Зовнішній борг країни і роль центрального банку в управління боргом

     3. Шляхи скорочення  державного боргу України 

     Державний борг України утворюється внаслідок  здійснення державних запозичень. Державний  борг України складається з державного внутрішнього боргу та державного зовнішнього  боргу.

       Внутрішній і зовнішній державний  борг є суверенним боргом і  являє собою абсолютне й безумовне зобов'язання держави. Держава несе повну майнову відповідальність згідно з умовами емісії державних цінних паперів, кредитних угод та позик.

       У процесі управління державним  боргом вирішуються такі завдання:

      1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

      2) недопущення неефективного та  нецільового використання запозичених  коштів;

      3) забезпечення своєчасної та  повної сплати суми основного  боргу та нарахованих відсотків;

      4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

      5) забезпечення стабільності валютного  курсу та фондового ринку країни. Для ефективного управління державним  боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

      - безумовності — забезпечення  режиму безумовного виконання  державою всіх зобов'язань перед  інвесторами і кредиторами, які  держава, як позичальник, прийняла  на себе при укладанні договору позики;

      - зниження ризиків — розміщення  і погашення позик таким чином, щоби максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

      - оптимальності структури - підтримання  оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;

     - зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури  боргових зобов'язань держави  між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

      - прозорості - дотримання відкритості  при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

       Усі зобов'язання, які складають  внутрішній та зовнішній державний борг, однакові й рівні за статусом, незалежно від дати їхнього виникнення та юридичної форми. Визнання одних зобов'язань пріоритетними щодо інших забороняється.

       Для оптимізації витрат, пов'язаних  з фінансуванням дефіциту державного  бюджету, держава здійснює управління державним боргом. Під управлінням державним боргом слід розуміти комплекс заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

       Державний борг можна розглядати  з двох позицій: з одного  боку, державне запозичення сприяє  економічному зростанню; з іншого - борг збільшує навантаження  на державний бюджет. Тому необхідно  знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішнім і зовнішніми запозиченнями.

       У процесі управління державним  боргом необхідно враховувати  економічну та політичну ситуацію  в країні; рівень інфляції; ділову  активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

       Для ефективного управління державним  боргом, розв'язання проблеми зниження  боргового навантаження та ризику  невиконання боргових зобов'язань  держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. її досягнення та підтримка являється важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

     Підвищенню  спрямованості боргової політики України  на завдання економічного розвитку сприятиме  інституційне розмежування запозичень, отримуваних з метою обслуговування та погашення держборгу, та запозичень на цілі розвитку, шляхом виведення бюджетних видатків розвитку в окремий розділ бюджету, виконання якого перебуватиме в компетенції Державного Банку реконструкції і розвитку.

     Необхідно продовжити розробку нових боргових інструментів, які дозволили б максимально повно абсорбувати нагромаджений у суспільстві інвестиційний потенціал. Водночас, економічна стратегія держави має бути спрямована на пошук альтернатив позичковому фінансуванню бюджетних видатків.

     Таким чином, оптимізація боргової політики України потребує розробки та впровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання удосконалення нормативно-правового та інституційного забезпечення боргової політики, коротко- та середньострокові орієнтири управління державним боргом, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків та стратегічні завдання переорієнтації боргової політики, зменшення боргового тягаря та розвитку альтернативних, непозичкових інструментів фінансування бюджетних видатків.

     Така  стратегія має узгодити дії органів  державної влади, уповноважених  здійснювати управління державним  боргом, інтегрувати боргову політику України в контекст реалізації Стратегії  економічного та соціального розвитку України на 2007-2015 рр.

     На  нинішній момент зроблено багато, а  саме: Національний банк високопрофесійно реалізував антикризові заходи за сприяння уряду та МВФ. Уряд не допустив дефолту  і знайшов вихід із вкрай складної ситуації, а українські банкіри довели, що здатні впливати на відповідальні рішення в країні.

      Висновки

     Нестача внутрішніх джерел ресурсів та інвестицій спонукають уряд країни до пошуку альтернативних джерел, якими виступають запозичення, що здійснюються на зовнішніх боргових ринках. Таким чином, країна має змогу  використовувати додаткові можливості для покращання економічної ситуації, макроекономічних показників її розвитку, стану платіжного балансу, підвищення рівня споживання тощо. При цьому зовнішні запозичення не відокремлені від загальноекономічних процесів країни-позичальника, завдання щодо управління ними покладається на відповідні державні органи, а наслідки залучення коштів для країни безпосередньо залежать від ефективності використовуваних механізмів державного управління.

     Основними принципами стратегічного управління державним зовнішнім боргом є: стратегія управління державним боргом має бути зорієнтована на структурне реформування економіки виходячи з національних інтересів держави та її фінансової безпеки; управління має бути довгостроковим, стратегічним, спрямовуватися на збільшення терміну погашення заборгованості й скорочення витрат на обслуговування боргу, контроль за утворенням рівномірного графіка обслуговування боргу; необхідно диверсифікувати джерела залучення коштів в економіку України з подальшим переміщенням акценту в бік залучення інвестиційних ресурсів, посилити увагу до управління кредитним рейтингом країни, активніше використовувати можливості внутрішнього ринку; кошти, що залучені із зовнішніх фінансових джерел, слід вкладати у найбільш ефективні програми і розглядати їх використання з погляду економічної доцільності.

     Інтеграцію  України у світове та європейське  економічне господарство слід розглядати як важливу умову подолання кризового  стану економіки країни, більш  вільного доступу до світових фінансових ринків, позитивного вирішення питання щодо державного зовнішнього боргу, створення більш сприятливих умов для участі України в процесі економічної інтернаціоналізації, руху кредитних ресурсів та потоків капіталів. 

     Вітчизняна  політика управління державним боргом має будуватися на принципах раціонального запозичення, ефективного використання позик і безумовного (своєчасного та повного) виконання зобов’язань. При цьому подальший розвиток державних запозичень в Україні визначатиметься характером і результатами вирішення таких завдань. Перше – спрямування державних інвестицій на здійснення структурної та інноваційної перебудови економіки. Друге – забезпечення прозорих процедур використання державних позик через трансмісійний механізм програмного урядового кредитування, опосередкованого спеціалізованою фінансовою установою – Банком розвитку. Третє – перебудова системи державних гарантій для їх розповсюдження (на конкурсній основі) на цінні папери підприємств та організацій, що здійснюють свою діяльність у пріоритетних сферах соціально-економічного розвитку. 

Список використаної літератури:

1. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА. Частина 1. А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна, - 1998 р.

2. Журнал "Вісник Національного банку України", №12/2003

3. Сторінка Міністерства фінансів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.minfin.gov.ua.

4. Статистичні матеріали Державного комітету статистики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.ukrstat.gov.ua .
5. Статистичні матеріали Національного банку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbu.gov.ua.
6. Теорія і практика економічної безпеки в системі науки про економіку / О.С.Власюк; Нац. інститут проблем міжнародної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України. – К., 2008. – 48с. – Бібліографія.: с.43-44;
7. http://tsn.ua/groshi/derzhavnii-borg-ukrayini-za-rik-viris-na-60.html
8. Вісник економіки транспорту і промисловості № 29, 2010
9. Центральний банк та грошово-кредитна політика: Підручник / Кол. авт.: А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна, М. І. Савлук та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М. Ф. Пуховкіної. — К.:  КНЕУ, 2005. — 556 с.
10. . Бондарук Т. Механізм управління та обслуговування державного боргу // Фінанси України. - 2003. - № 4. - С.14-18