Економiчна характеристика Тунiсу

Джерела: [15], [7], розрахунки автора

    Абсолютний  ВВП Тунісу – біля 100 млрд. доларів США, ВВП на душу населення – більше 9 тис. доларів[7]. Його збільшення та зменшення перебувають у залежності від попиту на світовий експорт. З 1980 року ВВП країни зросло з 12 млрд. доларів до 100 млрд. Темпи зростання ВВП коливалися від 1% до 15% у 1982 році. На 2011 рік реальний темп зростання складає 3,7%. По рівню безробіття Туніс займає 59 місце в світі і складає 13%[15].  

Джерело: [15]

Рис.1.1. Доля прибутків секторів економіки  Тунісу в 2011 р.

    Туніс має різноманітну економіку, з важливою сільськогосподарською, гірничодобувної  промисловості, туризму та обробної промисловості[2,с. 491-492]. У сільському господарстві зайнято 3829 тис. працездатного населення, в той час як доля аграрного сектору у ВВП складає близько 18,3%, тобто виробляється недостатня кількість продукції цього сектору. Абсолютне домінування у ВВП належить сфері послуг – 49,8%[15].

Джерело: [7]

Рис.1.2.  Зайнятість населення Тунісу в 2011 р.

2. Фактори і динаміка економічного розвитку

     Основний  напрямок розвитку економіки Тунісу – десаррольїзм: застосування іноземного капіталу та опора на змішаний сектор економіки [5, c. 149].

Джерело: [17]

    Рис. 1.3. Темпи росту ВВП Тунісу в 2000-2010 рр.

    Реальне зростання ВВП в 2007 році перевищив 6%, за останні 4 роки - 5,5%. Рівень інфляції (у споживчих цінах) в 2007 р. склав 2,4%. Як було сказано вище, темпи росту ВВП Тунісу прямо залежать від попиту на експорт країн світу. У 2010 в економіці Тунісу було зайнято 3,89 млн. чоловік, близько 77% з них чоловіки. Найважливішою складовою частиною ВВП є сфера послуг (61,6%), за нею йде промисловість (27,5%, з яких на частку обробної промисловості припадає 17,8%) і сільське господарство (10,9%)[15]. Найбільшим сектором в сфері обслуговування, поза сумнівом, є туризм, який прямо чи опосередковано дає роботу приблизно 300 000 місцевим жителям [12]. Зростання безробіття змушував багатьох тунісців шукати роботу за межами батьківщини. Численність туніської діаспори свідчить про несприятливу ситуацію у сфері зайнятості, але в той же час грошові перекази з-за кордону становлять важливе джерело накопичень іноземної валюти. Уряд заохочував від'їзд тунісців на заробітки до інших країн, таких як Саудівської Аравія. В останні роки Туніс вельми успішно бореться з безробіттям, знизивши її рівень до 13% на 2011 рік. Міцна державна система і система соціального забезпечення означають, що Туніс зміг перенести і послабити руйнівний вплив на соціально-економічну сферу проведених структурних реформ [8].

    Відмінною рисою сучасної епохи є стрімкий розвиток інформаційних і телекомунікаційних технологій. У 1991 р. Туніс став першою арабською і африканською країною, підключилася до Інтернету [1, c. 586]. Впровадження в Тунісі нових ІТТ, у першу чергу Інтернету і мобільних телефонів, сприяло розвитку як економіки (підвищення ефективності, прискорення ділових операцій, збільшення прибутку), так і соціальної сфери (позитивний вплив на розвиток охорони здоров'я, освіти, на наукові дослідження, відносини між людьми ). В цілому, Інтернет досить впевнено прокладає шлях до того, щоб перетворитися на універсальний засіб спілкування в Тунісі і створити великі передумови для його перетворення у відкрите суспільство [4, c.521]. У доповіді Економічного форуму з інформаційних технологій і зв'язку (2008-2009 рр.). Туніс зайняв перше місце з країн Магрибу та Африки, 4 місце серед арабських країн і 38 місце в світі з 134 країн [14].

    Iнформаційнi технологій (IT) є найперспективнішим напрямком розвитку ринку, який зараз перебуває на порозі широкої лібералізації. Цей сектор, який є найбільш розвиненим в Тунісі з усіх північно-африканських країн і який довго залишався монопольним ринком. Також виробництво і продаж міцних спиртних напоїв та пива є виключно монополією держави[9].

