Оцінка, аналіз та планування продуктивності праці на підприємстві

Автор: Пользователь скрыл имя, 02 Декабря 2011 в 00:39, курсовая работа

Краткое описание

Основна мета даної курсової роботи полягає в тому, щоб дослідити питання аналізу та планування продуктивності праці на підприємстві. Дослідження цих питань проводиться не на конкретному підприємстві, а загалом, наводяться приклади і розглядаються методи які є універсальними для більшості вітчизняних підприємств.

Оглавление

Вступ
1. Планування і аналіз чисельності працівників підприємства.
1.1 Характеристика персоналу підприємства
1.2 Склад і структура кадрів.
1.3 Кількісна та якісна характеристика персоналу
1.4 Планування чисельності працівників.
2. Методика визначення показників продуктивності праці на підприємстві.
2.1 Планування витрат на підприємстві
2.2 Планування та аналіз виробництва продукції на підприємстві.
2.3 Планування собівартості продукції на підприємстві
3. Стимулювання, як механізм підвищення продуктивності праці на підприємстві
3.1 Роль, форми і джерела стимулювання
3.2 Система стимулюючого винагородження
3.3 Стимулююча функція оплати праці.
Висновок
Список використаної літератури

Файлы: 1 файл

Курсова робота.doc

— 243.50 Кб (Скачать)

      Загальний обсяг виробництва визначається у прийнятому вимірнику і за результатами звітного періоду оцінюється відповідність  його фактичного рівня плановому  або темп (індекс) зміни порівняно  з попереднім періодом.

       ,

      де,

            Рпл.в – виконання  плану виробництва продукції, %;

            Вк.ф, Вк.пл – відповідно фактичний і плановий обсяги кінцевої продукції в прийнятому вимірнику.

      У  підрозділах з тривалим виробничим циклом виготовлення продукції замість кінцевої береться обсяг валової продукції (Вс). Перевиконання плану з цього показника не завжди є доцільним, тому тут потрібний глибший аналіз. Збільшення фактичного випуску певних виробів (комплектів, агрегатів, деталей) порівняно з планом має сенс тоді, коли в цьому є внутрішня потреба (поповнення запасів до нормативного рівня) або можливість додаткового продажу на ринку. В інших випадках це може призвести до необґрунтованого збільшення незавершеного виробництва, його некомплектності.

      Виконання плану виробництва з номенклатури продукції обчислюється у такому порядку: на плановий обсяг продукції  ділиться фактична його величина, але  без урахування перевиконання плану  за окремими номенклатурними позиціями  або, що те ж саме, - плановий обсяг, зменшується на суму невиконання плану за окремими виробами.

      У першому варіанті обчислення формула  його виглядає так:

де,

      Рпл.н  – виконання плану виробництва  з номенклатури продукції, %

      n – кількість найменувань продукції;

      Вкф – фактичний випуск кінцевої продукції і-го найменування у встановленому вимірі, але не більший за плановий обсяг. 

Таблиця 2.2

Випуск  продукції механічним цехом

за_________місяць 200_року 

 
Продукція
План Фактично Виконання плану, %
кільк-ть, шт. Сума, грн. кільк-ть, шт. Сума, грн. з обсягу з номенк-латури
Машино-комплект А 540 27000 500 25000 92.59 92.59
Машино-комплект Б 350 7000 358 7160 102.28 100.0
Машино-комплект В 620 24800 610 24400 98.38 98.38
Запасні частини - 8700 - 9000 103.45 -
Послуги іншим підрозділам - 5500 - 8500 154.54 -
Разом - 73000 - 74060 101.45 96.71
 

      Згідно  з другим варіантом, Рпл.н обчислюється за формулою:

       ,

де, Вк.н  – обсяг невиконаних завдань  за всіма видами продукції.

