Економiчна характеристика Тунiсу

    Таблица 2.1.

    Основні показники сільського господарства (2010 рік)

Джерело: [16] , розрахунки автора

    2.2. Вторинний сектор

    Останнім  часом промислова галузь придбала в  туніської економіці досить значиме  місце. Практично вже двадцять років  розвиток туніського національного  господарства відбувається відповідно розробляються в рамках найбільш перспективних програм планами  капіталовкладень.

    Найважливішою частиною економіки Тунісу є гірничодобувна промисловість, в якій головне місце  зайняте розробкою фосфоритів, що ведеться великими державними компаніями. Туніс - один з провідних виробників фосфоритів, видобуток яких ведеться головним чином у центральних районах країни, насамперед у районі Гафси. У незначних кількостях в країні налагоджено також виробництво залізної, свинцевої і цинкової руд, а також солі. Близько 50% фосфоритів відразу надходить на зовнішні ринки, а друга половина переробляється в суперфосфати та гіперфосфати. Залізна руда добувається в Тунісі на північно-заході, в родовищі Джерисса.

    Інші  важливі галузі виробництва: нафтопереробка, металургія, виробництво електроустаткування, машин і транспортних засобів, хімічних товарів на основі фосфоритів, цементу, взуття, тютюнових виробів, паперу та меблів. Підприємства розташовані насамперед у Тунісі, за ним йдуть Сус, Сфакс, Габес і Бізерта [8].

    Найважливіша  мінеральна сировина - нафта, хоча за її запасам, які на початку 1990-х років  були оцінені в 263,9 млн. т, Туніс набагато поступається сусіднім країнам. Перші  значні родовища нафти були виявлені в 1964 в районі Борміо, поблизу південного кордону з Алжиром. Обсяг нафтових запасів Тунісу сильно поступається Алжиру: за даними розвідки тут знаходиться приблизно 350 мільйонів тонн нафти і 187 млрд. куб м. газу [5, c. 126]. Незважаючи на те, що в рік видобуток нафти становить всього близько 5 млн. тонн, країна за рахунок неї повністю забезпечує свої внутрішні потреби, а також отримує приблизно 40% вишколу від експорту. Нафта, що видобувається в Тунісі, відрізняється чудовою якістю, так як вона містить мінімальну кількість сірчаних домішок і, завдяки цьому, експортується без проведення очищення [11].

    Найбільш  розвиненими є текстильна і швейна промисловість. Велика частина текстильного виробництва йде на експорт. Іноземні капітали, які інвестуються в економіку  країни, в основному спрямовуються  на розвиток швейного і текстильного виробництва. У Тунісі тільки на початку 70-х років фірми ФРН відкрили понад 40 фабрик і майстерень, що працюють на експорт [1, c.590].

    На  території Тунісу відсутні поклади  вугілля, і гідроенергетичні ресурси  теж обмежені. Електроенергія виробляється тепловими електростанціями, переробними  мазут, а також інше важке паливо.

    Машинобудування представлено тільки автоскладальними заводами, які використовують імпортні вузли і деталі. З конвеєрів  цих заводів сходять автобуси, легкові та вантажні машини італійських  і французьких марок.

      Хімічні підприємства виробляють  фосфорну і сірчану кислоти  і потрійний суперфосфат, які  переважно поставляються на експорт.

    За  останні десятиліття в Тунісі стався сильний розвиток промисловості  будівельних металів. Ще в 1974 році на території країни було випущено близько 540 тисяч тонн цементу, в цьому  ж році був відкритий габесскій  комплекс заводів, який з 1979 року виробляє 100 тис. т вапна і 700 тис. т. цементу  щорічно [1, c.590, 9].

    Таблиця 2.2.

Основні показники промисловості (2010 рік)

Джерело: [13], розрахунки автора 

    2.3. Третинний сектор

    На  долю сфери послуг і зовнішньої торгівлі приходиться більше половини ВВП  Тунісу – близько 55%. [15]

    Найбільшим  сектором в сфері обслуговування, поза сумнівом, є туризм, який прямо  чи опосередковано дає роботу приблизно 300 000 місцевим жителям. Будучи основним джерелом отримання іноземної валюти, в 80-х і 90-х роках цей сектор переживав стійке економічне зростання, але останнім часом з'явилися  певні труднощі. Напад на єврейську  синагогу в м. Джерба ​​в квітні 2002 р., під час якого були вбито десятьох німецьких туристів, що послідкувало за атакою на США 11 вересня, посилило песимістичні настрої. Не стійка політична ситуація в країні також не сприяє великому потоку туристів до Тунісу [12].

    На  момент досягнення в 1956 незалежності Туніс  своєму розпорядженні систему транспортних комунікацій; за минулі роки вона значно розширилася і покращилася. Головні  міста з'єднані залізничним сполученням  і автошляхами з твердим покриттям, залізничною колією з узбережжям пов'язаний ряд внутрішніх районів, де проводиться видобуток фосфоритів [4, c. 521]. Країна має чотирма комерційними морськими портами: Туніс-Ла Гулетт (Туніс-Хальк аль-Уед), Бізерта, Сус, Сфакс і Габес. Є також нафтовий термінал в Схіре на узбережжі затоки Габес, який пов'язаний з внутрішніми районами нафтовидобутку нафтопроводами [7].

    Туніс пов'язаний з Алжиром залізницею і шосе, а з Лівією, оскільки залізничний  шлях обривається в Габесе, тільки автотрасою. До теперішнього часу система  залізничних шляхів модернізована  і розширена. Торговий флот Тунісу відносно невеликий, але він перевозить значну частину експортно-імпортних вантажів.

    П'ять  великих міст мають власними аеропортами: Аль-Увайна (Туніс-Картаж), Монастір, Джерба, Таузар і Табарка. Більшість міжнародних  авіарейсів обслуговується аеропортом Аль-Увайна районі столиці.

    Майже всі населені пункти мають телефонний і телеграфний зв’язок, радіо  та телебачення.

    Конфігурація  транспортної мережі країни відображає її залежність від зовнішнього ринку: дороги сполучають райони гірничодобувної  промисловості та товарного виробництва  сільськогосподарської продукції  портами, а також ведуть до кордонів [8].

    Таблиця 2.3.

    Основні показники сфери послуг країни в 2010 році