Витрати на виробництво та реалізацію продукції

 Прейскурантні ціни — фіксуються в документальній формі у виді прейскурантів, тобто покажчиків цін.

 Фактичні ціни угод, що враховують застосування різних надбавок, знижок до базисної ціни.

  За видом ринку, на якому утворилась ціна розрізняють:

1. біржові ціни
2. аукціонні ціни
3. комісійні ціни.

6. Стабільність цінової рівноваги забезпечується через органи державної виконавчої влади. Ці органи розробляють та приймають нормативно-правові акти, в яких встановлюються правила ціноутворення, вживають заходів щодо цінового регулювання та стабілізації окремих товарних ринків, застосовують методи впливу на механізм регулювання ринкового ціноутворення тощо.  

Серед методів впливу на механізм ринкового  ціноутворення найпоширеніші  такі: 

   1. Встановлення  максимальних цін. Це означає, що держава забороняє підвищувати ціни вище певного рівня. Це робиться для захисту інтересів споживачів від надмірного зростання цін. Контроль за цінами може бути запроваджений, наприклад, щоб утримувати темпи інфляційного зростання, запобігати отриманню монопольними об’єднаннями надприбутків у період тимчасової відсутності товарів.

   Але якщо  встановлена державою максимальна  ціна продажу товару буде нижча,  ніж ціна, що склалася внаслідок  “природних” економічних обставин  на вільному від обмежень ринку, це може призвести до того, що виробникові товарів буде не вигідно реалізовувати товари за встановленими державою цінами. Наслідком можуть бути:

   • зникнення  певних товарів з ринку;

   • виникнення  черг;

   • нормування  товарів;

   • пошуки  легальних шляхів подолання обмежень;

   • накопичення  товарів;

   • “чорний  ринок”.

   2. Встановлення  мінімальних цін. Уряд встановлює  мінімальні ціни, вищі за ціни, які б склалися на ринку  з об’єктивних причин, що призводить  до утворення надлишкової пропозиції, скорочення виробництва і встановлення ціни ринкової рівноваги на мінімальному рівні.

   3. Створення  резерву товару. Система регулювання  цін, як правило, запроваджується  разом з планами створення  резервів товару. Коли на ринку  існує надлишок певного , виду товару і при цьому ціни на нього падають, урядові органи купують товари. За рахунок цього створюється резервний запас. Якщо на ринку утвориться дефіцит певного виду товару і ціни на нього значно зростуть, споживачам пропонуватимуться товари з резервних запасів, що призведе до цінової стабілізації.

Частіше створюються  запаси сільськогосподарської продукції, оскільки обсяг поставок цієї продукції  щороку різний і в основному залежить від урожаю. Створення резервних  запасів зумовлено необхідністю постійно забезпечувати населення потрібними товарами, а також його захисту від різких коливань цін.

   В Україні  ціни регулюються за допомогою  законодавства про ціноутворення,  що складається з Закону України  “Про ціни і ціноутворення”, нормативних актів, які видано  відповідно до нього, та стосуються політики ціноутворення.

   Політика  ціноутворення — складова загальної  економічної і соціальної політики  України, спрямована на забезпечення:

   • рівних  економічних умов і стимулів  для розвитку всіх форм власності,  економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів республіки;

   • існування  збалансованого ринку засобів  виробництва, товарів і послуг;

   • протидії  монопольним тенденціям виробникам  продукції, товарів і послуг;

   • об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

   • розширення  сфери застосування вільних цін;

   • підвищення  якості продукції;

   • соціальних  гарантій, в першу чергу для  низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку зі зростанням цін і тарифів;

   • створення  необхідних економічних гарантій  для виробників;

   • орієнтації  цін внутрішнього ринку на  рівень світового ринку.

   В народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. 

Державне регулювання  цін (тарифів) нині здійснюється, як правило, лише на продукцію і послуги суб’єктів  природних монополій та частини  інших монопольних утворень регіонального  рівня.

Регулювання цін (тарифів) не поширюється на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту постановки її на виробництво).

