Природні ресурси Украины та особливості їх роміщення

            Поряд із певними вигодами створення цих водосховищ призвело до багатьох негативних наслідків:

• Втрати близько 10 % стоку Дніпра на  випаровування та інфільтрацію;
• Затоплення і підтоплення великих масивів родючих земель.

     Запаси  більш чистих порівняно з поверхневими підземних вод перевищують 20 км². Найбільші ресурси підземних вод сконцентровані в північних і західних областях України, а також у межах Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну.

     Моря, що омивають територію України, звичайно можна розглядати як альтернативне джерело водних ресурсів, але оскільки ці води вимагають опріснення, а отже, і значних затрат коштів та енергії, в найближчі роки використання їх малоймовірне.

     Найбільше значення Чорного і Азовського морів в тому, що вони дають вихід України через протоки Босфор і Дарданелли і Середземне море до Світового океану. Особливістю Чорного моря є наявність у ньому, починаючи із 150 м, розчиненого сірководню, який глибше 200 м повністю витісняє кисень і робить море практично біологічно мертвим.

     В Україні використання видних ресурсів поділяється на:

• Водоспоживання, тобто відведення води від джерела з наступним застосуванням у технологічних процесах;
• Водокористування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурса.

     Важливою  складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси – запаси енергії річкових потоків  і водоймищ, що лежить вище від рівня  моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60 % всієї енергії  поверхневого стоку. Розрізняють потенціальні, технічно можливі та економічно доцільні для використання гідроенергоресурси. Потенціальні гідроенергоресурси становлять 44,7 млрд. кіловат-годин; з них технічно можливі для використання – 21,5 млрд. кіловат-годин; економічно доцільні для використання становлять 16 млрд. кіловат-годин.

     Взагалі, Україна недостатньо забезпечена  водними ресурсами, тому слід впроваджувати  негайні заходи щодо ефективного  використання їх як у житті людей, так і в народному господарстві. 

     2.3. Земельні ресурси 

     Земля – один з найбільш універсальних  природних ресурсів, необхідних для  всіх галузей господарства. Особливість  земельних ресурсів полягає в  тому, що їх не можуть замінити жодні  інші ресурси і вони повинні використовуватись  там, де знаходяться.

     Земельні  ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об’єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва. Всі земельні ресурси України  незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельних фонд держави.

     Земельний фонд України 603,7 тис. км² становить усього лише 0,4 % загальної площі поверхні суші і складаються із земель різного функціонального призначення, якісного стану і правового статусу. Україна має дуже зручне економіко-географічне положення і практично вся її територія придатна для промислового , транспортного та сільськогосподарського освоєння.

     Оцінка  землі дуже сильно залежить від економіко-географічного положення і освоєння території. Завдяки тому, що Україна лежить на перехресті шляхів із Європи в Азію і з Північної Європи в Південну, вона має досить зручне економіко-географічне положення і здавна добре освоєна.

     Найвищий  рівень освоєності мають давньозаселені західні та центральні області України, а також промислові регіони Подніпров’я і Донбасу. Найвищий рівень розвитку соціальної і транспортної інфраструктури характерні для південних областей України. Тільки відносно вузька смуга Чорноморського узбережжя і території, що прилягають до гирл великих річок, мають значно вищий рівень освоєності та відповідно вищу оцінку як територіальні ресурси.

     Дуже  важлива особливість земельних  ресурсів полягає в тому, що верхній  тонкий шар землі – грунт має природню родючість. При раціональному і дбайливому використанні земель їх природна родючість зростає, при хижацькому – зменшується, а може бути зовсім втрачена. Тому землі з найвищою родючістю повинні використовуватися в сільському господарстві, насамперед у рослинництві.

     В Україні частка сільськогосподарських  угідь у загальній структурі  земель становить 69,4 % (41,9 млн. га земельного фонду); орних – понад 55 %, що є  одним із найвищих показників у Європі і світі. Забезпеченість ріллею також  досить висока і становить від 0,15 га на одного жителя на Закарпатті, до 1,3-1,5 га в Миколаївській, Херсонській, Кіровоградській областях, а в середньому в Україні – 0,78 га. Ліси та лісовкриті площі займають 10,4 га, або 17,2 %, забудовані землі під промисловими і транспортними об’єктами, житловими вулицями становить 2,3 млн. га, або 3,8 %; землі, що покриті поверховими водами – 2,4 млн. га, або 4 %; інші землі – 3,4 млн. га, чи 5,6 %.

     Розподіл  земельного фонду України за землекористувачами характеризується такими співвідношеннями: державні і колективні сільгосппідприємства , кооперативи, акціонерні товариства, фермерські  господарства – 46,7 млн. га, або  77,3 % земельного фонду, сільськогосподарські підприємства –7,2 млн. га, або 11,9 %; підприємства промисловості, транспорту і зв’язку та ін. – 2,1 млн. га, чи 3,5 %; заклади науки, культури, мистецтва, освіти, охорони здоров’я та ін. – 0,2 млн. га, або 0,3 %; установи природоохоронного та рекреаційного призначення – 0,3 млн. га; водогосподарські підприємства – 0,5 млн. га; житлово-експлуатаційні організації – 0,1 млн. га.

     Щодо  розораності земель, то у Лісостеповій і Степовій зонах вона значно перевищує  оптимальні показники, досягаючи 70 % і  більше. Це спричиняє розвиток сильних  ерозійних процесів, причому в  степових областях землі піддаються як водній, так і вітровій ерозіям. Частка еродованих земель постійно зростає і досягла вже 37 % ріллі, що становить понад 12 млн. га. З кожного га землі щорічно змивається від 5 до 25 м3 грунту, в основному верхнього найродючішого шару. Це призводить до зменшення врожайності на 30-70 % і до зниження якості сільськогосподарських угідь.

