Значення нематеріальних активів для сучасної системи господарювання і підвищення ефективності їх використання

 

За даними таблиці ми можемо простежити використання певних видів нематеріальних активів, а саме винаходів, корисних моделей, промислових зразків та раціоналізаторських пропозицій в різних галузях економіки, порівнюючи дані 2007 та 2008 років відповідно. Зокрема, можна зробити висновок, що найбільша концентрація даних видів нематеріальних активів спостерігається в промисловості, освіті та при здійсненні певних видів операцій з нерухомим майном, а найменша їх кількість використовується в будівництві, в діяльності готелів та ресторанів, а також в діяльності у сфері культури та спорту. Порівнюючи дані за 2007 та 2008 роки можна стверджувати, що спостерігається тенденція до збільшення кількості використовуваних  нематеріальних  активів майже  в усіх галузях  економіки.

Всі нематеріальні активи підприємства, залежно від їхнього призначення, підлягають розподілу за окремими видами (підгрупами):

1) права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

2) право користування  геологічною та іншою інформацією  про природне середовище — право на користування геологічною, геоморфологічною та іншою інформацією про стан та можливості господарського використання елементів природного середовища [3, с. 198];

3) право користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

4) права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);

5) право на товарні знаки і торгові марки — це зареєстровані символи, знаки, які надають власнику право виділяти або ідентифікувати певне підприємство, продукт чи послуги;

6) права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові знаки, сорти рослин, породи тварин, "ноу-хау", захист від недобросовісної конкуренції тощо) [3, с. 198];

7) авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);

8) гудвіл — це перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов'язань на дату придбання. Іншими словами, гудвіл — це різниця між ринковою та балансовою   вартостями підприємства.   Позитивний   гудвіл  означає,  що

 

вартість підприємства перевищує сукупну вартість його активів та зобов'язань, а негативний вказує на занижену ціну підприємства;

9) інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо) [2, с. 273].

Класифікація нематеріальних активів згідно плану рахунків бухгалтерського обліку наведена в ДОДАТКУ 1.

Отже, нематеріальними активами та їх складовими є права на ті чи інші об'єкти нематеріального характеру, а не самі об'єкти [2, с. 274].

В умовах переходу до ринкового  середовища на підприємствах України  значення нематеріальних активів стрімко  зростає. Це пояснюється різними факторами: для приватизованих підприємств управлінню нематеріальними активами не приділялося значної уваги, проте їх вага в формуванні бізнесу значно перевищує їх вагу в фактичних облікових документах. Що стосується підприємств, які намагаються працювати в умовах міжнародної конкурентції, то розкручування торгових марок, брендів, вихід на ринок нової продукції потребує дуже уважного підходу до формування та управління нематеріальними активами, оскільки не створивши відповідних прав на нематеріальні активи, можна втратити і унікальність технологій, і сам бізнес.

Такі активи – специфічні для кожної окремої фірми. Вони є власними активами фірми і втілюються у гуманному капіталі, представленому найманими працівниками; патентах або інших ексклюзивних технічних знаннях; авторських правах; торговельних марках і навіть ще більш нематеріальних активах – управлінських навичках і репутації компанії [7,     с. 121].

Можна стверджувати, що нематеріальні  активи більшою мірою сприяють зростанню  прямих іноземних інвестицій, ніж матеріальні активи. Це пояснюється тим, що нематеріальні активи – мобільніші й завдяки цьому їх легко перевести з одного місця в інше. Наприклад, інженер або менеджер може відвідати багато окремих виробничих підрозділів за порівняно низьких витрат. З іншого боку значна частина нематеріальних активів базується на знаннях, які часто мають характер суспільного блага (блага, доступного для всіх,   за   яке   не   треба   сплачувати   прямим   шляхом). Ці   активи  легко

трансформуються в додаткові виробничі потужності за досить низьких витрат. Наприклад, креслення нової продукції або нові технології, які можна використати на додаткових виробничих потужностях, не зашкодивши первісному виробництву. Креслення у цьому випадку є суспільним благом для всіх виробничих підрозділів. Схожі властивості мають хімічні формули та фармацевтичні технології. Під цю категорію підпадають також торгові марки та інші маркетингові інструменти. Матеріальні активи, що базуються на фізичному капіталі (наприклад, обладнання), таких характеристик не мають. Фізичний капітал зазвичай не може надавати послуги в одному місці, не зменшивши обсягу послуг в іншому [11, с. 21].

