Європейська валютна інтеграція

 
 
 
 

Досягненнями союзу стали економія на операціях із золотом і створення ефективного міжнародного клірингового механізму.

Однак Перша світова війна спричинила економічний і фінансовий розлад Скандинавських країн. Незбігання структурних цін поряд зі значним припливом золота, яке стало єдиним засобом розрахунків між країнами-членами, призвело в 1917 р. до краху союзу.

 Бельгійсько-люксембурзький економічний союз був заснований у 1921 р. і проіснував понад 70 років, аж до створення ЄВС. На початку існування союзу люксембурзький франк був прив'язаний до бельгійського у співвідношенні 1:1. З 1981 р. до угоди між Бельгією і Люксембургом були внесені доповнення, згідно з якими бельгійські монети і банкноти приймались як засіб платежу в Люксембурзі, проте люксембурзькі монети і банкноти Н6 ВВ аУК. а. лись законним платіжним засобом у Бельгії, хоча могли еквівалентно обмінюватись на бельгійські.

Люксембурзький і бельгійський франк мали однакову вартість щодо інших валют, а курсова політика країн — учасниць союзу щодо валют третіх країн розроблялась на основі взаємної домовленості.

 
 
 
 

Історія створення європейського валютного союзу 
 

• Початком західноєвропейської валютної інтеграції вважається вересень 1950 р. — дата створення Європейського платіжного союзу (ЄПС) (European Payments Union, EPU), який був розпущений наприкінці 1958 р. До складу союзу входили 17 країн Західної Європи. Валютою ЄПС була міжнародна розрахункова валютна одиниця — єпуніт (європейська платіжна одиниця), яка дорівнювала золотому вмісту долара США на той період — 0,888671 г чистого золота.
• Функціями ЄПС були щомісячний багатосторонній залік платежів країн-учасниць (багатосторонній кліринг) і кредитування боржників за рахунок країн з активним сальдо платіжного балансу. Міждержавні суперечності і вичерпання джерел кредитування призвели до реорганізації ЄПС у Європейську валютну угоду. Далі наведемо основні віхи створення Європейського валютного союзу.
• У серпні 1955 р. було підписано Європейську валютну угоду (European Monetary Agreement, EM А). В її рамках зберігався механізм взаємних розрахунків країн — учасниць ЄПС, але на змінних умовах. Угода втратила свою силу в 1972 р. із запровадженням кон-вертованості валют.

 
 
 
 

У  березні 1957 р. було підписано Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС).

1  січня 1958 р. Римський договір набув чинності, і шість європейських країн — ФРГ, Франція, Нідерланди, Бельгія, Люксембург й Італія заснували ЄЕС (European Communities, EC), відоме як "Спільний ринок".

У  грудні 1969 р. на саміті в Гаазі було прийняте рішення про створення в Європі економічного і валютного союзу. Розробку плану створення союзу було доручено комітету на чолі з президентом Ради міністрів Люксембургу і міністром фінансів П. Вернером.

У  травні 1971 р. було затверджено "план Вернера", який передбачав створення економічного і валютного союзу в Європі за 10 років у три етапи. Згідно з планом, мала бути досягнута повна свобода переміщення грошей і капіталу всередині ЄЕС, запроваджена конвертованість валют і фіксація обмінних курсів, об'єднання валютних резервів країн-членів і навіть заміщення їхніх національних валют єдиною грошовою одиницею.

 
 
 
 

У  серпні 1971 р. за рішенням США було припинено обмін доларів на золото для офіційних монетарних органів інших країн, що скасувало останню форму конвертації валют у золото.

У  грудні 1971 р. у Смітсонівському інституті у Вашингтоні була прийнята міжнародна Угода про врегулювання валютних курсів, у результаті чого долар США був знецінений на 8 %, а через рік — на 10 %, що призвело до краху Бреттон-Вудської системи й унеможливило початок реалізації "плану Вернера".

Березень 1972 р. — запровадження "європейської валютної змії" {Currency Snake) — режиму узгодженого коливання західноєвропейських валют щодо долара США у чітко визначених межах (±2,25 %).

У 1973 р. було засновано Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) {European Monetary Cooperation Fund, EMCF), який проіснував до 1993 p. Його основне завдання полягало в регулюванні регіональної міждержавної валютної взаємодії країн — членів ЄЕС і наданні кредитів для покриття дефіциту платіжних балансів і розрахунків щодо регулювання валютного курсу. Діяльність фонду не була ефективною, внаслідок чого країни припинили запозичення єврокредитів.

 
 
 
 

У 1973 р. до ЄЕС вступили Великобританія, Данія і Ірландія.

У 1975 р. створення валютного союзу було проголошено довгостроковою метою ЄЕС.

У листопаді 1977 р. було констатовано застій у процесі створення економічного і валютного союзу внаслідок нафтової кризи і девальвації долара США, погіршення економічної ситуації в західноєвропейських країнах, політичних розбіжностей.

У березні 1979 р. почала функціонувати Європейська валютна система, ініціаторами якої стали французький президент Ж. д'Естен і німецький канцлер X. Шмідт. Водночас виникла нова європейська