Визначення понять валюти, валютного курсу та валютно-курсової стабільності в Україні

 

ВСТУП

 

Як відомо, валюта відіграє важливу роль у житті  держави.

Валюта  у своєму функціонуванні торкається багатьох сфер діяльності держави, людей  та підприємств: перебуває у вигляді  монет, казначейських білетів, які  перебувають в обігу, підлягають обміну на грошові знаки, знаходяться  на рахунках у банках та у інших  фінансово-кредитних установах.

Не менш важливою складовою валютного сектору  є валютний курс. Він визначається залежно від багатьох факторів, що мають здібність дуже швидко змінюватися, що становить собою проблему для  держави. Також валютний курс залежить від таких чинників, як співвідношення попиту та пропозиції на ту чи іншу валюту.

Нестабільність  у валютно-курсовому плані –  це одне з найважливіших завдань  валютної політики, яку проводить  держава, тому що саме коливання курсів валюти може призвести до великих  проблем у найрізноманітніших структурах діяльності країни, а насамперед –  у фінансовій сфері.

Держава повинна визначити ті фактори, що можуть загрожувати стабільності її валюти та впливати на них по мірі своїх  можливостей. Це допоможе їй уникнути тих проблем, про які піде мова у цьому рефераті.

Саме  тому тема нестабільності валютного  курсу та проблеми, що виникають  унаслідок цього, є досить актуальною у наш час та потребує уваги  і детального розгляду.

 

 

 

 

 

 

 

1.Визначення понять валюти, валютного курсу та валютно-курсової стабільності в Україні

Валюта  України — це грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, кошти на рахунках, а також у внесках у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Іноземна валюта — це іноземні грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Іноді під валютою України розуміють  як власне валюту України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у цій валюті, а під  іноземною валютою — як власне іноземну валюту, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах [6].

Валютний  курс — це співвідношення між національними  грошовими одиницями (валютами) різних країн, що виявляється під час  їх обміну. По суті, валютний курс —  це "ціна" грошової одиниці однієї країни, що виражена в грошових одиницях іншої країни [5].

Найчастіше курс валюти визначається залежно від співвідношення попиту і пропозиції на ту чи іншу валюту [6].

Потреба встановлення валютного курсу випливає з особливостей виконання грішми функцій світових грошей. Українська гривня, як і будь-яка інша національна грошова одиниця, є законним купівельним і платіжним засобом тільки на території України. За межами України гривня має бути обмінена на ту валюту, яка є законною для певної країни.

Нормальне функціонування національної грошової системи не можливе без державного встановлення і регламентації порядку  готівкового і безготівкового грошового  обігу. НБУ повинен контролювати грошовий обіг, сприяти забезпеченню стабільності національної грошової одиниці, регламентувати емісію готівки, вдосконалювати правила здійснення безготівкових  платежів, форм розрахунків, способів і порядку платежів, контролювати касові операції у народному господарстві.

Інституцією, яка здійснює грошово-кредитне і  валютне регулювання в Україні, є Національний банк України —  незалежний фінансово-економічний  орган, який не підпорядкований ні Президенту, ні Кабінету Міністрів, ні Верховній Раді. НБУ прово-дить незалежну грошову (монетарну) політику. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України[5].

Для встановлення курсів іноземних  валют відносно національної використовується валютне котирування. Котирування  здійснюють центральні або найбільші  комерційні банки країн. На національних ринках набір валют, що котируються, може значно відрізнятись. Це залежить від специфіки національного валютного ринку.

При котируванні валют визначаються курси попиту та пропозиції. Курс попиту (bid) є курсом, за яким фінансові посередники (найчастіше комерційні банки) купують, а споживачі продають валюту. За курсом пропозиції (offer) фінансові посередники  продають, а споживачі купують  валюту. Різниця курсів, або спред попиту-пропозиції (bid-ask spread), є прибутком фінансових посередників.

Для визначення курсу національної валюти використовують різні методи. Одним із традиційних методів визначення валютного курсу є метод, що грунтується на порівнянні ринкових цін на золото. При цьому порівнюються ціни на золото в іноземних та в національній валютах і визначається поточний валютний курс.

