Сутність та методологічні аспекти визначення фінансової стійкості комерційного банку

•  
  оцінка середовища й умов, у яких банк має діяти;
•  
  аналіз сильних і слабких сторін банку;
•  
  пріоритети ринку й можливі корективи стратегії у зв’язку  
  з цим;
•  
  оцінка можливостей і небезпек, що підстерігають банк;
•  
  вибір часового лагу дії стратегічного плану;
•  
  прогнозні результати.

 
Слід виділити такі етапи стратегічного планування: 
   1. Визначення місії банку і постановлення завдань. Місія банку — це основне завдання, що відрізняє його від конкурентів. Вибір місії повинен визначатися розміром і потенціалом банку, структурою банківської організації. 
   2. Визначення стратегічних цілей банку відповідно до його місії. Цілі банку встановлюються з урахуванням таких чинників, як потенціал банку і його можливості; рівень впливу зовнішнього середовища й ін. Цілі мають бути досяжними, конкретними й орієнтованими в часі. 
   3. Формування стратегії розвитку на основі аналізу ринків, де діє банк. Аналіз ринку дає змогу виявити такі його характеристики, як показники послуг, середовища і конкуренції, а також провести сегментацію потреб клієнтури. 
 
   4. Класифікація й аналіз чинників, що впливають на стратегію банку. До них належать: рівень відносин банку з клієнтами, конкурентами і посередниками; політичні, економічні, культурні, географічні, демографічні чинники. 
   5. Виявлення й аналіз небезпек і можливостей. На цьому етапі необхідно провести аналіз впливу сильних і слабких сторін банку. 
   6. Пошук альтернативних напрямків діяльності банку з таких можливих: обмежене зростання, скорочення, диференційований підхід до діяльності на кількох ринках. 
   7. Коригування стратегії під час зміни умов ринку, конкретизація плану дій і програм дій. До змінюваних чинників плану дій відносять: методи реалізації і якість продуктів; ціни і рівень продажу послуг; продуктивність і результативність діяльності банку; темпи і масштаби впровадження нових технологій і продуктів; ступінь охоплення ринку. У програмі дій відбивається: мета, порядок і терміни проведення заходів; потреба в персоналі, устаткуванні, ресурсах і засобах; відповідальні виконавці і керівники; прогнозований прибуток від реалізації програми. 
    8. Визначення фінансових результатів.  
        Існують різні визначення поняття маркетингу. Так, Ф. Котлер дає таке визначення: «Маркетинг — вид людської діяльності, спрямованої на задоволення нужд і потреб за допомогою обміну» [172, с. 47]. Таке формулювання, на наш погляд, є повним і всеосяжним, але стосовно банківської діяльності краще визначення, дане А. Д. Голубовичем, А. В. Ситніним і Б. Л. Хенкіним. Вони визначають маркетинг «як діяльність, пов’язану з визначенням потреб клієнтури банку, розробленням і впровадженням нових послуг і видів продуктів» [98, с. 27]. 
      Управління технологічним розвитком є найважливішою умовою забезпечення конкурентоспроможності і припускає насамперед широке впровадження інформаційних технологій у банківську справу й обслуговування клієнтів. Як справедливо відзначають А. Ліпис, Т. Маршалл, Я. Лінкер, «електронні банківські послуги є інструментами усієї банківської системи, що динамічно розвиваються» [325, с. 11]. Інформаційні технології являють собою реальні можливості для полегшення й удосконалювання трудомістких процедур виконання фінансових операцій. 
     Під фінансовим контролем комерційного банку звичайно розуміють: контроль НБУ, внутрішній контроль і контролюючу роль законодавства. 
     Процес планування перспективних напрямків у діяльності банку має поєднуватись з процесом підготовки персоналу. Загальновідомо, що витрати на освіту є найвигіднішим розміщенням капіталу. Існують три основні напрямки підготовки персоналу з техніки банківських операцій:

•  
  у межах інституції (вивчення загальних основ банківської справи);
•  
  внутрішньобанківська діяльність з підвищення кваліфікації;
•  
  стажування в межах країни і за кордоном.