    Туніс - це новий ринок нерухомості для  потенційних інвесторів, а також  одна з небагатьох країн, якою не торкнулася світова фінансова криза завдяки закритої і стабільної економіці. Це держава небезуспішно прагне стати одним з найбільш стійких в арабському світі і, звичайно, найбільш політично і економічно стійким у всій Африці [6]. У структурі прямих податків основними є податок на доходи приватних осіб та податок на прибуток компаній [8]. Для заохочення іноземних інвестицій надаються серйозні податкові пільги. Дивіденди не оподатковуються. Іноземні співробітники компаній, продукція яких орієнтована на експорт, можуть вибирати собі режим оподаткування. Основним непрямим податком є ПДВ. ПДВ обкладаються товари та послуги в усіх сферах, окрім сільського господарства [6].

    На  сьогодні туристичний сектор є головним джерелом надходжень в іноземній валюті і найбільшим роботодавцем Тунісу (після фермерського господарства) [12]. Також одним з головних джерел державних надходжень - мита (близько 26%), податок з фізичних та юридичних осіб (13%), податки на торгівлю і акцизи (20%), надходження до соціального фонду (15%), а також дохід від діяльності державних секторів, наприклад підприємств нафтової промисловості і т.д.[8].

     У січні в Тунісі відбулася «Жасминова революція» (Додаток А). 16.03.11г. Міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor's (S & P) знизило довгостроковий суверенний кредитний рейтинг Тунісу в іноземній валюті до "BBB-» з позначки «BBB», довгостроковий суверенний кредитний рейтинг в національній валюті до "BBB" з рівня "BBB +" і короткостроковий кредитний рейтинг країни в національній валюті до "A-3» з «A-2», [14].

3. Стратегія економічного розвитку

     Протягом  трьох перших десятиліть після отримання  незалежності Туніс слідував по шляху  будівництва соціалістичної економічної  моделі з жорстким державним контролем  над економікою. Туніс - аграрна країна, де розвивається промисловість. Економіка країни знаходиться в процесі реформування після багатьох десятиліть депресивного стану [1, c.588 ]. У результаті помірного, але стійкого зростання, в даний час вона вийшла на 36-е місце в світовому рейтингу [14]. Правильно обрані стратегії економічного та фінансового планування призвели до помірного, але стійкого зростання. Туніс, на відміну від переважної більшості країн у світі, не тільки зміцнив свої позиції, для протистояння зовнішніх потрясінь, а й покращив багато показників. За заявою МВФ, незважаючи на фінансову кризу, Тунісу вдалося скоротити свій державний борг, збільшити запаси іноземної валюти і збільшити обсяг прямих іноземних інвестицій [6]. Згідно з дослідженнями Bespoke Investment Group (2009р.) по стійкості країн до наслідків світової фінансової кризи, Туніс займає 6 місце з 82 країн. Розвиток туніської економіки залежить від експорту нафти і мінеральної сировини, зростання обробних галузей, розвитку туризму і надходжень з-за кордону[11].

     Туніс створює враження добре структурованого  суспільства з переважанням середнього класу, більша частина селянського  населення якого зайнята в  натуральному секторі сільського господарства [1, c.588]. Соціальне розшарування, або різниця між багатими і бідними, - на середньому, порівняно із середньосвітовими показниками рівні. На 10% найменш забезпечених родин припадає 2,3% всіх витрат населення країни, на 10% найбільш забезпечених - 31,8% [15].  У країні діє одна профспілка - Загальний союз туніських робітників (UGTT), в нього входить приблизно 30% всіх трудящих країни. Туніс - лідер в арабському світі з просування ідеї рівних прав жінок [7].

     Туніська  влада посилює участь приватного сектора в економіці країни, особливо в сфері телекомунікацій та банківському секторі. Маючи за плечима хороший послужний список здорової фінансової історії, туніська економіка регулярно отримує високі інвестиційні рейтинги від різних міжнародних інститутів, через податкові реформи і регулювання зайнятості їй вдається залучати прямі іноземні інвестиції [9].

    Економіка країни відрізняється збільшенням  числа малих підприємств, які  вразливі перед обличчям зростаючою конкуренцією з-за кордону. За щорічною доповіддю Всесвітнього банку «Ведення бізнесу 2011» Туніс займає 55 місце з 183 країн [14].

     Рівень  тіньової економіки в Тунісі оцінюється приблизно в 40% від офіційного ВВП. Туніс займає проміжну позицію в  рейтингу сприйняття корупції, тобто, вже не є країною, де корупція являє  собою серйозну проблему, але ще і не вийшов на рівень, коли корупція не вважається проблемою і пріоритетним напрямком боротьби органів правопорядку [5, c. 524]. Індекс сприйняття корупції 2010 (CPI) опублікований Transparency International, показує, що Туніс займає 59 місце в усьому світі [14].

