Расчет межоперационных заделов

Мiнова вартiсть = Корисна  вартiсть + Вартiсть поваги

Мiнова вартiсть показує, скiльки ринок готовий заплатити  за продукт, корисна вартiсть є  показником цiнностi основно функцiї  продукту для споживача. Вартiсть  поваги являє собою спробу оцiнити цiннiсть iнших атрибутiв продукту, що не вiдносяться прямо до його корисностi .

Вартiсний аiналiз звичайно проводиться в дванадцять етапiв:

1. Вибрати продукт. Вiдбираються  продукти, здатнi принести найбiльшу  вигоду, а також найбiльш складнi, котрi можна спростити; продукти, що користуються найбiльшим попитом  у виробництвi, скорочення яких  дасть iстотну економiю; застарiлi  продукти, що допускають полiпшення  за рахунок застосувания нових  технологiй.

2. Обчислити витрати. Потрiбно  точно визначити величину граничних  витрат, оскiльки саме їхне скорочення  є метою вартiсного аналiзу. Накладнi  витрати не враховуються. Для  багатьох органiзацiй даний етап  є найбiльш складним.

3. Скласти список усiх  компонентiв (деталей).

4. Скласти список усiх  функцiй. У цьому повинна брати  участь уся команда, що для  подолання колишнiх припущень  може скористатися методом мозкової  атаки. Цiль — визначити функцiї  що можуть знадобитися споживачу,  а не функцiї якi вважає потрiбними  виробник.

5. Оцiнити поточний i майбутнiй  попит.

6. Визначити головну функцiю.  Тобто викреслювати усi функцiї  з етапу 4, якi можна класифiкувати  як другоряднi, поки не залишиться  одна — сама головна.

7. Перелiчити iншi способи  виконання головної функції. Знову  працює вся команда, проводиться  мозковий штурм.

8. Обчислити витрати альтернативних  варiантiв. Це варто робити якомога  ранiше пiсля закiнчення, але не  пiд час мозкового штурму, у  протилежному випадку розрахунки  негативно вплинуть на генерацiю  нових iдей. На даному етапi можна обмежитися досить приблизними  пiдрахунками.

9. Видiлити три найдешевшi  альтернативи.Три — довiльних  числа, як правило, такої кiлькостi «минулих» варiантiв досить. Проводиться  детальний аналiз здiйсненностi, показникiв  роботи i витрат.

10. Вибрати найкращий варiант  і продовжити його розробку.

11. Визначити додаткові  функції. якi варто включити. Функції,визначенi на етапi 4 i не вхiднi в етап 10, тепер  можна пiдключити в разi потреби.  Якщо потрiбно, проводиться додаткова  робота зi складання докладного  проекту.

12. Переконатися в тому, що новий продукт прийнятий. Як i при скороченнi номенклатури, iнертнiсть й iснуючi капiталовкладення можуть виявитися істотними перешкодами на шляху впровадження нового чи змiненого продукту. Команда, що проводить вартiсний аналiз, повинна бути готова «продати» свої пропозицiї організації.Цiлком можливо, для цього й знадобиться сильне пiдкріплення у виглядi детальної калькуляцiї собiвартостi, розрахункiв зниження витрат, планiв впровадження, моделей i прототипiв.

 

 

1.3 Виробнича структура підприємства

 

Для здійснення виробничої діяльності підприємства необхідні  наступні ресурси:

• Матеріальними. Матеріальні ресурси — це ресурси в натурально-речовинній формі, які використовуються у виробничій (господарчій) діяльності підприємства. До їх складу входять основні фонди та частка обіжних фондів.
• трудовими. Трудові ресурси — це всі працюючи на підприємстві громадяни, які вкладають свою працю, фізичні та розумові здібності, знання, практичні навички у виробничо-фінансову діяльність для виконання місії підприємства та досягнення його цілей. Найбільш універсальним і узагальнюючим є термін "персонал". До персоналу ми відносимо всіх робітників, які виконують виробничі або клерувальні операції, та зайняті переробкою предметів праці з використанням засобів праці

- основний персонал —  робочі, переважно зайняті випуском  продукції;

- допоміжний персонал  — робочі, переважно зайняті в  заготівельних і обслуговуючих  цехах підприємства.

• фінансовими. Фінансові ресурси являють собою сукупність власних коштів і нагромаджень, сформованих при утворенні підприємства й поповнюваних у результаті виробничо-господарської діяльності за рахунок реалізації товарів і послуг, а також шляхом залучення зовнішніх джерел фінансування (залучених і позикових коштів)

Продукцію, яку виробляє підприємство можна віднести до одної з трьох класифікаційних груп продуктів праці.

• подетальну (кілька спеціалізованих підприємств постачають головному заводу вузли та деталі для подальшого збирання та випуску готової продукції); 
• предметну (спеціалізовані підприємства постачають певні вироби головним заводам, що збирають та випускають готову продукцію);
• технологічну (спеціалізовані підприємства постачають головним заводам напівфабрикати власного виготовлення). 

Всі виробничі підрозділи підприємства з урахуванням специфіки  робіт, що виконуються, можна розділити  на:

• підрозділи основного виробництва (цехи) - спеціалізуються на виготовленні профільної продукції підприємства, що призначена для задоволення потреб зовнішніх споживачів:
• заготівельні (ливарні, ковальсько-пресові, та ін),
• обробні (механічної обробки деталей, холодного штампування, термічні та ін),
• складальні (вузлової збірки, генеральної збирання, монтажні, регулювально-настроювальні та ін) цехи .
• Обслуговуюче господарство і господарства виробничого призначення виконують роботи з обслуговування основних і допоміжний цехів. Це транспортний цех, складське господарство, службі контрольно-вимірювальної апаратури та ін.
• Підсобне виробництво здійснює підготовку основних матеріалів для основних цехів, а також виготовляють тару для упакування продукції.

