Инвестиційної діяльності в Україні та світі

     1. За об´єктами вкладення капіталу розділяють:

     Фінансові інвестиції - це вкладення коштів в  різні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, цільові банківські вклади, депозити.

     Реальні інвестиції — ті, які вкладають безпосередньо в виробництво та збут (будівлі, обладнання, споруди та інше), і ті, які  забезпечують володіння контрольним пакетом акцій, тобто контроль над підприємством (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна і інша документація). [№ 15, с. 7]

     Останнім  часом в економічній літературі визначалась нова - інноваційна форма  інвестицій (вкладення в нововведення). Інтелектуальні інвестиції — це вкладення  в об´єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки. [Додаток 4]

     2. За характером  участі в інвестиційному  процесі:

     Пряме інвестування здійснюють інвестори, які безпосередньо добирають об’єкти інвестування та вкладають в них кошти (майно, активи). Як правило, інвестори добре обізнані з об’єктом інвестування і знають механізми інвестування.

     Непрямі інвестиції здійснюють фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об´єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які випускаються фінансовими посередниками. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші об´єкти інвестування, керують ними, потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами — інвесторами. [№10, с.11]

     3. За відтворювальною спрямованістю виділяють: валові інвестиції, які характеризують загальний обсяг капіталу, що інвестується у відтворювання основних засобів і нематеріальних активів в певному періоді, реінноваційні інвестиції - прирівнюються до суми амортизаційних відрахувань в певному періоді і чисті інвестиції – це сума валових інвестицій, зменшеною на суму амортизаційних відрахувань по всіх видах капітальних активів підприємства, що амортизуються, в певному періоді.

     4. За ступенем залежності  від доходів розрізняють: виробничі інвестиції, які прямо взаємодіють з динамікою обсягу чистого доходу через механізм його розподілу на споживання і заощадження та автономні інвестиції - характеризують вкладення капіталу, ініційоване дією чинників, не пов´язаних з формуванням і розподілом чистого доходу.

     5. По відношенню  до підприємства-інвестора розрізняють: внутрішні інвестиції, які характеризують вкладення капіталу в розвиток операційних активів самого підприємства-інвестора та зовнішні інвестиції - є вкладенням капіталу в реальні активи інших підприємств або у фінансові інструменти інвестування, що емітуються іншими суб´єктами господарювання.

     6. За періодом здійснення: короткострокові інвестиції - вкладення капіталу на період до 1 року та довгострокові інвестиції - на період  > 1 року.

     7. За сумісністю  здійснення розрізняють: незалежні інвестиції, які характеризують вкладення капіталу в такі об´єкти інвестування, які можуть бути реалізовані як автономні, взаємозалежні інвестиції - характеризують вкладення капіталу в такі об´єкти інвестування, черговість реалізації або подальша експлуатація яких залежить від інших об´єктів інвестування і може здійснюва­тися лише в комплексі з ними та взаємовиключні інвестиції носять аналогічний характер за цілями їх здійснення, характеру технології, і вимагають альтернативного вибору.

     8. За рівнем прибутковості  розрізняють: високодоходні інвестиції - які характеризують вкладення капіталу в інвестиційні проекти або фінансові інструменти, очікуваний рівень чистого інвестиційного прибутку по яких істотно перевищує середню норму цього прибутку на інвестиційному ринку, середньодоходні інвестиції  – середня норма інвестиційного прибутку, низькодоходні інвестиції -нижче середню норму цього прибутку та Бездоходні інвестиції - представляють групу об´єктів інвестування, вибір і здійснення яких інвестор не пов´язує з отриманням прибутку. Такі інвестиції переслідують, цілі отримання соціального, екологічного і інших видів неекономічного ефекту.