 
Важливою формою підготовки персоналу є проведення навчальних семінарів для ознайомлення з новими елементами банківської стратегії, що веде до диференціації продуктів і послуг і, як наслідок, до зниження витрат. Деякі фахівці вважають, що великі комерційні банки «здатні створити свої власні школи (академії) зі спеціальною невеликою адміністрацією і штатом викладачів, у тому числі викладачів-сумісників із цих же кредитних установ» [47, с. 33]. 
     Банківська практика знає два основні підходи до оцінки діяльності комерційних банків. Перший з них передбачає аналіз системи показників досліджуваного банку і порівняння їх з аналогічними показниками першокласних банків. Другий підхід базується на проведенні рейтингової оцінки. 
        Не можна погодитись з Г. С. Пановою, на думку якої, «оскільки всі банки різні (за функціональною ознакою, за набором виконуваних операцій та послуг, за складом клієнтів, за територіальною ознакою, за політикою на фінансових ринках і т. д.), то єдиної методики аналізу їх банківської діяльності нема і бути не може» [240, с. 187]. Деякі фахівці звертають увагу на складність визначення однозначної й об’єктивної оцінки надійності та стійкості комерційного банку. Ця «складність, — вважають вони, — полягає не лише в тому, що відсутня в достатньому обсязі необхідна інформація, а також і в тому, що немає обґрунтованої методики зведення цілого ряду різнорідних одиничних показників в один загальний інтегральний показник. Все це призводить у підсумку до дуже наближених висновків про фінансовий стан кредитного закладу» [148, с. 21]. 
     О. В. Дзюблюк вважає, що «достатність капіталу банку відображає загальну оцінку надійності банківської установи та ступінь ризикованості її операцій» [120, с. 35]. З таким твердженням погодитись не можна, оскільки, аналізуючи тільки достатність капіталу банку, неможливо зробити висновки стосовно загальної оцінки надійності банківської установи. Потребують розгляду й інші важливі показники банківської діяльності. 
       У деяких публікаціях наводиться методика, відповідно до якої стійкість фінансового стану оцінюється як висока, допустима, сумнівна, незадовільна [151, с. 49]. На наш погляд, запропонована оцінка рівнів банківської діяльності комерційного банку є досить умовною і недостатньо обґрунтованою, що знижує можливість застосування цієї методики в практичній діяльності. 
      Важливо не тільки здійснити внутрішній аналіз діяльності банку, а й порівняти результати його роботи з результатами роботи інших банків, тобто провести рейтингову оцінку. Рейтинг банків — це система оцінки банківської діяльності, що заснована на фінансових показниках і даних балансу банку. Відомі такі методичні підходи до побудови рейтингів: індексний метод, номерна система і бальний підхід. Розглянемо кожний із них. 
      Індексний метод припускає розрахунок індексу кожного з оцінюваних показників фінансового стану банку і комбінованих індексів виходячи з їхньої частки в сукупності. Діяльність банків оцінюють за допомогою таких якісних показників: капітальної бази, якості активів, рівня ліквідності і прибутковості, стану менеджменту. Як правило, показники діяльності банку аналізують на підставі даних за певний період (звичайно 3—5 років). Як об’єкт аналізу використовують підсумкові дані на кінець року. За допомогою індексного методу можна оцінити стійкість банку, тенденції його розвитку, а також спроможність адекватно реагувати на зміни, що відбуваються в економіці країни. 
        Номерна рейтингова система ґрунтується на побудові показників фінансового стану комерційного банку. Потім кожному з таких зведень надається певне місце в рейтингу. Відповідно до бального підходу фінансовий стан банку оцінюють у балах за кожним аналізованим показником. На підставі зведеної бальної оцінки визначають місце комерційного банку і його належність до тієї або іншої групи банків. Розглянуті підходи дають змогу комплексно охарактеризувати діяльність комерційних банків з урахуванням їхніх активних і пасивних операцій. В аналізі використовуються відносні показники, установлені на підставі міжнародних стандартів. Рейтингова оцінка діяльності комерційних банків тісно пов’язана з методикою аналізу активних і пасивних операцій банку, а також із методиками аналізу доходів, витрат, прибутковості, платоспроможності і ліквідності. 
           На наш погляд, найбільш узагальнену оцінку фінансового стану комерційного банку дає система рейтингу банку CAMEL. 
            Компонентами цієї системи є:

 
          «С» (Capital adequacy) — адекватність капіталу; оцінка капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників; 
 
         «A» (Asset quality) — якість активів; можливість забезпечення повернення активів, а також вплив проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку; 
        «М» (Management) — менеджмент; оцінка методів управління банківської установи з урахуванням ефективності її діяльності, порядку роботи, методів контролю і виконання вимог законів і установлених правил; 
         «Е» (Earnings) — надходження або рентабельність; оцінка рентабельності банку з погляду достатності його доходів для перспектив розширення банківської діяльності; 
         «L» (Liquidity) — ліквідність; система визначає рівень ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як звичайних, так і непередбачених зобов’язань. 
          Деякі компоненти системи CAMEL можна оцінити за даними звітності, наданої в НБУ, а деякі вимагають проведення перевірок на місцях для більш точної оцінки. Таким чином, оцінка банку за даною системою є безперервним процесом. 
 