Така властивість нематеріальних активів має важливе значення для ефективного функціонування фірми та для ринкової структури.

 

1.2.   Процес  формування нематеріальних активів  на підприємстві

 

Процес формування (створення) нематеріальних активів на підприємстві включає, як правило, два етапи — етап дослідження та етап розроблення.

Дослідження охоплює заплановані підприємством витрати на дослідження, які проводяться ним уперше для отримання і розуміння нових наукових та технологічних знань  і, як  правило, включає:

– діяльність, що здійснюється з метою отримання нових знань;

– пошук, оцінку та остаточний відбір застосування винаходів та інших знань;

– пошук альтернативних матеріалів, продуктів, процесів, систем і послуг;       – формування, проектування, оцінку  та остаточний відбір  можливих альтернатив для нових або вдосконалення матеріалів, приладів, систем і послуг [15, с. 46].

Згідно із Законом  України «Про науку» дослідження  повинні мати науковий результат. За цим законом «науковий результат  — нове знання, отримане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень і зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження тощо».

Будь-які результати, отримані у процесі дослідження, не визнаються як активи підприємства, а тому списуються на витрати того періоду, в якому вони здійснені [16, с. 28].

Після того, як дослідження  проведені й отриманий науковий результат, починається етап розроблення. Під розробленням розуміють застосування підприємством результатів досліджень та інших знань для планування і проектування нових або суттєво удосконалених матеріалів, приладів, процесів, систем чи послуг до початку їх серійного виробництва або використання [15, с. 47].

Прикладом розроблення  є діяльність, пов'язана з процесами:

– розроблення макета експериментального зразка;

– програмування при створенні комп'ютерного забезпечення;

– проектування, винаходу та випробування корисної моделі;

– розроблення рисунка промислового зразка тощо.

Нематеріальний актив  може бути отриманий тільки у результаті розроблення, а не дослідження. Результатом розроблення є науково-прикладний результат: нове конструктивне рішення, експериментальний зразок, ескізний проект тощо. Він може стати початком створення нематеріального активу, і від цього моменту відображаються результати на його створення. [15, с. 48].

Слід звернути увагу на два моменти щодо сформованих внаслідок розроблення нематеріальних активів. По-перше, виготовлений нематеріальний актив повинен бути придатним не тільки для використання, а й для реалізації; майбутня економічна вигода може бути отримана як від використання нематеріального активу, так і від його реалізації. Таке поєднання може викликати плутанину, оскільки відомо, що відносно необоротних матеріальних об'єктів існує чіткий розподіл: створювані підприємством матеріальні об'єкти, призначені для власного використання, називаються основними засобами, а призначені для продажу — продукцією.  

Для   нематеріальних   активів   призначений   тільки   один стандарт, який називає нематеріальними активами об'єкти, призначені як для використання, так і для продажу [18, с. 56].

По-друге, стандартом нічого не роз'яснюється щодо питання визначення собівартості нематеріального активу, якщо він сформований на підприємстві у складі інших активів (наприклад, якщо в результаті однієї розробки з'являється кілька патентів або якщо група фахівців одночасно працює над створенням кількох комп'ютерних програм).

Для визнання об'єктом  права інтелектуальної власності конкретний пристрій, процес, винахід, корисну модель тощо їх слід реєструвати в Держпатенті, для чого необхідно оформити належним чином заявку та додати інші документи, що є підставою для проведення експертизи, яка дає змогу встановити, що винахід відповідає умовам патентоспроможності, та прийняти рішення про видачу патенту після сплати мита заявником. В офіційному бюлетені публікуються відомості про видачу патенту та здійснюється його фіксація в Реєстрі патентів. З моменту надходження заявки та публікації повідомлення про це у спеціальному бюлетені заявнику надається тимчасова правова охорона, дія якої припиняється з дати публікації відомостей про видачу патенту [18, с. 61].