     Програма  приватизації державних підприємств  в Тунісі почала здійснюватися з 1989 року. Приватизація підприємств  проходила в 3 основних фази. Перша  фаза з 1989-1993 рр.., Приватизувалися в  основному готельний комплекси та готелі, з 1993 по 2002 рр., коли до продажу стали пропонуватися вже більш значущі і великі за розміром активи [1, c.587]. А 2002 лібералізація дійшла до фінансового сектора, де великий пакет акцій однієї з найбільших банківських структур країни UIB [10].

     Сучасна модель Тунісу – експортно-орієнтована модель економічного розвитку, що підкреслюється вступом Тунісу до Світової Організації Торгівлі в 1995 р. Місцеві жителі люблять підкреслювати історичну орієнтацію країни на зовнішній світ, ще від фінікійської торгової імперії [2, c.186]. Туніс значною мірою орієнтований на країни Європейського Союзу в якійсь мірі з-за їх близькості, а також угоди з ЄС про вільну торгівлю в регіоні. Угода про співробітництво з ЄС, що набула чинності в 2008 році, передбачає поступову ліквідацію торгових і тарифних бар'єрів несільськогосподарської продукції, послуг та інвестицій. Євросоюз надавав допомогу в модернізації, особливо інфраструктури та активізації приватного сектора [10]. Обсяг експорту в 2007 р. склав 17,85 млрд. дол США. Основні продукти експорту: нафта і нафтопродукти (2449), фосфорна кислота і фосфати (1052), риба та інші морепродукти, оливкова олія (543 млн. $ США (2007)), фініки, цитрусові, шкіра (679), взуття. Обсяг імпорту в 2007 р. оцінювався в 18,26 млрд. дол США. Основні продукти імпорту: машини й устаткування (2342), електроніка (2015), продукція хімічної і фармацевтичної промисловості, сільськогосподарське та поліграфічне обладнання, цукор, рослинна олія, пшениця (931). Основні торговельні партнери: Франція (32,2% від загального експорту (2007), 21,4% від загального імпорту), Італія (23,3% / 19,5%), Німеччина (8,2% / 7,9% ), Іспанія (5,5 / 5), США, Лівія (5,5 \ 4,4) [15, 7].

     Країна  володіє величезним потенціалом, що збільшує конкурентоспроможність Тунісу з кожним роком. Завдяки боротьбі з ісламським екстремізмом, лояльній зовнішній  політиці, відкритої економіки країни для західних компаній, Туніс в світовому індексі конкурентоспроможності виявився першою з африканських країн і на високому 35 місці - глобально [14].

    Розділ 2. Характеристика народного  господарства

    2.1. Первинний сектор

    Сільськогосподарське  виробництво - основа економіки країни, в ньому зайнята майже чверть працездатного населення. Дві третини  території Тунісу надають сприятливі умови для ведення сільського господарства. Країну можна розділити  на п'ять сільськогосподарських  районів: родючі гірські долини півночі, де вирощується пшениця; північно-східні області, включаючи п-ов Ет-Тиб, що спеціалізуються  на виробництві цитрусових і винограду; північна частина центрального району, відома своїми оливками; центральний  район - центр вівчарства і оазиси посушливої ​​південної частини центральної області. Природно-кліматичні умови не гарантують врожаї, і, оскільки зрошуваних площ небагато, успіх землеробства залежить від кількості опадів, що випали в той чи інший рік [1, c.588-589].

    Головні сільськогосподарські культури - пшениця, ячмінь, кукурудза, овес і сорго. Обсяги виробленої в Тунісі сільськогосподарської  продукції не покривають потреби  населення, тому країна змушена імпортувати  пшеницю та інші продовольчі культури. Важливе місце займає виробництво  фруктів, які становлять важливу  статтю експорту. На експорт вирощуються  оливки, апельсини, фіги, фініки і виноград. На території Тунісу, загалом, налічує більше 50 мільйонів оливкових дерев. Поставками цієї країни забезпечується майже 10% всіх світових потреб оливкового масла [11]. Крім того, в країні обробляють помідори, картопля, дині, зелений перець - чилі та інші види перцю, цукровий буряк, абрикоси і мигдаль. Технічні культури в Тунісі представлені цукровим буряком, також впроваджується бавовник. Розвиток товарного овочівництва також досить слабо, фактично воно розташовується тільки в північно-східній частині країни [1, c.589].

    Потреби населення в продуктах тваринництва задовольняються набагато слабкіше, ніж потрібно, так як по країні в  основному переважає пасовищне  скотарство екстенсивного типу. З  усіх тварин головним чином розлучаються кози і вівці і кіз, велика увага приділяється також розведення великої рогатої худоби, коней і верблюдів [9]. Сильний періодичний падіж худоби викликається сильними засухами, внаслідок яких поголів'я худоби іноді скорочується до двох разів [8].