Її головні риси такі:

•  
  по-перше, система CAMEL являє собою стандартизовану сучасну рейтингову систему, яка використовується федеральною резервною системою США;
•  
  по-друге, вона убирає в себе такі суттєві складові стійкості комерційних банків, як достатність капіталу, якість активів, менеджмент, рентабельність і ліквідність;
•  
  по-третє, під час аналізу кожного компонента системи використовуються показники, які характеризують фінансову стійкість комерційного банку;
•  
  по-четверте, формування рейтингу за кожним компонентом здійснюється на різній основі: достатність капіталу, якість активів і рентабельність визначаються згідно з певними критеріальними рівнями із застосуванням п’ятибальної системи; під час оцінки ліквідності проводиться аналіз динаміки відповідних показників; якість менеджменту характеризується наявністю і виконанням політики банку.

 
         Фахівці розглядають капітал як головний засіб захисту коштів вкладників. Як справедливо зазначають деякі автори, «однією з найбільш складних проблем у банківській діяльності є проблема визначення достатності власного капіталу банку» [259, с. 53]. Банк із міцним капіталом може перебороти несприятливі ситуації, не побоюючись втратити гроші своїх вкладників. Для оцінки адекватності капіталу органи нагляду використовують здебільшого коефіцієнтний аналіз. Перед тим як розрахувати коефіцієнт, необхідно визначити, що входить у поняття «капітал», тобто які види рахунків можна розглядати як капітал: 
          по-перше, оплачена частина акціонерного капіталу, нерозподілений прибуток, а також загальні або передбачені законом резерви вважаються капіталом і називаються основним капіталом;

•  
  по-друге, інші види капіталу, що також можуть бути використані під час розрахунку коефіцієнта, іноді називають додатковим капіталом; до них відносять резерви переоцінки вартості основних коштів, загальні резервні відрахування на покриття можливих у майбутньому збитків за кредитами, а також різного роду боргові інструменти, що мають субординований відносно інтересів вкладників статус.

 
          Один з головних напрямків банківського нагляду — визначення якості активів. Це передбачає виявлення активів, які не можуть бути стягнені або справжня вартість котрих нижча від зазначеної в банківській звітності. Такі активи виявляються за допомогою низки заходів:

•  
  інспекторської перевірки на місці;
•  
  класифікації проблемних кредитів, заснованої на аналізі можливості їхнього повернення (здійснюється інспекторами, що мають достатню кваліфікацію для оцінки кредитів та інших видів кредитних інструментів);
•  
  установлення кількісного (об’єктивного) рейтингу загальної якості активів банку відповідно до системи CAMEL, оцінки достатності резервних відрахувань банку на покриття збитків за кредитами;
•  
  перевірки банківської установи на місці інспекторами, спеціально підготовленими в галузі кредитного аналізу (оцінки кредитів), із метою детальної оцінки діяльності банку.