При встановленні валютного курсу  методом "споживчого кошика" визначається ціна стандартного набору товарів та послуг ("споживчого кошика") в  різних валютах. Порівнянням цін "споживчого кошика" в різних валютах з ціною в національній валюті визначається відповідний валютний курс.

Ще одним ефективним методом  визначення валютного курсу, що враховує не тільки поточну ситуацію в економіці, а й середньо- та довгострокові перспективи розвитку, є метод, що грунтується на порівнянні ефективних виробничих витрат. При визначенні валютного курсу цим методом порівнюються показники продуктивності праці, рівні заробітної плати, рівні ринкових процентних ставок тощо [6].

Як визначено у Ст.8 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» щодо валютного курсу» :

     1.  Для  валютних операцій  використовуються валютні (обмінні)  курси іноземних валют,  виражені  у валюті України,  курси валютних  цінностей в   іноземних   валютах,   а   також   у   розрахункових (клірингових) одиницях.     Зазначені     курси     встановлюються Національним банком  України  за погодженням з  Кабінетом Міністрів України.

     2. Національний  банк  України   може  встановлювати  граничні  розміри маржі за операціями  на  міжбанківському валютному ринку України уповноважених банків  та  інших фінансових  установ, що одержали   ліцензію   Національного банку України,  за  винятком операцій, пов'язаних із строковими (ф'ючерсними) угодами.  
     3. Національний  банк  України може  встановлювати граничні розміри маржі за операціями купівлі  і  продажу  іноземної  валюти готівкою  національного  оператора  поштового  зв'язку [1].

Курсова стабільність або стабільність валютного  курсу (тобто «ціна» грошей на валютному  ринку) без перебільшень можуть вважатися  одним з головних завдань державного управління. В цьому контексті  буде доречно згадати думку міністра Російської імперії графа С.Ю.Вітте, з якою не можливо не погодитись, що «…сила будь-якої держави, її міжнародний  авторитет визначаються не кількістю  гармат і чисельністю солдатів, а  насамперед стійкістю її грошової одиниці».

Курсова стабільність визначається насамперед ціновою стабільністю, низьким і передбачуваним рівнем інфляції, а також можливістю кращого адаптування до внутрішніх і зовнішніх потрясінь, що в більшій мірі забезпечується в умовах стабільного та збалансованого курсоутворення. Однак запровадження режиму курсової стабільності може як сприяти отриманню позитивного ефекту, так і призвести до певних втрат для суб’єктів господарювання, населення, держави. Враховуючи сучасні умови, в яких здійснюється державна політика курсоутворення, що безпосередньо пов’язано з динамікою валютного курсу, його стабільністю, постає необхідність у визначенні змісту, поняття курсової стабільності й доцільності її запровадження на грошовому ринку України.

Нескінченна наукова дискусія щодо доцільності  курсової стабільності, велика кількість прихильників протилежної думки, а саме гнучкого або плаваючого курсоутворення, зумовлюють постановку даного питання в ряд проблемних та до кінця не визначених в економічній і науковій сферах. Водночас курсова стабільність безпосередньо впливає на попит, пропозицію національної та іноземних валют, а отже, і на весь монетарний ринок держави. 

Питанням  курсової стабільності, її показників, змісту та поняття, взаємозв'язку з  грошовою та ціновою стабільністю, економічному зростанню в державі  присвячено велику кількість публікацій і праць іноземних та вітчизняних  вчених-економістів. Проте ретельний  аналіз вітчизняних джерел показує, що проблемам застосування курсової стабільності, її взаємозв'язку з державним пріоритетом цінової та грошової стабільності приділяється недостатньо уваги [3].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Проблеми валютно-курсової стабільності в Україні

Як підтвердили  останні події на грошових ринках майже всіх країн світу, в тому числі й в Україні, гроші являються  нестійким і чи не найвразливішим елементом ринкової економіки. Навіть тимчасово розладнана грошова система  державного управління та регулювання, непрогнозовані коливання валютних курсів здатні прискорити різкі коливання  цін і зайнятості, дестабілізувати  експортно-імпортні операції, розбалансувати державний бюджет.