      Це  обчислення можна проілюструвати на прикладі таблиці 2. План із загального обсягу виробництва перевиконано на 1.45%

Рпл.в =

      З номенклатури продукції план не виконано. Ступінь його виконання обчислюється за формулою : 

Рпл.н = ;

  • за формулою :
 

    Рпл.н =  

         Як бачимо, план з  номенклатури продукції не може бути виконаний більше, ніж на 100 %, оскільки невиконання плану з однієї номенклатурної позиції не компенсується перевиконанням плану з інших видів продукції. Якщо не виконано завдання хоча б з одного виду продукції, то це означає, що план з номенклатури вже не буде виконано.

   Узагальнюючим показником ритмічності роботи певного  підрозділу є коефіцієнт ритмічності, який характеризує календарну відповідність фактично виконаної роботи встановленому плановому завданню. Він обчислюється за формулою:

   

   де,

         Кр – коефіцієнт ритмічності виробництва за певний розрахунковий період (здебільшого  за місяць);

         Т – кількість  календарних відтинків часу, на яку поділену розрахунковий період (днів, декад);

         Вк.ф – фактичний  обсяг продукції, виготовлений за t-й  відтинок часу (день, декаду) у встановленому  вимірі, у межах запланованого (перевиконання  не враховується);

         Вк.пл – обсяг  продукції, передбачений планом на розрахунковий період.

   При обчисленні ритмічності за елементарний календарний відтинок часу береться здебільшого робочий день (доба). Досить часто, особливо в одиничному й дрібносерійному виробництві, розрахунковий період (місяць) поділяється на декади (Т=3). За цих умов у розрахунку може братися не кінцева, а валова продукція.

   У таблиці 3 для спрощення обчислення взято подекадний календарний розподіл виробництва продукції механічним цехом за місяць. План виробництва  по декадах установлюється на основі кількості робочих днів у кожній декаді. Згідно з формулою  , коефіцієнт ритмічності виробництва становить: 

     

   Таблиця 2.3

   Виготовлення  продукції механічним цехом

   по  календарних періодах місяця, грн.. 

 
Декада  місяця
 
План
 
Фактично
Частка планового  декадного випуску, % Відношення  фактичного декадного випуску до планового місячного, % Виконання плану, %
І 23 000 22 000 31.51 30.14 95.65
ІІ 23 000 22 500 31.51 30.82 97.82
ІІІ 27 000 29 560 36.98 40.49 109.48
Разом 73 000 74 060 100.0 101.45 101.45
 

   Це  високий рівень ритмічності, близький до своєї нормативної межі - . Але  при глибшому її аналізі слід звернути увагу на те, чи не вплинула на рівень ритмічності понад урочна робота. Якщо така робота мала місце, треба обчислити скоригований коефіцієнт ритмічності, вилучивши з фактичного обсягу продукції її кількість, виготовлену в понад урочний час. 

 

2.3 Планування собівартості  продукції на підприємстві

      Основною  метою планування собівартості є  виявлення і використання наявних  резервів зниження витрат виробництва  і збільшення внутрішньогосподарських  нагромаджень. Плани по собівартості повинні виходити з прогресивних норм витрат праці, використання устаткування, витрат сировини, матеріалів, палива й енергії з урахуванням передового досвіду інших підприємств.

        Тільки при науково організованому  нормуванню витрат можна виявити  і використовувати резерви подальшого  зниження собівартості продукції. 

      Планова собівартість визначається шляхом техніко-економічних розрахунків величини витрат на виробництво і реалізацію всієї товарної продукції і кожного виду виробів. У залежності від характеру виробництва застосовується ряд показників, що характеризують собівартість продукції.

      При випуску одного виду продукції собівартість одиниці цієї продукції є показником рівня і динаміки витрат на її виробництво. Для характеристики собівартості різнорідної  продукції в планах і звітах використовуються показники зниження собівартості порівнянною товарною продукції і витрат на 1 грн. товарної продукції. План підприємства містить також звідний кошторис витрат на виробництво і планові калькуляції собівартості окремих виробів.