     9. За рівнем інвестиційного  ризику виділяють  наступні види  інвестицій: безризикові інвестиції – наприклад, короткострокові інвестиції у країни зі стабільною економічною ситуацією, низькоризикові інвестиції – це вкладення капіталу в об´єкти інвестування, ризик по яких значно нижче середньо-ринкового, середньоризикові інвестиції - рівень ризику – середньо ринковий і високоризикові інвестиції - рівень ризикуиперевищує середньоринкий.

     10. За рівнем ліквідності  інвестиції підприємства  розподіляються на: високоліквідні інвестиції - такі об´єкти інвестування, які швидко можуть бути конвертовані в грошову форму (як правило, в строк до одного місяця) без відчутних втрат своєї поточної ринкової вартості, середньоліквідні інвестиції - в строк від одного до шести місяців, низьколіквідні інвестиції(від півроку і вище).

Неліквідні  інвестиції. Вони характеризують такі види інвестицій підприємства, які  самостійно реалізовані бути не можуть (вони можуть бути продані на інвестиційному ринку лише в складі, цілісного  май­нового комплексу).

     11. За формами власності  капіталу, що інвестується, виділяють приватні, державні і змішані інвестиції.

     12. За характером  використання капіталу в інвестиційному процесі розрізняють: первинні інвестиції - які характеризують використання знов сформованого капіталу як за рахунок власних, так і позикових фінансових ресурсів, реінвестиції - є повторним використанням капіталу в інвестиційних цілях за умови попереднього вивільнення в процесі реалізації раніше вибраних інвестиційних проектів, інвестиційних товарів або фінансових інструментів та дезінвестиції - процес вилучення раніше інвестованого капіталу з інвестиційного обороту без подальшого використання в інвестиційних цілях.

     13. За регіональною ознаками розрізняють: вітчизняні інвестиції (кошти, інвестовані вітчизняними інвесторами на території даної держави) і іноземні( їх здійснюють вітчизняні інвестори на території іншої держави).

     14. За регіональною  спрямованістю капіталу розрізняють: інвестиції на внутрішньому ринку - які характеризують вкладення капіталу як резидентів, так і нерезидентів на території даної країни та міжнародні інвестиції - характеризують вкладення капіталу резидентів даної країни за межа­ми внутрішнього її ринку.

     15. За галузевою спрямованістю інвестиції розділяються в розрізі окремих галузей і сфер діяльності відповідно до їх класифікатора.

     1.3. Особливості інвестиційної  діяльності

     Інвестиційна  діяльність — це процес організації інвестування в реально існуючих у країні умовах господарювання. Термін "інвестування" має більш теоретичне значення, визначаючи модель поведінки інвестора щодо нарощування свого капіталу.

     Інвестиційна  діяльність представляє інвестиційний  процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розглядається  стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприємства (юридичної  особи), що здійснює інвестиційний процес (рис. 3.1).

     Вона базується на наявних вільних фінансових ресурсах у потенційних інвесторів. Обсяги інвестування будуть більшими, якщо у потенційних інвесторів зростають вільні кошти. Цьому може сприяти (або протидіяти) державна грошово-кредитна політика. Це здійснюється через вплив на інвестиційні умови, банківську систему та регулювання грошового обігу. Саме банки є першими інституціональними інвесторами економіки. Вони за своїми функціональними можливостями забезпечують нарощування коштів в економічній системі (гроші роблять гроші) — а це є завдання інвестиційної діяльності.

     Національний  банк країни має у своєму розпорядженні три типи інструментів грошово-кредитного регулювання:

     • операції купівлі-продажу урядових цінних паперів;

     • норми страхового резервування банківських  активів;

     • ставка рефінансування Національного  банку.

     Державні  цінні папери випускаються і продаються на первинному ринку для забезпечення бюджетного дефіциту та обслуговування урядових боргових зобов'язань. Але  на вторинному ринку уряд може їх купувати й продавати також для впливу на кількість вільних коштів у  інвесторів. Встановлюючи більш або  менш вигідні умови дохідності за своїми цінними паперами (змінюючи їх цінову пропозицію), держава стимулює їх викуп або продаж юридичним та фізичним особам і в такий спосіб зв'язує, зменшує кількість вільних грошей чи, навпаки, вивільнює додаткові кошти для фінансового ринку та інвестування.