Курсова стабільність в першу чергу впливає  на стабільність цін у країні. За умов цінової стабільності держава, в особі центрального банку, лише повинна слідкувати за відповідністю грошової маси та обсягу реальної товарної продукції. І навпаки, якщо не досягнута курсова стабільність, відбувається дестабілізація цін, їх збільшення або зменшення, інфляція або дефляція, як наслідок, невідповідність ВВП країни грошовій масі. При такій ситуації центральний банк вимушений вдаватися до емісії і збільшення пропозиції грошей або вживати заходи по вилученню зайвих грошей на монетарному ринку.

Для України  слова «зниження» і «дефляція» поки що недосяжні. За даними Державного комітету статистики України, індекс споживчих  цін до попереднього року у січні  грудні 2008 року становив 122,3%, за відповідний  період 2009 — 112,3% та за січень-червень 2010 року — 105,9 %. Стрімке зростання цін і висока інфляція фактично стають візитною карткою країни. Ці ознаки економічної нестабільності, помножені на політичну нестабільність, зумовили в 2008-2009 році економічний спад та коливання валютних курсів.

На думку  фахівців, негативні тенденції в  економіці України характеризувалися: падінням фондового ринку, глибоким «провалом» курсу гривні, ажіотажним попитом вкладників банків, погіршенням  банківської ліквідності, стагнацією галузей промисловості. При цьому  ми втратили головне — спокій власного економічного суб'єкта, його впевненість і здатність вести передбачувану і ефективну господарську діяльність, а також бажання внутрішніх та зовнішніх інвесторів вкладати кошти в національну економіку. Таку велику ціну заплатили держава і населення за цінову, курсову та політичну нестабільність.

Крім  цього, курсова нестабільність викликає недовіру до власної грошової одиниці, підштовхує суб'єктів господарювання на всіх рівнях, від пересічного громадянина до банківських установ, до хеджування валютного ризику. Хеджування по-українськи означає, як мінімум, перевести всі свої залишки грошових коштів у іноземну валюту і, як максимум, ще й перевести великі валютні запаси подалі від України, бажано в офшорну зону. Всі пам'ятають черги біля банків для зняття депозитів та в пунктах обміну валют восени 2008 року — весною 2009, а потім нескінченний грошовий потік десятків мільярдів доларів, які «втекли» з України за кордон. Проте надмірна «любов» до іноземних валют та податкових гаваней ( офшорних зон) в тій чи іншій мірі спостерігається на протязі всіх років незалежності України. Науковцями-економістами навіть надано життя терміну «доларизація» економіки країни, що означає перевагу використання іноземної валюти перед національною валютою у багатьох економічнихстосунках і операціях в державі ( перекази в Україну та з України, купівля — продаж нерухомості, валютні депозити, валютні кредити тощо) [3].

У сучасних динамічних умовах ринкових відносин економічні інструменти валютної політики передбачають використання різноманітних  засобів стимулювання економічної  зацікавленості суб'єктів ринку  у здійсненні тих чи інших валютних операцій з метою впливу на динаміку обмінного курсу та інші макроекономічні  параметри розвитку національного  господарства.

Валютна інтервенція – це пряме втручання  центрального банку в операції на валютному ринку з метою регулювання курсу національної валюти через операції з купівлі-продажу іноземних валют.

Спрямованість валютної інтервенції визначається метою, яку ставить перед собою центральний банк – підвищити чи знизити обмінний курс національної валюти.

Головними цілями проведення валютних інтервенцій є:

- підтримання  на певному рівні курсу національної  грошової одиниці з тим, щоб  не допустити її знецінення  або необґрунтованого зміцнення;

- стабілізація  кон'юнктури валютного ринку країни, тобто врівноваження попиту і  пропозиції на іноземну валюту;

- утримання  курсу національної валюти на  штучно заниженому рівні для стимулювання збільшення обсягів експорту та підтримки конкурентоспроможності на зовнішніх ринках.

Купівля центральним банком національної валюти і, відповідно, продаж іноземної на валютному ринку зменшує обсяг валютних резервів і монетарну базу. Аналогічним чином купівля іноземних активів і продаж національної валюти веде до зростання валютних резервів і грошової бази. Подібні операції, які позначаються на монетарній базі, називаються нестерилізованими інтервенціями (unsterilized intervention).