   Суб’єкти  господарювання, у яких в результаті  перевірок виявлено порушення вимог законодавства України про захист економічної конкуренції шляхом встановлення монопольних або дискримінаційних цін, зобов’язані в 10-денний термін після одержання акта перевірки повідомити відповідні органи про вжиті заходи щодо усунення порушень.

   Функціонуючи  на ринку, суб’єкти господарювання, що займають монопольне становище,  можуть встановлювати монопольні  чи дискримінаційні ціни. Тим  самим вони порушують норми  законодавства, щоб отримати надприбутки  за рахунок споживачів та інших суб’єктів господарювання.

   Монопольна ціна — ціна, яку встановлює суб’єкт господарювання, який займає монопольне становище на ринку, що призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача. Вона може бути монопольною високою або монопольною низькою.

   Монопольна висока ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку як постачальник, продавець товару, надавач послуг, виконавець робіт, понад рівень ціни, що існував би за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до порушення прав. Монопольною високою є також ціна, яку встановив суб’єкт господарювання, що займає монопольне становище на ринку як споживач, отримувач, покупець товару, замовник робіт та послуг, нижча ніж ціна, що існувала б за умов значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до порушення прав інших споживачів, у тому числі прав інших суб’єктів господарювання — продавців, надавачів, отримувачів, покупців товару, виконавців, замовників робіт і послуг.

   Монопольна низька ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку як постачальник, продавець товару, надавач послуг, виконавець робіт, нижча ніж ціна, що існувала б за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до обмеження конкуренції на зазначеному ринку або суміжних з ним ринках. Монопольною низькою є також ціна, яку встановив суб’єкт господарювання, що займає монопольне становище на ринку як споживач, отримувач, покупець товару, замовник робіт та послуг, вища за ціну, що існувала б за умови значної конкуренції на ринку, тобто ціна, рівень якої призвів або може призвести до обмеження конкуренції.

   Дискримінаційна ціна — ціна, встановлена суб’єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, на один і той самий товар понад (нижче) ціну для інших споживачів цього ринку (за рівних інших умов), яка призвела до обмеження прав окремих споживачів, у тому числі прав окремих суб’єктів господарювання — отримувачів, покупців товару, замовників робіт, послуг, поставивши їх у невигідне становище в конкуренції.

   Дискримінаційна  ціна може, зокрема, мати місце,  якщо:

● встановлено  різні ціни на один і той самий  товар для різних споживачів, різниця між якими не обрунтована необхідними витратами, що призвело до одержання додаткових прибутків та обмеження прав окремих споживачів;

● встановлено  однаковий рівень цін на товари, що істотно різняться за якістю, специфікацією або витратами на транспортування, реалізацію тощо для різних споживачів, що призвело до одержання додаткових прибутків та/або обмеження прав окремих споживачів.

   Щоб запобігти  та надалі не допустити економічно  необґрунтованого зростання цін  та в разі потреби запровадити механізм їх державного регулювання в Україні, органи державної виконавчої влади проводять щоденний моніторинг цін на споживчому ринку.

   Під поняттям  “моніторинг цін на споживчому ринку” розуміють роботу з оперативного дослідження цінової ситуації на ринку, розвитку її динаміки, аналізу та визначення тенденцій її впливу на розвиток інфляційних (дефляційних) процесів у регіонах України та в державі у цілому. Моніторинг цін на споживчому ринку — складова економіко-аналітичної роботи з оцінки та прогнозування процесів соціально-економічного розвитку, проводиться окремо від здійснення перевірок стану додержання порядку формування, встановлення та застосування цін.

   Метою проведення моніторингу цін на споживчому ринку є вивчення динаміки розвитку цінових процесів на прикладі окремих найбільш соціально значущих продуктів харчування та споживчих товарів для оперативного інформування органів державної виконавчої влади України, забезпечення керованості інфляційними процесами в державі шляхом своєчасного застосування необхідних заходів впливу на їх розвиток.

   В результаті  проведення оперативного моніторингу  цін на споживчому ринку забезпечується  своєчасне інформування органів  державної виконавчої влади України  про стан розвитку цінової  ситуації на ньому.