     Рівень  інтенсивності використання земельних  ресурсів України є досить диференційованим у територіальному відношенні. Найвища  замученість земель у господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, Тернопільській областях. Найвищу сільськогосподарську освоєність мають землі Запорізької, Миколаївської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Одеської та Херсонської областей.

     На  сучасному етапі розвитку основними проблемами в сфері земельних ресурсів виступають:

1. Підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель.
2. Припинення деградації грунтів та зростання їх родючості.
3. Досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування.
4. Формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної проблеми розв’язання продовольчої проблеми.

     Напрямки  вирішення цих важливих проблем  пов’язані з посиленням ролі держави  в управлінні земельними ресурсами, проведенням ефективної земельної реформи та відповідної аграрної політики, залученням земельних ресурсів у активний економічний обіг

     2.4. Лісові ресурси

     Лісові  ресурси відіграють важливу роль у збереженні папко лишнього середовища та господарській діяльності людей, слугують важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.

     Україна належить до країн з невисокою  забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом - 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21-22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

     Загальні  запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За останні роки намітилася тенденція до скорочення обсягів лісокористування. Загальні обсяги заготівлі деревини зменшилися з 14,4 млн. м³ у 1990 р. до 10,5 млн. м³ у 1997 р., тобто майже на 30%.

     Вікова  структура лісів України характеризується такими співвідношеннями: молодняки займають 45,4% площі, середньовікові — 37,7%, достигаючі та стиглі — відповідно 10,1% та 6,8%, що в 1,5-2 рази нижче оптимальних величин. За останнє десятиліття в Україні значна частина лісових насаджень загинула від промислових викидів та постраждала від аварії на ЧАЕС. Крім того, загальний стан лісів України не відповідає еколого-економічним вимогам, а функціонування лісового господарства здійснюється в складних економічних умовах.

     Основними, найбільш актуальними проблемами щодо формування і раціонального використання лісових ресурсів України є: порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами; значне виснаження лісосировинної бази, погіршення природних комплексів, деградація рослинного покриву; обмеженість інвестицій для лісогосподарського виробництва; скорочення обсягів лісокористування та низький рівень задоволення потреб у деревині за рахунок місцевих ресурсів.

     Вирішення названих проблем тісно пов'язано  з розширеним відтворенням лісових ресурсів, підвищенням ефективності їх охорони і використання. Необхідно проводити активні заходи щодо захисту і відновлення лісових насаджень з тим, щоб поступово переходити на забезпечення потреб країни переважно за рахунок власних ресурсів із збереженням основних екологічних функцій лісу. Поряд з цим принципово важливо підвищити експортні можливості лісового господарства України. 

     2.5. Рослинний і тваринний світ 

     Рослинність  України  різноманітна.   На  рівнинній  частині вона поширена за широтними зонами, в горах — за висотними поясами.   На   території   країни   рослинність   істотно   змінена господарською діяльністю людини. Тепер тут налічується більш як   25  тис.   видів рослин.   Рослинність лісів,   степів,  луків і боліт дуже багата. В Українських Карпатах поширені рослини понад 2 000, а в Криму —  2 300 видів.

     Загальна  площа лісів в Україні — близько 10 млн гектарів, що становить приблизно 14 % її території. Найбільшою є лісистість в Українських Карпатах (40,5%) і Кримських горах (32 %). Лісистість природних зон рівнинної частини закономірно зменшується з півночі на південь від 26,1 % (зона мішаних лісів) до 12,5 (Лісостеп) і 3,8 % (Степ). У лісах переважають молоді та середньовікові дерева, поширені такі породи, як сосна, ялина, бук, дуб/ Вони займають близько 90 % лісопокритої площі. Крім того, є насадження граба, липи, клена, берези, тополі, вільхи тощо. Соснові (борові) ліси займають великі площі на Поліссі, а також у долинах річок Лісостепу і Степу (мал. 40). Вони ростуть на дерново-підзолистих піщаних ґрунтах, бідних на гумус та поживні речовини. На кращих ґрунтах поширені дубово-соснові ліси.

     У лісах України трапляються два  види ялини — звичайна, або європейська, і гірська. Великі площі ялина займає в Українських Карпатах.

     Ялина (смерека) біла поширена в Карпатах, окремих районах Передкарпаття. В карпатських лісах трапляється також модрина. Подекуди в Українських Карпатах і Кримських горах збереглися поодинокі дерева і невеличкі насадження-реліктового тису ягідного. На території України поширений бук європейський і кримський. Бук європейський є однією з головних порід лісів Українських Карпат і західних районів Волині, Поділля і Придністров'я. На схід від лінії Володи-мир-Волинський—Кременець—Кам'янець-Подільський він зникає. Бук кримський поширений у Кримських горах на висотах від 500 до 1 300 м.

     У лісах України росте дуб звичайний. Він поширений в усіх природних зонах рівнинної частини країни, в горах до висоти 900 м. Дуб скельний росте в Карпатах і Кримських горах, а також на заході лісостепової зони. Граб входить до складу дубових, дубово-букових і букових лісів, утворюючи в них другий ярус. У Криму поширені граб кавказький та граб східний. У лісах трапляються в'яз і берест. На узліссях байрачних лісів росте дрібнолистий берест — карагач. Типовою породою для України є липа серцелиста, а в Карпатах і західних областях — липа широколиста, в придніпровських лісах — липа срібляста, в Кримських горах — липа кримська. Ясен звичайний трапляється в усіх лісових районах України. Росте клен кількох видів (явір, гостролистий, польовий і татарський). Клен гостролистий поширений скрізь, явір — у Карпатах і західному Лісостепу, клени польовий і татарський — в лісостепових і байрачних степових лісах.