Формування цехів відбувається на основі обсягу продажу, номенклатури, складності й масштабу продукції, що випускається, рівня спеціалізації, кооперування, концентрації, комбінування виробництва й інших чинників.

Розрізняють такі форми спеціалізації  цехів основного виробництва

• технологічну. Ознакою технологічної структури є спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної частки технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу (ливарні, термічні, механообробні, складальні цехи машинобудівного підприємства). Технологічна структура використовується переважно на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва з різноманітною та нестійкою номенклатурою продукції
• предметну. Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням різноманітних технологічних процесів та операцій (цех кузовів, задніх мостів, двигунів на автомобільному заводі). Предметна структура виробництва поширена на підприємствах великосерійного й масового виробництва з обмеженою номенклатурою та значними обсягами продукції. Проте на практиці є дуже мало підприємств, де всі цехи спеціалізовано тільки технологічно або тільки предметне.
• змішану. Переважна більшість підприємств використовує змішану виробничу структуру, коли частину цехів спеціалізована технологічно, а решта - предметно. 

Згідно зі спеціалізацією виробничих підрозділів (цехів) визначається предметна виробнича структура підприємства. Для даної виробничої структури характерний   предметний розподіл праці, що проявляється у спеціалізації виробничих підрозділів та працівників на виробництві певних видів продукції (вироби, вузли, деталі).

З урахуванням системи  цілей, стратегій та програми з їхнього  досягнення обирається склад одиниць  та розподіляються задачі між ними.

Типізація видів виробничих структур характеризується рівнем структуризації його елементів та базовими параметрами  групування.

Вибір виду виробничої структури  на першому рівні структуризації - рівні виробничого підприємства - залежить від такого базового параметру  групування, як операція.

Розрізняють наступні види структуризації:

1. технологічну;
2. предметну (продуктову);
3. ресурсну;
4. територіальну;
5. мережева.

 

1.4 . Організаційна структура підприємства

 

Організаційна структура  підприємства – це склад відділів, служб і підрозділів в апараті  управління, системна їх організація, характер підпорядкованості та підзвітності один одному і вищому органу управління, а також набір координаційних і інформаційних зв’язків, порядок  розподілу функцій управління по різним рівням і підрозділам управлінської  ієрархії.

 

З ускладненням виробничих процесів та розвитку науки управління стали виділятися окремі управлінські функції. На досліджуваному підприємстві прийнято наступний розподіл функцій  в управлінні:

• Комерційний директор
• Фінансовий директор
• Директор із соціальних питань
• Директор із виробничих питань

 

Такі підрозділи називаються  службами або відділами:

• Комерційний відділ
• Фінансово-економічний відділ
• Кадрово-юридичний відділ
• Виробничий відділ

 

 

Організаційна структура  підприємства має, як правило, має п'ять і більше рівнів управління.

Кожне підприємство в процесі  організації створює власну організаційну  структуру управління, що відповідає потребам його діяльності та цілям  розвитку. На протязі свого життєвого  циклу підприємство, що нормально  розвивається, відповідним чином  розвиває та удосконалює свою організаційну  структуру управління. Оптимальна для  даного підприємства організаційна  структура повинна відповідати  основним вимогам: прозорість, хороша керованість, гнучкість, рентабельність.

Організаційна структура  повинна будуватися при оптимальній  взаємодії штабного та лінійного  персоналу підприємства, відповідати  стратегії організації, забезпечити  оперативну взаємодію з зовнішнім  середовищем організації, забезпечити  якісне та своєчасне досягнення цілей  організації .

Оптимальна організаційна  структура підприємства представляє  собою основу ефективного функціонування підприємства. Оптимізація організаційної структури підприємства націлена на створення такої моделі, що є адекватною умовам внутрішнім та зовнішнім умовам функціонування підприємства, що постійно змінюються. Вдосконалення організаційної структури як напрям управління організаційним розвитком підприємства направлено на рішення організаційних проблем  шляхом формування нової організаційної структури, розподіл та перерозподіл функцій  та відповідальності. При цьому результати розробок в управлінні організаційним розвитком відображаються у внутрішніх документах підприємства, а саме проектах організаційної структури, положеннях про організаційну структуру, підрозділи і служби, штатних розкладах, які  в цілому відображають організаційну  модель підприємства.

 

Усі організаційні структури  управління мають спільні риси, що дозволяє їх віднести до ряду типових  оргструктур управління та класифікувати.

Розроблена оргструктура підприємства відноситься до лінійно-функціонального типу оргструктур.

 Основні риси даного  типу оргструктур: Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури повинен усувати недоліки окремого лінійного та функціонального типів структур управління, зокрема таких: функціональні ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців. Передбачається, що першому (лінійному) керівнику в опрацюванні конкретних питань і підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, який складається з функціональних підрозділів (відділів, груп, бюро).

Комбіновані структури забезпечують такий подій праці, при якому  лінійні ланки управління повинні  приймати рішення та контролювати, а функціональні - консультувати, інформувати, організовувати, планувати.