Нематеріальні активи можуть надходити на підприємство в результаті обміну на інші активи. Відповідно до П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» оцінка таких активів у цьому разі залежить від того, здійснюється обмін подібними чи неподібними активами.

Подібними вважаються об'єкти нематеріальних активів, які мають однакове функціональне призначення і однакову справедливу вартість. Обмін неподібними об'єктами буде й тоді, коли нематеріальний актив обмінюється на будь-який матеріальний актив (роботи, послуги).

Отже, формування інтелектуального капіталу на підприємстві, до складу якого  входять нематеріальні активи, - складний багатоступінчатий процес, більша частина якого залежить від людського капіталу, що обумовлює значні труднощі при плануванні, організації і контролі створення інтелектуального продукту. Тому формування нематеріальних активів на підприємствах є досить складним завданням [15, с. 49].

Це пов'язано не лише зі специфікою об'єкта управління, але  й низьким рівнем розуміння сучасними  керівниками необхідності здійснення такого управління, а також відсутністю діючого організаційно-управлінського інструментарію.

На сьогодні більшість керівників починають усвідомлювати необхідність формування і залучення на підприємство нематеріальних активів, тому необхідно знати характеристики об'єктів інтелектуальної власності (рис. 1.1).

Рис. 1.1.

1. Інтелектуальний, творчий  характер праці – виражається в тому, що його реалізація потребує значних витрат творчої енергії індивідуума.

2. Поєднання виробництва і споживання в рамках процесів формування і розвитку нематеріальних активів. З одного боку, людина все глибше поринає у виробничі процеси, з іншого - діяльність на робочому місці все в більшій мірі вимагає користування інформацією і засвоєння знань, отриманих іншими людьми [17, с. 14].

3. Наявність синергетичного  ефекту.

4. Унікальність та високий ступінь новизни результатів процесу формування і розвитку нематеріальних активів пов'язані з соціально-психологічними   особливостями    індивідуума,   відмінними   рисами   його

мислення. Інтелектуальна діяльність направлена на винахідництво, отримання новизни як сукупності засобів, що характеризують радикальність зміни об'єкта і дає йому право називатись новим.

5.  Необхідність в  інтелектуальному продукті. Інтелектуальний продукт співробітників як сукупність знань, навичок і креативних здібностей виступає в процесі формування і розвитку нематеріальних активів в якості своєрідних засобів виробництва. Таким чином, ефективність інтелектуальної діяльності залежить, перш за все, від інтелектуального продукту співробітників [17, с. 14].

6. Повна або часткова  відсутність матеріального втілення процесів формування нематеріальних активів пов'язана з тим, що діяльність мозку недоступна для очей, творчий процес носить ендогенний характер, так як і його результати, які формалізуються в процесі перенесення знань на матеріальний носій. [17, с. 15].

7.  Неперервність, динамічний характер процесів формування і розвитку нематеріальних активів виражається в тому, що співробітник, знаходячись під впливом творчого завдання, не перестане ним займатися навіть після закінчення робочого дня. Він постійно прокручує в голові завдання, намагаючись найти його рішення. Цей процес відбувається неперервно і охоплює все часове поле життя особистості.

8. Значна необхідність  в інформаційному забезпеченні. Процеси, які розглядаються, як  і будь-які інші, потребують використання вхідного потоку ресурсів. Як ресурси в творчій інтелектуальній діяльності в основній масі використовують існуючі знання, дані, інформацію.

9. Охоплення всіх служб  і підрозділів підприємства, В даний час творча діяльність підприємства пронизує всі служби і підрозділи підприємства, включаючи не тільки технічні відділи, але й маркетингові, фінансові, кадрові та інші [17, с. 16].