх і зовнішніх умов функціонування, які безперервно змінюються. Еволюція ринкової економічної системи переконливо довела, що ринок і регулювання не є антитезами, вони здатні до взаємодії і взаємодоповнення. Регульований капіталізм другої половини ХХ ст. можна класифікувати як змішану економічну систему, основні політекономічні характеристики якої такі:

• функціонування економіки на засадах  плюралізму форм власності — приватної, колективної, державної та розмаїття  форм господарювання — оренди, акціонування, кооперації, партнерства;

• розвиток державного підприємництва і формування державного сектору  економіки;

• макроекономічне прогнозування, планування і програмування розвитку економіки загалом та її окремих  галузей;

• розподіл і перерозподіл державою ресурсів і доходів на основі формування державного бюджету та державних фінансів, здійснення податкової політики і соціального регулювання;

• модифікація ринкового ціноутворення  внаслідок запровадження внутрішньофірмових (трансфертних) цін і державного регулювання цін на ресурси і продукти;

• державне регулювання науково-технічного та інноваційного розвитку;

• регулювання державою та профспілками умов, оплати та ринку праці;

• соціалізація економічної системи  капіталізму на засадах соціального  страхування і соціального захисту населення, соціального партнерства;

• підтримання конкурентних умов господарювання і запобігання монополізму.

Отже, змішана економічна система  базується на гнучкому механізмі  державного втручання у соціально-економічні процеси, яке підпорядковане завданню подальшого зростання ефективності суспільного виробництва й забезпечення безперервного і безкризового відтворення.

Американський економіст П. Самуельсон виокремлював такі основні види державної  економічної діяльності: безпосередній  державний контроль над економікою з використанням переважно економічних важелів; державне виробництво, коли держава виступає підприємцем, розвиваючи державний сектор економіки; забезпечення суспільного споживання, коли держава виступає споживачем і покупцем певних видів продукції через систему державних замовлень, контрактів, закупівель; державне соціальне забезпечення, що розвивається на основі соціальних трансфертних платежів з державного бюджету.

Розвиток приватної власності  в умовах змішаної економічної системи  гармонійно доповнюється поширенням колективної форми власності та модифікується внаслідок підприємницьких дій самої держави. Результатом цього є різноманітність форм власності й господарювання, притаманна сучасним розвиненим економікам. Однак між способами виникнення приватного і державного секторів сучасної економіки існує глибока відмінність: приватний сектор справедливо асоціюється з первинними основами ринкового господарства, тоді як для державної власності еволюційний шлях розвитку не характерний.

Так як це змішаний тип економічної системи, то, звичайно, зазнали змін й основні положення вільного ринку. По-перше, зміни в конкуренції. Конкуренція з досконалої перетворюється в недосконалу. Це означає, що з'являється явище про домову цінової політки, що може негативно вплинути на баланс «покупець-продавець». Це може привести до обмеження умов вибору товарів для покупця. Новим виробникам вже не так легко пробитися на ринок товарів.

Розрізняють основні типи недосконалої конкуренції:

а) Монополістична конкуренція –  коли на ринку різні виробники пропонують схожі товари, але хочуть придати їм специфічного забарвлення. Наприклад, телефон с функцією мр-3 або японське кафе.

б) Олігополістична конкуренція  – характеризується наявністю декількох  виробників, що контролюють ринок  товарів деякої галузі. Наприклад, газові та нафтові трейдері, або побутової техніки (холодильники, пилососи)

в) Чиста монополія – в даному випадку існує лише один продавець. Це є дуже великим перекосом в  співвідношенні «продавець-покупець», й негативно для покупця, тому що в нього немає вибору покупки в іншого продавця. Він мало що може зробити, щоб вплинути на цінову політику. Прикладами цього виду є продаж зброї, випуск грошей та ін..

Розвиток приватної власності  в умовах змішаної економічної системи  гармонійно доповнюється поширенням колективної форми власності та модифікується внаслідок підприємницьких дій самої держави. Результатом цього є різноманітність форм власності й господарювання, притаманна сучасним розвиненим економікам.