      План  по собівартості промислової продукції  складається по єдиним для всіх підприємств правилам, встановленим в інструкціях із планування, обліку і калькулюванню собівартості промислової продукції. У цих інструкціях міститься перелік витрат, що включаються в собівартість продукції, і визначаються способи калькулювання собівартості.

      Установлення  загальних, єдиних для всіх підприємств  правил має важливе значення для  правильного планування й обліку собівартості продукції. Зокрема , загальним  для всіх галузей промисловості  є порядок включення в собівартість продукції тільки тих витрат, що  прямо чи побічно зв'язані з виробництвом продукції. Тому не можна включати в планову собівартість продукції витрати, що не відносяться до виробництва продукції, наприклад витрати, пов’язані з обслуговуванням побутових нестатків підприємства (утримання житлово-комунальних господарств, витрати інших непромислових господарств і т.д.), по капітальному ремонті і будівельно-монтажних роботах, а також витрати культурно-побутового призначення.

      Деякі витрати хоча і враховуються у  фактичних витратах на виробництво, однак у силу їхнього особливого характеру також не можуть включатися в планову собівартість продукції. До таких витрат відносяться різного роду невиробничі витрати і втрати, наприклад, обумовлені відступами від установленого технологічного процесу виробничий брак (утрати від браку плануються тільки лише в ливарних, термічних, вакуумних, скляних, оптичних, керамічних і консервних виробництвах, а також в особливо складних виробництвах новітньої техніки в мінімальних розмірах по нормах, установлюваним вищестоящою організацією).

      Планова собівартість продукції визначається шляхом відповідних розрахунків  техніко-економічних факторів. Визначений наступний типовий перелік техніко-економічних  факторів, що обумовлюють зниження собівартості продукції:

      1) підвищення технічного рівня  виробництва;

      2) поліпшення організації виробництва  і праці;

      3) зміна обсягу, структури і розміщення  виробництва; 

      4) поліпшення використання природних  ресурсів;

      5) розвиток виробництва.

      У плані по собівартості продукції  на підприємстві поряд з витратами на 1 грн. товарної продукції маються наступні показники: собівартість окремих видів продукції, собівартість товарної продукції, зниження собівартості порівнянної продукції.

      Визначення  планової собівартості окремих видів  продукції є основою планування витрат на виробництво. Планова собівартість усієї товарної продукції розраховується на основі даних про обсяг випуску товарної продукції і планової собівартості окремих видів виробів. Оцінка виконання плану по собівартості всієї товарної продукції здійснюється з обліком виникне них протягом  звітного року змін цін на матеріали і тарифів на перевезення й енергію. Уся товарна продукція при плануванні й обліку собівартості на підприємствах підрозділяється на порівнянну і непорівнянну. Порівнянної вважається продукція, що випускалася в попередньому (по відношенню до планового) року, а також вироби з тривалим циклом виробництва, що випускалися торік в одиничних екземплярах. До складу порівнянної продукції не включаються роботи з замовленням на сторону, послуги, зроблені своєму капітальному будівництву, роботи з капітальному ремонту і продукція, що виготовлялася в експериментальному порядку. До непорівнянного відноситься продукція, освоєна виробництвом у поточному році. У плані підприємства визначається завдання по зниженню собівартості порівнянної продукції. Воно виражається відсотком зниження собівартості продукції стосовно   минулого року. Поряд з цим може бути зазначена і сума планованої економії в результаті зниження собівартості порівнянної продукції.

      Загальна  собівартість продукції розраховується за формулою:

      Ск = Сз + Сн1 – Сн2,

      де,

      Ск  – собівартість кінцевої продукції підрозділу за плановий період, грн..;

      Сз – загальні витрати підрозділу за кошторисом, грн..;

      Сн1, Сн2 – собівартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн..

Информация о работе Оцінка, аналіз та планування продуктивності праці на підприємстві