     Відповідно  до встановлених Центральним банком норм страхових резервів комерційні банки частину своїх коштів мають  тримати в резервах. Зарезервовані  кошти не беруть участі в інвестиційній  діяльності банку. Змінюючи норму резерву, Центральний банк впливає на інвестиційну активність і спроможність банку.

     Циклічність залишається поки що основним недоліком ринкової економіки. Періоди економічного зростання переходять у спади виробництва та споживання. У цей період зростає рівень безробіття, знижується життєвий рівень і ділова активність. Протидія циклічності, забезпечення рівномірного розвитку є завданням "урядової" політики. Створення ефективного середовища для інвестиційної діяльності в країні є способом державної участі у стимулюванні й захисті інтересів інвесторів, як комплекс організаційних, технічних і правових заходів, спрямованих на створення умов, що сприяють ефективній діяльності, захисту прав та інтересів інвесторів.

     Інвестиційна  діяльність реалізується у відповідному середовищі, що має багатоаспектну характеристику. Вона має бути врахована  при плануванні й прийнятті рішення  інвестором як параметр узгодженості із зовнішніми умовами.

     Важливою  частиною зовнішніх умов реалізації інвестицій є прогноз параметрів макроекономічного стану економіки  на глибину (за часом) його реалізації:

     • очікуваний рівень фінансової стабільності;

     • стан валютного ринку, достатність  міжнародних резервів Національного  банку для підтримки стабільності національної валюти ринковими засобами;

     • стан платіжного балансу країни;

     • збалансованість державної бюджетної  політики, стан і графік виплат за державними борговими зобов'язаннями;

     • параметри монетарної політики, схеми  проведення грошової емісії і їх вплив  на економіку;

     • податкова система (рівні ставок оподатковування, простота й організація  бухгалтерського обліку, прогнозованість  змін у системі оподатковування);

     • стан банківської системи, її надійність і здатність до кредитування інвестиційних  проектів;

     • стан фінансового ринку й ціна кредитних ресурсів;

     • середньоринкова прибутковість та ризикованість фінансових інструментів;

     • загальна збалансованість пропорцій  бюджетної системи, монетарної політики, пов'язаної з платіжним балансом країни;

     • наявність і темпи економічного розвитку в країні;

     • темпи й рівень споживання, пропорції, що склалися між споживанням і  нагромадженням, їх прогнозована динаміка;

     • прогнози ділової активності на наступний  період. Інвестиційна діяльність завжди орієнтована на перспективу.

     Отже, побудова реалістичних інвестиційних  планів неможлива без прогнозу того середовища, у якому розвиватиметься  проект. Такий прогноз може будуватися за вищенаведеним переліком основних характеристик макроекономічного середовища проекту.

     Кожний  із зазначених вище аспектів зовнішніх  умов може змінювати майбутнє економіки  в країні, впливати на інвестиційну діяльність і відповідно її формувати.

     При розробці чи оцінці проекту важливий прогноз відносної фінансової стійкості  економіки та її основних характеристик: зміна внутрішніх цін (рівень інфляції) і прогноз зміни валютного  курсу національної грошової одиниці (рівень девальвації).

     Прогнозоване  економічне зростання у країні на період реалізації проекту формує економічний  фон, на якому реалізовуватиметься  проект. Загальна для економіки тенденція  зростання дає потенційну впевненість, що проект розвиватиметься в умовах зростання попиту, у тому числі  і на продукцію проекту. Деякі  помилки проекту можуть бути із запасом  компенсовані зростаючим попитом. Прогнозований  загальноекономічний спад означає, що для проекту умови погіршуються, а це підвищує загальноекономічний  ризик проекту. Збалансована державна бюджетна й грошово-кредитна політика створює атмосферу сприятливого зовнішнього середовища для проекту. І навпаки.