 
        Третім компонентом системи рейтингу CAMEL є управління. Як правило, управління оцінюють в останню чергу, оскільки при цьому узагальнюють інші важливі компоненти аналізу. Зрозуміло, що методи управління необхідно оцінювати суб’єктивно, і для цього не можна використовувати коефіцієнтні показники (як по інших компонентах системи CAMEL). 
        Оцінювати управління починають з огляду ефективності роботи банку. Банки з гарним управлінням мають адекватний розмір капіталу, високу якість активів, достатні надходження і належний рівень ліквідності. Оцінюючи методи управління, не менше важливо проаналізувати банківську політику і різні наявні в банку системи, у тому числі систему контролю. Політика банку визначає курс за основними напрямками банківської діяльності (наприклад, надання кредитів, участь у валютно-фінансових операціях, а також управління ліквідністю) і, таким чином, є керівництвом до дій для керуючого банком. Системи і методи контролю забезпечують ефективне дотримання основних напрямків політики банку. Керівництво банку також оцінюється з погляду дотримання банком установлених законів і правил, включаючи своєчасне надання достовірних звітів у НБУ.  
        Четвертим компонентом системи рейтингу CAMEL є оцінка надходжень банку; іншими словами, визначення, який прибуток приносить банк. Банкам необхідно бути прибутковими, для того щоб збільшувати свій капітал. Незважаючи на те, що новий капітал банку може надходити з зовнішніх джерел, наприклад у результаті випуску нових акцій або грошової ін’єкції з боку його власників (власників акцій), значна частина нового капіталу надходить за рахунок прибутків. Так, Банк Англії вимагає від комерційних банків мати «достатній обсяг надходжень, необхідний для першочергового захисту від збитків і як джерело нового капіталу, що дає змогу нарощувати бізнес» [60, с. 50—51]. Надходження банку являють собою цінність тільки тоді, коли вони не розтрачуються, оскільки банк, який виплачує велику частину свого прибутку у вигляді дивідендів, не забезпечує збільшення власного капіталу. 
           Надходження, як і капітал, можна розрахувати кількісно, тобто визначаючи коефіцієнти. Найбільш широко використовують коефіцієнтний показник рентабельності банку — повернення (віддача) на середню вартість активів. Його розраховують як відношення суми прибутку після сплати податків до вартості активів, за якими вона була отримана. Важливо також проаналізувати якість надходжень, тобто виявити, якими вони є: справжніми (використовуючи при цьому нормативи бухгалтерського обліку) чи періодичними (результатом великих одночасних операцій). 
          Завершальним компонентом оцінки системи рейтингу CAMEL є оцінка ліквідності, що вказує на спроможність банку оперативно виконувати свої обов’язки. Важливо пам’ятати, що для належного управління ліквідністю банк повинен виконувати свої зобов’язання, не маючи при цьому втрат. Банки повинні мати в розпорядженні ліквідні активи, які легко можуть бути конвертовані в готівку, або вони повинні вміти оперативно залучати кошти на першу вимогу для того, щоб виконати свої зобов’язання. управління ліквідністю передбачає управління обома сторонами балансу, тобто можливість швидко залучити ліквідні кошти за рахунок наявних ресурсів. 
          Після оцінки всіх п’яти компонентів системи рейтингу CAMEL виставляють сукупний рейтинг банку. Сукупний рейтинг є загальною оцінкою, і розрахувати його досить просто. Бали по кожному з п’ятьох компонентів підсумовуються і діляться на 5. Результат округляється до цілого числа: 
 
1,0—1,4 — до 1 — рейтинг сильний; 
 
1,6—2,4 — до 2 — задовільний; 
 
2,6—3,4 — до 3 — посередній; 
 
3,6—4,4 — до 4 — граничний; 
 
4,6—5,0 — до 5 — незадовільний. 
 
Банки, що одержали рейтинг 1, або сильний, мають такі характеристики:

•  
  фінансовий стан надійний в усіх аспектах;
•  
  виявлені проблеми можна вирішити в процесі звичайної роботи;
•  
  фінансовий стан стійкий до змін і проблем, що мають місце в економіці або банківському секторі;
•  
  фінансовий стан не викликає в органів нагляду підстав для занепокоєння.

 
Банки, що одержали рейтинг 2, або задовільний, мають такі характеристики:

•  
  в основному за всіма аспектами фінансовий стан надійний;
•  
  виявлені проблеми, які може вирішити керівництво банку;
•  
  фінансовий стан в основному стабільний, отже, банк може пристосуватися до умов економічної кон’юнктури, що змінюється;
•  
  занепокоєність органів нагляду обмежується фіксуванням виявлених під час перевірки або аналізу звітності проблем, які може вирішити керівництво банку.

 
Банки, що одержали рейтинг 3, або посередній, мають такі характеристики:

•  
  банк ослаблений з фінансового й операційного погляду, а також допущені порушення законів і нормативних актів;
•  
  фінансовий стан має тенденцію до погіршення, якщо умови в економіці або банківському секторі будуть несприятливо розвиватися;
•  
  фінансовий стан, мабуть, погіршиться, якщо не буде вжито негайних заходів для виправлення ситуації або вжиті заходи не будуть достатньо ефективними;
•  
  фінансовий стан викликає особливе занепокоєння в органів нагляду.

 
Банки, що одержали рейтинг 4, або граничний, мають такі характеристики:

•  
  виявлена велика кількість недоліків у фінансовій діяльності;
•  
  ознаки нестабільного становища, що не усуваються належним способом;
•  
  якщо не будуть вжиті заходи для виправлення ситуації, стан банку може погіршитися до такого ступеня, що поставить під сумнів можливість його існування;
•  
  є ознаки, що свідчать про небезпеку потенційного банкрутства;
•  
  банк потребує пильного спостереження і контролю з боку органів нагляду, а також потрібен докладний план дій щодо вирішення наявних проблем і усунення недоліків.